Творчі пошуки Наталки Сняданко

Творчі пошуки Наталки Сняданко

Українська письменниця, перекладачка, журналістка Наталя Володимирівна Сняданко народилася 20 травня 1973 року у Львові. Дівчинка добре навчалася в школі, після закінчення якої вступила на філологічний факультет Львівського Державного університету імені Івана Франка (нині Львівський Національний університет імені Івана Франка). Протягом 1995-1997 рр. навчалася на факультеті славістики та романістики університету міста Фрайбурга (Німеччина). За освітою – філологіня, за фахом – журналістка та перекладачка. У студентські роки належала до жіночого літературного угрупування ММЮННА ТУГа. Ця назва утворена за першими літерами імен: Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська, Юлія Міщенко, Наталка Сняданко, Наталя Томків, Анна Середа: товариство усамітнених графоманок. Згодом Юлія Міщенко стала солісткою гурту Таліта Кум, Наталя Томків – монахинею, Анна Середа закінчила Академію мистецтв у Львові і стала художницею та поетесою, а Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська та Наталка Сняданко – відомими самостійними авторками.

Після закінчення навчання Наталка займалася журналістикою та перекладом. Молоду авторку досить активно друкують у періодиці Львова та Києва. Працювала оглядачкою, редакторкою відділу телепрограм та відповідальним секретарем газети «Поступ» (1997-2002), секретарем Львівського осередку дослідження античної традиції Центральної та Східної Європи Варшавського університету при Львівському національному університеті імені Івана Франка (2002-2003), 2002-2008 рр – оглядачка відділу культури «Львівської газети». З 2008 р – редакторка сторінки «Субтексти» газети «Суботня пошта».

Наталка Сняданко володіє польською, німецькою та російською мовами, багато перекладає. Серед перекладів з німецької – твори Франца Кафки, Фрідріха Дюрренматта, Гюнтера Грасса, Юдит Герман, Стефана Цвитча; з польської – Чеслава Мілаша, Збігнєва Герберта, Ярослава Івашкевича, Яна Бжехви; з російської – Андрія Куркова.

Сняданко була учасницею різноманітних перекладацьких семінарів: «Translatorium» (2000–2004), VII конференції перекладачів «Пісні східних слов’ян» (Гданськ, листопад 2002), міжнародного семінару перекладачів Translatorium (Literarisches Colloquium Berlin, Берлін, березень 2005). Вона стипендіантка програм міністра культури Польщі «Gaude Polonia» (2003), польської фундації «Krzyzowa» спільно із німецькою фундацією «Stittung Mercator GmbH» (2005), краківської фундації «Вілла Деціус» (2006), німецького «Literarisches Colloquium Berlin» та німецького міністерства закордонних справ (2006), Берлінської академії мистецтв (2007) та перекладацької стипендії фундації Robert Bosch Stiftung у Колегіумі перекладачів міста Штрален (Німеччина, 2007).

Як журналістка виступає в українській та закордонній пресі: «Критика», «Дзеркало тижня», «Столичные новости», «Gazeta Wyborcza», «Sueddeutsche Zeitung», швейцарський часопис «du». Фіналістка першої едиції міжнародної відзнаки імені Джозефа Конрада Польського Інституту у Києві (2007). Є лауреаткою премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Член Асоціації українських письменників, входить до складу ПЕН України.

Її поезії були надруковані в альманасі «Ранок, день і вечір Львівського авангарду» (1993), збірнику лауреатів конкурсу імені Б. І. Антонича «Привітання життя» (1994), часописі «Четвер» (1995), газетах «Літературний Львів» (1994), а прозові твори – у часописах «Сучасність» (2003), «Україна молода» (2003), «Четвер» (2007 – оповідання «Ніч на Івана Купала»), в альманасі «Королівський ліс» (оповідання «Сусіди» (2000), оповідання «Життя без батька, або Гра в створення гри» (2002) та збірникові «100 тисяч слів про любов. Включаючи вигуки» (оповідання «Черстве печиво» (2008).

Наталка Сняданко вирізняється від сучасних українських письменників майстерністю виточувати в тексті кожну деталь, прагнучи довести її до рівня інформаційного й художнього мікрокосму.

Визначившись із провідними ознаками свого стилю, вона не полишає художньо-оповідних шукань. Більше того, територія прозових експериментів продовжує приваблювати письменницю, у її прозі відчувається та виблискує намір вивільнитися від власних стильових напрацювань.

Серед популярних творів письменниці – роман «Колекція пристрастей» (2001), журнальний варіант цього роману вперше опубліковано у журналі «Четвер» (2000); книга оповідань «Сезонний розпродаж блондинок» (2005); роман «Синдром стерильності» (2006), уривок з якого було опубліковано у празькому часописі «Український журнал» (2006)  та роман «Чебрець в молоці» (2007); дитяча книга «Країна поломаних іграшок та інші подорожі» (2008). Також, 2013-го року виходить роман «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» – історія українських заробітчанок, проте в кардинально іншому висвітленні, аніж ми звикли бачити на сторінках літературних творів.

Станом на 2016 рік письменниця остаточно переходить на перекладацьку ниву. Вона співпрацює з краудпаблішинговою платформою Komubook як перекладачка. Але в 2017 році у «Видавництві Старого Лева» вийходить роман «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма», у центрі якого особиста історія одного з найекстравагантніших членів імператорської родини Габсбурґів – Вільгельма, більше відомого в Україні за бойовим псевдонімом Василь Вишиваний.

З червня 2020 року Наталка Сняданко увійшла до довгого списку літературної нагороди Центральної Європи «Ангелус» за книгу «Фрау Мюллер не налаштована платити більше».

Наступного, 2021 року виходить її роман «Перше слідство імператриці», де оповідь ґрунтується на документальних матеріалах з життя легендарної австрійської імператриці Сіссі. Присутній політичний підтекст і карколомні пригоди.

Письменниця одружена, разом із чоловіком Олегом виховує двох діточок – сина Нестора та доньку Варвару.

Наталка Сняданко вважає, що жити слід в країні, де народився, навіть якщо ця країна і не дуже пристосована до життя. На її думку відчуття радості життя складається із дрібниць, які треба вміти помітити і оцінити.

