Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
18.06.2018 08:04

Відкриваємо нові сторінки історії рідного міста
Учасники клубу «КЛІО» влітку не люблять...

12.06.2018 07:29

Книжкова культура в Україні: творці та подвижники
Якщо ви найближчим часом збираєтесь відвідати Херсонську...

07.06.2018 10:53

Гомер-Вергілій-Котляревський: який зв'язок?
Уже 220 років українці щиро сміються над пригодами...



Галерея


Гість | Увійти
Версія для друку
Бібліографічний всеобуч > Соціокультурна діяльність бібліотеки > Історія становлення та розвитку соціокультурної діяльності бібліотек

Історія становлення та розвитку соціокультурної діяльності бібліотек

Соціокультурну діяльність бібліотек доречно вивчати в історичному контексті. Адже він дозволяє визначити у розвитку кожного періоду щось основне, закономірне, а також визначити характерні особливості для того чи іншого періоду розвитку соціокультурної діяльності бібліотек.

Соціокультурна діяльність бібліотек протягом тривалого історичного розвитку тісно перепліталася з просвітництвом. Ідеї просвітництва пов'язувалися з поширенням наукових знань, які впливають на життєвий уклад людей у дусі добра і справедливості.

Так як у 2-й половині ХІХ – на початку ХХ століття українські землі перебували у складі Російської імперії, у 1920-х роках були включені до складу СРСР, закономірно, що історія соціокультурної діяльності бібліотек на українських землях є складовою історії російської бібліотечної справи.

У 60-80-х роках ХІХ століття відміна кріпосного права на території Російської імперії, проведення низки соціальних реформ, формування нових суспільних відносин сприяли процесу демократизації суспільства в Росії. Ліберально налаштована інтелігенція, прибічники народництва одним із пріоритетних напрямів своєї діяльності вважали просвітництво народу. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття була створена чітка державна система народного просвітництва. Для просвіти дорослого населення були створені такі громадські організації як комітети грамотності, товариства сприяння народній освіті, товариства самоосвіти, товариства поширення технічних знань, товариства розумних розваг та ін.

Бібліотекарі-просвітники сприймали бібліотеку як джерело духовної поживи для народу, джерело живих знань. На їх думку, будь-яка людина повинна мала отримати у бібліотеці ту необхідну духовну їжу, яка б розвивала її інтелект, облагороджувала серце, давала ті знання, без яких неможливий прогрес. У бібліотеці читач знаходить відповідь на питання, які його хвилюють, формує свій світогляд, врешті, просто відпочиває за книгою від повсякденних турбот. Книга відволікає людину від поганого товариства, утримує від п'янства, паралізує погані вчинки та попереджає злочинність. Тому публічна бібліотека є одним з найдієвіших засобів просвітництва народу.

Зважаючи на вищезазначене, у 1896 році піклуванням земств, міських управ та просвітницьких товариств було відкрито близько 600 публічних бібліотек по всій території Російської імперії.

Не завжди легко виявити історію тієї чи іншої форми проведення дозвілля у бібліотеці. Відомо, наприклад, що перші публічні лекції були прочитані у стінах бібліотеки ще в добу Просвітництва, в епохи Катерини. Публічні літературні вечори з представленням «живих картин» різноманітної тематики почали проводити у губернських публічних бібліотеках уже в 40-50-ті рр. ХІХ століття, про що повідомлялося на сторінках газет.

З 1871 року, після доповідної записки градоначальнику Санкт-Петербурга обер-поліцмейстера, який писав, що, на його думку, влаштування народних читалень зменшить розгул та п'янство серед робочого населення столиці, буде сприяти пом'якшенню грубих нравів, підвищенню розумового та морального розвитку, було дозволено влаштовувати народні читання у Санкт-Петербурзі, Москві, а також у провінціях. Протягом року в Росії влаштовувалися сотні народних читань, які збирали десятки тисяч слухачів. Публічні бібліотеки здійснили свій значний внесок у справу просвітництва народу.

