Становлення та існування Гетьманщини – автономної козацької держави

Розділ 1. Становлення та існування Гетьманщини – автономної козацької держави

Гетьманщина – прийнята в історичній літературі назва української держави, яка утворилася під час Національно-визвольної війни під проводом гетьмана Б. Хмельницького і проіснувала до другої половини XVIII ст. Офіційна назва держави – Військо Запорозьке. Царський уряд уникав застосування терміна «Гетьманщина» і в офіційних документах називав її Малоросією. Столицями Гетьманщини в різні часи були Чигирин, Гадяч, Батурин та Глухів.

На початковому етапі свого існування Гетьманщина номінально була автономною частиною Речі Посполитої, а її територія обмежувалася Київським, Чернігівським і Брацлавським воєводствами. Однак фактично вона була незалежною, а влада її глави – гетьмана – поширювалася на значно більшу територію (частину Волині і білоруських земель). Державний устрій Гетьманщини на початковому етапі характери­зувався наявністю власного військово-адміністратив­ного управління, виборністю гетьмана, генеральної, пол­кової і сотенної старшини, єдиною податковою, судо­вою, фінансовою, військовою системою, наявністю дип­ломатичних відносин із іноземними державами тощо.

Після Переяславської ради і підписання «Берез­невих статей» 1654 р. між Україною і Росією мос­ковський уряд почав обмежувати права і привілеї Геть­манщини, фактично звівши її до стану автономії, по­вноваження якої постійно звужувалися (заборона в 1669 р. відносин з іноземними державами, збір у 1666-1668 рр. податків у Гетьманщини російськими чи­новниками і відправлення грошей до Москви, з кінця XVII ст. – фактичне призначення гетьмана царем).

У 1663 р. Гетьманщина розділилася на Лівобереж­ну (під контролем Росії) та Правобережну (під контро­лем Речі Посполитої). Цей поділ було закріплено умо­вами Андрусівського перемир'я 1667 р. «...А які міста й землі в тій минулій війні завойовані були від Коро­ни Польської та Великого Князівства Литовського, ті лишаються під владою та на утриманні його царської величності, тобто Смоленськ із усією Сіверською землею... І весь той край, від Дніпра, що під Києвом і що від путивльського кордону, від теперішнього часу й дня протягом теперішніх перемирних літ не належатиме у владі його королівській величності...

І те пильнуємо, щоб жодна не могла бути учинена помста над ук­раїнськими козаками, що живуть по той бік Дніпра від Переяславля за те, що дехто ставав на бік його королівської величності й Річі Поспо­литої...

А саме місто Київ із тими Печерськими монастирями та іншими околицями, що лишалися при Києві... має бути відданий у бік його ко­ролівської величності та Річі Посполитої І очищений... в році... 1699, місяці квітні 15...».

В адміністра­тивно-територіальному плані Гетьманщина поділялася на полки і сотні. На Правобережжі козацький полково-сотенний устрій проіснував до 1714 р. (з перервами). На Лівобережжі він зберігався до 1782 р. Кількість полків і сотень постійно змінювалася – виникали одні полки, зникали інші. У Гетьманщині найтривалішим був поділ на 10 полків: Київський, Чернігівський, Ніжинський, Стародубський, Переяславський, Лубен­ський, Прилуцький, Гадяцький, Миргородський, Пол­тавський. Вони складалися з 7-20 сотень. Міста Гетьманщини користувалися правом самоврядування, ними керували магістрати і ратуші.

Соціальна структура Гетьманщини включала козацтво, шляхту, духівництво, міщан і селянство. Провідна роль у державному житті належала козацькій старшині й українській шляхті, з яких формувалася старшинська рада – остання була дорадчим органом при гетьманові. Вони ж відігравали вирішальну роль на генеральних військових радах.

Здійснюючи політику, спрямовану на ліквідацію Гетьманщини, царський уряд Росії послідовно обмежував її автономію. У 1722-1727 рр. було створено першу Малоросійську колегію, яка мала право контролювати діяльність гетьмана й уряду Гетьманщини.

У 1734-1750 рр. посаду гетьмана було скасовано, 1750 р. – поновлено, а указом Катерини II 10(21) листопада 1764 р. остаточно ліквідовано. З указу Катерини про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (1764 р.): «Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Рум'янцеву і з ним чотирьом великоросійським членам ... Сенат повинен предста­вити нам малоросійських (членів) - генерального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального осавула Журавку та хорунжого Данила Апостола... Нижчих канцелярських службовців ви­брати йому, графу Рум'янцеву, на свій розсуд ...

Ми наділяємо цих малоросійських чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижченаведеними чинами ...

За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії ...

Запорозькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові...».

Історія держави і права України: Хрестоматія для студентів юрид. вузів та факультетів. – К. : Вентурі, 1996. – С. 144-145.

Гетьманщиною стала керувати друга Малоросійська колегія, яку очолював П. Рум’янцев. У 1782 р. з утворенням Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв полково-сотенний устрій України було скасовано, а з ним перестала існувати й Гетьманщина.