Тому її твори приваблюють тонкою грою з національними, культурними, віковими і сексуальними стереотипами, які вона досліджує  і майстерно руйнує.  І ще одна, мабуть, найцінніша та найбільш суттєва риса її творчості – українськість. «Українськість – це синонім сумного, трагічного, нереалізованого, непрожитого, всілякого негативного досвіду, і мені страшенно бракує якогось позитиву в цьому всьому. Тому я страшенно люблю якихось таких персонажів вигадувати, які би були успішними, реалізованими, робили те, що хотіли, не страждали під гнітом тяжкої української карми. Але при тому щоб ці персонажі були українськими».

Основні твори Наталки Сняданко прагнуть відтворити сюжетний і психолого-настроєвий плин людського буття. Мотив тривання життя об’єднує усі людські історії, переповідані в текстах авторки. Її персонажі неспішно і  непросто переживають своє дорослішання, стикаючись з відчутними змінами в собі й довкола себе. Мотив тривання переростає у мотив минання життя, який усе голосніше звучить у прикінцевих частинах приватних історій і самого тексту. Тексти Наталки Сняданко настільки детально й деталізовано вбирають у себе часопростір зовнішнього і внутрішнього людського життя, існування, побудування, що воно постає нескінченним у своїх живих, натуральних формах і власних виявах. Власне знак безкінечності є цілком влучним вираженням авторської манери, семантики і перспективи її прози.

Сергій Любченко відмічає: «Твори Наталки Сняданко є цікавими для сучасників – у якій країні вони б не жили. І ось що важливо: Наталка є не лише спостерігачем нелегкого життя-буття. Вона – уважний і вдумливий спостерігач, який навчився вирізняти у плині життя другий і третій план того, що тривожить кожного з нас. Образи її творів – дивно знайомі читачам, вони мають багато спільного з ними… Але ось що дивує: її, за дивним збігом обставин, сприймають як свою, рідну, німці, поляки, росіяни або чехи. У цьому – секрет творчості письменниці, яка, на мою думку, цілком заслужено отримала головний приз Літературного конкурсу імені Джозефа Конрада».

Отже, у 2004 році у Польщі було видано першу книгу Н. Сняданко за назвою «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки». За дуже короткий термін вона стала бестселером та найпопулярнішою серед книг  категорії «Любовні романи». Книга написана багатою, красивою мовою, легко читається, а сюжет розгортається цікаво.

Твір відповідає літературній традиції, коли письменник звертається до традиційної проблеми «дитинство-отроцтво-юність». Авторка вирішила не зраджувати традиції та написати власний рімейк. Щоправда, з гучним наголосом на становленні еротичного досвіду своєї героїні. Основне тут – аспект тривалості життя й відчуття, усвідомлення граничної деталізованості цього процесу.

Це декілька історій про пристрасть, любов та прихильність головної героїні до різних чоловіків: перше кохання, перші «серйозні» стосунки, у яких вже «навіть поцілунки були» тощо. Авторка намагається порівняти українських чоловіків та «закордонних». Однією з найбільших цінностей книги є те, що, читаючи її, чи не кожна жінка згадає подібні ситуації чи схожих чоловіків, а також згадує для себе давно забуті події.

Кожен із розділів книги розповідає про пристрасті: «пристрасті по-українськи», «пристрасті по-італійськи», «аристократичні пристрасті» тощо. Колекцію пристрастей зібрала дівчина «з порядної галицької сім’ї» в період свого дорослішання. Кожного разу вона намагається зрозуміти: пристрасть це чи кохання? А чи зможете ви відрізнити пристрасть від кохання, то вже ваша справа. Книгу Наталки Сняданко «Колекція пристрастей» без сумніву лише з великою натяжкою можна віднести до так званої «жіночої еротичної прози», хоча вона має всі ознаки бестселера, яким свого часу стали «Польові дослідження українського сексу». Однак характер цієї прози можна охарактеризувати радше як анти-Забужко. Це стосується як стилістики та засобів вираження, так і «соціально-психологічного» портрету головної героїні.

Івано-Франківське видання «Лілея-НВ» заснувало серію «Агресивна бібліофілія», яка відрізняється особливим оформленням книги – колір тексту ідентичний кольору обкладинки книги. Збірка оповідань Наталки Сняданко «Сезонний розпродаж блондинок» (2005) – зеленого кольору. Ці оповідання були написані досить давно – і не дивно, бо в них в більшості випадках йдеться про особливості підліткового світосприйняття.

До складу «Сезонного розпродажу блондинок» ввійшло шість невеликих, або не надто розлогих текстів.

У художньому сенсі збірка є строкатою, різностильною, неоднорідною і асоціюється із галаконцертом, у якому виступили групи найрізноманітніших музичних течій, напрямків і спрямувань.

У першому оповіданні «Дідова історія»  йдеться про спробу перемогти час і фатум. У центрі оповіді – дідова історія, що кожного разу має сталий сюжет, але кардинально протилежні подробиці. Усі члени родини не надавали важливого значення таким химерним імпровізаціям – усі, крім онучки: «він хотів якось пояснити мені, що час має зовнішній і внутрішній бік. І те, як виглядають люди і місцевість, де вони живуть, це лише зовнішній, другорядний і мало важливий бік часу. Основне – це зберегти і передати нащадкам його внутрішній бік, уміння правильно ставитися до речей, яких не торкається зовнішній часовий плин, вміння ігнорувати все, що заважає правильно до цього ставитися, і здобувати перемогу над часом». Якщо дуже сильно вірити у щось, то згодом можна себе переконати в цьому – істина відома. Проте тут маємо яскравий приклад того, що часто важливішим є докопатись до першопричин. «Час неможливо перемогти, його можна тільки ігнорувати» – висновок, гідний самого Мілорада Павича (Milorad Paviч).

Наступне оповідання «Варшавські медитації» – це «малюнки з натури», у яких досягається гранична життєсхожість і життєймовірність. Коли Н. Сняданко нагнітає ці малюнки, цей докладний життєпис натур, психологій та доль, з’являється непереборне враження, що авторка влаштувала змагання із самою собою в мірі й ступені буквального копіювання реальності, яка цілими шматками переноситься на шпальти цього тексту. Тобто будь-яка життєва або життєподібна  «картинка», міні-історія і звичайна така собі історія, можуть стати складником, основою тексту й усім своїм єством увійти до нього. Мало кому з наших співвітчизниць пощастило здобути досвід відвідування Школи Феміністичної Медитації Трансцендентальної у Варшаві та дізнатися, чим живуть феміністки у столиці сусідньої країни...

