Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Гість | Увійти
Версія для друку
Наш відділ > Клуб української мови "Дивослово" > Конспекти занять з граматики української мови > Правопис іменників. Написання прізвищ, імен, по батькові

Правопис іменників. Написання прізвищ, імен, по батькові

План-конспект заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Розвиток зв’язного мовлення. Прочитати діалог.

 «На вулиці»

(за матеріалами «Русско-украинский разговорник» В.С. Калашник,  А.Я. Опришко)

- Юначе, підкажіть, будь-ласка, як доїхати до обласної лікарні.

- Я можу провести Вас до тролейбусної зупинки, якщо хочете.

- Дякую, Ви дуже люб’язні.

- Ви, мабуть, уперше в нашому місті?

- Ні, але була тут дуже давно й погано орієнтуюся.

- Вам подобається місто?

- Не дуже. Багато шуму та зайвої метушні.

- А як Вам архітектура?

- Будівлі дуже подобаються. Особливо старовинні.

- Так. А ось і потрібна Вам зупинка. Їхати треба п’ятим маршрутом, лікарня якраз на кінцевій  зупинці.

- Щиро вдячна Вам! З Вами було приємно поговорити. До побачення!

- Бажаю успіху!

Завдання: Скласти діалог з 3 реплік, що відбувається у таких ситуаціях:

  1. У магазині.
  2. У тролейбусі.
  3. На зупинці.

ІІІ. Мовленнєвий етикет.
Форми звертання в українській мові.  Пригадаємо і запишемо форми звертання:

Вітання:

Звертання:

Прохання:

Комплімент:

Прощання:

ІІІ. Граматика. Іменник як частина мови. Правопис іменників.

Відмінки іменників в українській мові

Під відмінками ми розуміємо граматичні форми слів, які показують різні за своїм значенням зв’язки їх з іншими словами в реченні.

В українській мові розрізняють 7 відмінків.

Називний відмінок є початковою формою слова і тому називається прямим відмінком. Усі інші відмінки називаються непрямими.

Називний – хто? що?

Родовий – кого? чого? до кого? до чого?

Давальний – кому? чому?

Знахідний – кого? що? про кого? про що?

Орудний – ким? чим? з ким? з чим?

Місцевий – на (у) кому? на (у) чому?

Кличний

В українській мові іменники мають кличний відмінок, успадкований від давньоруської мови. Кличний відмінок утворюється від іменників жіночого і чоловічого роду, назв осіб, а також явищ природи, предметів при їх персоніфікації.

Не відмінюються:

- іншомовні слова, які мають кінцевий голосний (амплуа, боа, інтерв’ю, меню, рагу, Токіо, бюро, авто, таксі, кольрабі, парі, Чилі, Перу, аташе, комюніке, пенсне, Гейне, Дідро, Золя);

- жіночі прізвища на голосний (Марії Демченко, з Олею Боженко, але з Олегом Боженком);

- деякі абревіатури (США, АТС, ООН, але до загсу).

Типові порушення морфологічної норми іменника

Порушення

на рівні

Приклад

на порушену

мовну норму

Правильно

Роду

сильна біль

гарна тюль

дорога шампунь

сильна розпач

є у продажі

далекий путь

поганий ваніль

сильний біль (чол. рід)

гарний тюль (чол. рід)

дорогий шампунь (чол. рід)

сильний розпач (чол. рід)

є у продажу (чол. рід)

далека путь (жін. рід)

погана ваніль (жін. рід)

Числа

лінія електропередач

гарні волосся

осінні листя

канцелярські приладдя

моторні палива

спільні коріння

рідкі пруття

фіолетові чорнила

розкішна мебель

кахель львівський

 

лінія електропередачі (однина)

гарне волосся (однина)

осіннє листя (однина)

канцелярське приладдя (однина) моторне паливо (однина)

спільне коріння (однина)

рідке пруття (однина)

фіолетове чорнило (однина)

розкішні меблі (множина)

кахлі львівські (множина)

Правопис українських прізвищ, імен, по батькові

Правопис імен по батькові

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.

Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил. Їх слід пам'ятати.

Григорій – Григорович, Григорівна

Сава – Савич (-ович), Савівна

Ілля – Ілліч, Іллівна

Микита – Микитович, Микитівна

Яків – Якович (-левич), Яківна (-лівна)

Лука –Лукич, Луківна.

У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення -івн(и), -ївн(и), у давальному – -івн(і), -ївн(і).

Наприклад:

Р. в. Людмили Тимофіївни (неправильно: Тимофіївної), Вікторії Володимирівни (неправильно: Володимирівної)

Д. в. Людмилі Тимофіївні (неправильно: Тимофіївній), Вікторії Володимирівні (неправильно: Володимирівній).

Правопис прізвищ

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук.

Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Муравйов, Соловйов, Воробйов;

2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;

3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;

4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Александров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Гілевич. Але: Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський;

5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іващенко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко.

6) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад: Матвєєв, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Веденєєв, Лаптєв, Медведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв, Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев.

7) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: Приходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;

8) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;

IV. Домашнє завдання.

  1. Вивчіть форми звертання українською мовою.
  2. Перекладіть іменники з російської на українську мову.

Солнце, прелесть, известность, искренность, поезд, влага, нож, почтальйон, человечность, серебро, красота, бумага, абонентський ящик, англичанин, баллон, воздух, грусть, дебри, зависть, зной, известие, несуразица.

    Провідміняйте ПІБ:

Василишин Іван Васильович,

Ігнатенко Микита Сергійович

Хоменко Валентина Павлівна,

Кучер Галина Віталівна.  

Цікаво знати!

Звідки ти, ім’я?

Традиція давати людині ймення ведеться з сивої давнини, мабуть, відтоді, коли земляни навчилися спілкуватися між собою. У різних народів є свої принципи називання дітей. Східні слов’яни на час виникнення Київської Русі мали досить розгалужену систему особових імен. За довідником “Культура української мови”, своїх чад найменовували самі батьки на підставі різних ознак немовляти, його поведінки, пори та обставин народження. Тому нерідко траплялися імена Балуш (“пустун”), Мал (“малий”), Рудак (“рудий”), Безсон, Буян, Мовчан, Плакса і т. ін. Довгоочікуваного сина називали Ждан, Бажен (“жданий, бажаний”), небажаного, нечаяного — Неждан, Нечай. Імена Весна, Зима, Політко, Субота і под. вказували на час народження, а Одинець, Третяк, Четвертак, Семик, Дев’ятко — на те, якою за черговістю появи на світ була дитина в сім’ї.

Певна частина власних імен пов’язувалася з марновірствами та закликаннями. Так, імення Ведмідь, Лев, Сокіл давали дітям, щоб відлякувати злих духів, а Крив, Некрас, Нехорошко, Хвороща, Худяк — аби не привернути уваги нечистої сили, яка могла нашкодити малюкові чи забрати його до себе. Деякі батьки вірили, що коли дитину назвати негарним ім’ям, то вийде навпаки: вона виросте красивою, мужньою. Хлопчики Вовк, Зубр чи Орел неодмінно будуть сильними й витривалими, а Заєць і Білка — прудкими та моторними.

Споконвічно слов’янськими вважалися такі чоловічі наймення, як Добрило, Гостило, Гатило, Вишата, Милята, Путята, Славята, Милоніг, Переніг, жіночі Доброніга, Злата, Лада, Милуша, що також уживалися тоді.

Як відомо, перші київські князі мали варязькі імена, пристосовані до давньоруської фонетики: Аскольд (Оскольд), Дір (Дир), Рюрик (від Хрьорекр — “могутній славою, славний”), Олег (від Гельг, Хельг — “освячений, посвячений”), Ігор (від Інгвар, тобто Інг — “молодий, юний” плюс вар — “військова сила, військо”), Ольга (від Гельга, Хельга — “свята”). Та, починаючи від Святослава Ігоревича (Хороброго), в племінних вождів і давньоруських князів ІХ—ХІ сторіч були вже милозвучні слов’янські ймення, переважно складні, з другою частиною на -волод, -мир, -полк, - слав, з якими пов’язуються поняття володіння, миру (всесвіту і стану спокою, не війни), слави: Всеволод, Володимир, Остромир, Ратемир, Судомир, Творимир, Тихомир, Святополк, Ярополк, Володислав, Всеслав, В’ячеслав, Ізяслав, Милослав, Мирослав, Мстистав, Радослав, Ростислав, Святослав, Ярослав та ін.

Серед найпоширеніших давньоруських жіночих князівських імен були Верхуслава, Горислава, Гремислава, Звенислава, Предислава (Предслава), Сбислава, Святослава тощо. Про їхню популярність свідчить, наприклад, те, що Володимир Великий, розгромивши полоцького князя Рогволода й узявши собі за дружину його дочку Рогніду, змінив її ім’я, назвавши Гориславою.

У складі сучасних власних імен людей дослідники виділяють кілька шарів. Це давньоруські Борислав (скорочене Борис), Вадим, Гліб, уже названі вище Володимир, Всеволод, Ростислав, Святослав, Ярослав, а також Людмила, Світлана, зіслов’янщені Ольга, Олег, Ігор, кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов та ін.

Зупинімося на жіночих іменах Ольга і Світлана. Обоє вони входять до числа досить популярних в Україні. Перше своїм злетом і поширенням, безперечно, зобов’язане княгині Ользі — жінці мудрій і владній, чи не першій християнці в Київській Русі. Після охрещення вона дістала церковне ім’я Олена.

Українські майстри слова опоетизовують імення Ольга в своїй творчості:

Як у Олі очі — морська вода!

Як у Олі коси — ковил-трава!

Як у Олі, братця, така хода —

Наче пава гордая проплива!

(Станіслав Тельнюк)

Оленько, Олю... Пісенна моя Бондарівно!

