Головна Новини Пошта як свідок епохи: засідання клубу «Дивослово», присвячене Всесвітньому дню пошти

Пошта як свідок епохи: засідання клубу «Дивослово», присвячене Всесвітньому дню пошти

11.10.2018 08:43

9 жовтня 1970 року з ініціативи ООН почали відзначати міжнародне свято, яке спочатку називали Днем Всесвітнього поштового союзу, а з 1984 року його офіційно назвали «Всесвітнім днем пошти».

Пошта – не просто засіб доставки послань з одного місця до іншого. Вона є справжнім свідком епохи, віддзеркаленням життя людства, досягнень науки і техніки. Пошта поєднує людей, країни, континенти. Згадаймо, наприклад, про марки – «візитні картки» держав, мініенциклопедії, про їхній розвиток, історію, географію, культуру, творчу і наукову спадщину, сюжети витворів мистецтва, флору і фауну...

Історія пошти не менш цікава і дивовижна, ніж історія людства. Тому не дивно, що ця тема дуже зацікавила учасників клубу «Дивослово», засідання якого проводяться в рамках реалізації проєкту «Говорімо українською. Читаймо українське!», що підтримує «Український культурний фонд».

На засіданні «Пошта як свідок епохи» ми знайомилися з історичними витоками поштового зв’язку, окрему увагу приділили історії голубиної пошти. А ще – читали зразки приватного листування відомих українських діячів – Тараса Шевченка до свого брата Микити, Лесі Українки до Сергія Мержинського.

Наприкінці заходу ми нагадали собі важливість писати листи рідним, друзям, прочитавши поезію Ліни Костенко:

Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! – і все, крізь роки і печалі.

…………..

Пропонуємо всім бажаючим познайомитися з історією пошти, яка, дійсно, завжди була і є свідком історії.

…………..

Ще в Ассирії, Персії, Єгипті, Стародавньому Римі було налагоджено естафетний зв'язок за допомогою кінних і піших посланців. У Греції для передачі повідомлень існу­вали піші кур'єри. Найвідомішим з них був Філіппід, який, за переказами Плутарха, 490 р. до н. е. передав усне послання про перемогу у битві при Марафоні в Афіни і помер від виснаження. Цей пробіг був першим марафоном в історії.      

У XI-XII ст. в Англії та Іспанії широко користувалися послугами міських гінців. Близько 400 років (до 1867р.) у Західній Європі з міською поштою конкурувала приватна, у XV-XVII ст. у Франції, Швеції та інших країнах була централізована королівська пошта. Поштовий обмін пожвавився в середині XIX ст. – з уведенням єдиного тарифу оплати, винайденням марки поштової, штемпельних конвертів (із заздалегідь нанесеним знаком оплати).

Перші приклади вітчизняної пошти сягають ще періоду Київської Русі. Хроніка її літопису відноситься до 852 р. Уже в 885 р. в літописах усе частіше з'являються слова «надіслати вість». Про перших гінців, які відряджалися з повідомленнями на Русі, є згадка у «Повісті временних літ»: «..послал Олег к Радомичам, спрашивая...». До нас дійшли не тіль­ки старовинні офіційні грамоти, які доставлялися до окраїн держави, а й листи особистого плану – всесвітньовідомі берестяні грамоти.

У 984 р. за часів князя Володимира Великого населення Київської Русі, яке проживало біля проїжджих шляхів та річок, обкладалося особливою повинністю – «повозом». Полягала вона в тому, що на першу вимогу посланців мусили надавати коней, корм (фураж), вози, а також доставляти князю данину.

У X ст. рух вісників стає більш інтенсивним. Завдяки цьому з'яв­ляється можливість швидше збирати воєвод і старійшин для оборони держави від нападу ворогів. Вісники направлялися також до Візантії, Болгарії та інших європейських країн. Ними зазвичай призначалися княжі слуги-отроки. В особливо важливих випадках цю роль виконував дружинник.

З X ст. у Київській Русі зароджується натуральна повинність – повоз, за умовами якої населення доставляло у певне місце визначеними шляхами вантажі та князівських вісників. У 1266 р. повози згадаються у першій, що дійшла до нас, угоді між Новгородом і тверським князем Ярославом Ярославовичем. До X ст. відносяться і червоні щити, що їх носили військові вісники. Такий щит надавав його власникові право пе­реваги при одержанні засобів пересування і ночівлі.

