Волинська трагедія

ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ
(пам'ятка читачеві)

Волинська трагедія: 70 років потому...

«Українсько-польські відносини впродовж своєї тисячолітньої історії пережили декілька драматичних і навіть трагічних моментів. Проте, в пам’яті нинішніх поколінь чи не найболючішою травмою залишається братовбивчий польсько-український збройний конфлікт 1943 року на Волині, коли здетонували міни сповільненої дії українсько-польської історії.
Це була війна, про яку ідеологи знають більше, ніж історики. Однак достовірні факти, документи і свідчення можуть суттєво спростувати викривлені чорно-білі картини минулого. Дух правдивої історії не терпить таких чорно-білих інтерпретацій, коли з одного боку бачать тільки героїв, натомість з іншого – лише злочинців.
Проте, хоч якими ретельними будуть дослідження істориків, фактологічна правда – це лише половина справи. Навіть найнезаперечніші факти, якщо вони ляжуть на ненависницьку основу душі, стануть джерелом нової незгоди й нових історичних порахунків. Тому ми закликаємо обидва наші народи у сповідальному акті сумління знешкодити у своєму серці зерна ворожнечі, визнаючи цим самим нашу віру і вищу правду любові.
Так починається колективний лист галицької інтелігенції з приводу 60-ї річниці збройного українсько-польського конфлікту на Волині.
Пошуки історичної правди змусили українських та польських інтелектуалів досліджувати історичні події та подавати їх громадськості із превентивними елементами, позбуваючись болю минулого.
Воли́нська траге́дія (пол. Rzeź wołyńska, «Волинська різанина») – обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. Метою дій українських націоналістів на Волині було, насамперед, бажання перешкодити майбутнім претензіям Польського уряду на ці землі (так, як це сталося після завершення Першої світової війни). Крім того, нелояльне до УПА населення було потенційною опорою для Німеччини та СРСР. На початок літа 1943 року сили УПА на Волині становили, за різними даними, від 3 до 5 тисяч бійців, а наприкінці року досягли 8-12 тисяч. За даними документального обліку командира УПА «Клима Савура» (Дмитра Клячківського), на січень-лютий 1944 року УПА налічувала 6920 осіб. Натомість польські партизанські відділи в регіоні нараховували лише 1300 вояків, ще близько 3600 озброєних осіб діяли в базах самооборони. Польська шуц-поліція на службі у нацистів, що брала участь у «пацифікаціях» українських сіл, становила приблизно 2000 осіб, 202-й батальйон польської «гранатової» поліції, який прибув із Генерального губернаторства, налічував – 360 осіб.

Причини та перебіг конфлікту
Загострення польсько-українського конфлікту в першій половині XX ст. було пов'язане із національною ситуацією в Другій Польській Республіці. Паризька мирна конференція 1919 року дозволила Польщі окупувати Галичину, а Ризький мирний договір 1921 року закріпив приєднання Галичини до Польщі всупереч волі українського визвольного руху, який прагнув незалежності.
Ситуація на Волині 1942-1943 рр. була особливо напруженою через діяльність на її території багатьох загалом ворожих сил: німецької поліції, українських націоналістів, польських націоналістів, радянських партизанів та партизанських груп інших українських політичних формацій.
Наприкінці 1942 року Провід ОУН(б) виступав проти масового розвитку партизанського руху, зокрема проти масштабних дій щодо польського населення. Про це є багато свідчень, зокрема звернення керівників ОУН(б) до своїх соратників восени 1942, інструкція провідника ОУН(б) на Волині Дмитра Клячківського (він же «Охрім» або «Клим Савур») 1942 року, рішення конференція ОУН на початку грудня 1942 p. у Львові.
З метою контролю за «дикою партизанкою» на Волинь було направлено пор. Василя Івахіва. 15 лютого 1943 p. у селі Піддубцях Луцького повіту Івахів провів нараду Волинської ОУН, на якій було погоджено збільшити кількість партизанських відділів. Водночас Івахів наказував підвладним, аби ті не афішували своєї діяльності.
Досі невідомо, хто саме ініціював перші антипольські акції. Так, у лютому 1943 акціями у селах Парослі та Яновій Долині безпосередньо керували пор. Василь Івахів («Сонар») та Іван Литвинчук («Дубовий»), проте неясно, чи діяли вони з власної ініціативи, чи з наказу Клячківського. Відомо, що офіційний наказ Клячківського щодо поляків з'явився не пізніше червня 1943, а про Івана Литвинчука Анатолій Кентій написав, що його вважали одним із головних організаторів антипольських акцій на Волині-Поліссі.
29-30 червня було завдано чергових ударів по деяких польських селах, а 11 липня дійшло до небаченої доти масової акції проти поляків – майже одночасно було атаковано понад 100 польських поселень. Історик Володимир В'ятрович вважає, що цифра 100 знищених польских сіл є значно перебільшеною; перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, з якого зроблено також висновок про масштабну антипольську операцію та масштабну скоординовану акцію 11-12 липня 1943 року. За версією В'ятровича, УПА станом на 11 липня не володіла такими значними силами, щоб одночасно могла атакувати аж 100 польських поселень всієї Волині, а в польських документах значиться лише кільканадцять атакованих польських населених пунктів 11-12 липня 1943 року тільки південної частини Володимирського повіту.
Польські дії проти українців активізувалися у відповідь на розширення дій УПА. Найяскравішим прикладом антиукраїнських дій були пацифікаційні акції, які провадила польська допоміжна поліція, що перебувала на німецькій службі. Загалом, попри спротив керівництва польського підпілля, до тих підрозділів увійшло близько 1500-2000 осіб. Окрім цього, з Генерального Губернаторства було перекинуто 202-ий поліційний шуцманшафтбатальйон, який складався з поляків, чисельністю 360 осіб. Цей батальйон діяв в основному на теренах Рівненського та Костопільського повітів. На початку 1944 року його розбила Червона Армія. У вересні в округу підтягнули також батальйон «шупо» «Остлянд», сформований ще в вересні 1941 року з естонських фольксдойче.
У січні 1944 р. Армія Крайова сформувала з польських партизанських загонів та колишньої польської поліції 27 волинську піхотну дивізію в кількості 6558 вояків для боротьби з УПА і Вермахтом.

