Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
16.11.2017 08:02

Уся правда про Холодний Яр: книги Юрія Горліс-Горського у Гончарівці
Той, хто вивчає історію, стає громадянином. Той,...

09.11.2017 14:45

Квест – найцікавіша форма святкування Дня української мови!
У цьому році українці вдвадцяте за роки незалежності...

09.11.2017 13:40

«Ми писали, ми писали, наші пальчики втомились...»
Сьогодні бібліографи знову продемонстрували свою активну...



Галерея


Гість | Увійти
Версія для друку

У ті роки (як, до речі, й тепер) не готували спеціально статистиків друку. Осволодівати цією непростою наукою і практикою доводилося самотужки та Юрій Медведєв зумів невдовзі освоїти нову роботу і стати неформальним лідером відділу. Цьому, без сумніву, сприяли, й кращі традиції української статистики друку, які уособлювали в собі такі фахівці справи, як Федір Бусел, Марія Брезгунова, Галина Данилевська та ін.
Найпершим завданням відділу і його нового завідувача було підтримувати на належному рівні поточний статистичний облік усіх видів друкованої продукції, нарощувати показники ретроспективного обліку і бути одночасно готовим відповісти на будь-які (нерідко непередбачувані) запити керівних партійних і радянських органів та окремих представників наукової і літературної громадськості.
Забезпечивши цей безумовний мінімум, Ю. Медведєв переходить до іншого напряму діяльності - створення і доведення статистичної інформації до широкого кола споживачів. Уже 1954 року з'являється невеличка брошура "Печать Украинской ССР", де Ю. Медведєв був редактором, а 1956 р. - виходить перша його бібліографічно-статистична інформація на сторінках періодичної преси. Символічно, що присвячена вона була виданню творів І. Франка з нагоди його 100-річчя від дня народження.
Такі публікації в подальшому стануть традиційними і будуть складовою частиною його науково-практичної діяльності. Значення їх не варто переоцінювати, бо поточна статистична інформація швидко застаріває. Однак слід мати на увазі, що статистика друку була монополією держави, яка у післявоєнні роки не поспішала ділитися нею з широкою громадськістю. Тому такі публікації були своєрідними поодинокими "проривами" на сторінки республіканської періодики.
Поступово від статистичної інформації про видання творів окремих письменників чи творів окремих національних літератур Ю.Медведєв разом зі своїми колегами переходить до багатоаспектної розробки ретроспективних даних про друк республіки. Підсумком цієї роботи став виданий 1958 року статистичний довідник "Преса Української РСР: 1918-1957".
Повертаючись пізніше до цього видання, Ю. Медведєв справедливо відзначав, що йому передувала "велика робота по розробці окремих статистичних розрізів і даних" і що "наведені таблиці дають можливість проаналізувати випуск друкованої продукції з урахуванням її значущості за тематикою, цільовим призначенням, мовами". Про цей довідник можна було сказати, що він був першим і найгрунтовнішим самостійним статистичним виданням за всю історію існування Книжкової палати. Але Юрій Борисович у своїй статті не розказав (бо не міг цього зробити у тогочасних умовах) про досить сумну подальшу долю самого довідника, тисячний тираж якого майже повністю був знищений.
Зрозумілої мотивації такої акції, звичайно, не було, але укладачі довідника знали, що справжньою причиною було те, що один з керівників Головполіграфвидаву (якому підпорядковувалася Книжкова палата) взявся за підготовку "монографії" (для здобуття вченого ступеня) про розвиток видавничої справи в республіці і, зрозуміло, не хотів передчасного розголошення фактичного (статистичного) матеріалу свого "дослідження"...
Звичайно, такі "події" у творчому житті не додають наснаги. Але життя продовжується, і наступний ювілей - 40-річчя Книжкової палати - спонукав до певних узагальнень і підсумків. Юрій Борисович взявся за таку роботу: осягнути напрацьоване в галузі статистики друку (бібліографічної статистики, за тодішньою термінологією) на відстані 4 десятків років.
Так, у першому (ювілейному) випуску збірника "Державна бібліографія на Україні" з'явилася стаття Ю. Медведєва "Розвиток бібліографічної статистики на Україні", яка вперше давала загальну картину 40-річного розвитку української статистики друку.