Сутність оповідання «Життя без батьків, або Супербонус для ідеальної пари» у спробі «покласти» комп’ютерну гру на мову художнього тексту. А головна його фішка – сполучити сюжетну інтригу, засновану на розробці цієї гри, з психологічною інтригою в стосунках підлітків, які її придумали. Зовсім не обов’язково бути обдарованим хакером, аби осягнути ідею гри, що двоє підлітків заповзято розробляють та тестують на собі протягом оповідання. Специфіку цього творчого тандему становить те, що школярі-розробники – хлопець та дівчина, котрі отримують наприкінці зовсім неочікуваний результат, що аж ніяк не стосується вирішення одвічної проблеми батьків та дітей.

«Кримські сонети» можна було б назвати невеликим циклом. Це добротна суміш нарисовості й кітчовості, приправлена іронічною тональністю. «Кримські сонети» оприлюднюють мотив подорожі, яка, розпочавшись із зовнішніх вражень і малюнків, так і не перемістилася у внутрішні пласти свідомості героїні. Дотепна оповідь про відпочинок у кримській здравниці. Якщо вам колись доводилося відпочивати на півдні країни, то меланхолійне серцестискання у зв’язку із знайомістю усієї гамми відчуттів, що їх неодмінно переживає кримський відпочивальник, вам гарантовано.

У «Сезоннім розпродажу блондинок» йдеться про крамниці де чоловікам пропонують обрати собі дружину згідно вподобанням та об’єму гаманця. І работоргівля тут ні до чого – просто таким чином людство вирішило полегшити собі життя: «зникла необхідність бавитися у виснажливі залицяння і напружені знайомства, сумніви, невпевненість у собі, зникли комплекси на сексуальному ґрунті і типові неврози. Вирішив одружитися або завести роман - подзвони і замов каталог, у якому настільки широкий вибір, що хтось обов’язково тобі сподобається». От тільки питання, що ліпше – фірмова дружина з престижної дорогої крамниці чи все-таки супутниця з третьосортної крамниці при дорозі, де просто був сезонний розпродаж блондинок?

Завершує збірку оповідання «Обов’язки професійного ангелолога». Чи часто ви у стані суцільного спокою прогулюєтеся цвинтарем? Мабуть, що ні – адже ж ви не ангелолог. А дарма – виявляється, там можна побачити багато цікавого, не кажучи вже про цінність екзистенційних міркувань, для яких годі знайти більш відповідне місце. «Тут поховано Працьовиту Надію» – це не готичний жарт, а цілком реальний напис, якщо вірити авторці. І не єдиний у своєму жанрові. Заплутаними шляхами інтерпретацій з долученням міркувань на грані фантазії можна із напису на зразок «Тут поховано залишки родини Павуків і родини Жеребців: Павуки Наталка та Іван, Жеребці Петро та Андрій» отримати цілком захопливий роман про Ромео та Джульєтту на український манер, варто лиш спробувати.

Новою сторінкою творчого життя Н. Сняданко є роман «Синдром стерильності» (2006), який має форму псевдодетективу й аналізує проблему деградації еліти в сучасному українському суспільстві.

Структура твору складається з низки своєрідних новел: «Veritas на дні пляшки», «Правила відсутності правил», «Перший тигиринський флеш-моб», «Як це розуміти, або Vanitas venitatum et omnia vanitas», «How do you do?» та ін., які можна читати, починаючи, фактично, з будь-якої сторінки й не гублячи при цьому сюжетної лінії. І все це увінчує епілог як невід’ємний елемент справжніх монументальних творів.

На початку роману письменниця використала елемент драми – представлення дійових осіб. Цей прийом змушує читача, щойно він відкрив книжку, приготуватися до нападів сміху бо авторка нарекла своїх героїв яскравими асоціативно-характеризуючими прізвищами: Галичанко, Маргаритко, Гомосапієнс, Штуркало… Гумор і тонка іронія письменниці, іноді переростає в справжній сарказм. Саме завдяки гумору книга легко сприймається, а досягти цього в умовах нагромадження стилів у межах однієї книжки непросто.

Не зовсім «стерильним» робить роман ненормативна лексика, яку письменниця не соромиться вживати. У  такий спосіб вона намагається не відмежовувати читача від реального світу, а навпаки, якомога більше наблизити його до реальності, хоча ця реальність досить часто межує в романі з фантастикою…

Отже, історія розвивається у межах простого сюжету: звичайне буденне життя співробітників вигаданої редакції щоденної газети вигаданого провінційного містечка та вигадених політиків. Знайомство із політичним розкладом сил у Тигирані, центральними факторами якого є територія галицького сепаратизму і радикальна реформа орфографії, змушує замислитися над важливими психологічними, моральними та політичними проблемами сучасного українського суспільства.

Ранок головного редактора щоденної тигиринської газети КРІС-2 Юліана Йосиповича Незабудка починається із середньоважкого похмілля і несподіванної, але від цього ще приємнішої ерекції. Ранок співробітниці, цієї ж газети, тріумфально вручає їй виклик на допит. У цей момент їй дзвонить Сніжана Терпужко, також журналістка, і повідомляє, що після вчорашньої корпоративної вечірки зник голландський консультант з маркетингу Арнольд Гомосапієнс. У той же час у газетах з’являється інформація про те, що в місті виявлено обезголовлений труп чоловіка середнього віку...

Але найбільший скандал трапився, коли Сніжана написала, що «мер Тигирина срав у покер», описуючи підпільний картярський клуб для міської еліти, у якому депутати міськради грали в карти на роздягання власних дружин та коханок. Урятувала газету тільки незлагодженість у рядах згаданих у публікації чиновників: одні з них вважали, що на редакцію слід подати в суд за неприпустиму описку у слові «грав», інші прагнули примусити журналістів спростувати інформацію про існування підпільного картярського клубу. Поки сперечалися, про публікацію забули, і депутати, мабуть, вирішили не привертати зайвої уваги до цієї не надто рекламної справи.

Описуючи карколомні події, письменниця не втрачає гострого відчуття абсурдності замкненого світу, в який може заганяти себе герметична провінційна спільнота. На аналогічний синдром страждають штатні патріоти, які за певну винагороду від 9-ої до 6-ої вболівають за духовність нації. Подивимося на ущербність проплаченого патріотизму і спробуємо набути самодостатності, адже унікальність нації не може полягати в статичному наслідуванні традиції всупереч розвитку і інтеграції у динамічний сучасний світ.

