Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Гість | Увійти
Версія для друку
Наш відділ > Наші друзі > Міський клуб любителів книги «Кобзар» > Засідання клубу "Кобзар" > "Він любив ремесло...": херсонські сторінки життя Володимира Пещанського (1873-1926)

Чергове засідання Міського клубу любителів книги «Кобзар» проходило у стінах Херсонського художнього музею ім. Олексія Шовкуненка 28 лютого 2015 року. Воно було присвячене пам'яті Пещанського Володимира Павловича - людини з незвичайною і яскравою біографією, яка залишила свій слід в історії української культури як видатний учений інженер-архітектор, реставратор, дослідник декоративно-прикладного мистецтва, педагог. Більшу частину свого життя він присвятив збиранню і дослідженню української старовини. Своєму покликанню він віддавався з великою самопожертвою.

З доповіддю по темі засідання виступила заступник директора музею, мистецтвознавець Владислава Дяченко. Особливу увагу вона приділила маловідомому херсонському періоду в житті Володимира Пещанського. Слід зазначити, що більшості присутніх дотепер ця особа була невідома, тому доповідь Владислави Василівни було заслухано з величезним інтересом.
Пещанський Володимир Павлович - син Наддніпрянщини, спадкоємець давнього козацького старшинського роду, за фахом - військовий інженер-архітектор в чині полковника. Він народився 28. X (10. XI). 1873 р. в Переяславі (нині - Переяслав-Хмельницький). Після закінчення Орловського кадетського корпусу вступив до Петербурзького Костянтинівського артилерійського училища, звідки вийшов підпоручиком і потрапив у 42-у артилерійску бригаду до Ніжина. Потім продовжив свою освіту в Миколаївській інженерній академії, після чого став студентом Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі. У 1909 році він закінчив інститут в чині капітана і був відправлений на службу до Києва в інженерні війська в 14-й саперний батальйон.

КИЇВ

У 1913 р. Володимир Пещанський разом з архітектором Павлом Покришкіним реставрували у Києві Микільський військовий собор (в 1935 собор було розібрано) і церкву Спаса на Берестові; працював під час археологічних розкопок у дворі Видубицького Михайлівського монастиря (1916).
Володимир Пещанський є автором здійснених проектів Михайлівської церкви в селі Березівці Полтавської губернії, дохідних будинків у Києві: (Михайлівська, 18; Еспланадна, 3; Нікольська, 16; Святославська, 14), а також Льотної школи прапорщиків (нині - Центральний Будинок офіцерів Збройних Сил України, вул. Грушевського, 32) та ін. проектів. У 1914 р. В. Пещанський виконав скульптурне оформлення Азовсько-Донського банку в Харкові (Миколаївська пл., 18). У Львові він спроектував два будинки (вул. Вітовського, 18 і 20). Володимир Піщанський у власних архітектурних творах використовував форми неокласицизму і неоампіру.
Захоплення художніми пам'ятками старовини Петровської епохи прийшло до Володимира Пещанського ще під час навчання у Петербурзі, згодом він захопився колекціонуванням ікон та українських старожитностей.
Через Першу Світову війну житлове будівництво помітно скоротилося, і В. Пещанського залучили до роботи у Київській комісії з охорони пам'яток старовини і мистецтва та у Археологічній комісії у Петербурзі.
У цей час він багато подорожував по Київській та Полтавській губерніях, стежачи за станом мистецьких пам'яток старовини, цікавився вишивками XVIІ-ХVIII століть і килимами ручної роботи. Він не тільки поповнював своє зібрання старовинних килимів, а й реставрував їх, даруючи їм друге життя.
З часом В. Пещанський зібрав унікальну колекцію старовинних українських килимів, цінне зібрання стародруків, ікон, церковного начиння та ін. Маючи тонке художнє чуття, вроджену інтуїцію дослідника, В. Пещанський завжди міг розпізнати і відібрати для своєї колекції найцінніші з художньої точки зору речі, часто непримітні для звичайного ока, що загубилися серед інших побутових речей.
Художник Михайло Андрієнко-Нечитайло у своїх спогадах писав: «Он имел особый нюх и способность вытащить хорошую вещь из лохмотья, приговолренного к уничтожению…». На його думку, «предметами старины В. Пещанский интересовался не как историк, а как художник. Красота вещи и способ ее изготовления интересовали его больше, чем исторические факты. Он любил ремесло…».
Свої унікальні знання українського мистецтва В. Пещанський здобував у спілкуванні з майстрами, ремісниками, монахами-іконописцями. Він завжди придивлявся до технологічних тонкощів; записував, а потім досліджував і розшифровував їх як хімік. Так поступово, ще до Першої світової війни, В. Пещанський здобув собі у Києві славу неперевершеного знавця старовинних технологій іконопису та народного ткацтва.
З падінням самодержавства Володимир Пещанський занурився в київські суспільно-політичні справи, був присутній 8 квітня в 1917 р. від українського військового клубу імені Павла Полуботка на зборах Центральної Ради.
У Київському кріпосному інженерному управлінні він пробув до 1917 р.

