Книгознавчі та бібліографічні праці В. В. Дорошенка періоду еміграції (1944-1963)

Супронюк О. Книгознавчі та бібліографічні праці В. В. Дорошенка періоду еміграції (1944-1963) // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. - К. : НБУВ, 2007. - Вип. 19. – С. 479-487.

З іменем Володимира Вікторовича Дорошенка (3.10.1879 -25.08.1963) пов'язані масштабні українські бібліографічні проекти, в тому числі здійснені українською еміграцією після Другої світової війни. Він увійшов в історію українського книгознавства як перший у середовищі української еміграції професійний бібліограф. Книгознавець, літературознавець, джерелознавець, фомадський і політичний діяч, він упродовж 35 років був бібліотекарем, а потім директором бібліотеки НТШ. Його зусиллями Бібліографічна комісія НТШ у Львові (1909) здійснила першу спробу організації української бібліографії і видала друком 8 томів «Матеріалів до української бібліографії». Він співробітничав у понад 115 періодичних виданнях і альманахах, між якими є такі, що назавжди залишили своє ім'я в історії української культури. Від 1925 р. В. Дорошенко був дійсним членом НТШ, від 1946 р. — УВАН, а також дійсним членом Українського Наукового товариства у Києві, Українських наукових інститутів у Варшаві і Берліні та Українського історико-філологічного товариства в Празі.
Його життя і творчий доробок тільки починають вивчати, оскільки у повоєнній радянській Україні його ім'я згадувалося, як правило, в негативному плані як ім'я буржуазного націоналіста і ворога народу, а праці не були в науковому обігу і переважно зберігалися у спецфондах. Найбільш повний огляд його творчого доробку належить Н. Ф. Королевич у її нарисі «Бібліографічна діяльність В. В. Дорошенка (1879-1963)» (Київ, 1995), виданому Національною парламентською бібліотекою України у серіі «Видатні діячі української книги», вип. З (33 с). У цьому огляді вперше подано повну біографію В. Дорошенка і названі основні його праці. Однак, оскільки другу частину життя книгознавець жив у еміграції, в США, відомості, що її стосуються, важкоприступні; дані про цей період потребують доповнень і уточнень.
Другий період біографії В. Дорошенка умовно починається з 1944 р., коли він змушений був емігрувати зі Львова до Праги. У Львові йому довелося залишити свою приватну бібліотеку, яку дослідник збирав упродовж всього життя. З собою до Праги було забрано архів, деякі бібліографічні матеріали. Частину їх дослідник зберігав у себе в помешканні, частину — в Музеї визвольної боротьби України.
У Празі він працював у Музеї визвольної боротьби України над впорядкуванням та обробленням матеріалів Союзу визволення України. У березні 1945 р. скинута з літака бомба зруйнувала музей. Під час бомбардування Праги радянськими військами Дорошенко згодився на пропозицію Аркадія Животка віддати свій архів на збереження до очолюваного ним «Історичного кабінету», що знаходився на території Міністерства освіти і вважався дуже надійним сховищем. Виїжджаючи з Праги, коли туди вже ввійшли радянські війська, а, отже, конспіративно, дослідник не зміг забрати свій архів. За словами Дорошенка, його архів пізніше потрапив до рук більшовиків та опинився в Архіві історії літератури Академії УРСР.
Із Праги Дорошенко виїхав до Німеччини, де мешкав у таборах для переміщених осіб у Карлсфельді під Мюнхеном і в Берхтесгадені. 4 роки в Німеччині він займався переважно культурно-освітньою роботою та дописував до емігрантських часописів. Одним із найбільших його досягнень того періоду біографії була підготовка до друку і видання першого випуску «Українських бібліологічних вістей» (Аугсбург, 1948), який і донині зберігає своє наукове значення, оскільки задумувався як початок масштабного проекту, що мав збирати і досліджувати найбільш важливі книгознавчі та бібліографічні матеріали. На жаль, це видання не мало продовження. Він брав також участь у «Літературно-науковому віснику», часописі, що відновився у 1948 р. на еміграції, виходив у Мюнхені і який ставив за мету «виходячи з завдань, що породжуються обставинами..., боронити Україну, боротись за неї і будувати свою власну духовість, культуру і свою власну незалежну українську державу». Вихід першого випуску ЛНВ в еміграції співпав з 50-річчям від заснування цього періодичного видання. Огляд періодів історії «Літературно-наукового вісника» з 1898 р. (двох львівських і київського), тієї великої ролі, яку він зіграв в українській журналістиці, літературі і взагалі культурі, у першому еміграційному випуску ЛНВ був написаний В. В. Дорошенком.
