«Бо морем любові линеш»: вечір поезії Валентини Захабури
Після літніх канікул розпочав свою діяльність проєкт «Вечори поезії з Гончарівкою», який так припав до вподоби нашим користувачам.
І першою гостею нашого нового, «осіннього» сезону стала Валентина Захабура – українська письменниця, авторка і виконавиця пісень, бібліотекарка, мрійниця і мандрівниця.
Пані Валентина виступає з віршами й піснями на фестивалях і концертах. ЇЇ твори друкуються в українських та міжнародних часописах («Дніпро», «Київська Русь», «Zeitglas», тощо). Має добірку віршів у міжнародному збірнику «Ukr.Ru. etc.», «Перша тисяча кроків», «Викрадення Європи», «Голоси Севами» та власну збірку поезій «ЯТОМОРЕ», збірку пісень «Запрошення на каву». Твори поетки увійшли до «Антології сучасної української поезії» болгарською мовою.
Валентина Захабура має чудовий голос, прекрасно грає на гітарі, є постійною учасницею фестивалів авторської пісні і поезії «Відкриті Небеса», «Рутенія», «Sevama fest», фестивалів «Трипільське коло», проєктів «Міцна Поезія», авторського клубу поезії «Гітара по колу» тощо; співорганізаторкою та учасницею таких літературних проектів, як «Амазонські читання» та «Музи без музчин».
Під час зустрічі з гостями «Вечора поезії» пані Валентина зізналася, що в Херсоні вона бувала найчастіше, її запрошували читати поезію в рамках всеукраїнського проєкту «Безкоштовні курси української мови», який у Херсоні реалізовувався на базі Гончарівки.
З моменту війни Валентина Захабура знаходилася в Києві, нікуди не виїздила. Займалася онлайн бібліотечною діяльністю. Коли стало можливим, почала їздити на кілька годин до бібліотеки. Якось друзі запропонували пройти тренінг з медичної допомоги для бійців. Зарплата бібліотекарки невелика, і Валентина «гризла» себе, що робить мало для Перемоги. Тому вона стала інструктором із тактичної медицини. Вже півтора року вона викладає домедичну допомогу, щоб наші хлопці та дівчата лишилися живими та повернулися до своїх родин. Зізналася, що з початком повномасшабної війни поетичне слово десь зникло. Мало написала. Муза ніби заснула.
На зустрічі ми слухали вірші довоєнних часів. Звучали пісні. Поетка зізналася, що зрідка, але трапляється так, що вона пише пісні на слова добрих знайомих. «Поет читає, а мені ніби звучить пісня. Запитую дозволу, чи не проти, якщо буду співати». На слова конотопської та київської поетки Анни Малігон Валентина виконала пісню «Поспішай подорожній». Звучав вірш 2011 року «Офісний хробачок». Усім припала до вподоби «Зимова пісня про Київ» – вона й про всі наші найрідніші міста.
Дуже щемливою була ця поетична зустріч. Поезія – це те, що підносить нас над буденністю та допомагає пережити всі труднощі сьогоднішнього життя. Вдячні пані Валентині за прекрасну поезію. Бажаємо наснаги, творчих успіхів. Сподіваємося, що наступна зустріч буде проведена наживо в мирному Херсоні, в улюбленій Гончарівці.
