Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
06.07.2017 12:52

Операція «Guten Morgen» та інші пригоди у херсонському готелі
Літо для учасників клубів «КЛІО» та «Дивослово»...

26.06.2017 11:51

"Виктор Гошкевич и его мир: семья, окружение, древности": презентація книги
Херсонці люблять історію рідного краю і з задоволенням...

20.06.2017 11:30

Пізнаємо рідну історію разом!
Теплим та насиченим виявилося інтегроване засідання...



Галерея


Гість | Увійти
Версія для друку

Афористична площина І. Франка охоплює безмежне коло проблем його часу – доби антагонізму й фантому класової боротьби. Під призмою психоаналітичного, екзистенціального й суперраціонального мікроскопу письменник досліджує життя, використовуючи різні естетичні моделі для вербалізації власної смислобуттєвої концепції. Семантичний спектр Франкової афористики складають афористичні вислови (АВ), у яких відображено такі різновиди ціннісних установок:
– моральних: Велика любов – то так, як високе шляхетство (ФПС; 27); Ніщо так не деморалізує чоловіка, як похвала його краси (АА; 411);
– суспільно-політичних: Русин, що не клониться під польське ярмо, не лижеться до польської єрархїі,
се або демагог і соціаліст, або москаль (ФПС; 34); В міру того, як буде рости наша економічна сила, ми будемо здобувати собі й національні права, і повагу для своєї народності (ФПС; 35);
–  соціальних: Наш селянин – жебрак, слуга панський (ФПС; 35); Адвокат і лікар не вибирає собі клієнтів, але й там, де його кличуть, і показує, що вжгє(ФПС; 18);
– правових: Моє відкриття – воля і простір, котрий   заповнювати   треба   трудом   і   дослідом століть (ФТ1; 251); Ще не вродилось гостреє залізо, щоб ним правду й волю самодур зарізав (УПАМТ; 82);
– естетичних: Шукай краси, добре шукай! Вона є все, вона є всюди (АА; 236); Пісня і праця – великі дві сили! (УПАМТ; 83);
- філософських: Хто сам себе опанував, найтяжчу річ він доконав (ФТ1; 131); Одно лиш вічне без початку й кінця, живе і сильне, – сеє матерія (ФТ1; 124);
–  релігійних: Не все ще той святий, хто богомільний (АА; 490); І між святими буває рай і пекло (ФПС; 20).
В афористичному масиві письменника, як свідчать наведені мовні факти, репрезентовано ядро духовної культури, котре складають дві системи норм, контролюючих діяльність соціальних суб'єктів, – моральна й правова: Лиш боротись значить жить (ФТ1; 42); Правді служити, неправду палити (УПАМТ; 82); Не може при добрі той жить, хто хоче злу й добру служить (ФТ1; 136).
Моральні цінності та етичні ідеали самого автора визначають суспільну духовність, підносячи на найвищі, щаблі його світовідчуття й світорозуміння: Мій поклик: праця, щастя і свобода (ФТ1; 129); Моє відкриття – се не мета, лиш шлях, котрого краю не видно (ФТ1; 251). Ці АВ сприймаємо як своєрідне життєве й мистецьке кредо І. Франка, який в атмосфері духовного й фізичного поневолення України висуває маніфест боротьби за основні цінності буття, виражені лексемами свобода, життя, праця, щастя, правда, добро.
Афоризм виступає як стійкий семантичний комплекс, в основу якого покладено лінгвоконцепт. Саме він відображає реалізацію знака-символу, що подає, крім прагматичної установки мовленнєвого акту, інформацію про світогляд адресанта (автора). Спільною, загальнолюдською тенденцією синтезу духовності є концептуальне освоєння такого вихідного положення, як вербалізація свідомості
І. Франко осмислює сутність слова – одного із основних своїх концептів – в ряді образних афоризмів: Слово – чудний дар природи (УПАМТ; 83); Як много важить слово (УПАМТ; 83). Асоціативні механізми створення АВ полягають у тому, що глибина висловленої думки розкривається через систему абстрактних понять, де слово сприймається як першопричина (слово – дар) або дія, ідея, втілена в життя (важить слово). Слово в митця асоціюється зі словесністю загалом. З цього приводу М. Наєнко зазначає: «Поетичні афоризми І. Франка «Життя коротке, але вічна штука І невиглибне творче ремесло», «Якби ти знав, як много важить слово» з'явилися з його намірами епічно осмислити найголовніші проблеми буття, глянути на них із позицій вічності і сенсу життя» [7; 63]. Основними концептами, що реалізують символіку слова в І. Франка, є софійність (мудрість), майстерність (талант), магічність (вогонь).
Розкриваючи онтологічну сутність слова, письменник пов'язує логос насамперед з мудрістю: Немає друга понад мудрість, ні ворога над глупоту (ФТ1; 130); Мудрість захована, золото в скритку – однаковісінько суть без пожитку (ФТЇ; 133); Хто має мудрість, а з неї ближнім не хоче вділити, той мас скарб многоцінний, в міх шкуратяний зашитий (ФТЇ; 133). У наведених АВ семантика слова пов'язується з символікою софійності, яка постає як духовний оберіг, вияв ментальності й акумулятор інформації: мудрість – друг, золото, скарб многоцінний. Слово-мудрість у Франка – це творчий дух, енергія, котра має потенційно позитивні показники, зважаючи на семантичні опозиції друга понад мудрість – ворога над глупоту. В іншому разі може позначати марну, пусту, викривлену матеріалізовану субстанцію, марковану негативною експресією: суть без пожитку; скарб, в міх зашитий. Прагматичний аспект останнього з наведених висловів розкриває стереотипну ситуацію небажання дії, визначає стратегію неморальної поведінки комуніканта, узагальнюючий смисл якого виражений займенниковим індикатором хто – той.
І. Франко продукує афоризми, які утворюють периферійну площину даного семантичного поля й входять до дериваційного ланцюжка «мудрий – мудрість – мудрець – мудрувати»: Хоч хто мудрий у життіу а письма не знає, то він буде мов той пліт, що підпор не має (ФТ1; 200); Не цурається правди мудрець, хоч вона й з уст дитинячих буде (ФТ1; 132); Ті, що крізь помилки до правди добиваються, мудрецями називаються (ФТ1; 199); Не високо мудруй, але твердо держись, а хто правду лама, з тим ти сміло борись (УПАМТ; 83).