Станом на 1914 рік розгорнули свою просвітницьку діяльність 237 народних будинків. Основними її принципами були: свобода вибору, відсутність примусу, загальнодоступність, повчальний характер та загальнозрозумілість. Яскравий приклад цього – Народний будинок Е. Л. Нобеля, який побудував цей будинок на Виборзькій стороні у Санкт-Петербурзі для робочих та службовців заснованого його батьком заводу «Російський дизель». Головне місце у Народному будинку було відведено бібліотеці з читальною залою. Крім того, у Будинку були Зала для вечорів та зібрань (на 600 чоловік), зала для народних читань – велика аудиторія з естрадою, де були влаштовані кафедра для лектора та великий екран для читань з так званими туманними картинками, багаточисленні приміщення менших розмірів – для вечірніх курсів та гуртків. При загальнодоступних бібліотеках того часу існували багаточисельні читацькі організації, які у своїй більшості виникали під різними назвами: «Друзі книги», «Друзі бібліотеки», «Гуртки краєзнавців-любителів», «Гуртки любителів самоосвіти», «Гуртки спільного читання» та інші.

Кінець ХІХ – початок ХХ століття в Україні характеризується бурхливим розвитком просвітницької діяльності, національної самосвідомості українського народу, виникненням численних культурно-просвітницьких товариств, українських осередків «Громади», «Просвіти», які створювалися після революційних подій 1905-1907 рр. і суттєво пожвавили громадське життя та формування міцного просвітницького руху в колах української інтелігенції. Організаторами та членами «Просвіт» стали представники різних прошарків українського населення – літератори, журналісти, актори, музиканти, лікарі, земські лікарі, науковці, священики. Усі ці установи та товариства підтримували думку Івана Огієнка, що «тільки книжка принесе волю українському народові», і тому створення бібліотек української літератури при цих товариствах вважалося однією з функцій культурного розвитку народу, його спроможності відстоювати свою національну незалежність.

Досить відомою була чернігівська «Просвіта», бібліотека якої налічувала близько 2 тис. книжок, і де працювали такі знані просвітники, як С. Русова, І. Шраг, М. Коцюбинський. Завідувала бібліотекою Є. Новоселецька, голова бібліотечної секції чернігівської «Просвіти». Активно діяли просвітяни і на Півдні України. Зокрема, одеська та миколаївська «Просвіти» відкривали бібліотеки-читальні в містах та селах, при читальнях діяли драматичні гуртки, що ставили вистави за творами українських класиків, організовували літературно-музичні вечори тощо.

Філії «Просвіт» та читальні діяли майже в усіх містах та містечках України. Важливу роль у народному просвітництві, і, передусім, у популяризації української книги відігравали бібліотеки товариств грамотності, що також існували майже у всіх містах України. Як правило, вони відкривали хати-читальні, які одночасно ставали й культурними центрами на місцях. Найвідомішими були Харківське та Київське товариства грамотності, активно працювали товариства грамотності у Катеринославі, Полтаві, на Волині.

Основна маса народних бібліотек, а також бібліотек товариств грамотності була спрямована на ліквідацію неписьменності серед сільського населення та орієнтувалася на читачів із освітнім цензом рівня парафіяльної школи.

Початок ХХ століття був пов'язаний з пожвавленням діяльності демократично налаштованої інтелігенції: активно проводилися з'їзди вчителів, земських діячів, книговидавців, бібліотекарів. На Першому Всеросійському з'їзді у бібліотечних справах (1911 рік) підкреслювалося, що бібліотеки не повинні обмежувати свою роботу простою книговидачою, але зобов'язані займатися організацією курсів, клубів для дорослих, створенням музеїв, читанням публічних лекцій, курсів самоосвіти, гуртків для осіб, що цікавилися будь-якою галуззю знань. Щоправда, вже тоді намітився певний розкол серед бібліотекарів: одні («архаїсти») виступали винятково за книжні форми культурної діяльності бібліотеки; інші (новатори) виступали за широке використання некнижних форм, часто запозичених з інших галузей (клубної, шкільної, театральної).

Після революції 1917 року нова, радянська влада прагнула політизувати і жорстоко регламентувати усі напрямки бібліотечної діяльності, в тому числі організації дозвілля населення. Особистісно-орієнтований підхід до читачів, який сформулювали і відстоювали спеціалісти з позашкільного просвітництва народу, витісняється масовим та диференційованим підходами до читацької аудиторії. Якщо до революції російські публічні бібліотеки були прибічниками аполітичності своєї діяльності, то тепер основною метою масової роботи бібліотек стала пропаганда переваг радянського устрою, ідеології комунізму, залучення людей до соціалістичного будівництва. Тим самим були порушені основні принципи організації вільного часу населення – свобода вибору занять, добровільність, власний інтерес.

