Реабілітований посмертно. Поет Андрій Панів (1899–1937)
Реабілітований посмертно.
Поет Андрій Панів (1899–1937)
Андрій Степанович Панів – український поет, журналіст, перекладач народився 30 вересня 1899 року в сім’ї волосного писаря Харківської губернії. Початкову освіту здобув у земських школах Рильського повіту Курської губернії.
Після закінчення Курської вчительської семінарії (1918) працював спостерігачем в Курській метеорологічній обсерваторії. У 1918-1920 рр. вчителював у залізничних школах на станціях Лиман та Ізюм Північно-Донецької залізниці. Талановитий і здібний вчитель, він брав активну участь у драматичному гуртку, чудово грав на піаніно та скрипці. Згодом повернувся в с. Коров'яківці, де колись сам здобував початкову освіту, й очолив місцеву школу.
А. Панів, закінчивши Харківський інститут народної освіти (1925), працював у редакціях газети «Селянська правда», журналів «Сільськогосподарський Пролетар», «Плуг», «Трактор», у видавництві «Плужанин», викладачем історії української літератури ІНО. З початку 30-х років - викладачем і науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. У цей час вийшли його перші літературні спроби. Власні вірші, новели, літературно-критичні статті він друкував у різних періодичних виданнях України. Видав першу дитячу книгу «Як звірі хату будували» (1925), збірку ліричних новел «Село», пізніше поетичні збірки «Вечірні тіні» (1927), «Без межі» (1933), збірку оповідань «Христя» (1928) та декілька підручників для дитячих закладів.
Разом із Т. Винником і М. Плевако підготував і видав читанку для старших груп дитячих установ – «В боротьбі», де було зібрано найкращі твори українських письменників. Підготував підручник для учнів 5 класу трудової школи «Робоча книжка з української мови та літератури», посібник для бібліотечки учня «Початок усіх початків. Будова і властивості матерії», книгу про весь всесвіт «Світознавство», в якій йдеться про форму землі та небесних світил, про їхній рух у небесних просторах і про закони цього руху. В кінці книги автор описує походження землі та всесвіту і перші часи життя землі в далекому минулому.
А. Панів незмінно був відповідальним секретарем літературної організації селянських письменників «Плуг», на вечірках якого великим успіхом користувався вірш поета «Наймит»:
«І я друзів новітніх знайшов:
Це могутні й слухняні машини –
Вони тихі, не люблять розмов,
Та напружені м’язи і жили,
А у жилах – крицевая кров».
У цьому вірші змальовувався шлях селянського юнака, який дивиться у майбутнє і бачить змичку села з містом. Після ліквідації «Плугу» поет був членом ВУСПП.
Андрій Степанович не входив до жодної політичної партії, але поділяв соціальні погляди боротьбистів. 1 грудня 1934 року в Ленінграді було вбито ватажка комуністів С. Кірова. Починається жорсткий тиск на українську культуру з боку влади. За вірш про Дніпрельстан на А. Паніва було навішано ярлики баптиста, дрібнобуржуазного інтелігента, міщанина. З часом цим ярликам почали надавати політичного характеру. Його звинувачують у причетності до терористичних груп, що «ставили за мету організацію замахів на керівників партії та уряду».
Вночі проти 6 грудня 1934 року у квартирі в будинку «Слово» проведено обшук. А. Паніва арештовують. 29 грудня 1934 року його змушують «визнати» приналежність до контрреволюційної організації, проте участь у підготовці терактів він твердо заперечує. Згодом, не витримавши тортур - визнає себе винним: «носив камінь за пазухою проти вождів партії». 28 березня 1935 року Андрія Паніва разом із іншими «терористами», серед яких Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник та ін., позбавили волі на 10 років з конфіскацією майна. Покарання відбував у концтаборі СЛОН – на Соловецьких островах у Білому морі, де провів понад два роки.
Проте «трійка» НКВД по Ленінградській області 9 жовтня 1937 року ухвалила рішення у сфабрикованій справі № 103010-37 р. «на 134 особи українських буржуазних націоналістів». У списку був і Панів. Його разом з іншими ув'язненими українськими поетами та діячами культури – Кулішем, Любченко, Вражливим, Епіком, Підмогильним, Штангеєм, що перебували тоді в Соловецькій тюрмі особливого призначення, засудили до розстрілу. Підставою стала довідка оперативної частини Соловецької тюрми: «залишаючись на попередніх к.-р. позиціях, продовжуючи контрреволюційно-розвідницьку шпигунську, терористичну діяльність, [вони] створили організацію «Всеукраїнський центральний блок». Їх розстріляли разом із Миколою Зеровим, Марком Вороним і Павлом Филиповичем. Вирок виконали 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.
Військова колегія Верховного Суду СРСР 4 серпня 1956 року обидва вироки щодо Андрія Паніва скасувала і справу припинила через відсутність складу злочину. Реабілітований посмертно.