Понад 500 берестяних грамот і безліч приладів для видавлювання літер на бересті витягли археологи з розкопок у Новгороді. Ці знахідки підтверджують не тільки високу грамотність новгородців, а й існування добре організованого поштового зв'язку.

На зміну стихійно діючому повозу в XIII ст. прийшла ямська гоньба. Погляди істориків на джерело походження назви «ямська» різняться. Одні стверджують, що вона походить від та­тарського слова «ям», що означає дорога, інші – від слова «ємлю», тобто – беру. Згодом поштову станцію з кіньми для перевезення лю­дей стали називати ямом. А тих, хто займався перевезенням, – ямщиками. Ямська пошта ста­ла натуральною повинністю населення з перевезення вантажів і письмової кореспонденції. На головних напрямках розташовувалися станції – ямські двори, де знаходилися ямщики з воза­ми. Вони доставляли кур'єрів від своєї до на­ступної станції. Українські та російські ямщики не поступалися у швидкості європейським, долаючи по суцільному бездоріжжю до 150 км на добу.                                                 

Ямський наказ – один з найважливіших урядових закладів середньовічної Росії. Він відав усіма транспортними засобами держави, влаш­товував ями (поштові станції), видавав подорожні, розраховувався з ямщиками за гоньбу. На чолі Ямського наказу стояло багато відомих людей того часу. Так, у двадцятих роках XVII ст. ним керував славно­звісний воєначальник Д.М. Пожарський. Робочий день у наказі тривав 10-12 годин.                                                                              

Правила оформлення відправлень у старовину відрізнялися від сучасних. На листах від руки робилися відмітки про час прийому. Потім кореспонденція загорталася в щільний папір і перев'язувалася мотузкою. Виходив, як тоді казали, «святок». Стоси листів і поштових сумок опечатувалися сургучевими печатками. Російські поштові печатки з'явилися на рубежі XVII-XVIII ст. Спочатку вони застосовувалися в Москві, Пскові та Новгороді. Одна з печаток, що дійшла до нас, є круглим відбитком на червоному сургучі діаметром 26 мм. Текст розташований у 3 рядки: «ПОЧТА-СМОСКВЫ-ВПОЛКИ». Поштові трійки з'явилися в 80-х роках XVIII ст. Перші з них помчалися з Петербурга у Нарву. Наприкінці XVII – на поч. XVIII ст. вже діяли перші поштамти, поштові контори, зокрема, у Києві наприкінці 20-х років XVIII ст. функціонував поштовий двір (поштова станція). У 1913 р. загальна кількість підприємств зв'язку в Росії становила 11 тис., в т. ч. в Україні – 1065. Технічна оснащеність їх була низькою: поштові відправлення обробляли вручну, значну частину їх перевозили гужовим транспортом.

У СРСР поштовий зв'язок перетворився на важливу частину єдиного комплексного зв'язку. Створено розгалужену систему поштових підприємств: поштамтів, відділень зв'язку, міських і районних вузлів зв'язку, відділень перевезення пошти тощо. На них (залежно від призначення) поштові відправлення приймають, обробляють (сортують, готують до відправлення), після чого доставляють і вручають адресатам. Поряд із залізничним, водним і автомобільним для поштових потреб використовують (з 1922 р.) і повітряний транспорт.

Перші листи, як відомо з курсу історії, писали клинописом на глиняних табличках люди, які населяли давню Ассирію і Вавилон. Це знає кожен школяр. Однак ассирійці ще у III тисячолітті до нашої ери використовували те, що можна назвати попередником конверта. Після випалювання табличку з текстом листа вкривали шаром глини, на якому писали адресу одержувача. Потім таблички знову випалювалися. У ре­зультаті  виділення водяних  парів  при повторному випалюванні в табличках-«лист» і табличках-«конверт» верхній шар розбивали і читали нижній. Так у ті далекі часи забезпечувалася таємниця листування. До наших днів дійшло два такі «листи», які разом з «конвертами» збері­гаються в Луврі.