На різних етапах розвитку бібліотечної справи у ХХ ст. пріоритетними були такі форми соціокультурної діяльності бібліотек як «масова робота», «культурно-масова робота», «культурно-дозвіллєва діяльність», «соціально-культурна діяльність» та інші, що визначалися метою бібліотек як соціальних установ.

Початком широкомасштабної соціокультурної діяльності бібліотек стали 1920-ті роки, коли культурно-просвітницька робота бібліотеки була на першому місці і передбачала сприяння ліквідації неграмотності, підвищенню культурного і освітнього рівня населення. Масова робота як одна зі складових соціокультурної діяльності бібліотеки була засобом формування стереотипів політичного мислення, впливу на зміст і характер читання. Основні її завдання і форми визначались соціальним статусом бібліотеки, необхідністю розширення кількості читачів.

У двадцяті-тридцяті роки ХХ століття це були: голосні читання, групові бесіди, лекції, вечори книги, усні газети, клуби за інтересами, політтурніри, конкурси, вікторини, години цікавих повідомлень, вечори техніки, атеїстичні вечори, бібліотечні «вівторки», «четверги», Дні бібліотеки, Дні книги, Свята книги, літературні перерви, літературні читання, літературні кіно-вечори, літературно-музичні вечори. Зароджувались свята книги, книжкові карнавали, бібліотечні походи, агітаційно-пропагандистські акції – літературні суди, плакати, театралізовані заходи. Особлива увага приділялася бібліотечним читанням за темами: як читати, що читати, як користуватися бібліотекою, що таке бібліографія тощо.

Широке поширення у 1922-1925 рр. набули тривалі кампанії з пропаганди ідеологічно витриманої літератури – місячники, декади, тижні книг – ефективно організована система бібліотечних заходів, пов'язаних з певною проблемою, важливими суспільно-політичними, економічними подіями, ювілейними датами (наприклад, ліквідація безграмотності, індустріалізація, колективізація, нова економічна політика, соціалістичні перегони тощо).

Починаючи з 1924 року, після «Прийняття Положення про бібліотеки масового користування» на 1-му Бібліотечному з'їзді РСФСР, публічним бібліотекам країни посилено починає надаватися методична допомога «зверху»,  яка носить партійний та директивний характер. Так, у Постанові ЦК ВКП (б) «Про хати-читальні» (1929 р.) відзначалося, що в ради хат-чителень обов'язково повинні входити представники партійних та комсомольських організацій, а також йшла мова про необхідність направити 10 тисяч комуністів та комсомольців міста для роботи у хатах-читальнях терміном на три роки. Дозвіллєва діяльність публічних бібліотек стала обмежуватися гуртковою та клубною роботою, яка в умовах посилення тоталітарного режиму зазнала значної деформації під впливом моноідеології та політики радянської влади.

Особливістю дозвіллєвої діяльності у даний період було проведення заходів не лише в стінах бібліотеки, але й на вулицях, площах, у парках міст, в армії, шпиталях, на підприємствах тощо.

У 1930-ті роки спостерігається поява стійкого сприйняття бібліотеки як масового дозвіллєвого закладу. Набувають поширення наступні форми: музичні бесіди, літературні екскурсії, вечори ударників, техвікторини, техгодини, обговорення книг, зустрічі з письменниками, ранки, виставки дитячих малюнків, ігрові форми: бібестафети, незвичайні подорожі, техпоходи. Розвиваються гуртки, клуби при бібліотеках: літературні, антирелігійні, географічні, самоосвіти, сільськогосподарські. Ці форми мали виразно ідеологічну складову і розглядались як важливий елемент діяльності бібліотек на допомогу формуванню соціалістичного суспільства. У 1930-ті рр. спостерігається стійке сприйняття бібліотеки як дійсно масового дозвіллєвого закладу. Цьому сприяло й використання нових форм роботи з читачами: музичних бесід, літературних екскурсій, вечорів ударників, техвікторин, техгодин, обговорень книг, зустрічей із письменниками, виставки дитячих малюнків, ігрових форм: бібестафет, незвичайних подорожей, техпоходів. При бібліотеках створюються гуртки і клуби – літературні, антирелігійні, географічні, самоосвіти, сільськогосподарські тощо. Найбільш вдалі форми популяризувалися у фахових періодичних виданнях.

