Сайт Інформаційно-бібліографічного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
20.06.2017 11:30

Пізнаємо рідну історію разом!
Теплим та насиченим виявилося інтегроване засідання...

19.06.2017 12:50

"З щирістю шануймо українську мову!": Випускний – 2017
Чи люблять херсонці рідну мову? Як показує досвід,...

14.06.2017 12:10

Кліовці на Католицькій, або Вивчаємо вулиці старого Херсона
Літо – чудова пора для неспішних прогулянок вулицями...



Галерея


Гість | Увійти
Версія для друку

Гуменюк М. І. І. Калинович як бібліограф

Іван Титович Калинович, видатний український бібліограф, книгознавець і громадсько-політичний діяч народився 25 листопада 1885 р. у Львові в родині дрібного підприємця-будівельника.
Спочатку він навчався в народній школі, потім у гімназії. Важкі матеріальні умови примусили Івана Калиновича залишити гімназію і перейти до Тернопільської учительської семінарії. Згодом він перейшов до учительської семінарії в Заліщиках.
Навчаючись у семінарії, Іван Калинович не задовольнявся офіціальною програмою і істотно доповнював її читанням творів української, російської та світової літератур.
У Центральному історичному архіві УРСР у м. Львові зберігається список книжок, що їх прочитав Іван Калинович у семінарії. Тут — твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Нечуя-Левицького, М. Вовчка, Л. Глібова, П. Мирного, І. Франка, Б. Грінченка, М. Гоголя, В. Короленка, В. Шекспіра, Ф. Шіллера, Г. Гейне та ін.
У 1904 р. Іван Калинович дістав посаду вчителя у с. Антонові Чортківського повіту, пізніше був управителем школи у Ворохті (тепер входить до Яремчанського р-ну Івано-Франківської обл.).
За участь у виборчій агітації Івана Калиновича звільнили з учительської посади. Восени 1907 р. він зайняв посаду поштового урядовця в м. Бориславі.
Перед приходом царського війська в Галичину у період першої світової війни Іван Калинович емігрував до Відня, а наприкінці 1916 чи на початку 1917 р. повернувся до Галичини й оселився в Дрогобичі. Ідейна незрілість, честолюбиве прагнення займатися «високою політикою» були причиною того, що І. Калинович в роки після першої світової війни зробив окремі помилкові кроки. Зокрема, під час буржуазної Західно-української народної  республіки він був секретарем  нафтового комітету в Дрогобичі, редагував «Дрогобицький листок» — орган повітової управи ЗУНР. Наприкінці 1919 р. він вдруге емігрує до Відня.
В 1922 р. Іван Калинович повертається з еміграції до м. Золочева. У світогляді його в цей час настають істотні зміни, зумовлені успіхами соціалістичного будівництва в Країні Рад, розвитком української радянської державності і розгортанням революційного руху в Західній Україні.
Калинович радів з того, що «слова великого Кобзаря сповнилися хоч по тім боці Збруча», тобто в Радянській Україні, що «там споборники святої волі» здобули перемогу над гнобителями.
Еволюція у світогляді І. Калиновича привела його в організацію «Сельроб», яка проводила свою роботу під керівництвом Комуністичної партії Західної України. Калинович був одним з керівних діячів Золочівської організації «Сельроб», виступав на зборах, вічах, редагував сельробівську газету «Наше слово», яка видавалася у Львові в 1927 р. Помер І. Калинович 11 листопада 1927 р. у Львові.
Після смерті І. Калиновича газета «Культура і побут» (додаток до газети «Вісті») писала, що «політична лінія покійного виразно вела його в радянський табір». Тоді ж Українська книжкова палата порушила клопотання перед Народним Комісаріатом освіти про те, щоб відзначити заслуги покійного перед українською культурою виданням його літературно-бібліографічних праць і наданням дружині І. Калиновича пенсії.
