Олена Казимирчак-Полонська: життя між формулами й молитвами
Її втрат цілком вистачило б на кілька біографій. Її цілеспрямованості та віри – мабуть, не на одну сотню. Її фундаментальну працю, присвячену дослідженню еволюції комет, досі вивчають. А чому вона насправді присвятила своє життя – вірі чи науці?
Відповідь на це непросто запитання шукали члени клубу «КЛІО» разом з нашою гостею – Владиславою Дяченко.
Життя більшості з нас – то боротьба з суперечностями. Хоча дехто з нас усе ж може якось примирити їх усередині себе. Але тільки одиницям під силу не просто узгодити свої контроверзи, а ще й спрямувати їх на пізнання й боротьбу. Саме такою була Олена Полонська (21 листопада 1902-30 серпня 1992 рр). Жінка-астроном, науковою теорією якої досі користуються при запуску космічних зондів. Мати Олена, яка таємно прийняла чернечий постриг і все життя вперто торувала шлях віри – незважаючи на заборони, звільнення, арешти.
Вона була Льолею з панського маєтку. Ловила метеликів. Пила на терасі чай із тістечками. Її батьки були хоч і дрібною, але шляхтою. Її безтурботне дитинство минуло на
Волині. Як і годилося панночкам у ті часи, блискуче навчалася в кількох жіночих гімназіях – у Варшаві, Петрограді, Новгород-Сіверському та Луцьку. Досконало знала українську, російську, польську, англійську та німецьку мови.
У 1922 році вона блискуче складає іспити на фізико-математичний факультет Львівського університету Яна Казимира, відділення астрономії. З 1934 працює в астрономічній обсерваторії при Варшавському університеті, де й захищає дисертацію «Про рух плането центричних комет» і стає доктором філософії. Молода, красива й набожна.
Кохання прийшло до Олени Полонської в 34 роки. Вона вийшла заміж за Леона Казимирчака, ученого-іхтіолога. Через три роки народився син Сергійко.
Наука, віра, тихе родинне щастя... Війна все це швидко «виправила». Олена, ризикуючи життям, рятуватиме польських офіцерів.
Чоловіка Олена більше не побачить – усі спроби знайти його будуть марними. Олена вирушить у пошуки чоловіка та матері до польських концтаборів, в одному з яких її мало не розстріляють. Перед стратою Полонська звернеться спершу до Бога, а потім і до катів. Вона скаже їм, що вони теж християни, і вдома в них – дружини з дітьми. Її відпустять.
Невдовзі в одному з притулків вона знайде матір. Разом із нею та сином переїде до Херсона. У СРСР їй обіцяли блискавичне майбутнє – кар’єру, квартиру. Говорили, що 
такі, як вона, там дуже потрібні. І вона повірила. Там, аби якось звести кінці з кінцями, викладатиме в Херсонському педінституті астрономію. Водночас готуватиме до захисту кандидатську: її польського професорського диплома в СРСР не визнають. І в цей час втратить від хвороби єдиного сина – він помре від неправильно встановленого лікарями діагнозу. А перед Оленою постане черговий вибір у житті – ховати дитину за християнськими звичаями чи звільнятися з роботи.
У листопаді 1951 року у зв'язку з кампанією «чисток» у боротьбі з «ворогами народу» Олена була звільнена з місця роботи під формальним приводом «скорочення штату». У 1952 році її заарештували за підозрою в «шпигунській діяльності», Перехресні допити з 12 слідчими, знущання. Хоча вся її провина була в тому, що вона любила Бога, людей та Батьківщину. Але жінці вдалося не тільки довести свою невинуватість перед слідчими, але й дати можливість повірити їм у Бога.
Доки Олена була під арештом, померла мати. Полонська залишилася сама в цілому світі. Якщо б не віра, Олена втратила б розум. Відтоді всю себе вона присвячує науці, працює над таємницею руху комет.
У 1953-1956 роках Олена Казмирчак-Полонська – доцент кафедри вищої математики Одеського педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського. Її завжди дуже любили й шанували студенти. Як і вона їх, бо вважала своїм обов’язком служити молоді. І багато часу поза роботою присвячувала тому, аби «підтягти» їх знання.
У 1956 році вчена повернулася до Ленінграду й продовжила працювати в Інституті теоретичної астрономії АН СРСР. У 1964 році стала членом Міжнародного астрономічного союзу.
У 1968 році захистила дисертацію і здобула науковий ступінь доктора фізико-математичних наук.
Протягом 1967-1985 років брала активну участь в організації та проведенні всесоюзних і міжнародних астрономічних семінарів та симпозіумів. У 1976-1978 рр. була головою наукової групи з динаміки малих тіл при Астрономічній раді АН СРСР.
З 1972 року – почесний член Всесоюзного товариства сліпих (зокрема, брала участь у виданні праць з вищої математики та програмування шрифтом Брайля).
До кінця життя Олена Іванівна майже повністю втратила зір, але, маючи блискучу пам'ять, читала курс загальнодоступних лекцій про життя і творчість протоієрея Сергія Булгакова в Ленінградських духовних школах.
Тексти своїх останніх наукових праць вона диктувала помічникам.
Померла 30 серпня 1992 року. Похована на кладовищі астрономів на території Пулковської обсерваторії під Санкт-Петербургом.
У Херсоні на міському кладовищі знаходяться могили матері Олени Казмирчак-Полонської та її сина.
"О действии благодати Божией в современном мире" – так назвала свою автобіографічну книгу черниця Олена (Казимирчак-Полонська), а її видавці справедливо додали підзаголовок "записки православного миссионера" і також справедливо включили її до серії "мученики і сповідники XX століття". Під час засідання клубу Владислава Дяченко презентувала цю книжку про унікальну людину ((СПб.: Проспект, 1998. Переиздание – М.: Общедоступный православный университет, основанный прот. А. Менем, 2002).
Бог подарував Олені Полонській довге життя, дав пройти через незліченну кількість випробувань. Але жодні життєві обставини не зламали в цій жінці сильного духу та віри в Бога.
Після смерті великий астроном сама опинилася серед зірок - і зараз десь у безкрайньому космосі обертається маленька планета №2006, яку назвали «Полонська».
А між Сатурном і Ураном мчить в просторі пояс астероїдів Казимирчак-Полонської.
Україна має пишатися такими своїми доньками! Херсонці мають за честь розповідати, що ця жінка жила й працювала в нашому місті. А ще – можна піти й провідати могили найдорожчих в житті Олени Казимирчак-Полонської людей.
Шануймо нашу історію і пам’ятаймо людей, які її творили!
