Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
20.06.2017 11:30

Пізнаємо рідну історію разом!
Теплим та насиченим виявилося інтегроване засідання...

19.06.2017 12:50

"З щирістю шануймо українську мову!": Випускний – 2017
Чи люблять херсонці рідну мову? Як показує досвід,...

14.06.2017 12:10

Кліовці на Католицькій, або Вивчаємо вулиці старого Херсона
Літо – чудова пора для неспішних прогулянок вулицями...



Галерея


Гість | Увійти
Версія для друку

Нині відомо 13 друків з творчого доробку Івана Федорова, 8 з яких (в межах 70-ти відсотків загального обсягу) видрукувано в Україні (2 назви у Львові та 6 в Острозі). Майже в 100 різних містах більш ніж 20-ти країн світу збереглося щонайменше 550 примірників видань з можливого 18-20 тисячного початкового тиражу, у тому числі десь 90 примірників львівського «Апостола».
Останнє десятиріччя свого життя Іван друкар провів на українській землі. З урахуванням певних застережень слід наголосити, ідо це не тільки його найбільш плодотворний період діяльності на друкарській ниві, а й найбільш досліджений, вивчений. Чого, на жаль, не можна сказати про дитячі та юнацькі роки, роки навчання, оволодіння секретами друкарської майстерності.
Дискусійним залишається визначення року народження Івана Федорова.
Версії: Твердження вчених часто-густо діаметрально протилежні. Одні переконані в достовірності 20-х років XVI ст, першої чверті того ж століття, інші – 1510 року з обов'язковим додаванням слова «близько», а то і 1525 року, і 1533 року.
Остаточно не з'ясоване і місце народження друкаря.
Версії: Шукали його батьківщину в Новгороді, в приокському селі Миколо-Гастунь Калузької губернії, в білоруських селах Пітковичи.
Водночас найбільш ймовірним місцем народження є Москва або Підмосков'я. Ця точка зору превалює над іншими.
Нерозгадана й таємниця родинного походження Івана Федорова.
Версії: Палітра думок з цього питання доволі різнобарвна: то він є вихідцем з новгородських переписувачів книжок, то з родини духовенства, то зі шляхетного дворянства.
Не менш взаємовиключаючих протиріч стосовно місця навчання, перших наставників друкаря.
Версії: Чітко окреслюються два варіанти.
Перший з них грунтується на суто російських засадах, а саме: підвищувати освітній рівень, зокрема знання мов (Іван Федорович володів кількома мовами) йому допомагали впливові московські церковні діячі – Макарій, Сильвестр, не виключено, й чернець з Афонського монастиря Максим Грек. Професією друкаря міг оволодіти у так званій Анонімній московській друкарні, у майстра друкованих книг Маруши Нефедьєва.
Концепція другого варіанта «західного» спрямування: Іван друкар навчався за кордоном, передовсім у Краківському університеті, 1532 року одержав ступінь бакалавра вільних мистецтв, особливості друкарського ремесла пізнав у краківській друкарні Флоріана Унглера.
Остаточне слово – за вченими. Відзначимо: як професіонал-друкар Іван Федоров був всебічно обізнаний з надбаннями тогочасної книжкової культури, насамперед, з традиціями рукописної слов'янської книжки, з першодруками слов'янських книгодрукарів, з набутком венеціанських, німецьких майстрів. За професійною виучкою, знанням справи він не поступався кращим тогочасним європейським друкарям. Свідченням цього є перша видрукувана книжка у Львові – «Апостол».
Версії: Ряд дослідників висловлюють сумніви щодо «першості» «Апостола». Паралельно Іван Федоров готував до випуску (датовано 1574 р.) перший у східнослов'янських народів друкований шкільний підручник для початкового навчання грамоти «Буквар» («Азбуку»), примірник яко¬го виявлено сорок п'ять років тому(!!!) в бібліотеці Гарвардського університету (факсимільне видання здійснено в США 1955 р., видавництво «Дніпро» видрукувало «Буквар» фотомеханічним способом 1964 р. під назвою «Граматика Івана Федорова»).
Цікава деталь: Окремі аркуші «Апостола» надруковано на тому ж самому папері, що й «Буквар».
Розпочав друкар «боговибрану справу приводити до здійснення» у Львові – значному торговельно-ремісничому і освітньо-культурному центрі на західноукраїнських землях – мабуть, восени 1552 року. Перше документальне підтвердження перебування Івана Федорова у Львові датується 26 січням 1573 року.
Документи свідчать:
1573 р., січня 26
Ухвала львівського раєцького уряду
...друкар не може тримати підмайстрів столярського ремесла і влаштовувати будь-яку роботу, належну до їх ремесла....