Західноукраїнська реакція не залишила в спокої І. Т. Калиновича і після його смерті: якийсь піп у листі до дружини бібліографа обвинувачував її чоловіка в тому, що він, мовляв, «в послідніх хвилинах життя свого виступав публічно проти церкви і єї науки, умер без сповіді і без християнського похорону... не звертався до бога о прощення».
Іван Калинович належав до тих бібліографів, які самовіддано працювали на ниві української бібліографії. Він гордився званням бібліографа, ставлячи до цього звання високі вимоги.
«Теперішній бібліограф, — писав Іван Титович у статті «Сучасний стан української бібліографії», — не може бути звичайним собі реєстром-техніком, котрий з фотографічною докладністю списує назви публікацій та механічно складає їх в поазбучному порядку авторів чи заголовків творів (хоч одне і друге також потрібне), — але його завдання є зібраний матеріал критично скласифікувати і по науковим дисциплінам розложити (усистематизувати). А таке групування вимагає від біблїографа-впорядника не тільки докладного ознайомлення із змістом належного до систематизації матеріалу, а й основного наукового знання в тій ділянці, в якій задумує він працювати».
Такі вимоги до бібліографа актуальні й тепер.
Займатися бібліографією І. Калинович почав у Бориславі. Влітку 1908 р. він їде до Брюсселя, де докладно знайомиться з роботою Міжнародного бібліографічного інституту, відвідує тримісячні бібліографічні курси, які чимало дали йому для засвоєння теорії й методики бібліографії.
Одним з перших друкованих спроб Калиновича в галузі бібліографії слід вважати його виступи на сторінках «Неділі» — літературного додатку до Львівської газети «Діло». Так, у № 8 «Неділі» за 1912 р. Іван Титович надрукував бібліографічну інформацію «Переклади з української мови».
Іван Калинович був автором багатьох бібліографічних праць, а серед них «Переклади з української літератури», «Преса з приводу смерті Івана Франка (бібліографічна замітка)», «Польські наукові причинки по українознавству (за 1914-1916 рр)», «Поазбучний спис творів Михайла Яцкова (1900—1947)», «Покажчик до української соціалістичної і комуністичної літератури» (Відень-Київ, 1921, 110 стор.), «Бібліографія українознавства за 1914-1923 рр. Вип. 1. Історія України. Публікації в українській мові» (Львів, 1924. 59 стор.), «Осгаіпіса» в чужих мовах і виданнях за 1924 р.», «Німецькі наукові причинки по українознавству за 1924 р.» и, «Спис видань т-ва «Просвіта» у Львові. 1868-1924» (Львів, 1926, 41 стор.). Калиновичу належить перша бібліографія творів В. І. Леніна в українських перекладах.
Бібліографічна діяльність Калиновича позначена тематичною різноманітністю і високим професіональним рівнем. Водночас для ряду йо¬го бібліографічних праць характерні еклектизм, об'єктивізм, невимогливість у виборі тематики, що можна пояснити політичною незрілістю у певний період його діяльності. Крім того, слід зважити на те, що важкі матеріальні обставини примушували І. Калиновича виконувати окремі сумнівні бібліографічні теми на замовлення. Калинович був чи не єдиним українським бібліографом дорадянського періоду, який відважився жити з бібліографії.
І. Калинович прагнув координувати роботу українських бібліографів, хотів зосередити їх зусилля на виконання найважливіших завдань української бібліографії. З цією метою він друкував іноді повідомлення про те, над чим працює той чи інший український бібліограф, знайомив читачів з своїми бібліографічними планами тощо. Одну з таких інформацій він вмістив (псевдонім Демко Лютай) на сторінках Станіславського журналу «Книжка».
І. Калиновича завжди цікавили питання книгознавства, бібліотекознавства. Книжку він любив пристрасно, розглядав її як живу істоту, яка гідна постійної уваги й пошани. Серед його друкованої і рукописної спадщини зустрічаємо присвячені книжці рядки, які звучать, наче ода.