На місці масових розстрілів у Карелії, де 1997 року створено меморіал «Сандармох», 2004 року коштом фонду світового українства збудовано гранітний пам'ятник – Козацький хрест «Убієнним синам України». 
1960 року у київському видавництві художньої літератури було видано збірку вибраної поезії А. Паніва «З плугом». До збірки ввійшли поезії з книг «Вечірні тіні», «Без меж», окремий розділ – «Пісні». Першу книжечку поезій «Вечірні тіні» автор видав у 1927 році. Вона включала вірші, зібрані за шість років інтенсивної поетичної діяльності. Поет досить вимогливо відібрав краще зі свого доробку, але багато його творів для дітей та пісень, які друкувалися в пресі до книжки не ввійшли.
Оптимістична, життєстверджуюча творчість А. Паніва була перейнята ідеєю перетворення світу, радісним сприйняттям дійсності. В своїх віршах він оспівує перетворення села, його з’єднання з містом. На зорі нового життя, коли навколо ще лютував голод і розруха, він мріяв про майбутнє, коли «на чорні лани прийдуть велетні грізні», коли «не буде надмірної втоми, не буде змарнілих, спітнілих облич», «а земля, покорившись Людині, стане тихо снувати казки Майбуття» («З плугом»). Перетворення села, його індустріалізація проходить лейтмотивом у ранній творчості поета. Його ліричний герой в тихий вечір прощається з полем і йде в місто. Місто уявляється йому невідомим і далеким, а лани просять «Не йди, останься!», але він іде, щоб наблизити той час коли:
«… Прийдуть до нас нові боги –
Мовчазні, могутні, грізні –
Переорють стежки, дороги
У обійми візьмуть залізні» («В тихий вечір»).
Місто не лякає поета, навпаки, він черпає в ньому мудрість і наснагу, бо воно вже не вороже селу, як це було раніше:
«Ти нас не узнаєш… Ми станемо мудрі –
У місті ми мудрість візьмем,
Квітками новими вберем твої груди
З пісень і машинних поем» («Десь плакала осінь …»).
Вірш «Дніпрельстан» (1926) став своєрідним заспівом, який свідчив про перехід поета від селянської тематики до індустріальної. В ньому втілено думку про велич праці, яка відкриває нову еру в розвитку людства та перспективи прекрасного майбутнього:
«Залізним кроком дні ідуть
Над нашим бунтівливим краєм.
Святкує перемогу труд,
Вінком новим чоло вінчає».
«Яка краса крізь забуяє,
Який ще небувалий спів.
Між селами – огні трамваїв,
Завод - без диму й димарів.
Земля одкриє своє лоно,
Нове зерно дасть тихий степ,
Країна, дика й невгомонна,
Електрикою проросте …».
Цей вірш, написаний простими, вдало підібраними словами, вважався одним із вищих зльотів поетичного таланту А. Паніва:
«Ідуть вперед чудесні роки,
Плетуть пасмо нових поем.
Сьогодні, Дніпре наш глибокий,
Тебе ми працею скуєм!»
У книжці поезій «Без меж» (1933) містяться твори, у яких розробляється та ж тематика, що і раніше, але вже відповідно до нових етапів життя країни. Збірка складається з циклів, назви яких свідчать про її тематичне спрямування. У циклі «Три зустрічі» йдеться про село минуле, сучасне і майбутнє. В нього входять вірші «Пісня трактористів», «Межі» («Без меж»), «Школа», присвячена Сумському педтехнікуму, «Густиня» – Густинській дитячий колонії на Прилуччині, «За біле золото» – комуні «Червона зоря» на Вовчанщині. Ці вірші-присвяти було написано після зустріч поета з читачами у частих виїздах у радгоспи, колгоспи, МТС.
А. Панів одним із перших в українській поезії почав розробляти тему дружби народів. На контрастних зіставленнях старого з новим побудовано вірші «Азербайджан», «Боржом». Сам поет завжди був на стороні нового. Йому уявляються в майбутньому підкорені гори і всевладдя людини. А головним мотивом цих віршів є думка:
«Я не в чужих … І хоч моє нерідне слово
Не втнуть мої товариші –
Рука у кожного засмагла й мозольова,
В очах тепло селянської душі» («Я не в чужих»).
Цикл «Білорусь», написаний в період 1928-1930 рр., розвиває мотив дружби народів. Він з’явився після перебування А. Паніва з групою українських письменників в Білорусії, що сприяло взаємному обміну творчим досвідом. Панів перекладає вірші кращих білоруських поетів – Я. Купала та Я. Коласа. Кілька перекладів ввійшло до «Без меж».
У розділ книги «Ми стоїмо на варті Дніпрельстанів» провідною темою є тема оборони країни. Поряд із «Мобілізаційним маршем» («Пильність, увагу усі напруж, до перемоги кроком руш») вміщено сонет «Ескадра коло Абхазії».