З екскурсу в недалеке радянське минуле та спогадів про телеперегляди виступів радянських фігуристів починається книга «Чебрець в молоці» (2007).

Той, хто жив у ті часи, зможе ще раз згадати пережиті роки, як смакувала одеська кава з бляшанки, грузинський чай «№36», свіжопривезений і миттєво розкуплений чергою хліб. Монтаж спогадів, спалахи вражень виринають у тексті несподіваними чуттєвими образами: лоскіт розпеченого піску на пляжі; скапування у відро для миття підлоги крові з пораненої голови; а ще запах того самого чебрецю та ялівцю у молоці від бабиної корови. Вистояні спогади героїв залишаються живими, адже пам’ять у творі начебто виконує роль ще одного органу чуття. Пригадування минулого впливає на сьогодення героїв, навіть встановлює певну закономірність їхніх учинків.

Отже, це своєрідна подорож в історію однією сім’ї, де бабця, як виявилося, під час війни керувала підпільним шпиталем для поранених вояків УПА, а після самогубства доньки взяла на себе тягар виховання та опіки над онукою; про батька, який довів родину до трагедії і не заслужив на прощення ображеної доньки, котра, на відміну від татуся-графомана, стала справжньою письменницею, і про перший гіркий досвід кохання…

Кожен із розділів книги подано з точки зору одного з персонажів. І знаковим є той факт, що поодинокий чоловічий голос обривається, звучить непереконливо. Адже «Чебрець в молоці» – це жіночий погляд на світ і на себе в ньому, а тому й пам’ять тут є рисою виразно жіночою. Чоловіки ж залишаються тільки випадками у житті жінок, вони не є носіями ні неперервности роду, ані трансляторами пам’яті.

У книжці не має сюжету як такого: найбільше розповідається про двох подруг Софійку та Лілю. Софійку можна навіть визначити як головну героїню твору, але крім того «Чебрець в молоці», наче лоскутна ковдра, пістрявіє розповідями про Софійчиних батьків, Ліліних маму та доньку, їхніх шкільних вчителів. Це скидається на прочиняння вікон у людські життя, захоплююче і, на перший погляд, хаотичне. Здавалося б, практично не пов’язані між собою «вікна»-історії, але вони опосередковано дають зрозуміти, відчути Софійку. Адже всі ці люди певним чином впливали на неї та її життєвий вибір. Все настільки продумано, що після прочитання не варто ламати собі голову над тим, що спонукало дівчат до того чи іншого вчинку. Як і над тим, що чекає їх у майбутньому: закінчується книжка епілогом, де чітко описано, як розвинулось життя Софійки після описаних подій. Спокійний тон розповіді заворожує і не дозволяє відірватись від книжки. Оповідь, яка ведеться переважно від автора, чарує своєю літературною  мовою, що зараз все рідше трапляється серед сучасних книжок, які рясніють ненормативними діалогами своїх героїв.

Працюючи з прекладами кількох дитячих книжок для видавництва «Грані-Т», Н. Сняданко отримала пропозицію написати авторську книгу для їхньої серії, у якій дитячі книги намагаються писати «дорослі» письменники.

Так з’явилася книжка «Країна поламаних іграшок та інші подорожі» (2008) – про хлопчика Матвійка, який ніколи не думав, що поламаними іграшками гратися набагато цікавіше.

А переконався він у цьому, побувавши разом із рожевою свинкою Параскою на справжньому бенкеті поламаних іграшок. Як Матвійкові вдалося заслужити звання дійсного члена Клубу дитячого самовиховання, і що обговорюється на Конгресі м’яких іграшок - про все це йдеться у повісті.

Письменниця згадує, що для неї «це був дуже цікавий експеримент, адже редактором усіх моїх «дитячих» проектів зазвичай є мій 5-річний син. Я кілька разів читаю йому текст, редагуючи потім усі місця, які під час читання видаються заскладними, вимагають додаткових пояснень, або і просто задовгі чи невдало скомпоновані для читання речення вголос. Це допомагає зробити розповідь більш плавною, адаптованою для конкретної вікової категорії дітей. Мені хотілося уникнути в цьому тексті типових помилок дитячої літератури – надмірного моралізаторства та дидактизму, занудності, непотрібного «сюсюкання». Коли щовечора читаєш дитині книги, то добре видно їх недоліки, адже увагу дитини не так просто зосередити на тексті.

Для цього необхідно продумане ілюстрування – малюнків має бути не забагато і не замало, розміщення ілюстрацій у тексті, поділ на розділи, динамічність сюжету і ціла маса інших нюансів. Писання для дітей – дуже тонкий і складний технічний процес, у якому потрібно все врахувати. Найважче, звичайно, боротися зі смаками батьків, які нав’язують дітям ту естетику і стилістику, яка близька їм, не зважаючи на смаки самих дітей. Тому мені було дуже важливо, щоб ілюстратором мого тексту став художник, не «скомпрометований» рожевоблакитним солодкавим оздобленням, яке зазвичай панує на сторінках дитячої літератури. І дебют Лавріна Шиміна, для якого ці ілюстрації стали його дипломною роботою у львівському училищі імені Івана Труша, дуже відповідає тому, що мені хотілося бачити у візуальному оформленні книги».

Своєрідним експериментом авторки, в якому на читача чекає новий підхід до форми, зображення психології стосунків і побудови сюжету є збірка  «Комашина тарзанка» (2009), яка складається з повісті «Комашина тарзанка» й додатку із зовсім різних оповідань.

Так, «Ніч на Івана Купала» теж цілком заслуговує на означення невеликої повісті, де студенти, котрі відправляються на практику до глухого села, в ніч на Купала потрапляють у пригоду, де переплітається містика, померла душа й п’яні «рагулі».

Натомість «Невловима лірика буднів» і «Конкурс Найбридкіших Смертників» оповідають про історії, котрі цілком могли мати місце в реальному житті й імовірно, що навіть не є повністю вигаданими.

У той же час оповідання «Червона лінія U2» – подорожні нотатки перекладачки, яка на стажуванні в Берліні знайомиться з такими ж коліжанками тільки з різних країн всього світу  і «Відчинено двері до Малої Європи» – пригоди у візовому відділі польського консульства у Львові, більше заслуговують називатися есеями.

