Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
27.11.2018 09:15

Як бути щасливим у мінливому світі
Кожна людина бажає бути щасливою. Проте, якщо запитати,...

21.11.2018 13:58

Підсумки проекту «Говоримо українською. Читаємо українське»
У червні 2018 року Херсонська обласна універсальна...

21.11.2018 07:40

Пишемо для людей, а не для роботів!
У сучасному світі кожна бібліотека створює свій сайт....



Галерея


Гість | Увійти
Версія для друку
Новини > «Цієї осені все можливо…»

«Цієї осені все можливо…»

12.11.2018 13:24

Чергова творча зустріч в межах проекту «Говоримо українською. Читаємо українське» відбулася. 

Цього разу це був Юрій Строкань – київський поет і бард. Зустріч була теплою та емоційною. Адже по іншому бути не могло! Юрій читав свої вірші – такі метафоричні та глибокі! А ще виконував авторські пісні під гітару.

Юрій Строкань пише і прозу. На заході він представив свій дебютний роман «Колекція недопитих вин» – про Київ очима корінного киянина. І поділився, що скоро з'явиться його нова прозова книжка під назвою «Другий том».

Дуже дякуємо гостеві за чудову можливість зазирнути в його поетичний світ та послухати приємну музику!

І спасибі за підтримку нашого проекту «Говоримо українською. Читаємо українське» Українському культурному фонду.

З віршів  Юрія Строканя, які звучали під час зустрічі:

***
вимкни будь ласка світло
не можу дивитись під ноги
чорна ріка чи біла
мені уже все одно
зграї голодних риб
б’ються мені в коліна
камені ріжуть шкіру 
а тілом пливе вино
вимкни будь ласка світло
світла води достатньо
червона ріка чи чорна
мені уже не болить
ніч розкидає ґудзики 
місяць блукає греблями
все виглядає зіроньки
долями у воді
маєш собі роботу 
клопіт і божевілля
слухаєш як ворушаться
діти в нічній імлі
досхочу дай наплакатись
пам'ять пустити руслами
камінь лежить у ліжечку
сином на глибині
небо тремтить між паростям
хвилі ковтають ґудзики
просить пісок закопчений
милості у води
стане каміння рибою
випурхне риба пташкою 
бог тебе любить зіронько
довго іще світи


***
Від твоєї самотності віє січнем:
Останні екзамени, п’яні очі
Колись колишня дзвонить частіше
І певно знає чого я хочу
А ти заливаєш квіти дощами
І дзвониш мамі, і знов з безодні
І все ще здаєшся мені приреченою
Бути разом. Хоча би у жовтні
І тихі сусіди, що аж не віриться
Болісно мріють новим терактом
І дикторка з третім звабливо дивиться
Криваве вбивство назвавши актом
І знову в акваріум, за втраченим літом
Замулені очі самотнього карпу
І всі намагання її зрозуміти
По телефону, в купе плацкарту
«Забудь мій номер» - кажу їй, мушу
І серед ночі, набрати «як ти?»
Чувак с гітарою лізе в душу
Сказавши все, чим я маю жити
І теплий дотик. З кінця перону
Ковтнувши посмішку від здивування
Вона так болісно дивиться в сторону
Куточком ока тебе торкаючись
Цієї осені все можливо
От ще б із Депом якісь пірати
І я ще чекаю від себе дива
Знов умовляючи її не спати
Знаєш, дзвони… З нас ніхто не вічний
Ті ж самі сусідки заходять частіше
Твоя самота захворіла січнем
А зараз ще жовтень. Дзвони скоріше.


***
Усе минає.
Як мир на сході.
Як ніч під ранок, коли в дорогу.
Усе минає.
Як все в природі.
І не забудь пожалітись Богу.
За 30 гривень купуєш квітку,
Купуєш моркву за 30 гривень,
За 30 гривень удома влітку,
І що і з того, - не стерся бивень.
Усе минуле – немов янтарне,
Усе минуле – немов із тіста,
Затисло тебе у цій кав’ярні,
І п’єш еспресо від цього міста.
Лікуєш пам'ять,
Годуєш зграї,
Спиняєш руку, хоча не мав би.
Вона проходить,
Вона зникає,
І ти п’янієш від курви-кави.
Збігає літо
По стиглих стегнах,
Муркочуть миші,
Товстіють діти,
І я пишу тобі лиш для того,
Щоб не забула мене любити.
Щоб не воліла мене забути,
І не закохуйся в полісменів,
Це моя фарба, це я усюди,
Тебе малюю, як навіжений.
Я справжній факер.
Я дійсно факін.
Лайно трапляється.
Глянь на мене.
Але не думай, цей милий пес,
Він божевільний, коли без тебе.
Минає літо,
Брудніє блайзер,
Одне й те саме лупцює в скроню,
Сусідка зверху купає сина,
Сусіда знизу купує зброю.
Ніхто не в стані чекати дива,
Ніхто не здохне за 30 гривень.
За 30 гривень купляю пива,
І щоб ви здохли, не стерся бивень.
І щоб ви жили, як літо гріє,
Як серце скаче в її обіймах,
Як все минає,
Десна міліє,
Але ніхто не помре у війнах.
Канає літо, - пусте, безглузде,
Штовхає в спину, шипить і марить:
«На 30 гривень, купи їй квітку,
Вона ніколи тебе не зрадить».


***
І Аскольд говорить:
«На мою могилу ніхто не ходить.
Ані во хресті, ані без хреста,
Хозари й ті, ховаються по церквах.
Де ви, поляни Дніпровських схилів, які ще в силі?
Де онуки Хорива і Щека?
Либідь втопилася у Дніпрі,
Кий пляшки збирає в некрополі,
Хто відповість за всі ці сумні пісні?
Де ви мої, києвичі? Динамівці серця мого.
Ці схили не бачили ваших слідів,
Як відшукати свого?
Не ображеного, не ворожого,
Не диявола, не сина Божого,
А просто братське чоло.
Дір, братику, мертві не ті,
Хто лежать у землі роками,
А ті, хто плюють на наші хрести,
Тож, вставай, воруши кістками».
І Аскольд питає: «Де ваша Земля?
Не пам’ятка садово-паркового мистецтва,
Не територія, не тераси з видами на, 
А те, що пришито кров’ю до серця».
І поки водою ідуть розмови,
Допоки хвилі женуть і кличуть
Аскольд заряджає в пістоля слово,
Тепер убивче:
«В серці, братики, там Земля,
Ходить і ходить про неї мова
Й Земля не закінчиться, доки я
Тримаю в руках обладунки Бога».
«Нічого не бійтеся», - каже він,-
«Страх - це спокуса для тих, хто кохає,
Любов це зброя,- бери її,
З нею ніхто тебе не здолає».
І поки ти їдеш на Лівий берег,
Поки тримаєш когось за руку,
Внизу буксири штовхають ковчеги,
В яких чекають мечі і луки.
В яких пожовклі листи любові.
В яких протерті солдатські берці.
В яких від крові чорні долоні
І тісно в серці.
І кожна пісня така чарівна,
І голос лине і не спинити,
Допоки зброя – твоя країна,
Давай любити.







Вхід