У фрагментах «Дим над Хортицею», вірш названий «Прологом» (1926) має характер заспіву до циклу, який змальовує уже збудований Дніпрельстан. В ряді інших віршів постає картина Дніпрельстану, який відкриває нову еру електрифікації всієї країни, живить струмом степи і заводи, перепускає через свої шлюзи сотні пароплавів. Поетично зображено перемогу індустріалізації в «Агропісні майбутнього»:
«Лине струм із Дніпрельстану
По дротах дзвенить,
Лан в ранковому тумані
Про майбутнє спить».
У вірші «Великий Дніпро» поет прагнув втілити враження від конференції, яка проходила в Києві 10 березня 1933 року. На ній були накреслені величні перспективи подальшого освоєння Дніпра, будування цілого каскаду електростанцій. Це був своєрідний зразок «наукової поезії», як «З плугом» і «Вогник». Прагнення дати живі малюнки життя і образи нових людей відчувається в ряді малюнків колективізованого села, вміщених у розділі «Більшовицька четверта» – «Вечір і містечку», «Розмова з бригадиром».
І ще одне велике враження на поета справила постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року про заклики писати правду, відмовитись від римування лозунгів. Ці думки він висловив у вірші «Двадцять третє квітня»:
«Писати правду! Правду без прикраси,
Без скигління і вигуків «ура», –
Брехні не знає наш незборний клас
І сміливо в майбутнє прозира …
. . . . . . . . . . . . . .
Ні скигління, ні грому барабана,
Ні решток групової боротьби.
Йде правда, в простоту сувору вбрана,
Складна, як складність нашої доби».
А. Панів був автором текстів численних пісень, які користувались чималою популярністю у 20-ті роки XX ст. Поезія «Нас покликали в військо червоне» про молодих селянських хлопців, яких Батьківщина покликала у військо. Перед ними відкривається неоглядний простір, перспектива праці, навчання, щасливої долі. Завдяки музиці К. Богуславського стала загальновідомою піснею.
«Молода наша доля весела.
(А у грудях мов зорі горять) –
Спочивайте , задумані села,
Здрастуй місто, мурований брат».
Ця пісня викликала яскраві емоції у передчутті чогось чудесного:
«А серці пісні – не пісні,
А в руках – революції стяг.
Ми запалим на всесвіт вогні,
Що не сміло ще досі горять.
Наша доля, найкраща за всіх!
На безкраї простори йдемо.
Не страшні нам ні злоба, ні сміх. –
Бо ми щастя для всіх куємо!»
Також широковідомою була пісня «Йдемо вперед»:
«Йдемо вперед, віки за нами,
Червоний прапор у горі,
І голубими берегами
Комуна сяє вдалині».
Віршам поета властива простота і чіткість ритмічного малюнка, слідування традиціям класичної поезії. Образність його віршів близька до народнопісенної.
Отже, Андрій Панів сказав своє слово в українській літературі. Без його творів поезія 1920-х років виглядала б біднішою.
Твори А. Паніва:
- Панів А. Без меж : поезії / А. Панів. – Харків, 1933. – 143 c.
- Панів А. В боротьбі : читанка для старших груп дитячих установ соцвиху / А. Панів, Т. Винник, М. Плевако. – Харків, 1925. – 436 с.
- Панів А. З плугом. Вибрані поезії / А. Панів. – Київ, 1960. –100 с.
- Панів А. На місто стомлене здаля дихнула осінь… : вірш / А. Панів // Червоний шлях. – 1923. – № 2.
- Панів А. Світознавство / А. Панів. – Одеса, 1929. – 136 c.
***
- Шевченко Т. Сон / Т. Шевченко; передм. А. Панів. – Харків, 1934. – С. 3–10. (Передмову вилучено. Прізвище вказано на титульній сторінці).
Матеріали щодо вивчення творчості А. Паніва:
- З порога смерті... : письменники України - жертви сталінських репресій : [А. Панів та ін.] / Л. Бойко, О. Мусієнко. – Київ, 1991. – Вип. 1. – 494 с.
- Крижанівський С. Андрій Панів // Панів А. З плугом: Вибр. поезії. – К., 1960. – С. 3– 17.
- Невідоме Розстріляне Відродження : антологія / уклад. та авт. передм. Ю. Винничук. – Харків, 2016. – 768 с.
- Остання адреса : Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937-1938 роках : В 2 т. – Київ, 2003.
- Панів Андрій Степанович / С. Крижанівський // Енциклопедія Сучасної України / Редкол. : І. Дзюба, А. Жуковський, М. Железняк [та ін.]. – Київ, 2024.
- Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років / Упоряд. Р. Мовчан. – Київ, 2015. – 640 с.
- Шевченко С. Соловецький реквієм / С. Шевченко. – Київ, 2013.
Матеріал підготувала О. Михайленко
