Реформація

Протестантизм, що виник у результаті Реформації, був зорієнтований на книжкову релігійну культуру. Віруючий мав засвоїти грамоту й читати Біблію, яка вважалася протестантами джерелом віровчення. Систематичне ж читання книг, як довели дослідження, орієнтує людину на раціональне сприйняття дійсності. Тому у протестантських країнах є розвинутою книжкова культура. Відповідно, люди раціонально, розумно ставляться до життя.

У XVI ст. з’являються перші переклади біблійних книг українською мовою. Дослідники часто пов’язують появу цих книг з діяльністю Франциска Скорини. Як відомо, 1517 р. у Празі він видав свою першу книгу – Псалтир. Цю біблійну книгу він обрав невипадково. Псалтир належав до найбільш поширених книг на Русі, власне на теренах України й Білорусії. Псалми не лише читалися в церкві, вони також співалися. Псалтир був і навчальною книгою. Тому в передмові до своєї Біблії Скорина рекомендує Псалтир тим, хто вивчає «руську грамоту». Однак ця книга була надрукована мовою старослов’янською, а на полях біля основного тексту видавець подав тлумачення окремих слів для кращого розуміння твору «руською мовою». Значна частина таких його пояснень мала відповідники в чеській релігійній літературі.

Упродовж 1517-1519 рр. Ф. Скорина опублікував цілу низку біблійних книг руською мовою. Це була мова, наближена до говірок, які мали поширення в Білорусі й Україні. Зокрема, руською мовою у 1517 р. ним були видані книги Іова, Притчі Соломона, Премудрості Ісуса, сина Сіраха. Наступного року побачили світ книги Проповідника, Пісня Пісень, Премудрість Соломона, Ісуса Навіна та чотири Книги Царств. А у 1519-му Скорина публікує книги Юди, П’ятикнижжя Мойсея, Рут, Пророка Даниїла, Естер, Плач Єремії, Суддів. Усі ці книги були об’єднані назвою «Библия Руска, выложена доктором Франциском Скориною из славного города Полоцка, Богу ку чти и людем посполитым к доброму научению».

У березні 1525 р. виходить ще одна скорининська книга «Книга Діянь і Послань апостольських, званих Апостолом». Віленські, як і празькі видання Скорини, супроводжувалися численними передмовами й післямовами, писаними по-руськи. Лише до Апостола християнський мислитель підготував 22 передмови й 17 післямов.

Як бачимо, ці книги видавалися якраз тоді, коли почалася Реформація в Німеччині. Віленські видання Скорини вийшли старослов’янською мовою. Певно, Скорина у Вільні не міг собі дозволити таких речей, як у вільнодумній Празі. У столиці Великого князівства Литовського залишалися сильні позиції православних консерваторів, які негативно сприймали видання книг у перекладі на «просту мову».

Скорининські видання переписувалися і навіть доповнювалися окремими перекладами біблійних книг. Одним із перших таких рукописів є текст Псалтиря, переписаний якимсь Партеном, що мешкав у Кобринсько-Пінському старостві. З 1568 р. походить так званий Ярославський список видань Ф. Скорини, до якого ввійшли книги Іова, Притчі, Проповідника та Премудрості Соломона. Із рукопису відомо, що переписав його Василь Жугаєв з міста Ярослава. Це місто, засноване ще князем Ярославом Мудрим, належало до значних культурних центрів на теренах Галичини. З цього ж регіону походить ціла низка списків видань Скорини. Це список із Підмонастиря Бобрецького повіту, копія П’ятикнижжя в збірці А. Петрушкевича, а також списки Апостола із бібліотеки Перемишлянської уніатської капітули.

Цілком ймовірно, що скорининські переклади біблійних книг тогочасною українською книжною мовою стали сприятливим підґрунтям для здійснення перекладів новозавітних текстів. У першу чергу, це стосується перекладу Пересопницького Євангелія. Перекладачі книги, слідуючи традиції Ф. Скорини, подають не лише євангельські тексти, а й низку приміток, передмов й післямов. Із них ми дізнаємося про точні дати створення цього тексту, який зараз для українців став національною святинею. Над книгою почали працювати 15 серпня 1556 р., а завершили роботу 29 серпня 1561 р. Її замовила й, відповідно, дала гроші на її переписування княгиня Настасья (Анастасія) Юріївна Заславська. Подвижниці допомагали її дочка Ганна-Євдокія та її зять Іван Федорович Чорторийський. Відомі також імена тих, хто працював над Пересопницьким Євангелієм.

Основний текст Пересопницького Євангелія виконаний уставом двох почерків, які, зрозуміло, належали різним особам. Тобто до роботи залучався ще один підручний писар, який працював у Пересопницькому монастирі.