У жовтні 1949 р. Дорошенко разом із родиною прибув до США й оселився у Філадельфії, де жив до кінця життя. Умови життя та праці тут були дуже важкі, оскільки доводилося утримувати родину тільки із заробітку за наукову роботу. Дуже пригнічувала відсутність у Філадельфії конче потрібної для продуктивної наукової праці великої бібліотеки. В Міяковський, товариш Дорошенка, писав, що з початком еміграції закінчилася золота доба в житті Володимира Вікторовича. З виїздом зі Львова він, дійсно, був «вирваний з коренем» з того грунту, який давав йому можливість творити, працювати. Тим більшого подиву гідні мужність і наполегливість вченого, що зумів у таких умовах залишитися дуже потужним книгознавцем і бібліографом.
У США він продовжував займатися літературно-науковою та бібліографічною роботою, дописуючи до українсько-американських часописів, та працював в НТШ і в УВАН, де очолив книгознавчі секції. Від літа 1952 до осені 1954 рр. працював у редакції щоденника «Америка» як мовний редактор і коректор, а також очолював Літературно-мистецьке товариство у Філадельфії.
Дорошенко написав грунтовний розділ «Бібліотеки» для енциклопедії українознавства, в якому подав їх історію, починаючи від стародавніх монастирських бібліотек XI ст. до загальних бібліотек ХІХ-ХХ ст. у центральній, східній і західній Україні, провінційних і великих Києва і Харкова. У підрозділі «Бібліотеки в УРСР до війни 1941-1945» подано всі дати їх виникнення і кількість фонду кожної. Зафіксовано стан вивчення книгознавчих дисциплін в УРСР. Подано історію українських бібліотек поза межами України, які виникли у західній Свропі і в США заходами передусім української політичної еміграції; описано українознавчий матеріал в їх фондах. До статті додано ґрунтовну бібліографію джерел з даної тематики.
Одним із основних напрямків досліджень В. Дорошенка еміграційного періоду, як і в перший період діяльності, залишається шевченкознавство. Він продовжує свій капітальний труд «Бібліографія. Покажчик видань Шевченкових творів та спис бібліографічних праць про Шевченка,» який вважав головною працею свого життя.
У 1961 р. цей покажчик вийшов удруге як 14-й том Повного видання творів Т. Шевченка, що з'явилося у Чикаго у видавництві Миколи Денисюка. У цьому виданні покажчика реєстр публікацій творів Шевченка було доведено до 1960 р. Окрім того, дослідник зробив низку доповнень до власного бібліографічного реєстру за 1840-1938 рр. Складений покажчик за тиж самими принципами, що і в першому виданні. У передмові укладача до другої частини покажчика зазначено, що умови, в яких довелося її складати, були зовсім відмінними від тих, коли готувалася перша, на базі фонду бібліотеки НТШ у Львові. У жодній з публічних чи приватних книгозбірень у США і, взагалі, на Заході авторові не вдалося дістати багатьох видань творів Шевченка, одо з'явилися в СРСР у 1939 -1960 рр., а також багатьох часописів, у яких рецензувалися ці видання. Не було можливості також описати значну кількість книжок. Цих безперечних мінусів покажчика укладач ніяк не міг уникнути. Зате великим досягненням його є майже вичерпна інформація про еміграційні відання Шевченка, широке залучення рецензій і відгуків на них у пресі діаспори, які не були відомі в Україні. У передмові до видання Дорошенко складає подяку цілому ряду дослідників із США, Канади, європейських країн, які надали йому допомогу в розшуках.
Без покажчика публікацій шевченкових творів, що його уклав В. Дорошенко, нині важко уявити корпус довідкових видань з історії бібліографії української літератури. Проте в останні роки життя дослідник виступив із низкою інших праць у галузі шевченкознавства. Ці публікації, що з'являлися в періодиці діаспори, досі залишаються в Україні малознаними (відсутній навіть їх бібліографічний реєстр), хоча становлять безсумнівний інтерес як матеріал для створення наукового портрета бібліографа.