Зокрема, вперше пунктиром був позначений перелік установ (Центральний бібліографічний відділ Всеукрвидаву, УНІК, Українська Книжкова палата України, причетних до становлення української статистики друку, позитивно оцінена діяльність Центрального бюро статистики друку і його першого завідувача А. Козаченка (не забуваймо, що останній, як і М. Годкевич, від'їжджав до Москви з ярликом українського буржуазного націоналіста) та ін.
Зрозуміло, що далеко не про все (з різних причин) з історії української статистики друку розказав у статті Юрій Борисович. Та, як відомо, заслуги науковців визначаються не по тому, що вони не сказали, а по тому, що вони внесли нового у порівнянні зі своїми попередниками і сучасниками.
Стаття, зокрема, вказувала фахівцям на значну ділянку української культури, яка потребує серйозної наукової розробки, а після її публікації на сторінках всесоюзного журналу "Советская библиография" нагадала широкому загалу про незаперечні здобутки українських фахівців у галузі статистики друку.
Після ювілейних урочистостей якось не склалися у Юрія Борисовича стосунки з новим керівником Книжкової палати, що, врешті-решт, призвело до пошуку нової роботи. У жовтні 1963 року він приймає завідування філіалом Державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка, а з травня 1964 року стає заступником директора з наукової роботи Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки Міністерство сільського господарства УРСР (тоді знаходилася в Харкові).
Зовсім не бажаючи принизити бібліотечну роботу, все ж відзначимо, що після Книжкової палати і всеукраїнських масштабів її роботи, Юрій Борисович якось ніяково почував себе на новому місці. Сумлінно виконуючи свої службові обов'язки, він все ж таки жив думками про Палату, перш за все про свою любиму статистику друку. Це, зокрема, підтверджує й його грунтовна стаття "Джерелознавство статистики друку Радянської України", підготовлена і видрукувана у його "міжпалатський" період.
Без перебільшення констатуємо новаторський характер цієї статті. В ній вперше (і, на жаль, востаннє) піднімалося питання про одну, як пише автор, з найменш розроблених галузей державної бібліографії - джерелознавство статистики друку, якого "функції полягають у вивченні фактичної цінності, вірогідності, призначення, розрізів і обсягу статистичних джерел".
Усі друковані джерела про друк України автор поділяє на дві основні групи - всесоюзні і республіканські, даючи характеристику основного масиву кожної з них. Крім того, він вказує польські джерела (Юрій Борисович володів польською мовою) про друк Західної України з 1920 по 1939 рр. Актуально звучить його твердження, що "джерелознавство допомагає усвідомити з нових позицій ряд економічних закономірностей у розвитку преси на Україні і ставить на порядок денний дальше вивчення багатьох важливих питань" чи його порада "подумати про створення бази з дореволюційної статистики друку на Україні".
Автор цих рядків уперше зустрівся з Юрієм Борисовичем навесні 1965 року, коли, вичерпавши свої можливості на посаді завідувача методного відділу Харківської державної обласної бібліотеки, я вирішив прийняти пропозицію очолити відділ статистики друку Книжкової палати. Та для остаточного рішення потрібна була зустріч зі своїм, тоді вже відомим попередником. Після тривалої дружньої (з першої зустрічі!) розмови вердикт Юрія Борисовича був такий: "Приймай, Коля, відділ. Я упевнений: у тебе все получиться!"
Через рік мені було доручено організувати творчий колектив для підготовки солідного ретроспективного статистичного довідника (так новостворений Комітет по пресі України хотів відзначити чергову "круглу" державну дату). На той час з досвідчених статистиків у Палаті працювала лише М. Брезгунова. Було очевидним, що без допомоги Ю. Медведєва не обійтись, про що й був проінформований тодішній директор Палати Василь Микитович Скачков, який вже й сам зрозумів необхідність такого кроку. Так відбулося перше і останнє повернення Юрія Борисовича до Книжкової палати. На радість зацікавлених палатчан "ворогуючі" сторони визнали, що свого часу обидва занадто "погарячилися"...
1967 року вийшов друком статистичний довідник "Преса Української РСР: 1917-1966", 3-тисячний тираж якого благополучно дійшов до споживачів (вищезгадувана "монографія" керівного товариша вийшла роком раніше...). Бажаним і повноправним співавтором цього видання був і Ю. Медведєв. Цей довідник відкрив наступну серію ретроспективних
видань і став для них своєрідною моделлю, облік друкованої продукції України в яких було зроблено до 1985 р. включно.