Книга складається з 482-х пергаментних аркушів. До складу тексту увійшли: Наука читання, яка відкривається передмовою; чотири Євангелія, кожному з яких передують покажчик глав та передмова, подані також післямова й місяцеслов. Текст пам’ятки поділений на глави, кожна з яких починається із сумарія (короткого змісту викладу наступної глави), вписаного в рамку. Відсутні сумарії лише на початку першої глави кожного Євангелія.

У книзі постійно зустрічаємо глоси на кшталт скорининських – українські лексичні відповідники до слів оригіналу. Вони виділені рамочкою й розміщені безпосередньо в тексті, іноді на полях рукопису.

Пересопницьке Євангеліє було написане давньоукраїнською книжною мовою. Це один із перших відомих нам перекладів такого типу. Сам переклад не є однаково досконалим. Можна простежити тенденцію «шліфування» майстерності перекладачів у ході роботи над текстом. Передмова до Євангелія, котра належить Теофілакту (Феофілакту) Болгарському, перекладена не дуже вдало. Тут фактично збережений старослов’янський текст. Близькими до старослов’янської першооснови лишилися перші два Євангелія – від Матвія та Марка. Ближче до народної мови перекладено Євангеліє від Іоанна й, особливо, Євангеліє від Луки.

У 60-ті роки XVI ст. на Волині з’являються й інші переклади новозавітних текстів українською мовою. Очевидно, вони були пов’язані із протестантськими впливами. Помітну роль тут відіграла поява польськомовної Радзивілівської Біблії, що побачила світ у 1563 р. Саме з появою Радзивілівської Біблії Дмитро Чижевський пов’язував появу Крехівського Апостола. Із цієї Біблії в Крехівському Апостолі були перекладені основний текст, а також усі пояснення й сумарії. Рукопис цієї пам’ятки складався з Діянь та Послань апостолів, Апокаліпсису (Откровення Іоанна Богослова) й апокрифічного «Послання Павла Святого до лаодикійців», яке засвідчує близькість автора до протестантів-кальвіністів. За філігранями Крехівський Апостол датують 60-70-ми роками XVI ст.

Ця писемна пам’ятка також цінна своїми примітками. Значну частину з них зробив автор перекладу. Судячи з них, він використовував польські протестантські видання, біблійні переклади Скорини, невідомі слов’янські джерела, італійські богословські твори й, можливо, грецький оригінал Нового Завіту.

1616-го р. в містечку Єв'є біля Вільна (Вільнюса) М. Смотрицький надрукував свій переклад Учительного Євангелія, автором якого вважають константинопольського патріарха Калиста. Книга охоплює євангельські читання на неділі й великі свята всього церковного року, починаючи від Неділі про митаря і фари­сея. Уривки з Євангелія подано в гарному українському перекладі. Після кожного євангельського читання йде повчання – проповідь на відповідну тему. Це Учительне Євангеліє, вочевидь, було дуже популярне в Україні та Білорусії.

Одним із перших суто протестантських перекладів новозавітних текстів українською мовою варто вважати Євангеліє Валентина Негалевського 1581 р. Цей переклад був здійснений на Волині, в селі Хорошові (зараз с. Білогірського району Хмельницької області). При перекладі Негалевський користувався польськомовним перекладом Нового Завіту протестанта Мартина Чеховіца. Це був перший в Україні переклад євангельських текстів, розрахований не лише на священнослужителів, а й на світських людей. У передмові до свого перекладу Негалевський писав, що здійснив свою роботу «…за намовою й наполяганням багатьох вчених, богобоязливих, слово Боже милуючих людей, які по-польськи читати не вміють, а, читаючи по-слов’янськи письмом руського викладу, слів не розуміють». Перекладач також зазначав, що віддає цю працю на «розсудок інших», більш учених людей.

На той час в Україні, зокрема на Волині, було чимало грамотних людей, які користувалися «письмом руського викладу», фактично тогочасною українською мовою. Вони не знали польської мови, не вміли читати по-польськи. Також ці люди не розуміли чи погано розуміли старослов’янську мову. Саме на них і був розрахований переклад Негалевського. З іншого боку, передмова свідчила, що на Волині, в тому регіоні, де жив Негалевський, були люди, які могли оцінити й прорецензувати його працю.

В. Негалевський, здійснюючи переклад Нового Завіту, вважав, що самостійне опанування змісту Біблії – важливий крок на шляху пізнання Бога. Тому свою працю адресував «кожному побожному християнину, бажаючи його зробити учасником властивого розуміння Слова Божого.

Характерним кроком для міжнаціонального співробітництва виступив 1680-го року Симеон По­лоцький, який опираючись на базу свого польського попередника Яна Кохановського, видав «Римотворну Псалтирю». Пантелеймон Куліш у XIX столітті здійснив перший повний переспів псалмів віршами. Оригі­нальним витвором свогочасся виступив П. Тичина із своїм «Псалом залізу». Помітними шедев­рами перевіршовування декотрих псалмів виступили В. Александров, С. Руданський, Я. Щоголів, П. Гулак-Артемовський, Леся Українка, І. Франко тощо.