Семантичне поле «слово» репрезентовано рядом АВ, у яких вербалізується багатовимірність цей концепт, розкриваючи його зв'язок із майстрами, які досконало опанували мову, досягли гармонії між думкою та її позначенням: Помилки справжніх талантів більш повчальні для учнів, ніж здобуті ними непохитні істини (АА; 299); Гумор – невідлучна прикмета кожного правдивого таланту (АА; 108). Проте митець створює афоризм із семантикою протиставлення «слово» – «талант»: Чим менші таланти, тим більше роблять шуму (АА; 548). Наведений АВ розкриває справді поліфонічний контекст, де лексема шум номінує багатослів'я, невиправдану метушню навколо безвартісних речей.
Загалом же лінгвоконцепт «слово» в афористичній стихії І. Франка сприймається як блискавка, що уособлює архетипові символи вогню, світла, сили. Підтверджує це цитата з реферату, виголошеного М. Коцюбинським у Чернігівській «Просвіті» (1908 р.), яка дає вичерпну характеристику всьому ідіолекту письменника: «...його (І. Франка – Н.Ш.) мова здається не словом, а сталлю, що б'є об кремінь і сипле іскри». Спостереження над АВ інших семантичних полів («людина», «боротьба» тощо) свідчить про те, що лінгвоконцепт «вогонь» мотивує узагальнення різних архетипних символів: Гнів – се вогонь. Чим більше дров кладеш, тим ярче полумуя лютує ясне (ФТ1; 129); А що кров не зможе змить, спалимо вогнем то! (ФТ1;42).
Семантичне становлення наведених АВ здійснюється за допомогою метафоричного переосмислення ментефакту з прямим позначенням негативної емоції – експресем гнів і вогонь. Унаслідок цього АВ становить емотивний знак, символізуючи грізну, винищувальну, руйнівну і водночас очищаючу від зла силу [8; 47-48]. Мотивація загального значення другого афоризму відбувається на основі актуалізації слів кров, вогонь, які грунтуються на спорідненості символічних значень обох архетипів. У слов'янській традиції кров позначає не лише символ життя, душі, омолодження, а й номінує собою пристрасть, активність, енергію, свободу [8; 130-131]. Проте в культурі багатьох етносів –  саме у цьому полягає вияв інтертекстуальності, властивий для епохи модерну, – символіка крові асоціюється з образами боротьби, агресії, помсти, смерті.   Використовуючи   загальновідомий   мотив, І. Франко закликає реципієнта до активного діалогу з різними текстовими й культурними епохами, трансформуючи ептоніми (крилаті слова (Л. Дядечко)) iqni et ferro/ferro et iqni (вогнем і мечем [4; 51] – пор.: назва роману Г. Сенкевича «Ogniem iem miecz»), що походять від вислову Quae medicamenta non sanant, ferrum sanat,quae ferrum non sanat, iqnis sanat (Чого не гоять ліки, те виліковує залізо, чого не гоїть залізо, те виліковує вогонь [4; 111]). І авторство античного АВ, і саму назву «афоризм» учені пов'язують з іменем Гіппократа. Аналогічне поєднання архетипних символів відображено в Т. Шевченка: «.. .огнем, кровавим, пламенним мечем» (ШК; 116); «...І без огня, і без ножа Стратеги Божії воспрянуть» (ШК; 117); «...Без ножа і автодафе людей закували...» (ШК; 159).
Афористична царина І. Франка охоплює ряд мовних одиниць, у яких слово-архетип «вогонь» корелює з лінгвоконцептом «людина»: Маєш огонь, то гори, хоч би в домашній ватрі (ФТ1; 242); Ти лише іскри пускай! Може, світоч із них загориться, що поколінням усім вихід освітить із тьми (ФТ1; 241). Концепт «вогонь» позначений своєрідною двоплановістю: по-перше, виступає мовним засобом соціальної характеризації; по-друге, здатний створювати сакральний смисл АВ (вогонь – духовний оберіг), що репрезентовано семантичними ланцюжками: огонь – ватра, іскри – світоч; маєш огонь – гори, загорітися – освітити – або антитезою: світоч – тьма. Архетип «вогонь» має символіку очищення, освячення душі, а людина постає як Особистість, наділена міцною волею, самоусвідомленням власного поклику.
Найбільшою ж експресією позначений афоризм Огонь в одежі слова (АА; 309), у якому відтворена могутня сила людської мови – «вогонь слова, тобто заклична сутність сказаного» [2; 139]. Протиставляючись фаталістичній спрямованості (пор.: біблійний ептонім вогненні слова), слово набуває в І. Франка магічної семантики й перегукується з Шевченковим: «...подай душі убогій силу, щоб огненно заговорила, щоб слово пломенем взялось, щоб людям серце розтопило» (ШК; 208) чи з афоризмом Л. Толстого Багато чого потрібно для мистецтва, але основне – вогонь (АА; 309). Символіка слова репрезентована у Франковій афористичній царині такими семантичними рядами, як «слово-мудрість», «слово-талант», «слово-вогонь». Логос у митця розкриває аксіосферу української культури, він є символом пізнання Всесвіту й самопізнання, адже «Слово – це воістину – Все (Гармонія, Енергія, Інформація, Краса та ін.). Слово – це і Мудрість, і Думка, і Творчий Дух, і символ духовного Оберега нації» [8; 204].
Отже, афористичність, дидактичність і сентенційність становлять визначальні риси творчої манери І. Франка. Його афористична царина передбачає наявність лінгвістичної компетенції учасників комунікації, потребує енциклопедичної інформації, яка й дає змогу інтерпретувати афористичні міні-тексти І. Франка, що віддзеркалюють його активну громадянську позицію й національну самосвідомість. А це підносить письменника на найвищі щаблі загальнолюдської духовності, розкриваючи українську софійність у контексті світової та власне європейської афористичної традиції. Інтерпретація в межах афористичних висловів певних соціокультурних характеристик (духовних цінностей і суспільних ідеалів) дає вихід на етнічну мовну картину світу, накреслює шлях пробудження етнічної самосвідомості.

