Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Гість | Увійти
Версія для друку
Наш відділ > Клуб любителів історії "КЛІО" > Засідання клубу любителів історії "КЛІО" > Фітобар «Калинки-малинки» – вже традиція клубу любителів історії

16 січня відбулося перше у новому році засідання клубу любителів історії. Формат зустрічі – фітобар "Калинки-малинки" – дозволив зустрітися постійним учасникам клубу за чашкою чаю у теплій атмосфері.
На зустрічі мова йшла про рослини, які з глибокої давнини є символами України. Калина, верба, дуб, вишня, барвінок, чорнобривці, любисток, соняшник, мальви – ці рослини уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.
Значна поширеність калини на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід слова «калина» із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина - дівчина, калина - мати, калина - Україна, калина - кров. Домінує загальнопоширена спорідненість калина-дівчина.
Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові. Ця архаїчна значущість слів калина – кров за традицією зберігається і у піснях воєнної тематики нового часу: «У діброві при долині вітер повіває, там над стрільчиком калина слізоньки ковтає. Ой червоні тії сльози з стрілецької рани, впав бідненький при долині, більше вже не стане».
Подібно «калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом: «А на тій могилі червона калина, за стрільцем ридає молода дівчина».
Існує легенда, що краплини дівочої крові, які бризкали з-під ворожого ятагана, були підхоплені вітром, рознесені по лісах і долах, по берегах рік озер... І де вони падали, там виростали кущі червоної калини. А на місці порубаних дівочих тіл виросли кущі калини – «гордовини» з червоними та чорними, мов запечені краплини дівочої крові, ягодами. З тих пір і ростуть кущі калини то над водою, то попід лісом, то десь над яром, а то й біля могили примостяться, навіваючи журбу, смуток, спогади.
В українській народній творчості калина символізує мужність і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив виборювати та відстоювати свободу й гідність людську.
Здавна на Україні калина вважалась символом любові, щастя, краси, багатства, здоров'я та символом зв'язку з потойбічним життям. На весіллях калиною оздоблюють коровай та вбрання нареченої, щоб підкреслити її чистоту, дівочу невинність, а також одяг молодого та весільні вінки. На хрестини калину затикали у калачі, шишки для кумів, клали в першу купіль дитини. Дівчата садили цей кущ і на могилах коханих. Перед розлукою або, освідчуючись у коханні, дарували кетяг калини.
Декілька слів про вербу. За народними дохристиянськими повір'ями, верба – священне дерево. З нею в народі пов'язували уявлення про світове дерево, що єднає людину з небом. Це дерево життя. У древніх слов'ян воно уособлювало священного Бога сонця Ярило, що давав людям вогонь. Мавка в «Лісовій пісні» Лесі Українки раптом перетворюється у вербу з сухим листям та плакучим гіллям. Вздовж доріг, понад ставками і річками, біля хат – скрізь вона була прикрасою українського села. «Верба біля криниці – не будеш мати п'яниці, верба коло городу – відверне шкоду, верба біля брами – Господь з вами» – так говорили в народі. Верба є природним фільтром. Недаремно люди найчастіше беруть воду біля криниць, поруч з якими росте верба.
Освяченою на вербному тижні вербовою гілочкою вперше виганяли на пашу худобу. З верби робили колиску, аби дитина сон гарний мала та злі духи їй не ввижалися. З неї витесували палицю, якою вимішували їжу, аби спокій всередині робився. «Вербичка молодить личко» – так говорили наші бабусі.
Зібраних з верби хрущів хлопці кидали за пазуху, аби гроші водилися. Під вербою намагалися зустрічатися, аби злий дух пару не розділив.
Вважали, що коли вербовим віничком обмести стіни в хаті – все недобре, що є при ній, упаде додолу. Заметеш віничком долівку, винесеш на подвір'я, а ввечері спалиш, щоб в чотири кінці летіло – очиститься господа від усякого зла.
У багатьох народних традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею Богів, небесними воротами, крізь які божество може з'явитися перед людьми.
Дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, з'єднуючу верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Він уособлює силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним Богам-громовержцям: у Греції – Зевсу, у Давньому Римі – Юпітеру, у Німеччині – Донару, у литовців – Перкунасу, у слов'ян – Перуну.
Дуб символічно пов'язують із вогнем і блискавкою. За думкою Дж. Фрезера, давні люди вважали, що «великий бог неба, об'єкт їхнього культу, чий жахливий голос долітав до них у розкатах грому, полюбив дуб більше за інші дерева і часто сходив на нього з грозової хмари у вигляді блискавки, залишаючи на згадку про свій візит розщеплений, обвуглений стовбур та спалене листя. Такі дерева були оточені ореолом слави, тому що в їхньому руйнуванні бачили руку великого Громовержця». Місце, куди вцілювала блискавка, ставало священним.
