Її стихія – книгознавство, літературознавство, бібліографія

Кривенко Маргарита.

Її стихія – книгознавство, літературознавство, бібліографія
До 80-річчя від дня народження Марії Вальо

Поза будь-яким сумнівом, ім'я Марії Андріївни Вальо, чия вагома лепта в українську науку очевидна, добре відоме бібліотечно-бібліографічній і книгознавчій спільноті України та за її межами. Народилася Марія Вальо 16 червня 1925 року в місті Бориславі Львівської області в сім'ї робітника нафтопромислу. Там пройшли дитинство та юнацькі роки, детально і колоритно описані нею у спогадах, поміщених у її бібліографічній персонали (Л., 2001).
Середню освіту здобувала у важкий передвоєнний та воєнний час, що й зумовило її навчання в різних школах: 1931-1938 роки – Бориславська семирічка з польською мовою викладання; 1938-1944 – Дрогобицька українська приватна гімназія "Рідної школи" імені І. Франка, після закінчення якої отримала атестат зрілості. У між-часі, в 1940/1941 навчальному році, коли гімназія була закрита у зв'язку з Другою світовою війною, вчилася у Бориславській середній школі № 1, де закінчила VI і VII класи. У 1945 році Марія Вальо була змушена ще раз скласти випускні іспити після навчання у 10-му класі Бориславської СШ № 1, щоб отримати вже радянський атестат зрілості.
Вдалі спроби пера у шкільні роки, виявлені досвідченими вчителями здібності до художньої та дослідницької літературної роботи вплинули на вибір її майбутньої професії як літератора і привели М. Вальо на студентську лаву Львівського університету, де вона навчалася на українському відділенні філологічного факультету в 1945-1951 роках.
"У 1951 р. доля підготувала мені, випускниці університету, справжній дарунок – особисте запрошення академіка Возняка на роботу у керований ним відділ української літератури створеного тоді ж Інституту суспільних наук (тепер – Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України)", – згадує вчена у своїх спогадах.
Багаторічна (1951-1972) праця на посаді молодшого, згодом старшого наукового співробітника під керівництвом Михайла Возняка, а після його смерті – Степана Щурата, та пліч-о-пліч з колегами по відділу, пізніше відомими дослідниками Марією Мундяк-Мольнар, Степаном Трофимуком, Марією Деркач, Любомиром Сеником, Григорієм Нудьгою та багатьма іншими стала для М. Вальо важливою школою збагачення науковим і життєвим досвідом. Саме тут вона "навчилася азів наукового і бібліографічного пошуку, використання історичних джерел для літературного аналізу, теорії та історії історичних жанрів тощо", зокрема при дослідженні першої теми, дорученої їй М. Возняком, – "Образ Богдана Хмельницького в українській класичній і радянській літературі". Наступну планову роботу "Життя і творчість Ірини Вільде" М. Вальо захистила в 1962 році як кандидатську дисертацію і видала окремим літературно-критичним нарисом (К., 1962). Про талановиту українську письменницю і дослідниця опублікувала ряд статей; була співавтором сценарію телевистави за твором "Сестри Річинські" та рецензентом однойменної театральної постановки у Львівському театрі імені М. Заньковецької.
У руслі наукових розробок відділу української літератури М. Вальо брала активну участь в інститутських колективних працях: вона є співавтором зі С. Щуратом розділів "Література кінця XIX – початку XX ст." та "Наука кінця XIX – початку XX ст." до монографії "Торжество історичної справедливості" (1968); до двотомної колективної праці "Історія українського літературознавства" ввійшли дослідження проблем теорії, критики та історії української літератури від часів Київської Русі до сучасності, М. Вальо підготувала розділи, що охоплювали період від "Енеїди" І. Котляревського до літературознавчої діяльності М. Драгоманова. Однак, у 1972 році рукопис цієї фундаментальної колективної праці було вилучено і передано, за припущенням М. Вальо, до архіву Інституту літератури імені Т. Шевченка АН УРСР у Києві; відділ розформовано, працівників, серед яких і М. Вальо, звільнено за звинуваченням у націоналізмі.
За часів роботи М. Вальо в Інституті суспільних наук вона також опублікувала в пресі чимало літературно-критичних досліджень та театральних рецензій, виступаючи в них в іпостасі досвідченого театрального критика. її перу належать компетентні рецензії на вистави, поставлені львівськими і гастролюючими у Львові театрами за творами класиків української та світової драматургії М. Стельмаха, М. Куліша, В. Шекспіра, Б. Брехта, Дж. Флетчера, М. Ануя, М. Гоголя.
1972 рік став переломним у професійній діяльності М. Вальо. З приходом її у відділ наукової бібліографії Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника, де вона працює й донині, розпочався новий період у творчій біографії вченої і діаметрально змінився напрям ії наукових досліджень: домінуючими стали підготовка бібліографічних видань, бібліографознавчі і книгознавчі розвідки, хоча дослідниця не полишає цікавитися і висвітлювати питання літературознавства.
