Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
20.06.2017 11:30

Пізнаємо рідну історію разом!
Теплим та насиченим виявилося інтегроване засідання...

19.06.2017 12:50

"З щирістю шануймо українську мову!": Випускний – 2017
Чи люблять херсонці рідну мову? Як показує досвід,...

14.06.2017 12:10

Кліовці на Католицькій, або Вивчаємо вулиці старого Херсона
Літо – чудова пора для неспішних прогулянок вулицями...



Галерея


Гість | Увійти
Версія для друку

На нашу думку, головною причиною такого «бібліографічного недогляду» стала відсутність у харківському примірнику титульного аркуша, що було встановлено в процесі атрибуції. Лише репродукція титульного аркуша цього видання у фундаментальній праці Я. П. Запаска і Я. Д. Ісаєвича «Каталог стародруків, виданих на Україні...» дала змогу встановити і засвідчити факт друкування книги «в богоспасаемом граде Острозе Іоанном Федоровичем».
Перший короткий бібліографічний опис подібного видання був опублікований у звіті Імператорської Публічної бібліотеки за 1817 р. Але до бібліотеки заснованого в 1805 р. Харківського університету зазначене видання не надходило.
Харківський примірник має власницькі написи. Спочатку скажемо про написи, зроблені чорнилом на внутрішній стороні верхньої палітурної кришки. Перший з них розміщено вгорі, здійснено латинськими буквами і прочитано нами, як «Exlibris Basilij Weresczagin». Поки що важко дійти висновку, кому саме з відомого роду Верещагіних могла належати якийсь час, у всякому разі, до 1840 р., тепер наша книга.
Нижче зазначеного напису є інший, котрий, на нашу думку, зробив останній власник друку. Від його імені книга й надійшла як дарунок до бібліотеки Харківського університету. Напис прочитано нами  так: «Куплено [мається на увазі книга. – А. Є,] на Нижньогородському ярмарку за 75 коп. сріблом 14 серпня 1840 року». Нижче цього напису йде подвійна фіксація року: по-перше, кириличними буквами – «1580», і, по-друге, арабськими цифрами –«1580» через знак «=». Ще нижче підпис – «П. Кеппен» [тобто Петро Кеппен. – А. Є.]
На цій же частині форзацного аркуша, умовно нижче лінії, яка поділяє його навпіл, є прихований тепер за одворотом паперової книжкової бібліотечної «кишені» напис олівцем. Порівняльний графологічний аналіз дає змогу припустити, що він належить руці Кеппена. Цей напис ми прочитали так: «должно быть острозькой печати». [! – А. Є.]
Отже, у своїй гіпотетичній атрибуції має рацію Петро Іванович Кеппен (1793-1864). А це був саме він – уродженець Харкова, виходець з родини бранденбурзького лікаря-переселенця, випускник львівського університету. Йому справді пощастило придбати видання острозького друку практично в передостанній день чергового, широко відомого в ті часи Нижньогородського ярмарку. На ньому інший відомий збирач книжкових старожитностей історик М. П. Погодін придбав у ті ж сорокові роки два федоровські видання: «Часовник» 1565 р. і «Псалтирь с Часословцем» 1570 р.
Відомо, що після закінчення Харківського університету П. І. Кеппен залишив рідне місто і переселився в столицю, де згодом став академіком Петербурзької Академії наук. При всій різнобічності його наукової діяльності одне з чільних місць у ній посідають праці з бібліографії і книжкової справи. Не випадково в одній із помітних публікацій у збірнику матеріалів Федоровських читань, присвячених бібліографії стародруків, ім'я П. І. Кеппена як автора «невеликих, але ретельно виконаних досліджень з бібліографії стародруків» згадувалося серед імен таких авторитетних учених-дослідників, як П. М. Строєв, К. Ф. Калайдович, І. П. Сахаров, В. М. Ундольський.
Сучасники відзначали багатство і розмаїтість приватної бібліотеки Кеппена, велику частину якої після його смерті було передано в дарунок Російському етнографічному Дашковському музею в Москві. Ще раніше окремі кеппенівські книги й рукописи надійшли до Новоросійського (нині Одеського) університету. Збереглися згадки й про подарунки книжок Кеппеном бібліотеці Харківського університету, хоча про рік їх надходження нічого не сказано.
