Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
20.06.2017 11:30

Пізнаємо рідну історію разом!
Теплим та насиченим виявилося інтегроване засідання...

19.06.2017 12:50

"З щирістю шануймо українську мову!": Випускний – 2017
Чи люблять херсонці рідну мову? Як показує досвід,...

14.06.2017 12:10

Кліовці на Католицькій, або Вивчаємо вулиці старого Херсона
Літо – чудова пора для неспішних прогулянок вулицями...



Галерея


Гість | Увійти
Версія для друку

Своїми знаннями в галузі української літератури Калинович не раз ділився з бориславцями, виступаючи перед ними з доповідями про творчість українських письменників, з бібліографічними оглядами новинок української літератури ("Маркіян Шашкевич та його значення у відродженні Галицької України", "Іван Франко і його творчість", "Українська література в 1911 році", "Українська література в 1912 році" тощо). Одночасно він пише статті, рецензії на твори української, німецької, польської літератури, дописи до журналів, газет.
У Бориславі Іван Калинович по-науковому починає займатися бібліографією. Влітку 1908 року їде до Брюсселя, де докладно знайомиться з роботою Міжнародного бібліографічного інституту й відвідує тримісячні бібліографічні курси, які чимало дали йому для засвоєння теорії та методики бібліографії.
У цей же час Іван Калинович працює над перекладами українською мовою творів світової літератури, зокрема Б. Келлермана, Т. Манна, С. Жеромського, Я, Врхліцького. Перекладацька діяльність наштовхнула його на думку про заснування власного видавництва, яке б займалося друкуванням творів світової літератури в українських перекладах. Програму цього видавництва Іван Калинович виклав у листі до Ц. Білиловського (квітень 1913 р.) "Систематичне видання кращих творів всесвітньої літератури у гарному та художньому українському перекладі" — таке завдання ставив Калинович перед новим видавництвом, яке назвали "Всесвітня бібліотека".
У грудні 1913 року Іван Калинович познайомився з Іваном Франком. День знайомства з великим письменником він вважав "найяснішим і найщасливішим" у своєму житті. Калинович попросив великого Каменяра стати "протектором-покровителем" "Всесвітньої бібліотеки", а Іван Франко, своєю чергою, порадив змінити проспект та програму нового видавництва і включити до списку творів, що їх планувала видавати "Всесвітня бібліотека", також і твори російської літератури.
Поряд з видавничою та освітньою роботою Іван Калинович розгорнув також широку бібліографічну діяльність. Він надрукував низку цікавих бібліографічних праць, серед яких — "Переклади з української літератури", "Українознавчі матеріали в російських журналах", "Поазбучний спис творів Мих. Яцкова", "Важніші твори В. Короленка в українських перекладах", "Важніші українські переклади творів Вольфганга Гете" та ін.
У 1922 році Іван Калинович повернувся до Галичини, зокрема у м. Золочів, де став впливовою особою в культурному, економічному і політичному житті повіту. Він вступив у селянсько-робітничу партію "Сельроб". Невдовзі став одним з її керівників і редактором її органу "Наше слово". Нарешті здійснюється давнє бажання Калиновича: переїзд до Львоца, ближче до бібліотек, де б він міг інтенсивніше працювати над бібліографією. Та, застудившись під час переїзду, Іван Титович захворів на грип і через п'ять днів помер. Його передчасна і несподівана смерть стала болісним ударом для української бібліографії.
Іван Титович Калинович був бібліографом і книгознавцем високої проби. Це, насамперед, виявлялося в його практичній роботі — укладанні найрізноманітніших покажчиків, збиранні картотек, організації видавництв, редагуванні часописів тощо. Крім того, він залишив цікаві думки та вислови про значення і роль бібліографії, бібліотеки, книги в суспільному житті, в освіті, у піднесенні культурного рівня трудящих мас і їхньої політичної активності. Свої погляди на роль бібліографії та бібліографа Іван Калинович виклав у неопублікованій статті "Сучасний стан української бібліографії", що зберігається в Центральному державному історичному архіві м. Львова. У ній він висловив думку, що "теперішній бібліограф не може бути собі