ХЕРСОН

Херсонський період у житті і творчості Володимира Пещанського охоплює часовий відрізок 1917-1922 рр. З Києва до Херсона його перевели як військового інженера-архітектора для організації військового аеродрому.
У 1919 р. Володимиру Павловичу Пещанському запропонували посаду професора факультету архітектури та будівництва у Херсонському політехнічному інституті, а незабаром обрали ректором інституту.
Але й тут серед загального безладу і голоду він не залишав збиральницької та реставраційної діяльності, досліджував художню старовину. Він робив акварельні замальовки старовинних килимів зі своєї колекції (можливо, він відчував загрозу для її існування, тому намагався зафіксувати колекцію у кольорових малюнках, з тим, щоб надалі опублікувати альбом).
Володимир Пещанський встановив зв'язок з Херсонським історико-археологічним музеєм, де у той час існувала Секція охорони старожитностей. Директор музею Віктор Іванович Гошкевич відвів Піщанському для його колекції окреме приміщення
У творче оточення Пещанського у ті роки, крім Віктора Івановича Гошкевича, входили колекціонер і дослідник екслібриса Сергій Сільванский та художник Михайло Андрієнко-Нечитайло.
У місцевій газеті «Херсонское утро» (1918, № 88) є інформація про створення у місті наукового гуртка: «В Херсоне образовался кружок интеллигенции, которая решила посвятить себя научной работе. Кружком было устроено две лекции: о древне-русской иконописи и о старом Херсоне. Но на рефератах были только члены кружка. Посторонняя публика, к сожалению, ими не интересуется». Дуже ймовірно, що ініціатива створення цього гуртка належала саме Володимиру Пещанському; він прочитав лекцію про іконопис, а Сергій Сільванський - про старий Херсон.
Дві фотографії Володимира Пещанського з видами старого міста - «Царские врата Греческой церкви» і «Памятник Потемкину» - увійшли до книги Сільванського «Старый Херсон. Гроеческое предместье» (Херсон, 1928).
Нагадуванням про перебування Пещанського у Херсоні слугує і 3-х томне видання Флетчера «История архитектуры, составленная по сравнительному методу» (СПб, 1913), яке зберігається у фондах Херсонської обласної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара. Це книги з особистого зібрання Володимира Пещанського. Особиста бібліотека В. Пещанського була описана С. Сільванським у його книзі «Провинциальные книжные знаки» (Херсон, 1927):

«В. П. Пещанский – гражданский и военный инженер – имел библиотеку по вопросам искусства. В 1922 году библиотека Пещанского частью была продана, а частью вывезена им во Львов вместе с собранием икон 16-18 ст., фарфора и старинных украинских ковров».

У книзі також наведені описи штампа власника і автоекслібріса Володимира Пещанського:

Пещанский, Владимир Павлович (Киев – Херсон – Львов).
а) Кн. шт. (17х32). Надпись: «Собранiе В.П. Пещанскаго №…».
б) Кн. ярл. 4-гр. 72х58 д. фот. однцв. (синего тона) с изображением на книге черепа в лавровом венке. Надпись: «Exlibris В.П. Пещанскаго». Рис. владелец в 1921 году.

Екслібрис
В. Пещанського

Дивно, що в описі екслібриса Сільванський опустив одну деталь: у верхній частині екслібриса є напис латиною: «БАSТЕ!». Який сенс вкладав у неї Володимир Пещанський, він же автор екслібриса - залишається лише здогадуватися.
У 1921-1922 рр. Південь України, в тому числі і Херсон, охопила хвиля нечуваного голоду. Володимир Пещанський відгукнувся на запрошення митрополита Андрія Шептицького переїхати до Львова на посаду реставратора в Національному музеї. Туди він вирушив восени 1922 р. з дивом уцілілими у нього зборами старовини, зокрема, з їх найціннішою частиною - колекцією килимів Наддніпрянщини і вишивок.