Наслідки
Кількість жертв, яку називають дослідники, істотно варіюється. За польськими підрахунками, під час цієї трагедії з польського боку загинуло щонайменше 35 тисяч осіб (головним чином – польські селяни), з яких 18 тисяч – із встановленими прізвищами, а з українського боку – до кількох тисяч осіб. Деякі польські історики називають у два-три рази більше число загиблих поляків. Кількість загиблих українців на всіх територіях українсько-польського конфлікту, включаючи Волинь, за деякими підрахунками сягає 21-24 тис. осіб.
Головним політичним наслідком подій на Волині стали так званий «українсько-польський обмін населенням», здійснений протягом 1944-1946 років, та операція «Вісла» (1947). У рамках цих акцій польський комуністичний уряд за участі Червоної Армії спершу депортував частину українського населення Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на територію СРСР, а згодом тих, хто відмовився покидати свої оселі, було насильно виселено на західні території Польщі. Водночас рештки польського населення Волині та Галичини також було виселено на територію Польщі.
6 липня 2016 року Сенат Республіки Польща прийняв «Проект ухвали щодо вшанування громадян Другої Речі Посполитої – жертв убивств українських націоналістів у 1939-1945 роках». Увечері 7 липня 2016 року Сенат прийняв ухвалу щодо Волинської трагедії. У резолюції сенатори закликали польський Сейм визначити 11 липня «Національним днем пам'яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої».

Список рекомендованої літератури

1. Борщик Я. В. До проблеми польських "відплатних акцій" на Волині (березень - початок липня 1943 р.) / Я. В. Борщик // Український історичний журнал. – 2016. – № 1. – С. 113-132.
2. В'ятрович В. М. Друга польсько-українська війна, 1942-1947 / Володимир В'ятрович. – Вид. 2-ге, допов. – К. : Києво-Могил. акад., 2012. – 366 с.
3. Ільюшин І. І. До питання про волинську трагедію в 1943-1944 рр. / І. І. Ільюшин // Український історичний журнал. – 2003. – № 3. – С. 115-123.
4. Каліщук О. М. Сучасні історичні дискусії щодо міжнаціональних відносин у роки Другої світової війни: порівняльний аспект (Єдвабне'41/Волинь'43) / О. М. Каліщук // Український історичний журнал. – 2015. – № 5. – С. 149-163.
5. Мельник В. Волинська трагедія: 70 років потому / В. Мельник // Урядовий кур'єр. – 2013. – № 94(29 трав.). – С. 18-19.
6. Олексюк Б. Примирення не означає забуття / Б. Олексюк // Сучасність. – 2008. – № 7. – С. 30-37.
7. Сергійчук В. І. Поляки на Волині у роки Другої світової війни : документи з укр. арх. і пол. публікації / В. Сергійчук. – К. : Укр. вид. спілка, 2003. – 576 с.
8. Яблонський В. Чому, чому, чому? / В. Яблонський // Слово Просвіти. – 2013. – № 27(11-17 лип.). – С. 2, 4.

Інтернет-ресурси

1. Ілюшин І. Волинська трагедія 1943-1944 рр.: пошук між "двома правдами" / І. Ільюшин. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/07/13/45611/
2. Макарчук С. Втрати населення на Волині в 1941–1947 pp. / С. Макарчук. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n28texts/makarchuk.htm
3. Павлюх М. Психосемантичний відтінок історіографічних термінів «волинська трагедія» та «волинська різанина» у сучасній українській і польській публіцистиках про події 1943 року на Волині / Марія Павлюк. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n74texts/Pavlyuh_Psyhosemantychnyj_vidtinok.htm
4. Projekt Uchwały Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej o ustanowieniu 11 lipca Dniem Pamięci Męczeństwa Kresowian. – Режим доступу: http://www.senat.gov.pl/gfx/senat/userfiles/_public/k8/dokumenty/druki/300/331.pdf
5. Projekt Uchwały Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej w sprawie ludobójstwa dokonanego przez OUN-UPA na ludności polskiej Kresów Wschodnich w latach 1939-1947. Режим доступу: http://www.orka.sejm.gov.pl/Druki7ka.nsf/Projekty/7-021-204-2013/$file/7-021-204-2013.pdf

  Укладач:  Л.М. Віжічаніна