У перекладі Святого Письма новоукраїнською мовою велику роль відіграв Т. Шевченко, який у 1845-му р. здійснив переклади-переспіви десяти псалмів Давидових і продемонстрував великі можливості української мови. Протягом 1860-1865-х рр. педагог і письменник Пи­лип Морачевський переклав новоукраїнською літературною мовою Новий Заповіт, Псалтир і Апокаліпсис. Переклад зроблено з церковнослов'янської мови з урахуванням перекладів європейськи­ми мовами. У Відні 1880-го р. вийшло «Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською», у перекладі П. Куліша та І. Пулюя з грецької мови 1903-го р. – повна Біблія – «Святе Письмо Старо­го і Нового Завіту мовою русько-українською», в перекладі П. Куліша, І.Пулюя та І.Нечуя-Левицького. Старий Завіт перекладено з давньо­єврейської (гебрайської) мови. Зазначена повна Біблія була перекла­дена ще в XIX ст. Протягом 1906-1911-х рр. вийшов без прізвища перекладача редагований спеціальною церковною комісією переклад Євангелія українською мовою П. Морачевського.

У XX ст. вийшло не лише кілька нових перекладів Єванге­лія і Псалтиря, а й чотири переклади повної Біблії. Починаючи з 1921-го р. з перервами до кінця 50-х рр. XX ст. над повним пе­рекладом Святого Письма трудився І. Огієнко, і у 1962-го р. його опублікувало Об'єднання біблійних това­риств під назвою «Біблія, або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту, із мови давньоєврейської та грецької наново пе­рекладена».

На початку 90-х рр. XX ст. до 2000-ліття Різдва Христового новоорганізоване Українське біблійне товариство запланувало четвер­тий український повний переклад Святого Письма, але досі побачив світ лише «Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа з четвертого повного перекладу Біблії українською мовою». Над перекладом із давньогрецької мови упродовж 1993-2000-х рр. працював о.-студит Рафаїл (Турконяк). Він же переклав із церковнослов'янської україн­ською текст Острозької Біблії 1581-го р. і видав його у 2006-му р. Його працю відзначено Шевченківською премією.

Отже, можна говорити, що Реформація стала стимулом для «освітньої революції» в Європі, зокрема в Україні, водночас сприяючи поширенню біблійних текстів та літератури народними мовами.

Рекомендуємо прочитати:

  1. Горбач О. Мовостиль новітніх перекладів Святого Письма на українську мову 19-20 вв. / О. Горбач. – Мюнхен, 1983. – Ч. 13. – С. 29-98.
  2. Зінченко А. Л. Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 рр.: традиція, епоха, творці: / А. Л. Зінченко; худож. оформ. А. Л. Зінченко, ред. І. П. Ющук – К., 2011. – 110 с.
  3. Кралюк П. Біблійні переклади Франциска Скорини та їх вплив на видання україномовних новозавітних текстів часів Реформації / П. Кралюк // Бібліотечний вісник. – 2017. – № 3. – С. 11-16.
  4. Марушкевич Л. Пересопницьке Євангеліє – національна святиня українців / Л. Марушкевич // Дивослово: Укр. мова і л-ра в навч. закладах. – 2012. – № 2. – С. 13-15.
  5. Німчук В. Найновіший переклад Біблії українською мовою: Інтерв'ю з патріархом Київським і всієї України-Руси Філаретом (Денисенком) / В. Німчук // Українська мова. – 2008. – № 4. – С. 73-82.
  6. Огієнко І. Новий Завіт у перекладі на українську мову Валентина Негалевського. – Тарнів, 1922. – 156 с.
  7. Пересопницьке Євангеліє, 1556-1561: Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик: 450-річчю від часу створення Пересопницького Євангелія присвяч./ наук. ред. В. В. Німчук, вступ. сл. О.С. Онищенко – К. : НБУ ім. В. І. Вернадського, 2011. – 699 с.
  8. Чепіга І. Дві яскраві дати української національної святині / І. Чепіга // Українська мова. – 2006. – № 4. – С. 3-7.
  9. Шакун Н. В. Історична свідомість в добу Ренесансу та Реформації: український контекст / Н.В. Шакун // Молодий вчений. – 2015. – № 3 ч. 1. – С. 97-100.
  10. Ярошенко Р. Жанрово-композиційні особливості псалмів та їх лінгвістичний аналіз / Р. Ярошенко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 4. – С. 38-40.

Календар подій

1 2 3 4 567
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 192021
22232425262728
2930