Жінка, що незабаром мала народити, зривала листки із вершка дуба, висушувала на полудневому сонці. Робилося це для того, щоб силу свою хлопчик брав не лише від дуба, а й від сонця. Дубові листочки рвались з примовою, коли жінка підходила до дуба з кошиком, в якому святила на Великдень паску й уклонялася до дуба: «Гей дубе, мій діду любий, ходи в господу до мого роду, на мого сина дай свою силу, щоб злії духи його не косили, на мого сина дай свої моці, щоб був з Ісусом у кожному році».
Вишня за віруваннями українців – дерево взаємної любові, весни, краси, мужності. В українському фольклорі вишня символізує красу бідної дівчини, її молодість. З вишневих гілок українські предки варили ритуальний напій, який неодмінно вживали на Новий рік, Зелені Свята, Купала. В українському народі складено багато фольклорних та авторських пісень, в яких оспівуються вишні, вишневі садки.
За українськими народними уявленнями, барвінок символізує трійцю: дитинство, зрілий вік, старість; батька, матір, дитя; весну, літо, осінь; вічне нев'януче кохання, нестаріюче життя, пам'ять, а тому з барвінком українці віками сплітали весільні вінки, робили косиці, плели вінки й на могили, що символізувало вічну пам'ять, садили й садять на могилах. За українськими народними уявленнями, барвінок символізує трійцю: дитинство, зрілий вік, старість; батька, матір, дитя; весну, літо, осінь; вічне нев'януче кохання, нестаріюче життя, пам'ять, а тому з барвінком українці віками сплітали весільні вінки, робили косиці, плели вінки й на могили, що символізувало вічну пам'ять, садили й садять на могилах.
Почесне місце у вінку дівчини-українки належить барвінку. Він – символ вічного кохання, сімейного благополуччя, символ життя, безсмертя людської душі. Він прикрашає весільний вінок, груди нареченого, гостей, весільний коровай. Поширеною є легенда про наречених, які брали шлюб у церкві, а в цей час налетіли татари і намагалися захопити молоду, аби продати її на невільничому базарі. За легендою, в сутичці гинуть гості, наречений, а дівчина у вінку втікає до лісу. Її наздоганяє татарин, ловить за стрічки, вінок падає, а разом з ним і дівоча голова, яка стає криничкою, а вінок довкола проростає барвінком. Такі кринички часто трапляються на Прикарпатті.
Чорнобривці з давніх-давен прикрашали сільські подвір'я і так органічно ввійшли в сільський колорит, що їх стали вважати символом України. Вони згадані в ряді художніх творів, народних і сучасних піснях, казках, бувальщинах та вишиванках. На сьогоднішній день вони є головною прикрасою  не лише сільської місцевості, але й міської, приваблюючи перехожих яскравими, соковитими кольорами протягом літа і осені.
Соняшник – символ Сонця, праці і достатку, сили і добробуту. Він – чи не найсильніший серед квітів, що знайшов своє місце під Сонцем, бо постійно орієнтується на небесне Світило – повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень.
Соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника - єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина – єдина і найвища цінність.
Любисток в Україні є символом кохання. Це зілля, яким можна причарувати когось. Через це в народі називають його «любчик», «люби мене», «приворотне зілля».
Мальва – символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків.
У кожній  маківці понад 30 000 насінин. Тому мак символізує щедре відтворення життя. Він постійний атрибут богині шлюбу і родючості. На Україні здавна існував оригінальний звичай: щоб паралізувати дію відьми, обсипали маком певні місця. Мак повинен бути дикий – самосій і освячений на св. Маковія - 14 серпня. Якщо таким маком обсипати дім, то можна бути спокійним – це захистить від усіляких відьомських хитрих підступів.
Люди вірили, що якщо нема довго дощу, то треба взяти освяченого на Маковія маку, піти десь у поле до кринички і посипати – то буде дрібний дощ. А як сипнути в криницю разом жменю – то буде злива.
Вважають, що мак завжди щедро росте на полях битв. Народ стверджує: « Це не квіти, це кров загиблих, котра піднімається до нас із землі і, перетворившись на криваві квіти маку, просить нас молитися за упокій їхніх грішних душ». Звідси, мабуть, походить спосіб залякування дітей: не ходити на макові поля, оскільки ці квіти висмоктують кров.

***
Українці відтворюють ці символи у вишивці, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, у розписах печі в хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості – в писанках. У чудових українських піснях дуже часто згадуються рослини-символи: «При дорозі кущ калини», «Одна калина за вікном», «Цвіте терен», «Червона рута», «Комарики-дзюбрики, калина», «Горіла сосна», «Чорнобривців насіяла мати» та ін. Ці пісні ми і співали…

***
Захід дуже сподобався нашим постійним учасникам, а також і новій учасниці пані Людмилі. Вона була приємно вражена теплою атмосферою, цікавою інформацією та її подачею, і запевнила усіх, що і надалі з радістю буде відвідувати засідання клубу.
Приємним сюрпризом нашого засідання став подарунок від активної учасниці клубу Валентини Василевської – календар «Дива України», в якому ми будемо планувати наші засідання, враховуючи знаменні дати, запропоновані у календарі. Мабуть, на початку року для клубу кращого подарунку бути і не може.



Вхід