(Любов Забашта)

Ім’я Світлана (рос. Светлана, білор. Святлана, пестливі форми — Світланонька, Світланка, Світлинка, Свєта, Лана, Ланочка, Лануся) є жіночим відповідником до чоловічого Світлан — “білоголовий, світлий”. З ним споріднені також Зоряна, Зорена, Светозар у південнослов’янських народів.

Звичай називати дітей ім’ям, у яке вкладається поняття світла, ясності, світанку, мають й інші народи Європи. У німців це Lucie, в англійців Lucia, Lucy і чоловіче Lucien, в італійців Luciana та Luciano. Усі ці імена походять від латинських Lucia, Lucianus — “світлий, блискучий, осяйний”.

Ім’я Світлана в українському фольклорі не засвідчене, але в художній літературі трапляється часто.

—Я з вами, Світланко, на край світу пішов би.

(Андрій М’ястківський)

—Твоє ім’я від світла

чи від лані?

Світлинко, Ланочко,

в журбі, в юрбі — одна!

Що Лані у тім холоді вікна?

Якій журбі здалась

неподоланній?

(Світлана Йовенко)

Найпотужніший шар становлять у нас візантійські імена, запозичені разом із запровадженням християнства на Русі у Х ст. Ці канонізовані (узаконені) церквою й зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) наймення давалися під час хрещення. Візантійські імена, крім давньогрецьких, охоплювали давньоримські й давньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими елліни тоді підтримували торговельні та культурні зв’язки. До цих наймень належать, зокрема, Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина та ін. На українському мовному ґрунті вони набули спеціального звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені, зазначають автори довідника “Власні імена людей” Лариса Скрипник та Ніна Дзятківська.

Чи потрібна в Україні така річ, як оце "по батькові"?

Трохи історії. В Україні, як і в решті Європи, для ідентифікації особи здавна послуговувалися іменем людини і прізвищем. Прізвища виникали на підставі походження людини, її фаху, характерних рис тощо. Прізвища переходили від батьків дітям, жінка при одруженні набувала прізвища свого обранця.

Єдина европейська етнічна група, яка довгий час не мала прізвищ, це євреї. Вони для ідентифікації людини послуговувалися іменем його батька. Дослівно: Ісаак, син Абрагама тощо. На території сучасної Галичини це питання єврейських прізвищ вирішив Імператор Йосиф в кінці 18. століття, зобов'язавши євреїв набути прізвищ. Звідси ці традиційні Гольдштайни, Розенблюми і подібні "красиві" і не дуже прізвища.

На території Східної України теж користувалися прізвищами - чого варті тільки загальновідомі дотепні і влучні козацькі прізвища - Варивода, Перебийніс, Півторидядька.

На землях сучасної Росії в ті часи посполитий люд масово отримував прізвища наприклад за іменем свого власника. Тому тут ми не знаходим такого розмаїття прізвищ, як в тій же ж Україні. Традиційні російські прізвища - Іванов, Сідоров і т.п., нічого подібного з козацькими немає. З поширенням православ'я в Росії священиками масово ставали євреї, які, очевидно, і запровадили традицію користуватися ніби двома іменами - своїм і свого батька.

Після завоювання Росією України і решти держав, які підпали під Російську Імперію, по батькові поширилося і на них - інакше і не могло бути, бо при записі особи просто питали в тому числі ім'я батька, трансформовували його до"-іч" і додавали до імені і прізвища. Звідси пішли різні покручі, коли в такий спосіб спотворювали імена народів Азії.

У Росії і в наш час поширена теж така собі фамільярна форма звертання, коли називають лише по батькові, без імені - Петрович, Іванович тощо.

Вважається, що використання по батькові в звертанні до людини підкреслює повагу до неї того, хто звертається. Але чим гірше звучить "пане Андрію" чи офіційніше і строгіше "пане Петренко"?

Може, причина в тому, що в Росії не прижилося звертання "пане/пані"? Як нам відомо з тої ж російської літератури, їх дворяни зверталися один до одного на ім'я та по батькові, а посполиті до панів казали "барін". "Гаспадін/гаспажа" в російських звертаннях не є буденною справою, привертає увагу також відсутність звертання до незаміжньої жінки, яке натомість присутнє у всіх европейських мовах. Рівно ж як звертання "пане/пані" є повсякденна річ,без якої в европейській культурі важко уявити ділову розмову чи листа, чи просто звертання до незнайомої людини. Найбагатшою в цьому плані є напевно англійська,де наявні форми як за умови, коли за звертанням йде їх ім'я, так і коли звертаємося до незнайомця, а також форма звертання до жінки, сімейний стан якої невідомий чи просто не хочем його вказувати.

Що теж привертає увагу, в перекладах на російську мову росіяни не перекладають то звертання, яке є в оригіналі, як не перекладається скажімо ім'я. Тобто в перекладі з англійської звучить "містєр Джонс", з італійської "сіньйор Монетті" і так далі. В інших мовах, коли перекладають, то перекладають і звертання на його відповідник в даній мові.

Вхід