Нагадаємо, що примірник Федоровського видання було зареєстровано в інвентарній книзі Бібліотеки в 1873 р. за № 398 і в графі «куплені чи придбані» є позначка «Д», що означало – «дарунок». На жаль, імена дарувальників в інвентарних книгах не реєструвалися. Лише найпершому запису масиву будь-якого дарунка передувала фіксація номера, що співвідносився з пропозицією правління щодо прийняття пожертви. Масиву з позначкою «дарунок», у зв'язку з яким було зроблено запис про надходження у фонд Бібліотеки книги «Собрание вещей нужнейших», передував такий запис: «Предл. пр. №360 [очевидно, виправлено на «361». - А. Є.] 16 січня 1873 ст. 8».
Цікаво, що за порядковим № 400 в інвентарній книзі у масиві того ж дарунка було зареєстровано ще одне надзвичайно рідкісне видання, але вже іншого відомого слов'янського друкаря - Франциска Скорини (!). Нагадаємо, Кеппен був активним учасником  добре відомого Рум'янцевського гуртка і як його член у першій половині 20-х років подорожував землями Австро-Угорщини і Німеччини, де вивчав слов'янські рукописи й стародруки. До речі, під час цієї поїздки він, як вважають, першим з російських учених відвідав знаменитий Онуфріївський монастир у Львові з метою оглянути і замалювати надгробну плиту відомого друкаря. Тоді ж він зробив доволі суттєве відкриття. Так, у Баварії, у приватній бібліотеці професора Конрада Маннерта, він виявив повний примірник «Малої подорожньої книжки» Франциска Скорини.
І що для нас найістотніше, у Празі «патріарх» слов'янознавства Йосеф Добровський, який знав про інтерес Кеппена до стародавніх слов'янських книг, подарував останньому «один з акафістів» (видання являло собою окрему частину «Малої подорожньої книги» Франциска Скорини). Коли вірним є наше припущення, що ім'я дарувальника бібліотеці Харківського університету книжкового масиву, серед якого видання Івана Федорова і Франциска Скорини, – саме П. І. Кеппен, то можемо уточнити, який саме акафіст було отримано від Й. Добровського, бо під вказаним номером іде «Акафист чесному и всехвальному пророку-предтечи и крестителю господню Іоанну». У приписці: «друкована між 1520 і 1525 р.», формат – 8°.
На жаль, подальша доля цього примірника зараз нам невідома. Можливо, для нашої Бібліотеки він безповоротно втрачений. Бо ні записів чи свідчень про те, що він є в ній, ні його самого, виявити не вдалося.
Але повернемося до нашого примірника Острозького видання І. Федорова. На форзацному аркуші верхньої палітурної кришки є поки що нами не прочитаний напис латинськими буквами. Можливо, це найранніший із власницьких написів.
Крім зазначених написів, наш примірник має й інші, зроблені на зворотному боці останнього аркуша видання. Багато дослідників книги вказували на можливості, які відкривають подібні написи на книжках для вивчення історії культури, акцентували увагу на необхідності їхнього систематичного збору і вивчення. Найцікавіші з них вже відтворено в ряді праць.
Швидше за все, написи на звороті останнього аркуша нашого примірника (ймовірно, скоропис другої половини XVII - початку XVIIIст.) були зроблені ще до описаних нами власницьких написів, оскільки частково зрізані. Мабуть, їх варто віднести до розряду тих, про які дослідники написів на давньоруських книгах зазначали, що ці написи «не завжди були продуктом особистої творчості читача. Нерідко він [читач. – А. Є.] користувався для відбиття своєї думки готовими формулами, що були в учнівських прописах XVII ст.».
Їх зміст розглянув свого часу І. Є. Забєлін. У деякі скорописні абеткм,  так називав їх дослідник, вставляли й абетки тлумачні, що містили в собі різні вислови і апофегми (дотепні, влучні висловлювання). І. Є. Забєлін писав: «Після букв йшли прописи і склади; під цим заголовком поміщено також деякі апофегми і навіть загадки власне книжні. Стаття ця завжди починалася молитвою... Потім йшли прописи й склади, вислови і загадки, те саме, що ми тепер називаємо взагалі прописами».
Виявлений на харківському примірнику рукописний текст прочитаний нами так:
«Сказание о куре и о лисице
Как Лис[а]
[В]о имя Отца и Сына и Святаго  
[Ду]ха аминь
[С]тоит море на п'яти
[стол]пех цар речет потеха
[моя] царица речет
[пог]ибель моя Когда
[син]ица орла пожрет
[Ког]да камение по воде
[всп]ловет И тогда
[бе]зумен Ума на[учется]».