Література
1. Гундорова Т. Франко – не Каменяр. – Мельбурн, 1996. – 159 с.
2. Жайворонок В. Символіка народного та авторського (крилатого) слова й виразу // Мовознавство. – 2005. – № 3-4. – С. 138-147.
3.  Калашник В. Українська поетична афористика як джерело естетичного сприймання основних життєвиш цінностей // Українська духовна культура в системі національної освіти. – X.: ХДУ, 1995. – С. 31-33.
4. Кратний словарь латинских слов и виражений / Под общ. ред. А. Покладок. – М.: Лист Нью, 2002. – 144 с.
5. Легкий М. Велегранний талант // Усе для школи. Українська література. Іван Франко. – Вип. 3. – 2001. – С. 7-29.
6. Маланюк Є. Франко як явище інтелекту // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеї ях та колегіумах. – 2000. – № 6. – С. 8-13.
7. Наєнко М. Іван Франко: Тяжіння до модернізму: Монографія. – К.: Академвидав, 2006. – 96 с.
8. Словник символів культури України / За заг. ред. В. Коцура, О. Потапенка та ін. – К: Міленіум, 2002. – 260 с.

Джерела
АА – Антологія афоризмів / Упор. Л.П. Олексієнко. – Донецьк: Сталкер, 2004. — 704 с.
УПАМТ – Степанишин Б. Українська поетична афористика минулого тисячоліття. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 208 с.
ФПС – Франко І. Перехресні стежки: Повість. – Кіровоград: Степова Еллада, 2000. – 256 с.
ФТ1 – Франко І. Твори в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Дніпро, 1981. – 533 с.
ШК – Шевченкова криниця: Збірник афоризмів із творів Тараса Шевченка. – К.: Криниця, 2003. – 288 с.

// Українська мова і література. – 2006. – № 6. – С. 55-58

Вхід