Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Гість | Увійти
Версія для друку
Наш відділ > Наші друзі > Міський клуб любителів книги «Кобзар» > Засідання клубу "Кобзар" > "...У ній ти можеш бачити обличчя Господа...": про Келлську книгу

Чергове засідання міського клубу книголюбів «Кобзар» 4 квітня 2015 року провели Дяченки Владислава і Сергій - науковці Херсонського художнього музею ім. О.О. Шовкуненко.
Владислава Василівна виступила з доповіддю про Келлську книгу.
Келлська Книга (відома також як «Книга Колумби», (Book of Kells) - багатоілюстрована рукописна книга, створена ірландськими (кельтськими) ченцями приблизно у 800 році. Вона є найпопулярнішим шедевром англо-ірландського мистецтва VI-XI ст., який заслуговує на найвищу оцінку. Це один з найбільш щедро оздоблених витонченими мініатюрами та орнаментами середньовічних рукописів, що дійшли до нас. Завдяки чудовій техніці виконання й красі візерунків багато дослідників розглядають її як найзначніший твір середньовічного ірландського мистецтва.
Розміри книги - 33 x 25 см, матеріал - пергамент, кількість аркушів - 340. Книга містить чотири Євангелія латинською мовою, вступ та тлумачення, прикрашені величезною кількістю кольорових візерунків і мініатюр.
Згідно з основною версією її походження, книга була створена у скрипторії монастиря св. Колумби на острові Айона наприкінці VIII - на початку IX століття. Після того, як монастир було розгромлено норманами, книга була перевезена біглими ченцями в Ірландію, в Келлське абатство (монастир), звідки книга і отримала своє ім'я.
За другою версією, книга була розпочата на Айоні, а згодом робота над нею була продовжена в Келлському абатстві. За третьою - книга була повністю створена в скрипторії Келлського абатства. За четвертою версією, книга була створена на півночі Англії, можливо, в Ліндісфарні, потім перевезена на Айону, а звідти - у Келлське абатство. І, нарешті, книга могла бути створена в невідомому монастирі в Шотландії. Можливо, точне місце так ніколи і не буде встановлено, але на даний момент найбільш прийнятою є друга версія - книга була розпочата на о. Айон і продовжена в Келлському абатстві. У будь-якому випадку книга була виготовлена ченцями, що належали до товариства, заснованого Колумбом.
Письменник XII століття Гіральд Камбрійский в книзі Topographia Hibernica описує бачене ним у Кілдарі велике Євангеліє, опис якого відповідає Келлській книзі:
«Эта книга содержит гармонию четырёх евангелистов в соответствии с Иеронимом, почти каждая страница в ней украшена по-разному, разными цветами. В ней ты можешь видеть лицо Господа, божественно нарисованное, здесь есть мистические символы Евангелистов, каждый с крыльями, с шестью, с четырьмя, с двумя; здесь орёл, там телец, здесь человек, а там лев, и великое множество других фигур. Посмотри на них поверхностным взглядом, и ты подумаешь, что это подчистки, а не узор. Прекраснейшее искусство рядом с тобой, но ты можешь не заметить его. Ты обнаружишь лабиринты линий, таких тонких и изящных, полных переплетений и связей, с цветами такими свежими и живыми, что ты можешь сказать, что это — работа ангела, а не человека…».
Книга була призначена швидше для використання під час богослужінь, ніж для читання. Великі, щедро прикрашені Євангелія, такі як Келлська книга, зазвичай зберігалися у вівтарі церкви і використовувалися тільки для читання Євангелія під час меси. Однак чтець найчастіше не читав текст по книзі, а цитував по пам'яті. Важливо відзначити, що, як стверджується в «Хроніках Ольстера», книга була вкрадена з ризниці (де зберігалися посудини, чаші та інше начиння, яке використовувалось під час меси), а не з монастирської бібліотеки. Оформлювачі книги, швидше за все, і переслідували мету: щоб книга була розкішною, а не корисною. У тексті є численні невиправлені помилки. Речення часто починаються з нового рядка, що дозволяло прикрасити сторінку великою кількістю буквиць, а пусте місце в попередніх неповних рядках зайняти орнаментом. Номери глав, необхідні для використання канонічних таблиць, так і не були проставлені на полях. Загалом, все робилося для того, щоб не порушити своєрідну естетику книги: краса мала очевидний пріоритет над корисністю.
 У даний час книга зберігається в бібліотеці Трініті-коледжу в Дубліні (Ірландія).