Після повернення до палати Юрій Борисович очолив щойно створений науково-методичний відділ. Віддаючись повністю новій і цікавій для нього роботі, він, однак, не пориває зі статистикою друку. Про це, зокрема, свідчить його публікації тих років, а також стаття "До питаня статистичного дослідження друку", яка підтверджує подальше розширення і поглиблення його статистичних інтересів. У ній уперше розглядаються проблеми методологічного характеру: співвідношення між бібліографією, бібліографічною і видавничою статистиками, основні напрями та аспекти статистичного вивчення друкованої продукції, необхідність удосконалення статистики періодичних видань та ін. Ця стаття стала своєрідним підсумком 20-річних занять Ю. Медведєва статистикою друку, хоча і після неї він неодноразово повертався до цієї теми. Зокрема, виступив з цікавою доповіддю "Стан і проблеми статистики друку на Україні" на науковій конференції, був відповідальним редактором статистичного довідника "Преса Української РСР: 1918-1980" та ін.
Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що внесок Ю.Медведєва у розвиток української статистики друку має не лише історіографічний інтерес. Зроблене ним стало серйозним підгрунтям для подальших наукових пошуків (у тому числі й для автора цих рядків), а його публікації залишаються актуальними при вивченні багатьох навчальних курсів, зокрема курсу "Статистика друку", який викладається в академії.
Цілком справедливо стверджуючи пріоритетність статистики друку в науково-практичній діяльності Ю.Медведєва, доводиться визнати не меншим успіхом можна було б доводити перевагу його бібліографічних інтересів. Адже, мабуть, не випадково у своїх службових документах на питання про основну спеціальнсть він відповів (1975 р.): "бібліограф з 1946 р." Про це ж говорить перелік його друкованих праць з бібліографії. І в цьому немає ніякого протиріччя, адже бібліографія і статистика друку - два нерозривні напрями книжкової справи. Хто займається проблемами статистики друку, той не може не цікавитися станом державної бібліографії, без якої повноцінна статистика друку практично неможлива. Тому ж не дивно, що у творчій спадщині Юрія Борисовича вони йдуть поруч, а чимало його публікацій так і називаються: "бібліографічно-статистичні". Саме такими матеріалами і дебютував він на сторінках української преси.
Всю бібліографічну спадщину Ю. Медведєва можна (дещо умовно) розділити на три основних групи:
І. Практична участь у підготовці бібліографічних посібників;
2. Пропаганда бібліографії;
3. Узагальнення бібліографічного досвіду (бібліографознавство). І в кожному з них він залишив помітний слід і досяг безперечних успіхів.
Практична робота Ю. Медведєва по створенню бібліографічних матеріалів розпочалася, гадаємо, ще у стрийській міській бібліотеці, адже не випадково початок бібліографічної діяльності він сам позначав 1946 роком, тобто роком приходу до бібліотеки. Але справжня бібліографічна робота, зрозуміло, почалася в Книжковій палаті України.
Ймовірно, першим серйозним випробуванням на бібліографічну зрілість стала його участь у підготовці ґрунтовного бібліографічного покажчика "Українська радянська література між III і IV з'їздами письменників України: 1954-1959". І хоча критика мала декілька серйозних закидів щодо його якості, однак покажчик міг стати початком нової літературно-бібліографічної серії. Та відверто непрофесійна підготовка другого покажчика (про літературу 1959-1966 рр.) звела нанівець почин Ю. Медведєва та його співавторів.
Гарною школою для молодого бібліографа була його участь у підготовці фундаментального збірника документів "Культурне будівництво в Українській РСР: 1917-1959", бібліографічного покажчика "Книги видавництв України за 1963 рік" та бібліографії бібліографії "Книги про книги". До речі, до бібліографії бібліографії він повернеться через 20 років; у 1985 р. буде відповідальним редактором покажчика "Бібліографічні посібники УРСР: 1976-1980".
1967 року Книжкова палата започаткувала надзвичайно важливу справу: розпочала бібліографування праць самої Палати та її співробітників, без чого не може обійтися і сьогодні жоден серйозний дослідник державної бібліографії України. Ініціатором і співвиконавцем цього почину був саме Ю. Медведєв.
Чотири роки був Юрій Борисович співукладачем щорічника "Українська РСР у виданнях республік Радянського Союзу і країн соціалістичної співдружності", співукладачем ґрунтовного двотомного збірника документів і матеріалів "Книга и книжное дело в Украинской ССР" за 1917-1984 рр., багато творчих мук (як відповідальний редактор) пережив при підготовці і виданні безцінних покажчиків: "Періодичні видання УРСР. Журнали: 1961- 1975" та "Періодичні видання УРСР. Газети: 1961-1980".