За 30 років праці на бібліотечній ниві розквітло її дарування як компетентного і ерудованого бібліографа та книгознавця, чиї цінні зауваги при консультуванні та рецензуванні бібліографічних видань різних тем і жанрів значно підвищували їхній науковий рівень. Довгим є перелік її наукових здобутків, створених за цей період: від перших, виконаних дослідницею у стінах Бібліотеки, бібліографічних покажчиків з печаткою того часу (Про дружбу народів й інтернаціональне виховання" (1973), "Антифашистский конгресе работников культури во Львове в 1936 г." (1978), "На допомогу любителям книги" (1978)) до упорядкованих нею цікавих бібліографічних видань, серед яких – бібліографічні персоналії українських вчених Л. Гумецької (1981), М. Мольнар-Мундяк (1983), Г. Нудьги (1987), С. Щурата (1988), М. Деркач (1999), до якого увійшли розвідки і спогади про Марію Деркач та вибрані її листи, що є нововведенням у такого роду посібниках; а також українських письменників Ірини Вільде (1972), Я. Галана (1982), Д. Павличка (1989). Окрім того, її перу належить ряд статей про діячів української бібліографії Ю. Меженка. І. Калиновича, М. Гуменюка, Л. Ільницьку, В. Полєка та інших.
Важливим аспектом бібліографічних праць М. Вальо стала славістика, а також дослідження національних бібліографій народів СРСР. Як результат, у 1981 році побачила світ монографія дослідниці "Відображення в радянській бібліографії зв'язків української літератури з літературами братніх народів СРСР". У 1983 році дослідниця уклала покажчик "Матеріали до бібліографії бібліографій зв'язків української літератури з літературами зарубіжних слов'ян", і як один з напрямів цієї теми – покажчик перекладів польської літератури українською мовою і критичних праць про неї в Україні за 1800-1980 роки, який увійшов до четвертого тому, виданого в 1991 році, п'ятитомної праці відділу слов'янських літератур Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України.
Протягом 1999 років М. Вальо опублікувала ряд цінних розвідок, зокрема: "Концепції і проблеми слов'янської і славістичної бібліографії'" ("Вісн. Кн. палати". – № 6), основою якої став її виступ на XVI Міжнародній українознавчій конференції в Іллінойському університеті в Урбана-Шампейн (СІПА) та "Україніка в сорабістичній бібліографії'", виголошена вченою на VIII Міжнародному сорабістичному семінарі (Л., 1999) і надрукована в науковому збірнику "Питання сорабістики" (Л., 2000).
Багатовекторним є доробок дослідниці і в галузі книгознавства. Вона є автором ряду оглядових статей, зокрема, про видання колишньої Академії наук за 250 років, тобто від часу її заснування в Санкт-Петербурзі, у фондах ЛНБ імені В. Стефаника; книгознавчої діяльності академіка М. Возняка; книговидавничої діяльності Українського Педагогічного Товариства "Рідна школа" за 1881-1939 роки; феномена української видавничої справи 1905-1932 років Якова Оренштайна та інших.
Серед книгознавчих праць М. Вальо на особливу увагу заслуговують упорядковані нею збірники, до яких увійшли, що дуже важливо, на мою думку, різножанрові матеріали: "Незбагненне серце" (1990) з передмовою упорядника "Забутий світ Ірини Вільде" містить, зокрема, книгознавчу інформацію про маловідомі ранні (коломийського періоду) твори письменниці; "Подорожі в Українські Карпати" (1993), де зібрано кращі зразки подорожнього нарису XIX – початку XX ст.; "Бальтазар Гакет і Україна" (1997), в якому упорядниця видання ознайомлює читача з вагомою чотиритомною працею австрійського мандрівника і вченого французького походження, професора Львівського університету (1787-1805) Бальтазара Гакета – описом його подорожей 1788-1795 років у Північні Карпати та 1797 року – на південь України, у Крим і Запоріжжя, автобіографією дослідника, бібліографією його праць та літератури про нього. Вихід збірника було приурочено до Першої міжнародної Гакетівської конференції, організованої ЛНБ імені В.Стефаника у вересні 1997. Через три роки побачив світ новий Гакетівський збірник під назвою конференції "Бальтазар Гакет – дослідник Південно-Східної і Центральної Європи", співупорядником якого, автором ґрунтовної статті "Слов'янські народи в дослідженнях Б. Гакета" та бібліографічної Гакетіани також була М.Вальо.
У виданні "Листи Юрія Меженка до львів'ян" (2002) зібрані епістолярії до вчених М. Возняка, В. Дорошенка, І. Кревецького, І. Крип'якевича тощо, в яких, зокрема, віддзеркалена книгознавча діяльність цих діячів науки. У 2003 році побачив світ унікальний збірник, упорядкований М. Вальо та під її науковою редакцією, присвячений пам'яті онуки вели¬кого Каменяра – Зеновії Франко, подрузі М. Вальо з юнацьких літ. Завдяки вміщеним у ньому маловідомим, а то й зовсім невідомим статтям вченої в галузі мовознавства та франкознавства, автобіографічним матеріалам, бібліографії основних наукових праць та спогадів про цю непересічну особистість, розкривається широка наукова діяльність вченої та громадського діяча на тлі трагічної долі славного українського роду.
Як дослідниця історії наукової установи, в якій працює, М. Вальо стала співавтором колективної праці, "Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника: Історичний нарис" (1989). Вона також постійна учасниця українських та міжнародних форумів – славістичних колоквіумів, Шашкевичівських читань, конгресів Міжнародної асоціації україністів, конференцій ЛНБ імені В. Стефаника і Наукового товариства імені Т. Шевченка тощо. З 1992 року дослідниця обрана дійсним членом цього Товариства.
У рік свого славного ювілею Марія Вальо залишається натхненно працьовитою і активною, сповненою творчих задумів і прагнень на користь української науки. Тож хочеться побажати шановній Марії Андріївні міцного здоров'я, невичерпної енергії, нових творчих перемог.
 

 // Вісник Книжкової палати. - 2005. - № 6. - С. 54-55.

Календар подій

1 2 3 4 567
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 192021
22 232425262728
2930