звичайним реєстром-техніком, котрий з фотографічною докладністю описує назви публікацій та механічно складає їх в неазбучному порядку авторів та заголовків творів (хоч і одне і друге також потрібне), — але його завданням є зібрання матеріалу, критично класифікувати і за науковими дисциплінами розмножити (усистематизувати). А таке групування вимагає від бібліографа-упорядника не тільки докладного ознайомлення із змістом належного до систематизації матеріалу, а й основного наукового знання в тій ділянці, в якій задумує він працювати". Іван Титович пишався званням бібліографа і ставив високі вимоги до нього: вивчення читачів та їхніх запитів, уміння раціонально комплектувати фонд бібліотеки, досконало знати бібліографічні джерела тощо. У статті "Тайна і святиня книги" він наголошує, що "працюючи, треба користати з досвіду попередників і в'язати висліди свого труду з їх здобутками". Калинович указує на тісний зв'язок бібліографії з наукою: "Бібліографію важко відмежувати від науки, а бібліографа — від вченого". Проаналізувавши у цій статті найважливіші роботи українських бібліографів і розглянувши тогочасний стан української бібліографії, він приходить до висновку, що українська бібліографія далека від досконалості і охоплення різних галузей знань, а також щодо методики та організації роботи.
Бібліограф також відстоював думку про координацію бібліографічної роботи, і сам всіляко сприяв цьому. Іван Титович розумів: організації бібліографічної справи в Західній Україні за Польщі, в умовах відсутності державної реєстрації, можуть сприяти бібліографічні товариства. Тому він брав активну участь у роботі Бібліографічної комісії Наукового трвариства ім. Шевченка, став її секретарем, У 1922 році Калинович організував в Золочеві бібліотечно-бібліографічне бюро, яке займалось збиранням відомостей про друковану продукцію, що виходила в Україні, Співробітники бюро описували на картках книги і статті зі збірників та періодичних видань. Іван Калинович обробляв ці матеріали, систематизував їх і готував до друку. До нього часто зверталися бібліотекарі з проханням дати рекомендаційні списки книг, які необхідно придбати для шкільних бібліотек, народних читалень тощо. Бюро складало такі списки, виконувало різні довідки, плани комплектування просвітянських бібліотек, надсилало книги, які були на складі бюро. У часописі "Книжка" (1923. — Ч. 15. — С. 51) зустрічаємо оголошення цього бюро із зазначенням його завдання та умови праці.
Іван Титович серйозно займався книжковою статистикою. До своєї рукописної праці "Сучасний стан українського друкованого слова (Бібліографічно-статистичний нарис)" він склав докладні статистичні таблиці української книжкової продукції за 1914-1924 роки. Літературу в них Іван Калинович згрупував за галузями знань, видами та жанрами. Для порівняння він наводить дані про видання книг у ці самі роки в інших країнах (Канада, Австрія, США, Німеччина).
Тернистим був шлях Калиновича у практичній бібліографії, тобто у складанні найрізноманітніших як за змістом, так і за формою бібліографічних посібників, причому менша їх частина була опублікована, а значно більша — залишилася в рукописах, машинописах, картотеках, вирізках і зберігається в основному в архівах Львова.
Вивчивши стан української бібліографії, він зосередив увагу на головному завданні: створенні загальноукраїнської бібліографії — репертуарі української книги від початку книгодрукування в Україні. Куди б не кидала його доля — у Брюссель, Відень, Львів, Борислав, І. Калинович багато часу проводив у бібліотеках, збирав потрібний матеріал, бібліографічно його опрацьовував, систематизував і постійно поповнював картотеки всеукраїнської бібліографії. Збагнувши, що це не під силу зробити одній людині, він обмежив хронологічні рамки (з 1900 до 1926). Збираючи матеріали, Іван Калинович неодноразово просив письменників, редакторів, журналістів надсилати йому відомості про нову літературу. В архіві Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника зберігаються матеріали і план "Загальноукраїнської бібліографії", яка являла хронологічний реєстр, де друкувалися б окремі видання, листівки, періодика, україніка на чужих мовах, графіка, музикалія.