ЛЬВІВ

Особливо яскравий слід залишив В. Пещанський в історії Львівського Національного музею ім. Андрія Шептицького, де кілька останніх років свого життя працював як реставратор галицького іконопису, був першим помічником директора І. Свенціцького. 26 вересня в 1922 р. Володимир Пещанський влаштував в залах Національного музею виставку своєї колекції. На ній були представлені: 42 ікони ХV-ХVIII ст., 16 рукописних книг та стародруків XV - поч. XVIII ст., 21 килим поч. XVII - кінця XVIII ст., 13 зразків тканин поч. XVI - кінця XVIII ст., предмети з рогів (X - середина XVIII ст.), кілька малюнків В. Пещанського, М. Врубеля, В. Кричевського, О. Шовкуненка; а також десятки фотографій, зроблених В. Пещанським, наприклад, 15 знімків під час реставрації Нікольського військового собору в Києві.
Невдовзі львівський Національний музей придбав колекцію В. Пещанського за порівняно невелику суму. Цю подію І. Свенціцький назвав «великокняжим даром» для Львова, багатством, від якого віє «животворным дыханием степей Приднипровъя».
Виставка викликала велику зацікавленість і низку схвальних відгуків у пресі. В. Пещанський негайно взявся за наукову обробку колекції килимів. У 1925 р. він опублікував монографію «Старі килими України». У цій праці розглядаються українські килими XVII-XVIIІ століть як свідчення самобутності та високої естетичної культури українського народу, приводиться кілька цікавих старовинних рецептів приготування природних барвників для вовни, які застосовувалися в практиці ткачів килимів Наддніпрянщини та галицьких майстрів. Книга, видана тиражем 300 примірників, в даний час є бібліографічною рідкістю.
У Львові В. Пещанський розпочав реставраційні роботи в Національному музеї. Він уже був невиліковно хворий, проте працював. І останні чотири роки його життя були особливо плідними. За цей час він залишив яскравий слід у культурному житті Галичини; став одним із тих, хто разом з І. Свенціцьким оживив діяльність Львівського музею. В. Пещанський кваліфіковано реставрував музейне зібрання старого галицького іконопису XІV-XVIII століть. Зокрема, він реставрував і зберіг ікони відомого українського іконописця Йова Кондзелевича, в результаті чого з'явилася книжка «Скит Манявський і Богородчанський іконостас» (Л., 1926; у співавторстві з І. Свенціцьким і М. Драганом).
У 1924-1925 рр. Влодимир Павлович, за дорученням митрополита Шептицького, у відкритій ним іконописній студії викладав техніку та реставрацію іконопису. Він зробив свій внесок у становлення основ наукової реставрації у Львівському Національному музеї. Його учнями стали відомі згодом художники й дослідники: Ярослава Музика, Володимир Іванюх, Михайло Драган.
У 1923-1926 рр. В. Пещанський викладав історію архітектури, техніку і технологію живопису у Мистецькій школі Олекси Новаківського. У пам'яті численних учнів Художньої школи, яка тісно співпрацювала з Національним музеєм, Володимир Пещанський залишився як талановитий педагог, викладач архітектури та технології живопису, загальний улюбленець творчої молоді.
Помер Володимир Пещанський 26.VIII.1926 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.

Пещанський В. Давні килими України. - Львів : Діло, 1925. - 76 c. PDF



04.04.2015 08:50
Ольга

Очень толковая и довольно полная статья в пределах имеющихся источников. Желаю творческого вдохновения и успехов в дальнейших изысканиях. 

15.03.2016 18:52
Тетяна

Дякую за нову і цікаву інформацію про Володимира Павловича. Давно цікавлюсь його діяльністю як реставратора та науковця.

Не підкажете, як звязатись із пані Владиславою, щоб дещо запитати про нього?

15.03.2016 19:13
Тетяна

Basta - у даному разі "кінець". Цей малюнок є зображенням розповсюдженої у 16 - 17 ст. алегорії марноти життя (Memento mori - памятай про смерть). Характерно, що Пещанський обрав собі такий екслібрис: спілкування з памятками старовини якраз і призводить до подібних роздумів. Кажу про це з впевненістю, як реставратор.

16.03.2016 14:29
Бібліографи

Щиро дякуємо за коментарій та цікаву інформацію про екслібрис В. Піщанського. З пані Владиславою можна зв'язатися за телефоном 0552-493-164 (міський телефон Художнього музею).

Напишіть свій коментар
Ваше ім'я
E-mail (не буде опублікований)
* Текст повідомлення

Вхід