За зовнішніми ознаками «Уривки з ненаписаного сценарію до багатосерійного фільму про кохання» є диптихом, за внутрішніми – симбіозом шкіцу й есею. Цей лаконічний текст, першу частину якого написано від імені жінки, другу – від особи чоловіка, становить іронічна розповідь.

Проте основним текстом збірки є вже згадана повість «Комашина тарзанка». Це розгортання історії взаємин людей, що далеко не перший рік живуть разом (їхня спільність підкреслюється односпрямованими іменами –  Сарон і Сарона), примарність інтер’єру, в якому відбувається це розгортання і занурення у ментальний ландшафт (побутовий, психологічний, свідомісний) кожного з цих двох персонажів. Авторку непокоїть проблема плинності, змінності часопростору й суперпроблема часопростору людського життя. Саме в «Комашиній тарзанці» у численних подробицях, нюансах, штрихах розповідаються історії часопростору Сарони і Сарона. Причому взаємини цієї пари перебувають на задньому плані. Важливою є передовсім категорія конкретного життєпростору. Коли подружня пара, яка переживає напружений період стосунків, вирішує зупинитися на ночівлю у розташованому посеред густого лісу готелі, вона ще не знає, наскільки сильно це змінить її життя. Стосунки між двома людьми часто схожі на тонку тарзанку, натягнуту між двома берегами стрімкого потічка, впасти з якої настільки ж нескладно, як і дістатися з кінця в кінець.

Екзотичні імена основних героїв, спонтанна автоподорож без реальної мети, зупинка у відлюдькуватому лісовому готелі, що так і називається – «Готель», існування неіснуючої адміністрації, яка листується з гостями-прибульцями короткими загадковими посланнями, – лише відтінює рельєфність і виразність реальних життєвих картин з неймовірною детальністю. Розгортання історії відбувається настільки розмірено, медитативно, що інколи з’являється відчуття зупинки часу в реаліях, викладених у тексті. Час тут сприймається як величина, цілком залежна або від персонажів, або від авторки.

У книжці «Гербарій коханців» (2011) Наталка Сняданко не зрадила собі і знову продовжила досліджувати і руйнувати вікові, культурні, сексуальні та всілякі інші стереотипи. Вона каже, що оголення емоцій для неї – головне у творчості.

Ця книжка стала для авторки своєрідним завершенням певного етапу, внутрішньої трилогії, яка, можливо, не дуже помітна на сюжетному тлі. Ідеться про книжки «Чабрець у молоці» і «Комашина тарзанка» та «Гербарій коханців».

Героїня роману Амалія, феміністка початку XX ст. – вигаданий персонаж, що цілком міг би бути реальним, створила в Галичині гарем-комуну, до якого запрошувала тільки чоловіків із фізичними вадами. Авторка «сконструювала» для цієї жінки незвичних коханців. Описуючи у своєму щоденнику мешканців гарему, Амалія фізичні вади подає як тло, акцентуючи на психологічній і сексуальній гармонії чи дисгармонії у стосунках.

У «Гербарії коханців» актуалізується проблема ставлення до людей із фізичними вадами. Авторка підкреслює, що «багато думала про те, як тяжко буває виробити в собі співчуття до людей, недосконалих фізично. Тобто не таке поверхове співчуття про людське око, якого вимагають правила пристойності, а справжнє, подолати в собі відразу до людини, яка хоча б найменшою рисою відрізняється від загалу. І ще про співчуття. Не знаю, чи можу і я пересилити себе, коли бачу відверте каліцтво. Знаю лишень, що намагаюся переконувати себе, буцімто все то неважливе, що людина в тім невинна, але десь у глибині розсудка розумію, що допомагати чи подавати копійки калічному жебракові мене змушує огида, нехіть, недостойні і бридкі почування. Невже того інстинктивного не можна перемогти розумінням».

І не тільки ті, що в «гербарії» тьоті Амалії, а й дотичні до творчого й мистецького середовища герої, з яких Наталка Сняданко формує окремий «гербарій коханців» нашого часу. Вади фізичні, які «цементували» екзотичну галицьку комуну-гарем, тепер спроектовано в площину психологічної надломленості. Поступово проступають затаєні комплекси, страхи, скелети у шафах героїв твору. І їхні «вади», чи то пак «особливості», іноді не менш незвичні, ніж у коханців з гарему Амалії.

Ще однією особливість роману є «робота» з асоціаціями. І тих читачів, які мають «спільне» часове минуле з авторкою і можуть згадувати-порівнювати, що в них було так (або не так) у дитинстві, юності, що й їхні батьки захоплювалися (чи ні) тими чи іншими «знаками часу», у які занурені герої роману. І тих асоціацій-спогадів, які виникають у кожного, незалежно від того, застав він чи ні конкретний історичний період. Відштовхуючись від аксіоми, що всі ми родом із дитинства, авторка акцентує на подіях, що трапилися з героями саме в ранньому віці: історія про гойдалку, епізод із м’ячем, спогад про дорогу до школи, про запах пригорілого молока, про насильну музичну освіту.

Окремими кодами до розкриття особистостей є їхнє ставлення до читання книжок та любов до казок. І все це – в оправі з «фірмових» описів деталей від Н. Сняданко. Літературні критики говорять, що після прочитання поєднаних у ньому букв, слів і речень з’являється відчуття «магічності». Текст, можливо, не зачаровує кожним абзацом, іноді видається навіть надто «оповідним», опуклим і громіздким: «аби проникнути далі, доводилося руйнувати стрункість поскладених одна на одну речей першого ряду, совати і переміщувати чотирикутники поскладаних речей, але знайти здебільшого все одно нічого не вдавалося, як і не вдавалося відновити втрачену стрункість», але завдяки настроєності, вдало прописаним деталям, непересічним образам і цікавим темам, «Гербарій коханців» залишає хороший післясмак та рекомендацію для прочитання іншим.

Роман «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» – це логічне продовження світоглядної лінії, накресленої авторкою в «Гербарії коханців».

У романі, який був презентований восени 2013 року, авторка розвиває тему заробітчанства. Наталка Сняданко не розглядає трудову еміграцію як велику трагедію українського народу: «Насправді, заробітчанство – це не проблема, а традиція, яка існує вже багато років. Виїжджали на заробітки і 100 і 200 років тому. Просто по різному».