А хіба можна проминути його роботу як члена редколегії видавничого бібліографічного покажчика "Нові книги УРСР", збірника "Державна бібліографія на Україні", міжвідомчого науково-методичного збірника "Бібліотекознавство та бібліографія", бо ніде не був "весільним генералом", а відносився до будь-якої справи з повною відповідальністю.
Своєрідним останнім акордом бібліографічної практичної діяльності Ю. Медведєва стало його редагування унікального бібліографічного покажчика "Художня література зарубіжних країн у пресі УРСР: 1981-1985". Непобоюючись стати горе-пророком, зазначу, що за повнотою відображення, раціональною структурою, методами бібліографічної характеристики та бездоганним довідковим апаратом Україна, на жаль, ще багато десятиліть навряд чи буде мати подібне видання.
Як бібліограф-професіонал з більш ніж 40-річним стажем Юрій Борисович з болем спостерігав, наскільки непоцінованою залишається в суспільстві бібліографічна робота, як мало розуміють її значення можновладці всіх рівнів. Він намагався змінити ситуацію на краще шляхом акцентування уваги на злободенних проблемах бібліографії, популярного рецензування бібліографічних посібників, пропаганди серед бібліотекарів бібліографічних видань Книжкової палати, подання матеріалів про Палату та її видання до універсальних і галузевих довідкових видань. Не на багато розраховув і небагато досяг він у цій справі, але виконував свій професійний обов'язок сумлінно й до кінця.
Вершиною бібліографічної діяльності Ю.Медведєва є узагальнення бібліографічного досвіду (перш за все досвіду самої Книжкової палати) в галузі державної бібліографії, тобто його сходження на методологічний рівень бібліографознавства. Цьому сприяла зрозуміло, окрім всього іншого, його багаторічна робота завідувача науково-методичного відділу, підсумком якої стало оригінальне дослідження: "Становлення і розвиток науково-методичної роботи в Книжковій палаті УРСР".
Осягнувши загальну панораму методологічно-методичних проблем державної бібліографії, Юрій Борисович у подальшому охарактеризував ті ж проблеми в царині окремих видів видань - журнальної і книжкової продукції. І, як підсумок його бібліографознавчих студій, стала узвгальнююча стаття "Сучасний стан і перспективи розвитку системи державної бібліографічної інформації про твори друку УРСР".
Щоб зайвий раз не нав'язувати власну думку, пошлемося на авторитет відомого діаспорного фахівця Марти Тарнавської, яка, проаналізувавши 239 статей збірника "Бібліотекознавство і бібліографія" (а саме тут були опубліковані основні бібліографознавчі праці Ю. Медведєва), визнала їх "найцікавішими" поруч з розвідками В. Витяжкова, Н. Королевич та інших провідних бібліографознавців України (Сучасність. - 1986. - № 10. - С. 86).
Таким чином, навіть перелічені і частково охарактеризовані праці Ю. Медведєва переконують у тому, що бібліографія була одним із основних напрямів його науково-практичної діяльності. В ньому щасливо поєднувалися бібліограф-прагматик (віра в сьогоденну потребу своєї роботи) і бібліограф-романтик (віра у необхідність бібліографічної праці для майбутніх поколінь). А чи може бути міцніший сплав для формування справжнього бібліографа!
Про Юрія Борисовича можна (і потрібно) говорити не лише як про статистика друку і бібліографа. Чільне місце в його професійній діяльності займали проблеми книгознавства та бібліофільства. Небайдужим він був і до літературознавства. Чимало бібліографічно-статистичних матеріалів він присвятив саме творчості українських письменників Марка Вовчка, Лесі Українці, Івану Франку та ін.
Однак не слід думати, що всі 24 години на добу займали у Ю. Медведєва лише професійні справи. Юрій Борисович був різнобічно розвиненою, гармонійною людиною. У нього була сім'я: дружина, син Михайло та дочка Ангеліна. Він мав будинок, збудований власними руками.
Дружина Марина Григорівна, кандидат наук, працювала у відомому Інституті мікробіології, вакцин і сироваток ім. І. Ї. Мечникова. На жаль, тодішня гонитва за розробку "нетрадиційної" бактеріологічної зброї призвела до передчасної смерті цієї енергійної жінки. Син після закінчення школи покинув батьківське гніздо, а донька жила разом з батьками і була поруч з батьком у найважчі, останні роки його життя.