Друкареві відразу довелося долати чимало перешкод. Про це він сам з сумом констатує: «І обходив я багато разів багатих і благородних у світі, прохаючи від них допомоги, на коліна стаючи і припадаючи до лиця землі, ноги їхні обмивав сльозами, що йшли від самого серця. І це не раз, не двічі, а багато разів я робив... Не випросив ніякої допомоги зворушливими словами, не вимолив повним сліз риданням... І плакав я пригіркими сльозами, що не знайшов співчуття, ні допомоги...».
Облаштування друкарні, виготовлення шрифту, придбання паперу, оренда приміщення вимагали коштів. Панівна світська та духовна еліта міста знехтувала прохання Івана Федорова. «Та знайшлися деякі невисокого священицького чину, а також: незнатні з мирян, що подали допомогу. Не думаю, що робили це з достатку...». З-поміж них особливої уваги заслуговує Семен Каленикович (Сенько Сідляр).
Заможний (мав хату на Підзамчі, володів кількома ділянками землі), знаний ремісник (виготовляв сідла та інший реманент), один з найосвіченіших представників української громади (листувався з князем Андрієм Курбським з богословських питань), він позичив Івану друкареві 700 злотих (кошти немалі, скажімо, корова коштувала два злотих). І надалі Сенько Сідляр чим міг сприяв друкареві, «надавав велике добродійство», зокрема в налагодженні контактів з краківськими виробниками паперу. Не помилюсь, якщо цю благородну людину назву одним з перших меценатів друкованої книжки в Україні.
Документи свідчать:
1574 р., травень
Заява Івана Федоровича у львівському раєцькому уряді:

«З'явившись особисто до нашого раєцького приміщення, обачний руський друкар Іван Федорович публічно визнав і добровільно зізнав, що він на підставі своєї певної і законної умови винен обачному Сенькові, сідляреві з львівського Підзамча, борг 700 злотих польської лічби і монети».
Майже рік (25 лютого 1573 р. – 15 лютого 1574 р.) виготовлявся тираж (щонайменше 1000-1200 примірників) «Апостола» – шостого видання Івана Федорова і першого його українського друку (у Москві видано «Апостол» – 19 квітня 1563 р.-1 березня 1564 р., «Часовник» – 7 серпня-29 вересня 1565 р., «Часовник» – 2 вересня-29 жовтня 1565 р.; у Заблудові – «Євангеліє учительне» – 8 липня 1568 р.-17 березня 1569 р., «Псалтир з Часословцем» – 26 вересня 1569 р.-23 березня 1570 р.).
Книга містить вступні статті, «діяння апостольські, соборні послання і послання святого апостола Петра», покажчики, автобіографічну післямову видавця.
«Апостол» видрукувано церковнослов'янською мовою, тогочасною мовою церкви і школи, шанованою східнослов'янськими і південнослов'янськими народами, волохами, молдаванами.
Книжка надрукована в повний аркуш (in folio) – 279 аркушів, у ній 35 восьмиаркушевих зошитів. Зошити складені з чотирьох сфальцованих навпіл аркушів.
Частина аркушів перших двох зошитів позначена рисками, частина – не нумерована. З третього зошита по¬чинається регулярна пагінація – з 1 до 264 (в правому нижньому кутку лицьової сторони кожного аркуша).
Висота (орієнтовна) сторінки – 27,5 см, ширина – 18 см.
Рядки рівні, виключка правильна, шпальти охайно вивірені. Використання корисної площі аркуша – у межах 40 відсотків.
Шрифт кириличний, легкий до сприйняття, висота 10 рядків – 8 5 мм. Книга надрукована тим самим шрифтом, що і московський (1564 р.) першодрук. Пропорція літер складає 3:4, розмір очка літери – 3 мм.
На верхніх та бокових полях кількох аркушів (арк. 5,6,7 першої пагінації) використано дрібний напів-курсивний шрифт. За розмірами і кроєм він є своєрідним праобразом майбутнього острозького шрифту.
На сторінках уміщено по 25 рядків тексту (без врахування верхніх та нижніх допоміжних рядків).
Кожний з нових розділів починається спусковою сторінкою, основні розділи виділено ще й заставкою, ініціалом, заголовком.
Друк двоколірний, виконувався з однієї форми, спочатку червоною (допоміжною) фарбою, а потім чорною (основною) фарбою.
«Апостол» видруковано на папері місцевого і польського виробництва. Про це засвідчують філіграні (водяні знаки паперу) різних малюнків у декількох варіантах, наприклад, Буської папірні (неподалік від Львова).
Текст львівського видання в основному повторює московський друк, за винятком трьох перших статей (арк. 1-9) і післямови, заміненої новим оригінальним публіцистично-мемуарним твором (арк. 260-264) –  «Повість про те, звідкіля почалася і як була створена ця друкарня». У самому ж тексті твір названо інакше: «коротко описана історія».
Крім того, до тексту внесено певні редакційні зміни (замінено ряд архаїзмів, уточнено правопис, виправлено деякі помилки попереднього видання). «Якщо якась помилка трапиться, Бога ради, виправляйте, благословіть, а не кляніть, бо не писав ні дух святий, ні ангел, а рука грішна і тлінна» – застерігає автор.
Твір автобіографічний, композиційно вивершений, цілком самостійний, стиль викладу лаконічний, вражає урочистістю, яскраво вираженим авторським началом.
Автор опоетизовано і разом з тим публіцистично загострено розповідає про основні етапи своєї друкарської діяльності: в московській державній друкарні, в Заблудові, про створення львівської друкарні.
Він докоряє тим московським «багатьом начальникам, священноначальникам та навчителям, які на нас із заздрощів вигадували багато єресей, прагнучи добро в зло обернути і боже діло зовсім погубити, як це властиве людям зловмисним, неуцьким, нерозвиненим, котрі ані до граматичної мудрості незвичні, ані духовного розуму не сповнені. Без причин і безпідставно вони зле слово рознесли, бо така вже заздрість і ненависть: сама з себе чинячи наклеп, не розуміє, як і де, і чим стверджується». А відтак «це нас привело до вигнання із землі й вітчизни нашої та від роду нашого і до переселення у інші незнані країни».
Продовжуючи традиції слов'янської рукописної книги, віддаючи належне усталеним засадам середньовічного етикету, автор уславлює Бога за те, що той допоміг завершити працю і проголошує вічну пам'ять своєму покровителю Г. А. Ходкевичу («допустив нас ласкаво до своєїдоброзичливої любові і опікувався нами чимало часу»), вдячні слова і «многолітнього здравія» його синам Андрію і Олександру, «бо то вони спричинилися до такої корисної справи».
Вдаючись до багатої символіки, виявляючи неабиякий літературний хист, Іван Федоров використовує новозавітні афоризми, відомі притчі («Притчу про таланти»), влучні порівняння («І все, що на цьому світі, до сну подібне і тіні, бо все минає, добро і зло, зникає, як диму повітрі»).
Перед нами постає мудра творча індивідуальність, людина високих гуманістичних помислів.
Видання прикрашають три сторінкові гравюри, 51 заставка (видрукувано з 31 дошки), 23 ініціали (з 6 дощок), 47 кінцівок (з 11 дощок), 27 рядків в'язі.
Окрасою книги є гравюра, на якій зображено євангеліста Луку (арк.2, зв., розмір 26,5x16,7 см). У цьому високохудожньому мистецькому творі тісно переплелися традиції українського та російського іконопису, графіки слов'янської рукописної книжки та елементи з німецької гравюри. Звичайно, йдеться не про ме¬ханічне копіювання засобів та прийомів художньої мови, а про творче переосмислення і використання здобутків відомих і невідомих митців, їхньої багатовікової спадщини.