Зокрема, в еміграційний період життя Дорошенко надрукував низку висококомпетентних і вимогливих рецензій на нові шевченкознавчі праці вчених як материкової України, так і діаспори, нотатки на різні полемічні теми у цій галузі, нові матеріали до біографії Шевченка.
Одна з тем в огляді «З-під совєтського шевченкознавства» - дискусія з радянськими бібліографами і літературознавцями з приводу їх трактування шевченкознавчих досліджень, здійснених ученими діаспори. Так, Ф. Сарана, розглядаючи на 9-й шевченківській конференції «Покажчик видань Шевченкових творів» Дорошенка, твердив, що в цій бібліографії яскраво виявилася буржуазно-націоналістична концепція упорядника, який не зареєстрував видань творів Шевченка в перекладах мовами народів СРСР і насамперед російською, а також мовами народів зарубіжних країн. У відповіді Дорошенко сказав, що критик неуважно прочитав передмову до його бібліографії, у якій відзначено, що метою її було дати повний список оригінальних творів Шевченка, а не перекладів; виняток був зроблений тільки для перекладів російських творів поета українською мовою. Безпідставним вважає Дорошенко і звинувачення в тенденційності і націоналізмі:«.. .я не замовчував ані продукції радянських видавництв, ані відгуків радянських літературознавців, як це роблять радянські автори й бібліографи з виданнями і працями українського демократичного табору. Розуміється, в моєму показнику не поминені праці М. Грушевського, Д. Дорошенка, С. Єфремова, П. Зайцева, П. Филиповича й інших наших заслужених вчених. Оце й є причина нападів на мою працю, але в очах об'єктивного дослідника їхні напастиві виступи ніяк не можуть підважити мою працю. Я більш, ніж впевнений, що в глибині душі мої радянські зоїли таки визнають усю вагу моєї праці, тільки про це їм не вільно сказати вголос».
Об'єктом дослідження книгознавця Дорошенка були також українські календарі-альманахи, що виходили у діаспорі. Огляди публікацій з шевченкознавства, що з'являлися у цих виданнях, є також частиною бібліографічної шевченкіани Дорошенка.
Другий потужний пласт творчої діяльності Дорошенка пов'язаний із бібліографічною франкіаною, яку він збирав все життя. Матеріали її мали на меті з максимальною повнотою відобразити наукову і творчу спадщину І. Франка та її критичне осмислення.
Незважаючи на труднощі першої світової війни покажчик з'явився друком. Перший випуск його відображав усю художню творчість Франка та його публіцистику за 1874-1888 рр., вийшов 1918 р.; другий, що зафіксував публіцистику Франка (1888-1916) та весь його науковий доробок - у 1930 р. Загалом у двох випусках було подано 3637 бібліографічних записів, у яких укладач намагався відобразити багатогранну творчість Франка з максимальною повнотою. Він зібрав не тільки оригінальні твори Каменяра українською та іноземними мовами, а й переспіви і переклади з зарубіжної белетристики та наукової літератури. Реєстр містив книги, статті у календарях, альманахах, періодичних виданнях та збірниках. Бібліограф подавав також праці інших авторів з передмовами І. Франка, його коментарями чи редакторськими зауваженнями. Першою книжкою Дорошенка, яку йому вдалося надрукувати після Другої світової війни, була брошура, видана циклостилем: «Хто був Іван Франко (його життя і заслуги)» (Авгсбург, вид-во «Доба», 1946).
До еміграційного періоду належать кілька публікацій Дорошенка, присвячених Франку, серед них «Франко як бібліограф» Дослідник підкреслює Франкові заслуги перед історією української бібліографії. Він був одним із небагатьох мислителів, які вважали, що історію української бібліографії треба починати з XI століття, коли з'явилися перші індекси заборонених церквою книг в «Ізборнику Святослава 1073 року». Також до цього періоду відноситься рецензія Дорошенка на виданий в УРСР бібліографічний покажчик доробку Франка, складений І. Бойком «Показник до Івана Франка.» У ній фахово проаналізовані всі розділи покажчика Бойка, зазначено пропуски, помилки і неточності, звернуто увагу на хиби роботи, пов'язані з ідеологічними причинами. Хиби покажчика, на його думку, були «узалежнені від умов режиму,» вони притаманні більшості бібліографічної продукції Радянського Союзу.