Щодо рядків «Сказання о куре // и о лисице Как // Лис[а]), – вони, найімовірніше, являють собою один з апологів. Джерело його нами ще не встановлено. Проте очевидно: зміст цього апологу чимось приваблював нашого безіменного автора.
Рядки «[В]о имя Отца и Сына и Святаго // [Ду]ха аминь» – частина хрестоматійно відомої молитви (вірогідно, як обов'язковий компонент навчального тексту) зустрічалися ще в друкованих букварі й абетці Івана Федорова.
«[С]тоит море на пяти // [стол]пех царь речет потеха // [моя] цариця речет // [пог]ибель моя» – це просто колоритна загадка, з притаманною їй яскравою емоційно-поетичною образністю. По суті, вона виражає глибоку філософську квінтесенцію міркувань над людською природою. Такий самий напис на «Апостолі» 1631 р. із зібрання відділу рідкісних книг Російської державної бібліотеки (але з предикатом «молвит» замість ужитого в «харківському» варіванті «речет») було виявлено відомою дослідницею А. С. Зьорновою. Вчена знайшла його в укладача збірника «Загадки русского народа» Д. Н. Садовникова і розшифровувала цей напис так: «море на 5 столпех» – то склянка з вином, «цар» – тіло людини, а «цариця» – душа. Ту ж загадку наводить і І. Є. Забєлін до тексту «пропису» XVII ст. Варто, ще раз, відзначити як показовий факт наявність публікацій, що аналізують виписки з рукописних абеток і прописів кінця XVII і початку XVIII ст.
«Когда // [син]ица орла пожрет // [Ког]да камение по воде // [всп]ловет И тогда // [бе]зуемен Ума на[учется]», – цей же афоризм (поданий, зокрема, у І. Є. Забєліна в іншій редакції – «Когда синица орла одолеет, тогда безумные ума научаться») зустрічаємо в одній з найзагадковіших, за визначенням літературознавців, пам'яток давньоруської літератури ХІІ-ХШ ст. – «Слове Даниила Заточника». Правда, тут сентенція трохи «доповнена» і звучить так: «Коли пожрет синица орла, коли камение въсплавлет по воде, и коли иметь свиниа на белку лаяти, тогды безумныи уму навчится».
Стан збереження примірника «покажчика» задовільний. Оправу (на нашу думку, виготовлену в другій половині XVIII – на початку XIX ст.) зроблено з картону, обклеєного папером. На згині і куточках вона має шкіряні вставки. Загальна кількість аркушів – 52 (титульний аркуш втрачено), орнаментальне оздоблення складається я з однієї заставки й однієї кінцівки. На папері примірника – арк. 10,  18, 19, 25, 28, 29, 42, 43 – проглядаються значно усічені (нагадаємо: формат видання – 8°!) фрагменти філіграней. Найбільший (що на 18 арк.) зберіг досить чіткі обриси малюнка. Але навіть він не дає змоги провести точну ідентифікацію філіграні. Спостерігаєься деяка подібність її з відтвореною в О. Я. Мацюка під № 341. Однак цей номер датується 1638 р. і має дуже «розпливчастий» абрис. Це свідчить, насамперед, про суттєву зношеність знакового кліше. Ймовірно, наприкінці XVI ст. його прототип мав інший вигляд, і в цьому разі можна припустити, що наш примірник друкувався на папері найдавнішої паперової фабрики України (м. Буськ Львівської обл.), заснованої в 1546 р. Крім того, документально доведено, що Іван Федоров використовув її продукцію.