Зазвичай заробітчанство – це історія нещасливої долі жінки, яка мусить кидати домівку та їхати світ за очі, щоби заробити на кусень хліба для себе та своєї родини. У цьому ж творі, настрій кардинально протилежний: дві українські жінки виїдять за кордон, навіть не очікуючи того, що чекає на них далі… Письменниця майстерно переплітає у своїй розповіді велику кількість різноманітних історій, розкиданих у часовому просторі, у яких зображені зовсім різні люди.

Отже, за сюжетом роману, дві українки, яким трохи за тридцять, Христина і Соломія, котрі втратили роботу в Україні, їдуть за кордон. Обидві нещасливі в особистому житті й розчаровані у чоловіках. Причини цього авторка, слідом за Фрейдом, шукає в дитинстві. Більшість героїв роману так чи інакше піддаються цьому ненав’язливому аналізуванню комплексів юного віку. Німкеня Єва, наприклад, страждає через надмірний моральний тиск матері манекенниці, яка прагнула зробити з дівчини зірку подіуму; Соломія і Христина бояться афішувати свої гомосексуальні відносини через неприйняття таких стосунків українським суспільством.

Власне, остання тема є однією із численних у романі. Любовний лесбійський трикутник Христина-Соломія-Єва від початку приречений на фіаско. У жодній із пар домінуючим є не кохання, а відчай і нестримне прагнення подолати самотність. Соломія виходить заміж за чоловіка, хоч і не любить його. За всіма цими історіями прихований важливий месидж – різниця у ставленні до гомосексуалістів у Німеччині та Україні, яка сьогодні ще кардинально відмінна. Інша проблема, яку письменниця висвітлює у романі, стосується заробітчанства та меншовартості українців.

У романі представлені більш-менш послідовні життєві історії героїв, щедро приправлені супровідними розповідями. Найперше – це оповіді заробітчан, які змушені покинути Україну в пошуках кращого життя. В основу сюжетної лінії роману «вбудовано» історію життя 90-річної українки Ганни Копириць, котра разом із сином Штефаном оселилася в Німеччині. На прикладі цих героїв авторка показує зміни, що відбуваються у свідомості та світосприйнятті колишніх українців.

На думку відомого поета Андрія Любки, автора передмови – у книжці немає позитивних героїв, як і негативних: «Наталці Сняданко вдалося написати надзвичайно людяний роман: без надмірного екстриму, пафосу чи сентиментів». Тут читач знайде незвичайний фінал, цікавих героїв, легкий стиль письма. Письменниця коментує: «Ця книга є для мене насамперед спробою розібратися в тому, що відбувається у свідомості людини, яка раптово міняє звичне середовище існування, або саме це середовище раптово міняється. Незалежно від характеру змін – на краще чи на гірше – це завжди травма, і мені було цікаво, як саме психіка дає собі раду з цією травмою – здається чи, навпаки, мобілізується і перелаштовується. Мені було важливо не перетворити цей роман на чергову сентиментальну сагу про важку долю, гіркі сльози і безперервну тугу за батьківщиною на чужині, бо саме такий канон зазвичай панує у зображенні цієї теми. Важливо було також перенести дію у внутрішню, психологічну площину, коли те, що відбувається з героями у сюжеті, менш суттєво, ніж те, про що вони думають, чим переймаються. Заробітчанство – це збірний образ, саме тому у книзі немає головних і другорядних постатей, кожна з них однаково важлива, усі разом вони складають спільний пазл заробітчанської самосвідомості».

Діалогів, до речі, в книзі мало. Коли вони з'являються, то складається враження, що це – справжні розмови, дійсно підслухані і записані авторкою. Жива мова живих людей розкидана в тексті як коштовні перлини реальності. Вони здаються сторонніми вкрапленнями в оповіді про Христину. Проте їх смакуєш як родзинки в бабусиній випічці. Питання витають доти, поки на сцені не з’являється Єва – німкеня-адвокат, яка, окрім як кохатися з Христиною, кохається у психотерапевтичних методиках. Натяк про це – досить побіжний, захований всередині тексту, проте саме він розкриває Наталчин секрет. Роман «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» не про заробітчанство і не про лесбіянок.

Ця книга про те, як звільнитись від зашореності, дитячих комплексів і психологічної несвободи. Протягом одного дня головна героїня проводить над собою кілька психологічних експериментів. У романі згадано принцип здорового дихання, розмову з порожнім стільцем, фрейдистське тлумачення снів, психоаналіз, завершення гештальту і т.п. Авторка випробувала на своїй Христині багато методик. І всі метання й роздуми зводяться до одного: налаштована ця жінка і далі волочити за собою кайдани дитячих комплексів та вимог прагматичного суспільства, чи таки «не налаштована»? Відповідь на це питання, а також доля самовбивці Соломії – на сторінках роману.

Епілог роману – цитата з польської преси про африканських біженців, яким відмовили у притулку, бо вони не надто мальовничо описали мандрівку Середземним морем у контейнері. Гротескність початку обіцяє – далі буде ще більше абсурду, іронії та трагедії одночасно. І. Славінська писала, що «це дивовижний роман, де гармонійно співіснують експерименти стилістичні та змістові. Крім того, його не можна не прочитати, з огляду на актуалізацію низки нових у нашій літературі тем. І ще – це якісно новий спосіб говоріння про заробітчан з України. Поза мелодрамою», а Н. Кур'ята відмітила, що «Наталка Сняданко провела дуже копітку і об'ємну роботу, звівши під однією обкладинкою стільки історій, розказаних стількома різними діалектами і про такі різні часові періоди».

Книга «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» (2017) у категорії «Сучасна проза» є найпопулярнішою.

У роману Наталки Сняданко прописана особиста історія одного з найекстравагантніших членів імператорської родини Габсбурґів – Вільгельма, більше відомого в Україні за бойовим псевдонімом – Василь Вишиваний. Його постать лише почасти відома українській публіці. Про нього згадують хіба що як про полковника леґіону Українських січових стрільців, рідше – як про тіньового політика, який докладався до утворення незалежної України на початку ХХ століття. Іще рідше – як про українського патріота з ледь не найвпливовішої світової династії, який теплі почуття до неоформленої української державности проміняв на взаємини зі своїми імперськими родичами. Це відкрита до романтизації постать, чия смерть стала предметом забобонних шепотів: документи кажуть, що туберкульоз забрав його і з життя, і з в’язниці на Лонцького. Утім, подейкують, Вільгельм викрутився і з совєтської неволі й жив у Львові під вигаданим іменем до 1980-х років. Наталка Сняданко бере цю плітку на віру, аби розповісти історію ледь не найромантичнішого прихильника української незалежности, ба більше, у своїх мріях – українського монарха.

