Юрій Горліс-Горський

Юрій Горліс-Горський (Городянин-Лісовський) – людина-легенда.

Його мати – Людвіга Соколовська походила зі шляхетного польського роду. Батько Юрій Лісовський – офіцер російської імператорської армії, не знайшовши іншого способу одружитися з коханою жінкою, викрав майбутню дружину з батьківського аристократичного дому.

Народився Юрій Горліс-Горський 14 січня 1898 року в селі Демидівка на Полтавщині. Коли грянула Перша світова війна, додавши собі чотири роки, юнак подався на фронт, де служив під командуванням князів Хана-Нахічеванського та Султан-Гірея. А вже невдовзі Юрій Горліс-Горський став хорунжим 1-го Гайдамацького кінного куреня імені Кармелюка, потім служив у 2-му Запорозькому кінному полку Запорозької дивізії Армії УНР.

Згодом був славнозвісний Зимовий похід і «трикутник смерті», коли між Любарем, Чорториєю та Мирополем українські війська опинилися в оточенні трьох ворожих армій. Саме Зимовій похід і привів Юрія Горліс-Горського до Холодного Яру, де він вступив у нову боротьбу вже під чорним прапором повстанців. Власне цьому періоду присвячена його найвідоміша книга «Холодний Яр», яка вперше побачила світ 1934 року у Львові.

Обравши прізвисько Залізняк, Горліс-Горський став осавулом 1-го куреня полку гайдамаків. Холодноярський період Юрія Лісовського цілком міг би стати джерелом для написання сценарію у найкращих традиціях голлівудських блокбастерів: битви, засідки, шпигунські пристрасті, ув’язнення, навіть вирок «смерть» і, звісно, кохання. Саме любовна історія є чи не найдраматичнішим розділом історичного роману. Адже Юрій Горліс-Горський поставив першим свій підпис під коротким вироком смерті, винесеним його коханій Галі, яка, знову ж таки заради кохання, зрадила холодноярців. За доносом дівчини усіх спійманих розстріляли.

 Пізнав Юрій Горліс-Горський льохи Єлисаветградської ЧК, камери Лук’янівської в’язниці, тюрем Вінниці, Полтави, Херсона. Прикидався божевільним, «погоджувався» на співпрацю з червоними, а потім як подвійний агент провалював спецоперація ЧК. Та 1924 року  повторний арешт і вирок – 15 років. Тоді симулював психічні розлади, бо «лікарня – не тюрма, з неї можна втекти». Знайдені в кишені безнадійного хворого документи стали квитком на волю.

1932 року Юрій Горліс-Горський оселився у Львові, на площі Ринок, 5, у квартирі №7.  Тут взявся за перо. Перший твір «Ave, dictator», присвячений Сталіну, побачив світ 1933 року, а 1934, за сприяння митрополита Шептицького, вийшов перший том «Холодного Яру», який галицька молодь хапала як гарячі пиріжки, всотуючи у себе героїчну боротьбу селянських повстанців Центральної України.

Знову смерть гналася за Горліс-Горським у березні 1939 року. Після невдалої спроби проголошення Карпатської України, угорці жорстоко переслідували українців. Юрій з двома товаришами намагався дістатися Румунії. Одного з товаришів застрелили мадяри, а Горліс-Горський з Миколою Сидор-Чарторийським втекли в гори.

Згодом доля закинула Юрія Лісовського до Греції, а потім – Туреччини. Свої мандри він описав у «Подорожніх зигзагах». Доля закидає Юрія Горліс-Горського до Фінляндії, веде розвідницьку діяльність у Ленінграді, а з 1941-го очолює український відділ радіостанції у Берліні.

Одна з найбільших мрій письменника здійснилася 1942 року – він повернувся до Холодного Яру. Тоді зміг відвідати батьків отаманів Петра і Василя Чучупаків. Організував відновлення могили Василя Чучупаки – на металевому хресті прикріпили тризуб. Приблизно у цей самий час була відновлена й освячена могила Чорного Ворона біля Розуміївки. Тому дослідники життя Горліс-Горського приписують це саме йому.

По поверненні до Львова 26 листопада 1943 Лісовський одружився з Галиною Талащук, яку зустрів вперше 1932 року в Рівному. Тоді майбутній дружині Горліс-Горського було вісім і під час святкування Великодня вона ховалася під столом від дядька, з яким не хотіла христуватися. А через 10 років він повів її до вівтаря у православній церкві Святого Георгія. Далі доля закинула їх до Німеччини, де подружжя оселилося в таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі.

Життя у таборі для переміщених виявилося небезпечнішим за ворожі штики і кулі. Інтриги підсилювалися участю в них різних розвідок – англійської, американської, зрештою, радянською. Остання охоче підливала олії до вогню, розпалюючи ворожнечу в українському середовищі. Юрій Горліс-Горський мав надію покласти край цьому за сприяння шефа британської розвідки СІС Карла. Однак саме ця людина зіграла фатальну роль у долі письменника.

25 вересня 1946 року у Юрія Горліс-Горського народилася донька, яку назвали Ларисою – на честь Лесі Українки. 26 вересня у полковника Дацька відбулася нарада, в якій брали участь генерал Омелянович-Павленко, полковник Долуда, директор видавництва «Українські вісті» Майсюра і Горліс-Горський.

27 вересня Городянин-Лісовський мав зустрітися з Карлом. На зустріч він виїхав поїздом з Аугсбурга, де на нього чекав джип з «американцями». Борис Левицький та Роман Паладійчук тоді його побачили востаннє.

Хто був тими загадковими «американцями», так і невідомо. Борис Левицький намагався встановити обставини зникнення друга, а свої пошуки описав у «Вбивстві Горліс-Горського». За його версією, приятеля Юрка відвели у будинок, де той, намагаючись вирятуватися з рук нападників, жбурнув через вікно стільця – хотів привернути чиюсь увагу, але йому на шию накинули зашморг і задушили.

Нічого не знала про загибель чоловіка Галина, яка у день його зникнення лежала у лікарні після пологів. Ще протягом двох років вона надіялася, що Юрій живий і просто, як і раніше, сидить у якійсь тюрмі. Додавали надії й чутки, що ширилися між біженцями, мовляв Горліс-Горський втік до совєтів.

«Я чекала на Юрка два роки, сподіваючись, що він з’явиться, аж поки втратила надію…» – писала дружина Галина.

На сьогоднішній день всі обставини загибелі Юрія Горліс-Горського – це мозаїка з окремих уламків, яка так і не дає цілісної картини, яка б відтворила події того дня.

Ось так закінчилася історія безстрашного воїна – УНРівця, холодноярця Залізняка, розвідника, письменника, борця за волю України Юрія Горліс-Горського, уродженого Юрія Лісовського (за матерілами О. Дудар).