Ідея створення паперового пакета для листів виникла, можна сказати, випадково. Одного разу власник паперового магазину в англійському місті Брайтоні містер Бревер задумав до Різдва обновити вітрини. Останнім часом йому не дуже щастило в торгівлі. Треба було якось залучити покупців. Отож і вирішив спорудити паперову піраміду. Унизу поклав найбільші аркуші, призначені для друкування газет, усередині – менші, а вгорі – найменші, розміром не більше візитної картки.

Винахідливість містера Бревера не лишилася непоміченою: про паперову піраміду заговорив увесь Брайтон. Біля вітрини постійно юрмилися зацікавлені. Особливою увагою користувалися маленькі листи на верхівці піраміди. Саме вони і забезпечили винахідникові успіх у торговій справі, а потім і славу. І от чому саме. Раніше брайтонці писали листи на папері різного формату. Проте після виставки у паперовому магазині стало модним користуватися для листування папером формату візитної картки. Мода знаходила все більше шанувальників, хоча «візитки» були не зовсім зручні, тому що їх належало ще складати у вигляді пакетика, чистий бік якого призначався для адреси.

І тоді Бреверу спала на думку геніальна ідея. Він зробив невелику партію спеціальних пакетів і роздав як безплатний додаток до куплено­го у нього паперу. Новинка сподобалася. Тепер уже всі відправляли лис­ти неодмінно в «пакетах містера Бревера». Передчуваючи великий успіх, торговець доручив виготовлення поштових пакетів дванадцятьом спеціальним підприємствам і навіть сконструював машину для цього. Це було у 1820 р. А трохи пізніше «пакети містера Бревера» стали називатися «конвертами» – від англійського слова «to cover» (закривати). Ще через кілька десятиліть ідея попереднього проклеювання одного з клапанів конверта сяйнула француза Пуарье. Для цього листи скріплювалися сургучем чи спеціальною облаткою.

Взагалі справжні законодавці моди у поштовій справі – англійці. Наприкінці XIX ст. саме вони стали використовувати різнобарвний поштовий папір, колір якого має відпо­відати тому чи іншому дню тижня. Монограми у верхньому лівому куті робилися дуже маленькими або взагалі не робилися, зате вищим шиком вважалося запечатування листа білим сургучем.

Стимулом до появи першої ілюстрованої поштової картки стали, як не дивно, події франко-прусської війни 1870-1871 рр. Для солдатів і офіцерів поштові картки були дуже зручною формою листування, а дехто їх навіть прикрашав різними малюнками. Деякі історики стверджують, що саме цей факт передував появі офіційної ілюстрованої поштової картки. Зрозуміло, нині важко встановити точну дату, місце її появи та першого автора. Французькі філателісти вважають, що це був книготорговець Леон Беснардо з Бретані. Помітивши, що солдати прикрашають картки малюнками, він замовив у друкарні в Ренні перші французькі ілюстровані картки. Водночас німецькі філателісти упевнені, що творцем першої ілюстрованої картки був книгопродавець А. Шварц з Ольденбурга. 16 липня 1870 року (день мобілізації німецької армії проти Франції) він вислав офіційний поштовий бланк деякому Б. Брауну до Магдебурга і прикрасив його у верхньому лівому куті адресної сторони малюнком гренадера і словом «Моbile». У 1875 р. Шварц повернувся до своєї ідеї і видав 50 ілюстрованих листівок. Він описав ці факти і поміс­тив репродукцію своєї першої листівки в 1900 р. у філателістичному журналі.

У квітні 1965 року на сторінках швейцарського журналу «Марочна газета» югославський теоретик філателії Мирко Вернер писав, що творцем першої ілюстрованої картки був серб Петар Манойлович, офіцер австро-угорської армії, який служив 1870 р. у Відні. Саме йому спала на думку ідея випустити ілюстровану листівку, що він і зробив разом із редакцією сербського журналу «Zmaj» («Дракон»), який виходив тоді у Відні. На листівках був зображений дракон, що тримає в пазурах паперову стрічку, на якій можна було написати адресу, а також намальовані характерні краєвиди Москви і Стамбула (куполи церков і мечетей), потяг і пароплав з гербом тодішнього королівства Сербії. Картки були надруковані віденською друкарнею Вальдхейма. На думку М. Вернера, наприкінці 1870 року вони використовувалися для постійного листування редакції, а єдиний збережений примірник відправили з Відня в Сомбор (Югославія) 19 травня 1871 року.