У романі він не помирає у стінах Лук’янівської в’язниці, а опиняється в радянському Львові, одружується, виховує сина й онуку, разом із дружиною намагається пристосуватися до нової суворої дійсності. Водночас цей роман – історія кількох родин, країн, епох, воєн і міжвоєнь. Це віддзеркалення австрійського в польському, польського – в австрійському, українського – у радянському і навпаки. Це галицький мікрокосмос у кількох поколіннях і кількох епохах із притаманними лише цьому закутку Європи химерними поєднаннями мовних, кулінарних, звичаєвих реалій та людських доль, переповідання яких часто є набагато химернішим і фантастичнішим за будь-яку літературну фікцію.

Отже, у центрі оповіді – п’ять поколінь, які, втім, нерівномірно наділено увагою. Сім’я ерцґерцоґа – його палацове дитинство і гімназійна юність; уже не ерцґерцоґ, а невизнаний сім’єю український патріот і його дружина Софія – юна представниця львівської інтеліґенції; їхній син та його сім’я; онука Галина, яка одружується зі своєрідною копією дідуся і народжує малого впертюха, котрий десь на генетичному рівні відчуває причетність до знатного роду. Найвідчутніший і найтривкіший зв’язок утворюється між дідом Вільгельмом і Галиною. Саме вона надихає дідуся взятися за мемуари – справа безнадійна для нервової вдачі українського Габсбурґа.

Ця історично-сімейна саґа, поділена на розділи, непретензійно названі за роками, в які відбуваються події. Читач із кінця XIX століття перестрибує в ранні двотисячні, з часів Другої світової – до Львова 1980-х. Зрештою, якщо добре освоїти зміст книжки, можна прочитати всю історію у хронологічному порядку. Та в цьому сенсу не більше, ніж у лінійному розумінні історії: йдеться не про історичну реконструкцію, а про відтворення сімейної історії.

Покоління Вільгельмових дітей – батьків Галини – авторка м’яко обходить увагою. З одного боку, бо діти – це докази сексуальности батьків. Із другого – покоління 1960-1970-х виглядає прісно на тлі визначних батьків, та й не має умов до починань, доступних уже їхнім дітям. Паралель між Вільгельмом і Галиною – це паралель голосу дорослого мужа з великого роду минувшини й голосу його онуки в наш час. Обидва ці голоси однаково підірвано. Авторка філігранно проводить зв’язок між самоідентифікацією жителів довоєнної Східної Европи із самоідентифікацією часів української незалежности. Виявляться, що весь роман – про віднаходження свого «я».

Вільгельм Габсбурґ, немов сорочку, приміряє на себе українську ідентичність – як поближнє екзотичне, однак рідне його тілу вбрання. Власне, як свого часу це вбрання приміряв ледь не кожен, хто став прозивати себе українцем, – після вибору між іншими, часом комфортнішими, ідентичностями.

Роман Наталки Сняданко «Перше слідство імператриці» (2021) за документальними матеріалами життя і пригод імператорської родини занурює читача в карколомну детективну історію з політичним підтекстом.

Додаткової інтриги цій історії надає двоплановість сюжетної розповіді, завдяки якій події середини ХІХ століття несподівано гостро відлунюють у Львові початку третього тисячоліття.

Книжка складається з двох часових ліній, пов'язаних спільним предметом – рідкісною скрипкою, на якій грав Моцарт. Перша оповідає про Зальцбург ХІХ століття часів правління цісаря Франца Йосипа та імператриці Сісі (Єлизавети). Буремні часи, адже між Австрією й Угорщиною вирують напружені політичні стосунки. Під час прогулянки на імператора здійснено замах, але охоронцеві вдається затримати нападника. Сісі поставила собі за мету розв'язати таємницю несподіваного нападу на чоловіка і вивести на чисту воду кривдника.

Друга часова лінія переміщує нас до Львова XXI століття, в якому музична менеджерка Доротея разом зі скрипалем Крістіаном вирушає до Львова на музичний фестиваль, де музикант має виступити та зіграти саме на скрипці Моцарта. Загалом скрипку за кордон вивозити не дозволялось, але для фестивалю було зроблено виняток. А по прильоту в Україну відбуваються загадкові події, пов'язані з Крістіаном і викраденням оригінальної скрипки… До речі, коли Доротея і Крістіан прилітають до Львова, їм розповідають про війну в Україні та боротьбу з Росією. У романі авторка майстерно переплітає минуле і сучасне, політичні інтриги й авантюри, детективне розслідування і пригоди, кохання та сімейні дилеми, ненав’язливо знайомить із реальними історичними постатями.

Дана книга, як і всі інші Н. Сняданко, написана гарною українською мовою та легко читається.

Територія прозових експериментів продовжує приваблювати Наталку Сняданко – вона не полишає художніх шукань. Наталка Сняданко показала свій стиль, характерною рисою якого є деталізація. Її проза вирізняється монологічністю. Свої твори Наталка Сняданко насичує подробицями, нюансами, штрихами. Усе те, що передає, повістує, викладає письменниця, не варто сприймати буквально. Деталі, факти, події, якими вона наснажує свої тексти, з однаковим успіхом можна сприймати під різними, а якщо точніше – під зміщеними кутами зору.

Авторка пише: «Для мене тема в літературі вторинна. Я люблю читати і сама намагаюся писати тексти, які цікаві не темою чи карколомним сюжетом, а тим, як саме ведеться розповідь, який настрій створює текст, до яких міркувань спонукає, наскільки привабливою і правдоподібною є створена у тексті реальність, наскільки майстерно побудованими є окремі речення, епізоди, сцени. Мене цікавлять автори, які вміють здивувати – непередбачуваністю порівняння, способу викладу теми, підходом до тексту. Ті ж автори, які з книги в книгу пишуть «один великий текст», повторюючи ситуації і формальні прийоми, розробляючи відповідне тематичне поле, рідко належать до моїх улюблених.

