Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
16.11.2017 08:02

Уся правда про Холодний Яр: книги Юрія Горліс-Горського у Гончарівці
Той, хто вивчає історію, стає громадянином. Той,...

09.11.2017 14:45

Квест – найцікавіша форма святкування Дня української мови!
У цьому році українці вдвадцяте за роки незалежності...

09.11.2017 13:40

«Ми писали, ми писали, наші пальчики втомились...»
Сьогодні бібліографи знову продемонстрували свою активну...



Галерея


Гість | Увійти
Версія для друку

                                                       Лілія Віжічаніна
Відверта і страшна правда, яку треба знати

«З висоти пташиного лету відкривається захоплива панорама. Земля, куди не кинеш оком, акуратно поділена на геометричні, неідеальної форми фігури: зелені прямокутники кучерявих прадавніх лісів, овали й круги створених людьми ставків та природних озер, на нерухомих плесах котрих віддзеркалюються  шматки недосяжного неба. Жовтуваті прямокутники нив та полів із готовим до збору стиглим житом і пшеницею межуються із темними квадратами зораного масного чорнозему, відведеного під пар…».
Парадоксально, але незважаючи на такі чудові, плодючі українські землі, працелюбство українців, люди мерли від голоду…
Чому так сталося? Про це неупереджено, правдиво і страшно розповідає Наталка Доляк у своїй книзі «Чорна дошка».
Олесь Терновий, міський газетяр, а згодом безправний селянин, щиро вірив у радянську владу. Він здійснював спецвиїзди в села, у яких селяни не хотіли «круто підвищувати темпи хлібозаготівель». На прикладі дій Олеся можна побачити, як ламалися навіть сильні, високоморальні особистості, як цілеспрямовано наступали вони на свою гідність, аби отримати схвалення від нової влади. У результаті не отримували нічого…
Вражають історії окремих родин, які зазнали голодних лихоліть.  Цю книгу неможливо читати без сліз, неможливо не роздумувати про минуле та про те, яким би було сьогодні наше майбутнє, якби скільки українських родин не полягло в страшні 1932-1933 рр.

                  Альона Кисельова
Чому? За що?

Саме ці два питання не давали мені спокою після прочитання книги Н. Доляк «Чорна дошка». Чому радянська влада, яка обіцяла рівність і братерство, так познущалась над селянами? За що українське селянство, яке так любило свою землю і тільки й хотіло, щоб йому не заважали обробляти її, прирекли на страшну смерть від голоду? І це в той час, коли із сіл все зерно вивозили у невідомому напрямку. Невже всі ці жахіття тільки для того, щоб убити в українцях національну свідомість і виховати вже з їхніх дітей вірних комуністів і комсомольців вірних справі партії?
У книзі описано події 1932-1933 років в Україні у селі Веселівка, яке після Голодомору просто зникло з карт, бо більшість населення померла.
Головний персонаж – Лесь Терновий, який виріс у цьому селі та поїхав до міста працювати робітничим кореспондентом. Він щиро повірив у все те, що обіцяла радянська влада селянам: дати землю, худобу, зробити всіх рівними. А ще він подумав, що його статті у місцевій газеті донесуть до несвідомих заможників, що треба ділитися своїм добром з бідними. Але поступово Лесь розуміє, що ідеї, які виголошує влада, розходяться з тим, що відбувається у нього в селі.
Куркулями та «індусами», тобто індивідуальними господарями називають людей, які, не покладаючи рук, самі працювали на своїй землу з ранку і до ночі. А розкуркулюють їх ті, хто нічого не робив, а тільки пив або грабував.
І коли Лесь у складі агітбригади приїздить до свого села і бачить, що відбувається у нього на Батьківщині і як це все відрізняється від того, про що він сам пише, він залишається вдома і починає вести літопис села. Протягом 1932-1933 років він описує у своєму зошиті всі жахіття, через які пройшли його односельці. Волосся стає дибом, коли читаєш, як мати ладна відрубати собі ногу, щоб її діти змогли з’їсти та вижити. Коли батько, закопавши жінку, новонародженого сина і сам вже не маючи сил, зарізав своїх двох хлопчиків, а сам повісився. І все тому, що його дітей хотіли забрати до сиротинця, щоб виховати з них вірних радянській владі людей.
Усі ці записи сількор Лесь Терновий передає вже своїй онукі, бо його сини були виховані вірними ленінцями і не повірили б у всі ці жахіття. А вона вже передає їх своєму синові, і він вирішує написати кіносценарій, щоб люди завжди пам'ятали і ніколи не забули про Голодомор.
Мені дуже хотілося б, щоб в українців прокинулася їх генетична пам'ять і вони ніколи б не забували про такі трагічні події своєї історії, як Голодомор. А також зробили все, що від них залежить, щоб такого більше ніколи не повторилося.

Вхід