На початку 30-х років ХХ століття також отримала поширення пересувна бібліотека та носіння книг, які також були спрямовані на організацію дозвілля населення. Станом на 1934 рік публічні бібліотеки складали 44 % від загальної кількості бібліотек. «Книгу – в маси», – таким був девіз тих років. Проводилася серйозна робота з надання допомоги читачам в оволодінні науковими (переважно технічними та природничими) знаннями. Бібліотекарі складали тематичні покажчики та програми читання, розраховані на різні читацькі аудиторії. Але слід відзначити, що на кінець 1930-х років у бібліотечній роботі в цілому спостерігався занепад, пов'язаний з репресіями проти багатьох відомих діячів культури, письменників, поетів. Кінець 1930-х років став періодом занепаду масової роботи бібліотек порівняно з попереднім десятиліттям.

У роки війни (1941-1945 рр.) корінним чином змінилися зміст та спрямованість дозвіллєвої діяльності бібліотек. При бібліотеках та в клубах-читальнях створювалися воєнні куточки, в яких були зібрані плакати, наочні посібники, необхідна література, надавалися консультації і довідки з питань воєнного часу. В умовах воєнного часу створювалися бібліотечні пункти, пересувні бібліотеки та філіали при пунктах евакуації, у шпиталях, санітарних поїздах. Бібліотекарі допомагали збору речей для фронтовиків, в'язали теплі носки та рукавиці для воїнів, вишивали рушники та кисети для тютюну, читали в слух та писали на фронт тощо. Для поранених бійців у багатьох шпиталях систематично організовувалися лекції, політичні інформації, читацькі конференції, літературні вечори тощо.

У 1947 році виникло «Товариство з поширення політичних та наукових знань» (Товариство «Знання»). Згодом при бібліотеках почали відкриватися лекторії, де читалися як окремі лекції, так і цикли лекцій різної тематики. Великою популярністю користувалися лекції літературно-художнього змісту, з питань здорового способу життя, виховання дітей тощо.

З накопиченням досвіду масової роботи в бібліотеках, зростанням культурного і освітнього рівня читачів у 40-50-ті роки ХХ століття отримали розвиток рекомендаційні форми: тематичні вечори, читацькі конференції, бібліографічні огляди, хоча, як зазначає дослідник Т.Х. Кім, вони носили формалізований характер. Значне місце в діяльності бібліотек зайняла агітація і пропаганда, яка розкривала бібліотечні фонди, залучала людей до читання. Серед форм роботи тих років: колективні обговорення книг, які найчастіше носили запрограмований характер і завершувались виробленням єдиної думки про прочитане; вечори книг, гуртки, читацькі конференції, що сприяли розвитку навиків самоосвіти.

У 60-70-ті роки ХХ століття значно розширюється діяльність різноманітних любительських об'єднань при масових бібліотеках країни (любителів поезії, музики, театру, живопису, туризму, авторської пісні, кіно, фото тощо). При бібліотеках почали створюватися літературно-творчі об'єднання поетів-початківців. Новою тенденцією даного періоду став активний розвиток туризму. Члени туристичних клубів при бібліотеках допомагали в організації екскурсій, походів вихідного дня, змагань, турнірів, туристичних злетів. Почали відкриватися клуби авторської пісні. З 1970-х років почали активно створюватися клуби книголюбів. Члени Добровільного товариства любителів книги (1974 р.) влаштовували книжкові виставки, свята книги, зустрічі з письменниками, літературні конкурси, читацькі конференції, літературні диспути тощо.

Продовжує поповнюватись комплекс рекомендаційних форм з метою залучення уваги читачів до найбільш цінної в ідейному, науковому та художньому відношенні літератури.