Юрій Борисович був, як тепер кажуть, надзвичайно комунікабельною людиною. Врівноважений, толерантний, вихований, різнобічно освічений, він був справжньою "ходячою енциклопедією". До нього тягнулися люди і він ніколи від них не відвертався, кожному знаходив потрібне слово поради чи втіхи.
Юрій Борисович був душею чоловічого колективу Книжкової палати. У другій половині 60-х років (коли автор цих рядків працював у Палаті) була традиція: по п'ятницях, в кінці трудового тижня збиратися гуртом, щоб за чашечкою не лише міцної кави погомоніти про життя-буття. Микола Багрич, Юрко Медведєв, Юрко Сирота, Льоша М'ягков, Віталій Замазій, Віталій Погорєлов, Сашко Розкопит та деякі інші козаки-бібліографи були серцевиною цього гурту. І як несподівано по-новому в цьому середовищі розкривалися люди з здавалося б дуже простими біографіями! Саме тут я вперше почув від Юрія Борисовича розповідь про непросте його життя в роки евакуації на Західній Україні, про виснажливе "самобудівництво", яке, до речі, ледве не призвело його до провалу при вступі до КПРС (пильні райкомівці узріли в наявності власного будинку елемент "буржуазного індивідуалізму"!).
Проте не лише про сумне говорилося під час цих своєрідних "круглих столів". Нерідко було смішне і веселе. Гадаю, що учасники тих зустрічей до сьогодні пам'ятають "знамениту" фразу Миколи Багрича, сказану одному новачку, який необачно допустив диспропорцію при заготівлі спиртного і закуски. З виглядом грізного прокурора він (заступник директора з наукової роботи!) прорік ошелешеному "експедитору": "Слухай, якщо ще раз допустиш таку помилку, то вважай, що ти вже не працюєш у Книжковій палаті!" Усе товариство також якусь хвилину вдавано грізно поглядало на невдаху, а потім усі дружньо розсміялися.
Ю. Медведєв був людиною свого часу і, звичайно, знав справжню ціну "керівній і спрямовуючій силі" (хоча й сам змушений був бути в її лавах), тодішньому суспільному ладу, але ніколи (якщо не рахувати єдиний випадок рішучого розриву з Книжковою палатою у 1963 р.) не робив різких поворотів у своєму житті. У нього була повна ватерлінія людської гідності і порядності, яку він витримував чітко і неухильно.
У зв'язку з цим пригадується епізод з років маланчуківської істерії. Під час однієї зустрічі Юрій Борисович, сторожко глянувши на двері свого кабінету, дістав із закутка книжкової шафи загорнуту в газету книгу і рішуче подав мені з словами: "Візами, тобі це потрібно. І збережи для історії!". Це був примірник п'ятого випуску "Державної бібліографії на Україні", який було пущено "під ніж", бо охоронці "найдемо-кратичнішої країни у світі" запримітили у ньому прояви сумнозвісного "українського буржуазного націоналізму".
У 80-ті роки Ю. Медведєв, на той час вже заступник директора з наукової роботи, міг здавалося б, впевнено дивитися у своє майбутнє. Та й тоді особисті й службові проблеми тяжіли над його головою, а найпекучішою з них була, мабуть, неминучість переводу Книжкової палати до Києва. Цей воістину "дамоклів меч" висів над палатчанами ще з середини 60-х років, бо кожен розумів, що, у випадку переїзду до столиці, далеко не всі нинішні її співробітники переселяться на береги Дніпра. Тому песимісти завчасно підшукували запасний варіант працевлаштування, а оптимісти вірили, що на їх вік Книжкова палата залишиться в Харкові.
Однак того, що сталося наприкінці 80-х років, не міг передбачити, мабуть, і найвідчайдушніший песиміст: до столиці не взяли жодного фахівця Палати! Відбувся фактично не переїзд Палати, а перетранспортування її фонду. Конаюча більшовицька система і на цей раз показала своє справжнє обличчя: "зекономила" на людях!
