Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
11.10.2018 08:43

Пошта як свідок епохи: засідання клубу "Дивослово", присвячене Всесвітньому дню пошти
9 жовтня 1970 року з ініціативи ООН почали відзначати...

02.10.2018 10:26

Говорити українською – модно!
29 вересня в Херсонській обласній універсальній науковій...

06.09.2018 12:54

Осіння веселкова зустріч на Дніпрі
Учасники клубів «Веселка» та «КЛІО»,...



Галерея


Гість | Увійти
Версія для друку

Приклади казок, які можна використовувати у вік "Чомучки"

Прийшла зима. Все вкрилося білим снігом. Дерева одягнули білі шапки. Поля вкрилися пухнастою ковдрою. Річки і озера мороз перетворив на срібні дзеркала. Завітала Зима і до лісу, де під зеленою ялинкою жив зайчик. Одягла Чаклунка ялинку в красиву білу сукню, щоб на неї була схожа. Ну а Зайчикові подарувала новеньку білу шубку. Зайчикові подарунок не сподобався.
– Не хочу я такої шубки. Он, у Білочки, яка яскрава, руденька. І в Лисички, аж переливається на сонечку. А я, як був сірим і непомітним влітку, так і залишусь непомітним, адже все навкруги також біле.
Зима на такі слова не образилась, а лише тихенько собі посміхнулась. Одного сонячного дня Зайчик грався із своєю подружкою Білочкою. Та ось у лісі пролунали постріли. Вони були все гучнішими. Білочка хутко скочила на сосну і, переплигуючи з гілки на гілку, поспішила додому. Зайчик залишився сам. Він, бідолашний, дуже злякався і не знав, що йому робити, адже додому бігти було дуже далеко. Вухань присів під кущиком і від страху заплющив очі та закрив лапками носик. Малий отямився лише тоді, коли мисливці були далеко від нього. Тоді він зрозумів, який доречний подарунок він отримав від Зими. Адже саме біленька шубка врятувала Зайчикові життя.

***
Прийшла осінь. Жовте листя падає з дерев і шурхотить у мене під ногами. Я йду парковою доріжкою і насолоджуюсь бабиним літом. Раптом чую неголосне «Ой». Щоб це могло бути? Це каштани. Вони падають і ойкають. Ви не чули? Одні – від болю, бо впали на твердий асфальт, інші – від радості, бо звільнились від колючої кожушинки. Одне таке шоколадне Ойкало стрибає прямо переді мною. Я піднімаю його і, погладжуючи гладенькі боки, ховаю в кишеню. Хай живе там. А навесні я обов’язково принесу його в парк і посаджу цього шоколадного стрибунця неподалік від того місця, де почула те загадкове «Ой».

Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Вхід