На гравюрі дві монограми — латинські ініціали WS і кирилівські букви ЛП. Дослідники схильні до думки, що це монограми польського гравера Венделя Шарфенберга і львівського художника Лаврина Пилиповича (Лаврентія Пухала).
Апостол сидить на невеличкому стільці. Його погляд прикутий до аркуша пергаменту. Святий в задумі, продовжує нелегку працю. Здається, ще одне зусилля і черговий аркуш поповнить рукопис...
Деталі (складки широкого хитона, стілець з приладдям для письма тощо) не відволікають читача від центральної композиційної частини гравюри – образу Луки.
Версії: зображення Луки деяким вченим нагадує і образи в іконостасі с. Наконечне (поблизу Львова, 70-ті роки XVI ст.), і образ з Хичевичівського Євангелія (1546 р.)
Суттєвим, на наш погляд, є те, що у гравюрі вдало поєднані традиції українського іконопису і новітні течії мистецтва епохи Відродження (зображення об'ємне, у малюнку помітна перспектива).
Що ж стосується архітектурної рамки (тріумфальної арки зі склепінням і горизонтальним покриттям, образного прийому прославлення у середньовіччі праці людини), то взірцем прислужився твір німецького ксилографа Едгарда Шена з нюрнберзького (1524 р.) чи чеського (1540 р.) видання Біблії.
На звороті останнього 264 аркуша видання вміщено третю великого формату гравюру (розмір 23,4x17,8 см).
В одній рослинній композиції ліворуч зображено герб міста Львова (лев на сторожі міського муру з трьома баштами), праворуч – змійка (дзеркальний відбиток латинської літери 5) зі стрілою вгорі. Внизу шрифтовий підпис: «Іоан Федорович друкар московитин».
Версії: Вбачали в правій частині малюнка і дворянський герб «Шренява», у тому числі герб краківського воєводи П. Кмети, і герб білоруського дворянського роду Рагоза.
Нині домінує твердження, що на гравюрі особистий друкарський знак (друкарська марка), власний герб (на зразок міщанських гербів – «гмериків») Івана Федорова (відомий герб у трьох графічних варіантах).
Саме зображення має найрізноманітніші тлумачення. Особисто мені до вподоби «романтичний» варіант: змійка уособлює ріку (згадаймо закарбоване в пам'яті ще з дитинства літописне порівняння: «Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, це джерела мудрості...»). Стріла з наконечником нагадує про безмежжя поширення книги.
В орнаментиці львівського видання Іван друкар повторив значну кількість елементів і мотивів з московського друку. Принагідно, 20 заставок повторюють композицію московського «Апостола». Їх видрукувано, ймовірно, з привезених дощок чи скопійованих з них.
У заставках відчутні традиції українського народного мистецтва (простота і чіткість композиції, художня виразність, рослинні мотиви тощо), елементи ренесансного декору. Прикладом може слугувати орнаментальний мотив заставки (арк. 2 ненум. і 187), прототипом якої, мабуть, є гравюра на міді учня Альбрехта Дюрера Ганса Зебальда Бехама.
У львівському «Апостолі» Іван Федорович використав кінцівки як новий різновид книжкових прикрас. Загалом виразністю шрифтового і художньо-декоративного оформлення, організацією поліграфічного виконання, редакційним опрацюванням матеріалу видання не поступалося кращим зразкам тогочасного слов'янського книгодрукування натомість протягом багатьох років було прикладом для наступних поколінь вітчизняних книгодрукарів.
Цікава деталь:
Оригінальні друкарські матеріали Івана Федоровича використовувалися різними видавцями ще впродовж двох з половиною століть, аж до початку XIX ст. (востаннє у львівському «Букварі» 1819 р.).
Первісток українського друку Івана Федоровича швидко торував шлях до читача.
Цікава деталь:
У фондах Національної бібліотеки України (м. Київ) зберігається чотири примірники львівського «Апостола». Книги пошкоджені, у них відсутні аркуші з гравюрою зображення Луки тощо. На одному з примірників (шифр: Кир. 696, інв. № 4246) на звороті 166 арк. є дарчий запис знатного киянина Хоцька Балики з датою 10 червня 1574 р. Таким чином, вже на початку червня книжка потрапила до Києва.
Майже п'ятсот шістдесят років тому на орбіті людської цивілізації з'явилася загадкова планета з доволі прозаїчною назвою – книгодрукування. Ще й досі в ряді країн не відгомоніли суперечки щодо її першовідкривача.
Певні кола бельгійців вважають, що першим почав освоювати нову планету Жан Бріто, голландців – Ян Костер, італійців – Памфіліо Кастельді, французів – Прокопій Вальдфогель... Німці, а з ними переважна більшість представників людської спільноти віддали пальму першості Йогану Гутенбергу.
Хто першим на українській землі почав освоювати книгодрукарську ниву до нинішнього часу залишається таємницею з таємниць.
Версії. Чимало вчених, особливо мо¬лодої генерації, схиляються до думки, що друкарня у Львові існувала вже у 1460 р., і її засновником був львівський міщанин Степан Дропан.
Проте, зматеріалізувати доказ, віднайти бодай одне друковане видання, виготовлене у згаданій друкарні, до цих пір дослідникам не вдалося.
Можемо лише безсуперечно констатувати: 425 років тому в українському місті Львові Іваном Федоровичем друкарем москвитином була видрукована перша точно датована книжка – «Апостол».
Вихід у світ книги не був випадковим, її появу обумовив високий рівень економічного і культурно-освітнього розвитку різних регіонів України. Започаткування і подальший поступ книгодрукування на українській землі тісно пов'язаний з розвитком таких унікальних суспільних феноменів, як братства, козацтво, моральні цінності християнства, з правічним, генетично успадкованим від дідів-прадідів невпинним устремлінням українського народу до свободи і незалежності.
І почесне місце серед тих, хто закладав фундамент для постійного книгодрукування в Україні, заслужено посідає Іван Федорович (Іван Федоров).

// Друкарство. – 1999. – № 4. – С. 10-13.
 

Вхід