У 1970-1980-х роках вводиться термін «масова робота бібліотеки». Широко застосовуються масово-освітні форми, які доповнювали систему політичної освіти, освіти дорослих та самоосвіти: уроки, суспільно-політичні читання, лекторії, декади, місячники, читацькі конференції з залученням літератури технічного та сільськогосподарського спрямування, заочні читацькі конференції, усні журнали. Практикувались прийоми інформаційного характеру – перегляди літератури, бюлетені нових надходжень, огляди книг і періодики, Дні спеціаліста, Дні інформації. Під впливом засобів масової інформації, з появою аудіовізуальної техніки розповсюдились такі форми популяризації книги: читацько-телеглядацькі конференції, телепередачі про книги, музику, поезію. Більшість бібліотек співпрацюють з іншими культурними центрами міста, регіону. Виникають вузькі групи спілкування, клуби, гуртки за інтересами. У бібліотеках починають обговорювати неопубліковані літературні твори.

У 1970-ті роки посилення тоталітарного режиму, тиск адміністративної системи, гонитва за статистикою приводять до стандартизації та формалізації, зменшення творчої основи у сфері культурного дозвілля читачів бібліотеки. Посиленню одноманітності форм та методів роботи багато в чому сприяла централізація масових бібліотек, проведена у 1974-1978 рр. У ці роки при бібліотеках були відкриті народні університети культури, які проводили різноманітні заходи гуманітарного спрямування для усіх груп читачів. У даний період дозвіллєва діяльність бібліотек обмежувалася камерними формами роботи: літературна вітальня, літературно-музичний та музично-художній салони, клуб-кафе та ін. Процес старіння населення викликав активізацію роботи з такою групою населення, як пенсіонери. Це виражалося в залученні людей похилого віку до клубної діяльності. У цей же час отримує розвиток організація сімейного дозвілля в умовах масової бібліотеки. Крім того, починають відкриватися бібліотеки сімейного читання, які також велику увагу приділяють дозвіллєвій діяльності, об'єктом якої є читаюча родина. Головною метою родинних клубів було знайти заняття, цікаві як для дорослих, так і для дітей.

У вісімдесяті роки ХХ століття, у період перебудови, публічні бібліотеки стали зручним місцем для проведення різноманітних літературних та політичних дискусій. У цей час у СРСР почало з'являтися багато неформальних молодіжних об'єднань (рокери, панки, фанати спортивних клубів). Але вони не розглядали бібліотеки як місце проведення свого дозвілля.

У цей час завершилось організаційне і методичне оформлення клубів та інших любительських об’єднань при бібліотеках. Наприкінці сімдесятих – на початку вісімдесятих років були проведені теоретичні дослідження з масової роботи, вивчення ефективності окремих форм і методів керівництва читанням, проведено ряд соціологічних досліджень інтересів та запитів користувачів.

У 1990-х роках використовувалися традиційні форми та методи, модернізовувалися методичні прийоми та шляхи їх вирішення, пов’язані зі змінами суспільного життя. Масова робота стає більше пов’язаною з широкими уявленнями про культурну діяльність бібліотек, застосуванням нових інформаційних технологій, формуванням творчих здібностей читачів, підтримкою національних, культурних традицій, забезпеченням духовних потреб населення. Масові форми роботи бібліотеки сприяють розвитку комунікативного середовища у бібліотеці, творчого та інтелектуального потенціалу людини. Серед них: діалогові, ігрові, рекламно-інформаційні форми, зокрема, інтерв’ю-бесіди, зустрічі за «круглим столом», прес-конференції, зустрічі-діалоги, вечори-портрети, бенефіси читачів, прем’єри книг, журналів, калейдоскопи, альманах, зустрічі з актуальною книгою, рольові ігри-обговорення, літературні студії, конкурси, літературні турніри, ток-шоу, конкурси-загадки, КВК, «Поле чудес», «Щасливий випадок». Соціокультурна робота бібліотек представлена широким розмаїттям форм: диспути, читацькі конференції, презентації книги, усні журнали, вечори запитань і відповідей, години цікавих повідомлень, поетичні колажі, бібліоінформіни, бенефіси читачів, екологічні ігри, виставкові проекти, спільна діяльність бібліотек з музеями, архівами, видавництвами. Вибір змісту та форм масової роботи бібліотеки визначається її стратегією у провідних соціокультурних ситуаціях.

Дослідивши історичний розвиток форм соціокультурної діяльності бібліотеки, можемо відзначити, що вони залежали від суспільно-історичних обставин у той чи інший період. Багато з форм роботи бібліотеки, поширених у ХХ столітті, зберігають актуальність сьогодні.

Лілія Віжічаніна, провідний бібліограф ХОУНБ ім. О. Гончара

Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Вхід