Говорімо українською красиво і правильно!
Сьогодні весь світ відзначає День рідної мови. Для багатьох рідною є українська мова. Яка вона, ця мова? За що її можна любити і пишатися нею?
Українська мова. Красива, мелодійна, солов'їна, барвінкова, рідна…
Фонетична розкіш, лексичне та фразеологічне багатство, синтаксична гнучкість, величезні словотворчі можливості української мови дістали загальне визнання у 1934 р. у Парижі на всесвітньому конкурсі краси мов, де українська зайняла третє місце, поступившись лише французькій та перській.
В основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські морально-етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. Цими чеснотами віддавна славився український народ. На це звертали увагу дипломати і мандрівники, які бували в наших краях. Так, датський посол Юлій Юст, який у 1709-1712 рр. відвідував Росію, а в 1711 р. їхав через Україну, писав у спогадах: «Місцеві мешканці Королевця, як і взагалі все населення козацької України, відзначаються великою ввічливістю і охайністю, вдягаються чисто й чисто утримують доми», а Джозеф Маршаль про Україну 1769-1770 рр. згадував: «Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід». Жан Бенуа Шерер, французький аташе у Петербурзі, 1788 р. писав: «Українці – це рослі, сильні люди, привітні і гостинні». Особливо відзначали чужоземці вишуканість українських жінок: «Найбільше ласкавості в словах і жестах знайдеш на Русі, спеціально у жінок, до чого спричиняється також русинська мова, вимова якої не така тверда, як польська», – писав у своєму щоденнику голландець У. Вердум, подорожуючи Польщею та Україною у 1670-1672 рр.
Дотримуючись мовленнєвого етикету, який виробив український народ, ми передусім засвідчуємо свою вихованість, шанобливість і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність – риси, віддавна притаманні нашому народу.
Яків Головацький, відомий український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, наголошував на такій етнічній рисі мовленнєвої поведінки українця, як почуття власної гідності. Виявляючи пошану до співбесідника, українець ніколи не принизиться сам, отже, і не вдасться до приниження гідності іншої людини.
На мовному рівні ці етнопсихологічні ознаки виявляються, зокрема, у тому, що семантичним центром багатьох висловів українського етикету є слова з коренем добр-, здоров-, ласк- (добрий день, на все добре, дай Боже здоров’я, будь ласка, з вашої ласки тощо). Існує багато етикетних формул, які своєю первинною семантикою виражають доброзичливість (будьте щасливі, дай Боже щастя тощо). Наявна велика кількість слів-звертань із пестливими суфіксами (голубонько, соколику, матінко, матусю, таточку, бабуню, братику тощо).
Мова – неоціненний скарб народу, найповніший літопис його духовного життя. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, багато справді поетичного чуття, сліди праці дуже зосередженої думки, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів у явищах природи, багато найсуворішої логіки, високих духовних злетів.
Виховувати в собі повагу до мови, якою розмовляєш, – це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Це – дисциплінувати мислення і його волю, тренувати пам'ять.
Крім того, кожен носій української мови повинен пам’ятати, що ми відповідальні за те, якою буде мова майбутнього. Обов’язок українців – звертатися до народного досвіду спілкування, відроджувати втрачене, узвичаювати призабуте, відкидати невластиве українській культурі спілкування, силоміць нав’язане нашому народу. Адже за багатовікову історію наш народ виробив і відшліфував таку чудову мову, що є феноменом і виразником його загальної культури.
Пам’ятайте, що праця над своїм мовленням викликає повагу і, без сумніву, дає результати.
Шляхів удосконалення є безліч, а процес триває усе життя!
P.S. А ще відділ наукової інформації та бібліографії у 2017 році підготував дві пам'ятки до Дня рідної мови:
День української писемності та мови
Свято українського Слова