Є певна, хоча й досить віддалена подібність з філігранню, наведеною в альбомі О. Я. Мацюка під № 52 і в іншій його публікації. Це фрагмент філіграні, яку не вдалося визначити (використана на папері острозьких видань «Псалтиря і Нового Заповіту»!). Нарешті, можна вказати на подібність нашої філіграні до  № 102 і 103, за нумерацією О. Я. Мацюка, про походження яких дотепер також нічого не відомо. В іншій його публікації вони проходять під № 67 та 69 і ідентифікуються як такі, що зустрічаються на папері Острозької Біблії Івана Федорова.
Видання, примірник якого нами атрибутовано, спираючись на оцінки Є. Л. Немировського та Я. Д. Ісаєвича, з усією впевненістю можна віднести до унікальних. Не спиняючись на відомих докладних і багатоаспектних характеристиках, що вони дають йому, вкажемо лише деякі позиції, заявлені цими вченими щодо розглядуваного видання. Дослідники називають його першим в історії східнослов'янської бібліографії та документалістики алфавітно-предметним покажчиком, першим друкованим виданням України,  що вийшло за ім'ям автора. При цьому Тимофія Михайловича – автора «Книжки собрания вещей нужнейших...» - Є. Немировський та Я. Ісаєвич вважають «близьким співробітником» Івана Федорова, людиною широкоосвіченою, причетною до діялності Острозької Академії. Є. Л. Немировский припускає, що Тимофій Михайлович, який жив в Острозі у ті ж самі роки і «дьяк школы русской острожской» Тимофій Аннич – одна і та ж особа. Коли цей висновок правильний, то повне ім'я автора нашого видання варто визначати як Тимофій Михайлович Аннич.
Аналіз структурно-лінгвістичної організації видання порівняно з вже існуючими на той час не тільки рукописними, а й з друкованими покажчиками західноєвропейської книжкової практики, дає підстави для висновку про новаторський підхід укладача покажчика Тимофія Михайловича, який суттєво розширив можливості читача в раціональному й логічно-впорядкованому пізнанні поданого його покажчиком досить значного шару літературної історико-культурної спадщини.
До того ж наш примірник справді надзвичайно рідкісне видання, яке ще в XIX ст. першим відзначив як «дуже рідкісне» П. М. Строєв, думку котрого згодом розділив і І. П. Каратаєв, що писав: «Алфавітний покажчик дуже рідкісний, він один без «Псалтиря й Нового Заповіту» коштує 25 карбованців». Львівський же Апостол, за словами Каратаєва, коштував 30-35 крб. Правда, згодом було виявлено інші примірники.
Статистичні дані, які наводив Є. Л. Немировський (1987 р.), указують на 15 відомих у той час примірників видання: 12 з них  знаходилися в бібліотеках Росії, 2 – у бібліотеках Польщі і тільки один в Україні – у фондах ЛНБ ім. В. Стефаника. Справедливо помічено, що за сучасних інтенсивних і результативних книгознавчих пошуків інформація про місцезнаходження видань, які збереглися, швидко застаріває. Однак, якщо після 1987 р. наведена статистика не зазнала змін, то можна вважати, що наукова бібліотека Харківського університету є хранителем другого в Україні і  16-го з нині відомих примірників чудового острозького друку Івана Федорова.

// Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – К. : НБУВ, 2003. – Вип. 10. – С. 139-149.

Вхід