«Книга! .. Звичайне слово, а скільки в ньому змісту! Скільки в ньому нерозгаданих тайн всесвіту, скільки чарівних думок цілого ряду віків, творчих ідей різних апостолів правди і науки»,— писав І. Калинович у статті «Тайна і святиня книги».
На сторінках газети «Наше слово» Калинович підкреслював необхідність популяризації серед трудящих Західної України революційних книг і, зокрема, книг радянських. Про радянську книгу він писав: «За останні роки радянська книга має величезні досягнення не тільки по своїй кількості, але, що важніше, по якості, по змісту, і вона зовсім задовольняє класові потреби селянства й робітництва західноукраїнських земель і допомагає до освідомлення працюючої маси та соціалістичної перебудови світогляду мільйонів трудящих».
І. Калинович багато уваги приділив влаштуванню громадських бібліотек і читалень, складав з цього питання щось на зразок посібників. В одному з його рукописів (це, очевидно, був реферат, який він виголосив перед слухачами) знаходимо своєрідне «зведення» вимог до бібліотеки і бібліотекаря.
Вивчення читачів та їх запитів, досконале знання книжкового фонду й уміння раціонально його комплектувати — ці вимоги Калиновича до бібліотекаря не застаріли і в наш час.
І. Калинович серйозно займався книжковою статистикою. До своєї праці «Сучасний стан українського друкованого слова (Бібліографічно-статистичний нарис)» він склав докладні статистичні таблиці української книжкової продукції за 1914-1924 рр. Література в цій таблиці згрупована за галузями знань, жанрами, видами. Для порівняння він наводив також дані про видання книг за ці ж роки у багатьох європейських країнах.
Після Івана Титовича Калиновича залишилася цінна рукописна спадщина. Основна її частина зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки Міністерства культури УРСР, менша — у Центральному історичному архіві УРСР у м. Львові. Дещо з листування І. Калиновича, зокрема, його листи до І. Франка, знаходимо у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка в Києві.
Рукописна спадщина І. Калиновича надійшла у фонд Львівської державної наукової бібліотеки Міністерства культури (тоді бібліотека АН УРСР) в 1940 р. від сім'ї бібліографа.
В архіві І. Калиновича налічується приблизно 800 од. зб. Крім бібліографічних матеріалів, тут є літературно-критичні матеріали, рукописи зроблених ним перекладів з інших літератур, праці з питань книгознавства та бібліотекознавства, листи до бібліографа багатьох діячів української культури, в тому числі — В. Бобинського, М. Вороного, М. Ірчана, В. Щурата та ін.
Особливу цінність у рукописній спадщині Івана Титовича Калиновича являють бібліографічні матеріали (близько 200 тис. карток). Тут бібліографічні матеріали до історії України, друкарства, бібліографія українського мовознавства, літературознавства, етнографії, фольклору, преси, кооперації, географії, геології та багато іншого.
Значне місце в архіві Івана Титовича Калиновича займають бібліографічні матеріали краєзнавчого характеру: про Закарпаття, Волинь, Поділля, Київщину, матеріали до бібліографії окремих міст України, бібліографічні відомості про українську пресу, матеріали до біо-бібліографічного словника українських письменників та ін.
Значення Івана Титовича Калиновича в історії української бібліографії полягає в тому, що він був першим бібліографом творів В. І. Леніна в українських перекладах, а також одним з перших українських бібліографів, які звернулися до бібліографування соціалістичної і комуністичної літератури українською мовою.
Цінний вклад зробив Іван Титович Калинович в українську бібліографію і працями, в яких відображена присвячена Україні іншомовна література.
Критичне освоєння бібліографічної спадщини Івана Титовича Калиновича може дати багато корисного радянським дослідникам — філологам, історикам, економістам та ін.
 

// Архіви України. – 1965. - № 6. – С. 52-55.

Вхід