Нотатки до афористичної майстерності Івана Франка

«Я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох»: нотатки до афористичної майстерні Івана Франка

Наталя ШАРМАНОВА, канд. філол. наук, старший викладач кафедри української мови
Криворізького державного педагогічного університету


 

Постать І. Франка є знаковою для української та європейської літератур. Його талант – творця й грунтовного дослідника словесності, політика, фундатора української націології, громадського діяча, філософа – є «явленням національного інтелекту» і глибше, за визначенням Є. Маланюка, – інтелекту героїчного [6; 11].
Творча манера І. Франка трактується в аспекті тяжіння до модернізму, вбираючи в себе ознаки різних мистецьких течій і стилів. Вона активізує дискурс навколо українського модернізму, грунтуючись на різних методологічних засадах. Літературна царина письменника «доповнювала й корегувала новітню, модерну естетизацію життя, людських відносин, «метафізику краси» й онтологізацію суб'єктивного в поезії кінця XIX століття, а своєю чіткою, навіть дещо раціоналістичною, класичною образністю його твори до певної міри були альтернативою і реальній поезії, і містико-символічній ліриці цього періоду [1; 107]. Новий погляд на творчість митця (Т. Гундорова, М. Легкий, М. Наенко та ін.) засвідчує відхід від усталених стереотипів щодо певних естетичних канонів у межах національної ідеї, оскільки Франко-титан, за Т. Гундоровою, – не Каменяр. Одним із виявів модерністських типів творчості, на думку М. Наєнка, є зміщення уваги з національних і загальнолюдських ідей на саму людину, її внутрішній світ, у чому І. Франко «виявився першопрохідцем» [7; 55].
Ідейне спрямування й художньо-естетичні пошуки «духовного пророка нації» (М. Жулинський) найвиразніше репрезентовані в його афористичній спадщині. Розбудова всієї вітчизняної софійної думки, на наш  погляд,  значною  мірою  пов'язана  з  іменем І. Франка, бо сентенційність, дидактичність притаманні багатьом творам митця, які містять глибинний імператив мудрості.
Відображення мовної картини світу й позамовної дійсності відбувається в афористиці митця крізь антропоцентричну призму, бо за авторською інтенцією, за Франковим «я» завжди стоїть узагальнююче «ми/ти», порівняємо: Поки живий, я хочу справді жити, а боротьби життя мені не страх (ФТ1; 129); Яке жалуюсь на тебе, доле: добре ти вела мене, мов мати (ФТ1; 103) – Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас (ФТ1, 59); Ти поет. І мусиш жить, щоб не згасало слово (АА; 393). Як бачимо, в центрі поетового світогляду стоїть Особистість як найвища цінність і багатство суспільства – активна, добротворча, «щирогуманна» (І. Франко).
Афоризм виступає засобом конденсації образної/логічної думки, у якій «відбито й актуалізовано основні життєві цінності нашого народу» [3; 31].  Читати ще.

Календар подій

     1 2 3
4 5 6 7 8 910
111213 14 151617
18 19 20 21 2223 24
25 26 27 28 293031