Наступна частина засідання була присвячена темі «Старий Херсон».
Сергій Дяченко запропонував увазі присутніх розповідь про стару Херсонську фортецю.
Херсонська фортеця була закладена 8 вересня 1778 року за проектом головного архітектора Адміралтейств-колегії М. Н. Ветошнікова. Під час будівництва початковий проект зазнав значних коригувань і змін інженерами І. А. Ганнібалом, І. І. Германом, К. Гаксом, і в 1784-1785 роках був остаточно перероблений новим керівником будівельних робіт Н. І. Корсаковим. До 1788 року будівництво фортеці в основному  було закінчено. На той час вона стала зразком земляного фортифікаційного будівництва. Зіркоподібна в плані, фортеця була оточена ровом і земляним валом, на бастіонах було встановлено 220 гармат, а всередині знаходився комплекс адміністративних та виробничих будівель. Видатним пам'ятником архітектури став ансамбль Двірцевої площі в центрі фортеці. Над його створенням працювали відомі російські архітектори: Іван Матвійович Ситников, Матвій Федорович Казаков, Іван Єгорович Старое, Іван Васильович Єготов, Родіон Родіонович Казаков, французькі архітектори Клод Буржуа і Антуан Вектен, німецький - Карл Гагендорф, голландський - Вікентій Ванрезант.
Дворцова площа була оформлена з півночі - палацом Потьомкіна, зі сходу - будівлею монетного двору, з півдня - арсеналом і з заходу - Єкатерининським собором.
На час приїзду Катерини II в Херсон, місто поділялось на 3 частини: центральну - фортеця, на схід від неї - Військовий форштадт, на захід від фортеці - купецьке місто. Херсонську фортецю складали ряд бастіонних укріплень з равелінами і цитаделлю, зверненою однією стороною до Дніпра; у польовому арсеналі знаходилося до 600 гармат, з яких значна частина, разом з рушницями і різними військовими припасами, була перевезена сюди з ліквідованої фортеці Св. Єлизавети. У кам'яних казармах, розрахованих на 24 тисячі солдатів, було розміщено 8 піхотних полків: Козловський, Ряжський, Тамбовський, Муромський, Курський, Полоцький, Херсонський і Єлецький; кріпосна інженерна рота і внутрішній гарнізонний батальйон. Тут же розмістилися провіантські магазини, 5 фортечних порохових погребів, комендантський двір, квартири чинів фортечного відомства, лабораторія рушничних патронів, гауптвахта з військовими арештантами, артилерійська майстерня, соборна церква Св. Катерини з дерев'яною дзвіницею і палац князя Потьомкіна з великим в портику годинником, дарованим князю імператрицею Катериною II, а їй - пруським королем Фрідріхом Великим.
В Адміралтействі розташовувалися численні морські магазини, службові місця, управління командира порту і адміралтейств, майстерні: бондарна, помпова, котельня, малярська, різьблена, столярна, блокова, купорна, ливарна, ковальська та інші; морський артилерійський арсенал, склади судового та іншого приладдя; щогловий, пеньковий і конопательні магазини; пиляльна на Дніпрі, на свайній платформі; палац Катерини II з 4-ма флігелями, адміралтейська пристань, широка дерев'яна набережна, рублений полісад на валу навколо адміралтейства. Уздовж річки були зведені 5 доків, споруда яких вимагала особливих зусиль і великих витрат, так як для цього доводилося розбивати і розчищати кам'янисті береги Дніпра. Неподалік від доків будувалися на стапелях судна менших розмірів та камелі. У 1787 році Чорноморський флот складався вже з 12 лінійних кораблів і 7 фрегатів. Спущені на воду кораблі і фрегати проводилися до Глибокої Пристані через мілководдя дніпровських гирл на камелях. Тут, у Глибокій Пристані, вони оснащувалися і вирушали в Севастополь для озброєння артилерією.
Між валами фортеці було влаштовано кілька воріт, з яких Московські (Санкт-Петербурзькі) сполучали фортецю з Військовим форштадтом, а Очаківські фортечні ворота з підйомним через рів містком, вели в місто.
У травні 1787 року у фортеці зупинялася Катерина II, здійснюючи свою знамениту подорож в Тавриду. В Адміралтействі для неї було збудовано невеликий переносний палац і розбито сад, в якому імператриця власноруч посадила абрикосове дерево.
У створенні оборонних споруд у Херсоні і боях на підступах до міста брав участь О. В. Суворов, який прибув до міста перед початком нової війни з Туреччиною в 1787 році. Він оглянув район бойових дій і вжив заходів до посилення Херсонської фортеці.
Історія склалася таким чином, що Херсонській фортеці не довелося випробувати жодної облоги.
У книзі «Итоги 25-летия Херсонского городского самоуправления», (Херсон, 1896) є такі рядки: «В 1866 году была окончательно упразднена крепость, условное-же ее упразднение произошло еще ранее, в 1835 году». Це підтверджується відомостями про те, що 8 травня 1852 року, в день свята Св. Вознесіння і під час хресного ходу з Касперівською чудотворною іконою із знарядь, які знаходилися на мурах, проводився безперервний салют. Згодом камінь, з якого були побудовані будівлі у фортеці, розпродавався приватним особам для будівництва будинків у центрі міста.
До наших днів з численних будівель фортеці збереглися лише Катерининський собор, Арсенал, а також ворота фортеці: Очаківські і Московські. У 1953 році на території фортеці було закладено парк імені Ленінського комсомолу і поступово майже всі фортечні рови були засипані.
Дуже цікавою була розповідь Сергія Андрійовича і про роговий оркестр, музику якого мали можливість слухати херсонці наприкінці XVIII століття.

 

 



Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Вхід