Бібліотекар, а згодом директор бібліотеки НТШ, В. Дорошенко присвятив кілька публікацій історії цієї установи. З нагоди 75-річчя заснування НТШ у СІЛА вийшла підсумкова книга «Огнище української науки: Наукове товариство імени Т. Шевченка», розділи якої раніше друкувалися як нариси у газеті «Америка» у 1949-1950 рр. А у 1961 р. з'явилася друком публікація, присвячена історії Бібліотеки НТШ.
Стаття «Століття першої газети в Києві» була присвячена газеті «Київський телеграф»: 1859-1959 (вона була виголошена як доповідь на засіданні книгознавчої секції У ВАН у Нью-Йорку 23.10.1959). «Київський телеграф», «газета політична, наукова і літературна», наприкінці 70-х років XX ст. був неофіційним органом київської української громади, що в історії українського руху відома під назвою «Стара громада». Використовуючи привід - ювілей, дослідник подає й коментує зібрану бібліографію джерел до історії функціонування газети, зазначаючи, що «ніхто з істориків преси на Україні не присвятив газеті жодної уваги, поза короткою згадкою, яку яку знаходимо в «Історії української преси» покійного Аркадія Петровича Животка. На основі приступних для дослідника джерел розглядається історія виникнення газети, життєвий шлях її керівників, до її закриття у липні 1976 р. у зв'язку з забороною українства.
Історії української преси присвячено статтю, в якій подано бібліографічний покажчик, що доповнює бібліографію А. Животка «Література до історії української преси» (вона додавалася до його монографії «Історія української преси», Регенсбург, 1945, і була доведена Животком до 1937 р.). У ньому зафіксовані 22 публікації самого Дорошенка, в основі яких лежать бібліографічні огляди різних українських періодичних видань діаспори.
Ім'я Дорошенка користувалося великою повагою серед його колег по праці. До його 70-річного ювілею вийшла стаття у Парижі в журналі «Україна,» в якій І. Борщак окреслив основні віхи його творчого шляху. З-поміж відгуків про творчий доробок В. Дорошенка відзначимо думку М. Мороза: «В. Дорошенко - це вже класик української бібліографії, його прізвище стоїть в одному ряду з І. О. Левицьким, М. Комаровим, І. Калиновичем». На думку О. Данка, після І. Левицького нікого з-поміж українських бібліографів не можна порівняти з В. Дорошенком «не тільки щодо років служби, але й щодо серйозності вкладу в практичну українську бібліографію».
Підсумовуючи сказане про В. Дорошенка, хочеться повторити слова, сказані О. Оглоблиним про середовище і добу, на яку припало життя бібліографа і книгознавця. «Але історикові, сучасникові й учасникові своєї доби не вільно не помічати тих українських діячів, що народилися в умовах найбільшого занепаду українського національно-державного життя, в часи, коли й чужим, і навіть своїм здавалося, що Україна неминуче «мусить вмерти». Вони виховувалися серед повного й брутального поневолення своєї батьківщини, розшарпання її національної території, заборони її культури й мови, заперечення навіть її історії.... І ось серед тої темряви й пітьми, історик бачить світлі вогники - як же небагато їх було! - ті щирі й чесні українські душі, що не закопали талант свій у землю, не примирилися з чужим ярмом і, жертвуючи всім — кар'єрою, маєтком, добробутом, ріднею, а нерідко і власним життям, пішли шукати шляхів до Нової України. Вони не знали ні тих шляхів, ні тої України. Чимало з них побачили її згодом не такою, якою вона ввижалася і мріялася їм. Ще більше не побачили її зовсім. І все ж вони, ці люди нової України, раз ставши на цей шлях - шлях до неї - тим шляхом ішли до кінця».
Цей огляд бібліографічних та книгознавчих праць Д. Дорошенка еміграційного періоду не претендує на вичерпність. Архів дослідника, його творчий спадок тільки починають опрацьовувати і вводити в науковий обіг.