Масштаб трагедії тодішнього колективу Книжкової палати повною мірою може збагнути лише той, хто знав цей колектив "зсередини", тобто хоча б певний час працював у Палаті. Адже він знав би, як складно і нескоро формувався цей колектив, як у ньому, як правило, не затримувалися випадкові співробітники, як тут працювали різні люди, але, яких, однак, об'єднувала всепоглинаюча віра у надзвичайну (майже месіанську!) місію діяльності Книжкової палати.
Тільки після цього можна зрозуміти, якою несподіваною вбивчою силою пролунав для палатчан грім 1989 року (дійсно несподіваною, бо більш ніж 20-річні розмови про переїзд створили ілюзію його нереальності), коли одним помахом була зруйнована така важлива (за їх святим і наївним переконанням) державна установа, а вони самі так безжалісно викинуті на узбіччя суспільного життя.
І чи не найболючіше і найглибше відчував і розумів цю драму один із вчорашніх керівників Книжкової палати, її ветеран Юрій Медведєв. На його очах руйнувалася установа, якій він віддав усе своє свідоме життя, а власний завтрішній день був також невідомим, бо навіть до пенсії було ще далеко...
Керівництво тодішнього Держкомвидаву України нічого не зробило, щоб допомогти гідно завершити трудовий шлях "вельмишановному" (як воно ще вчора запевняло) фахівцю ("Отличник печати", медаль "За трудовую доблесть" до 100-річчя від дня народження В.І. Леніна, заслужений працівник культури Української РСР - от, виявляється, яка справжня ціна всіляких нагород і звань!). Тому довелося "допрацьовувати" ще два з половиною роки на посаді старшого бібліографа (!), аби 31 грудня 1990 року в його особистій справі, врешті-решт, з'явився запис: "Звільнено у зв'язку з досягненням пенсійного віку". А що далі? Йти порпатися на присадибних грядках? Так і тут непереливки: "нові українці" (чи-то руські) майже до порога обрізали город одного з першоосвоювачів селища Жуковського...
А все ж могло скластися набагато краще! Від початку роботи в Книжковій палаті вчорашній випускник Бібліотечного інституту не поривав зв'язків з своєю альма-матер, брав, зокрема, активну участь у першій науково- методичній конференції випускників інституту, виступивши на ній з доповіддю "Видавнича справа на Україні у післявоєнні роки: (1946-1957)".
Керівництво бібліотечного факультету неодноразово пропонувало перспективному практику перейти в інститут на викладацьку роботу. Але, мабуть, надмірна скромність, схильність до конкретної практичної роботи (а, можливо, й інші причини) не дозволили Юрію Борисовичу зробити вирішальний крок. Коли ж прийшло усвідомлення його необхідності, то, як сам іронізував, "зрозумів, що запізнився на власний потяг".
Однак дружні взаємозв'язки з інститутом не припиня¬лися і в подальшому. Юрій Борисович, зокрема, брав участь у спільних проектах, щедрою рукою допомагав тодішнім дисертантам (і не лише свого інституту) добратися до фактично "закритих" фондів Книжкової палати, друкуватися на сторінках фахової періодики, або ж просто давав високо-професійні поради, тим більше що свіжих думок і нестандартних рішень у нього вистачало на всіх.
Знали і високо цінували Ю.Медведєва і поза межами України, особливо у Всесоюзній книжковій палаті. Він був активним автором високоавторитетної "Советской библиогра-фии" (4 публікації), виступав на всесоюзних нарадах статистиків друку (1961, 1978 рр., зверніть, будь ласка, увагу на хронологічні межі, адже відділ статистики друку він залишив у 1963 р.!), двічі (1974, 1981 рр.) брав активну участь у Всесоюзних нарадах з проблем бібліографії бібліографії і т.д.
У Харківській державній академії культури і сьогодні є чимало викладачів, які добре пам'ятають цю мудру, добру людину і не можуть примиритися з думкою, що з 24 червня 1998 року її немає...
Немає сумніву, що на вересневих урочистостях з нагоди 70-річчя академії будуть згадані і пошановані імена її кращих вихованців. Гідне місце серед яких належить однолітку акаде¬мії, її неординарному випускникові, визначному трудівнику і досліднику української статистично-бібліографічної ниви Юрію Борисовичу Медведєву. То ж нехай цей невеличкий допис буде виявом нашої вдячності і пошани цій людині, щирого прихильника України, який постійно вболівав за її долю і багато зробив для її кращого майбутнього!
При підготовці цієї статті суттєву допомогу документальними матеріалами подала мені Т. І. Броніцька, за що висловлюю їй щиру подяку.

Вхід