Що ж до власних текстів, то досі мені було цікаво полемізувати з певними літературними жанрами. У «Колекції пристрастей» я намагалася створити іронічний антироман виховання, у «Синдромі стерильності» – пародію на детектив і соціально-сатиричний текст, у «Чебреці» експериментувала з нелінійністю розповіді, сюжетом, поєднаним не через події чи героїв, а через асоціативний ряд, через уявлення і настрої, намагалася відтворити в цьому хаотичність, примхливість і вибірковість людської пам’яті.

Тепер мені хотілося б використати усі ці прийоми для написання «справжнього» роману, більше зосередженого на самій історії – детальніше і об’ємніше описати світ своїх персонажів, вникнути у їхню психологію, ретельніше вибудувати сюжетні лінії і характери. А насамперед – подолати свій страх перед літературною конвенцією та перевірити власну здатність створити текст, який не полемізує з традицією, а адаптує її до психології сучасного читача з його «кліповою» свідомістю і страхом перед «товстими» книгами».

Твори Наталки Сняданко з фондів Гончарівки:

1. Сняданко Н. Амаркорд : романи, есей / Н. Сняданко. – Київ, 2012. – 892 с.
2. Сняданко Н. Гербарій коханців / Н. Сняданко. – Харків, 2011. – 272 с.
3. Сняданко Н. Колекцiя пристрастей, або Пригоди молодої українки: роман / Н. Сняданко. – Харків, 2004. – 287с.
4. Сняданко Н. Країна поламаних іграшок та інші подорожі / Н. Сняданко. – Київ, 2008. – 79 с.
5. Сняданко Н. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма: роман / Н. Сняданко. – Львів, 2017. – 543 с.
6. Сняданко Н. Перше слідство імператриці: роман / Н. Сняданко. – Львів, 2021. – 268 с.
7. Сняданко Н. Сезонний розпродаж блондинок / Н. Сняданко; ред. Я. Довган. – Івано-Франківськ, 2005. – 160 с.
8. Сняданко Н. Синдром стерильностi : роман. – Київ, 2006. – 360с.
9. Сняданко Н. Фрау Мюллер не налаштована платити більше : [роман] / Н. Сняданко. – Харків, 2013. – 304 с.
10. Жити – пити : [збірка оповідань у т.ч. Н. Сняданко]. – Харків, 2013. – 320 с.

Переклади:

1. Бьоттхер Я. Україна бунтує, а Фостер Воллес скоїв самогубство / Я. Бьоттхер ; пер.: E. Michalowska, Н. Сняданко // Radar. – 2010. – № 1. – С. 60–65.
2. Германн Ю. Нічого, крім привидів: оповідання / Ю. Германн ; пер. з нім. Н. Сняданко. – Харків, 2007. – 285 с.
3. Грасс Г. Кіт і миша: повість / Г. Грасс ; пер. з нім. Н. В. Сняданко. – Харків, 2008. – 187 с.
4. Ґрасс Ґ. Моє сторіччя: роман / Ґ. Ґрасс ; з нім. пер. Н. Сняданко. – Львів, 2017. – 396 с.
5. Ґрохоля К. Г'юстоне, у нас проблеми: [роман] / К. Ґрохоля ; з пол. пер. Н. Сняданко]. – Львів, 2020. – 741с.
6. Дзідо М. Триста тисяч / М. Дзідо ; пер.: S. Leitner, Н. Сняданко // Radar. – 2010. – № 1. – С. 76–85.
7. Кафка Ф. Замок: [роман] / Ф. Кафка ; [пер. з нім., передм., прим. Н. Сняданко]. – Харків, 2017. – 379 с.
8. Кафка Ф. Оповідання / Ф. Кафка ; [пер. з нім. Н. Сняданко, П. Таращука]. – Харків, 2017. – 121с.
9. Май К. Віннету I : роман / К. Май ; пер. з нім. Н. Сняданко. – Львів : Астролябія, 2017. – 590 с.
10. Май К. Віннету II : роман / К. Май ; пер. з нім. Н. Сняданко – Львів, 2017. – 573 с.
11. Май К. Віннету III : роман / К. Май ; пер. з нім. Н. Сняданко. – Львів, 2017. – 605 с.
12. Моост Н. Моллі Махлюй - маленька чарівниця зовсім велика!: [казка] / Н. Моост ; пер. з нім. Н. Сняданко, іл. Керстін Фьолькер. – Київ, 2007. – 104 с.

 

Електронні ресурси:

1. Український журнал. Наталка Сняданко: «Мене цікавлять автори ... [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/711/
2. Наталка Сняданко презентувала новий роман - Lovely Life [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://lovelylife.in.ua
3. Наталка Сняданко: «Вживання будь-якої лексики в літературі – це ... [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://sumno.com/.../natalka–snyadanko–vzhyvannya–bud–yakoji–l..

 

Літературознавчі статті про Наталку Сняданко:

1. Голобородько Я. Дескрипція натур-нескінченності : [Н. Сняданко] / Я. Голобородько // Слово і час. – 2011. – № 1. – С. 63–72.
2. Голобородько Я. Наталка Сняданко – майстриня культивованої деталі  / Я. Голобородько // Вивчаємо Українську мову та літературу. – 2013. – № 28. – С. 38–39.
3. Голобородько Я. Субісторії Наталки Сняданко: між безмежністю і безкінечністю / Я. Голобородько // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – №11. – С. 6–10.
4. Жіноча доля жіночої прози в Україні : [у т.ч. Н. Сняданко] // Шкільна бібліотека. – 2010. – № 8. – С. 56–60.
5. Котик І. Психологічні детективи зі знаками запитання : [Н. Сняданко та Ю. Макарова] / І. Котик // Кур'єр Кривбасу. – 2014. – № 4/5/6. – С. 352–356.
6. Наталя Сняданко // Українські літературні школи та групи 60-90-х рр. ХХ ст. – Львів, 2009. – С. 478–485.
7. Продан Ю. Фемінний дискурс у повісті Наталки Сняданко «Колекція пристрастей, або пригоди молодої українки» / Ю. Продан // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2020. – № 4/5/6. – С. 92–95.
8. Шутяк Л. Над «Фрау Мюлер» Фрейд би плакав  / Л. Шутяк // День. – 2014. – 24–25 січ. – С. 23.

***
Творчі обрії Наталки Сняданко : https://libgonchar.org/images/stories/DocS/2015/Snaidanko.pdf

Матеріал підготувала О. Михайленко