Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Гість | Увійти
Версія для друку
Наш відділ > Клуб "Дивослово" > Засідання клубу "Дивослово" > Руїна держави та людських душ: до вивчення драми Лесі Українки "Бояриня"

Рідної землі триматись треба, бо як відірвемось від неї,
То буде їй зле без нас, і нам недобре без неї.

Б. Лепкий

Що таке честь і безчестя, вірність і зрада, щастя та руїна в людських душах, руїна в державі?
На ці питання дозволяє знайти відповідь драма Лесі Українки «Бояриня».
Драму «Бояриня» Леся Українка написала у 1910 році, перебуваючи на лікуванні у Єгипті. Це єдиний твір поетеси, побудований на матеріалі історичної минувшини України. Дія відбувається у другій половині XVII ст. Це доба Руїни та гетьманування Петра Дорошенка.
Доба Руїни (1657-1676) стала найтрагічнішою віхою в історії України. Роковою була помилка гетьмана Богдана Хмельницького, який прийняв хибне рішення щодо спадкового права. На Україну після смерті гетьмана чекала ціла низка гетьманів, які піклувалися не про долю багатостраждальної Вітчизни, а в першу чергу про свої інтереси. Громадянська війна призвела до спустошення козацької держави. Такою ситуацією не могли не скористатися іноземні держави: Річ Посполита, Московська Русь і Кримське ханство продовжували боротьбу за Україну. Протистояти агресії сусідніх країн було дедалі важче.
Відбувається руйнування територіальної цілісності країни, опустошення і розорення регіонів, втрата державної незалежності і економічної сили України. Руйнується держава. Крім того, у людських душах руйнується віра в себе, у близьких, у країну, у краще майбутнє…
Знайома ситуація – чи не правда?…
Драматична поема «Бояриня» мала нелегкий шлях до читача, вперше була опублікована вже по смерті Лесі Українки у 1914 році. За радянських часів твір було суворо заборонено режимом за антиросійське звучання, тож прийшов він до сучасного читача тільки у 1989 році.
На черговому ж занятті з української мови слухачі курсів, прочитавши вдома драму, розігрували її в ролях, ділилися почуттями, зауважували злободенність ситуації кількасотрічної давнини. Ми всі ще раз зрозуміли, що художня література – своєрідне віддзеркалення певного часу.
А історія вчить тому, що нічого не вчить...

 



Вхід