Бібліограф вважав, що всі зібрані ним матеріали — лише фундамент, основа майбутньої "Всеукраїнської бібліографії XX ст.". Не маючи змоги підготувати і видати ці матеріали, він публікував їх частинами у різних періодичних виданнях.
Багато працював Калинович і над краєзнавчими покажчиками, які в основному залищилися в рукописному і часто незавершеному вигляді. Він збирав і упорядковував матеріали про Прикарпатську Україну, Закарпаття, Волинь, Поділля, Київщину, окремі міста України.
Велику увагу звертав Іван Титович і на складання галузевих покажчиків. Опублікував кілька праць з історичної бібліографії — про січових стрільців (1917), Галицьку республіку (ЗУНР) (1921). У 1924 році виходить перший випуск "Бібліографії українознавства за 1914-1923 рр." під назвою "Історія України: публікації в українській мові", який спочатку був надрукований під назвою "Українська історична бібліографія за 1914-1923 рр." в "Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка" (т. 134-135), а потім його окремо видала Бібліографічна комісія цього товариства в "Матеріалах до української бібліографії" (т. 5). Іван Калинович планував видати десять випусків "Бібліографії українознавства", але вийшов тільки перший і той не повністю — лише публікації українською мовою. До покажчика включено 785 бібліографічних записів на книги, що вийшли українською мовою, рецензії на них, статті з журналів і газет, розкрито зміст збірників.
Значне місце в бібліографічній спадщині Івана Калиновача посідає літературна бібліографія, яка репрезентована в загальнолітературних, персональних покажчиках, бібліографічних оглядах. Саме з покажчика "Переклади з української мови" (1912) і почалися його бібліографічні публікації в українській пресі. У журналі "Шляхи" він протягом кількох років друкував бібліографічну інформацію про переклади творів українського красного письменства на різні мови. У цьому виданні також надруковано бібліографічний огляд "Український літературний рух в 1916 р. (1917. — № 17). У вступній частині автор дав загальну характеристику української літератури за цей рік; проаналізував спочатку поетичні, а потім прозові твори письменників, дав їм оцінку; коротко зупинився на інших літературних жанрах і зробив висновки про стан української літератури. Окремим виданням виходить "Українська мемуаристика за 1914-1924 рр.: Бібліогр, реєстр" (Львів, 1925), яку рецензент за підписом "А, І." в часописі "Червоний шлях" (1926. — № 9. — С. 261-262) назвав "дуже корисним бібліографічним посібником".
Проте пріоритет належав персональним покажчикам (як опублікованим, так і неопублікованим), різним за структурою, обсягом, наповненням. Перша бібліографічна розвідка присвячена Каменяреві "Преса з приводу смерті І. Франка". Наступні персональні праці Івана Титовича пов'язані з його видавництвом "Всесвітня бібліотека" та з письменниками, твори яких видавалися у видавництві — М. Яцківом, В. Короленком, Й.-В. Гете.
Діапазон бібліографічних інтересів Івана Калиновича був надзвичайно широким, але перевага надавалась українській тематиці. їхні хронологічні рамки — початок XX століття, а точніше, 1914-1927 роки. Лише деякі праці торкаються у XIX століття.
У цілому, діяльність Івана Калиновича на ниві української бібліографії одностайно високо оцінювалася сучасниками. Його праці, друковані і рукописні, за висловом В. Дорошенка, стала справжнім "бібліографічним скарбом".
Російський бібліограф М. Рубакін — автор славнозвісного покажчика "Среди книг", який жив з 1907 року у Лозанні (Швейцарія), у листі до І, Калиновича (11 листопада 1926) гаряче йому дякує "за надіслання цілої серії Ваших прекрасних бібліографічних праць... Уважно переглянувши їх, я не міг не оцінити дуже високо як Вашої такої щирої любові до книги, так і Ваших найглибших знань книжкової справи та бібліографії. Всі прислані Вами праці будуть неодмінно використані нами...". Така висока оцінка, яку дав видатний бібліограф, учений зі світовим ім'ям, чогось варта!
 

// Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2010. - № 4. - С. 104-112

Вхід