Щороку 9 жовтня світове поштове співтовариство відзначає Всесвітній день пошти на честь історичної дати 9 жовтня 1874 року, коли була укладена Бернська Угода, що заснувала Всесвітній поштовий союз (ВПС) із штаб-квартирою в столиці Швейцарської Конфедерації м. Берні, за участі делегатів із 22 країн Європи, Північної Америки та Єгипту.

Всесвітній поштовий союз (ВПС) є спеціалізованим агентством Організації Об'єднаних Націй, що регулює надання універсальної поштової служби. Країни-члени ВПС (191 країна), у тому числі й Україна, що увійшла до складу ВПС ще 1947 р., на XII конгресі Всесвітнього поштового союзу у Парижі, формують найбільшу мережу доставки у світі. 5 млн поштових працівників усього світу щорічно обробляють і доставляють близько 430 млрд внутрішніх поштових відправлень, майже 6 млрд міжнародних відправлень, понад 5,4 млрд. простих посилок.

ВПС забезпечує країнам і громадянам право на єдину поштову теорію, відпрацьовує єдину технологію збору, приймання, обробки і доставки пошти, упроваджує єдині стандарти якості, надає рекомендації щодо тарифів, розробляє стратегію розвитку пошти та поширює нові технології.

Радимо почитати:

  1. «Укрпошта» відзначила 30-річчя своєї діяльності URL: https://history.rayon.in.ua/news/676939-ukrposhta-vidznachila-u-lyutomu-30-richchya-svoei-diyalnosti (дата звернення:  08.10. 2024).
  2. 100-річчя випуску перших поштових марок України URL: https://naurok.com.ua/prezentaciya-do-100-richchya-poshtovo-marki-77582.html (дата звернення:  08.10. 2024).
  3. Булгак О. В. Свідок епох: до Всесвітнього дня пошти // Календар знаменних і пам’ятних дат. 2007. – № 4. – С. 38–44.
  4. Гайдук С. Козацькі листоноші // Берегиня. – 2007. – № 4. – С. 83–85.
  5. Закон України «Про поштовий зв’язок» зі змінами від 09.06 2024. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2722-20#Text (дата звернення: 08.10. 2024).
  6. Історія компанії «Нова пошта» URL: https://novaposhta.ua/istoriya_kompanii  (дата звернення:  08.10. 2024).
  7. Історія пошти і поштових марок УНР URL: https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/Історія_пошти_і_поштових_марок_УНР.html (дата звернення:  08.10. 2024).
  8. Історія української пошти: як все починалось URL: https://ua.igotoworld.com/ua/article/884_istoriya-ukrainskoy-pochty.htm (дата звернення:  08.10. 2024).
  9. Максимець С. Для козаків і міленіалів: як змінювалася пошта в Києві URL: https://weekend.today/gorod/dlja-kazakov-i-millenialov-kak-menjalas-pochta-v-kieve.htm (дата звернення:  08.10. 2024).
  10. Токар Н.В. Історія розвитку права на таємницю кореспонденції та причини його виникнення // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. – 2015. – № 18, т.1. – С. 121–125.
  11. Федорів І. Марки як зброя. Історія українського поштового спротиву URL: https://glavcom.ua/publications/marki-jak-zbroja-pro-ukrajinske-mistetstvo-informatsijnoho-sprotivu-869890.html (дата звернення:  08.10. 2024).
  12. Шпак Н. Історія поштового індексу, який насправді винайшли в Україні URL: https://spravjniistoriyi.com.ua/2024/07/08/istoriia-poshtovoho-indeksu-yakyy-naspravdi-vynayshly-v-ukraini (дата звернення:  08.10. 2024).
  13. Щеглюк М. Про найдавнішу пошту в Україні // Дзвін. – 2008. – № 1. – С. 114–127.

.

Приклад поштової картки (українською мовою)

Почтовая карточка (на украинском языке) 3 коп. "Красноармеец" (выпуск 1926 г.)
Прошла почту в 1926 г. из г. Херсон в г. Одесса.
Интересное письмо.
Адресовано Бродской.
Двуязычные штемпеля.

Календар подій

    12 3
4 5 6 7 8 910
1112 13 14 15 16 17
1819 20 21 22 23 24
25 26 27 282930