Головна Про відділ Проєкти відділу Літературне дежавю «Боже... дай мені стати великим поетом»: Юрій Дараган (1894-1926)

«Боже... дай мені стати великим поетом»: Юрій Дараган (1894-1926)

«Боже... дай мені стати великим поетом»: Юрій Дараган (1894-1926)


Непересічна особистість в історії української літератури, Юрій Юрійович Дараган – поет та  військовий, народився 16 березня 1894 року в м. Єлисаветград на Подніпров’ї, в родині інженера. Мати – грузинка. Батько – українець, помер за три місяці до народження сина, тому невдовзі після народження Юрія осиротіла сім’я переїздить у Грузію, до Тифліса, де малюка й охрестили. Інтелігентське середовище родини в Тифлісі посприяло формуванню в Юрія вишуканих мистецьких смаків вже в дитинстві, сформувало в нього любов до читання художньої літератури. Як казав сам Дараган, він читав книжки «запоєм», а поезію любив до божевілля.

У 9 років Юрій остаточно осиротів, опіку над ним взяла тітка. Після її смерті, в 16 років юнак переїхав до Петербурга до дядька. У Петербурзі познайомився із Брюсовим, Бальмонтом, Блоком. Родичі матері були палкими шанувальниками театру, тому долучали племінника до мистецтва:

Бувало, підлітком виходиш так з театру –
Проспект знайомий вже не той,
Ще ніби Міфестофель вабить Марту,
Крадеться Фауст вуличкою тою.
Або Ромео щиро так кохає,
Або по ставку блисне ясна путь,
І Лоенгріна з радісного раю
Лебеді білі раптом привезуть…

Писав Ю. Дараган переважно українською. Перший російський вірш надрукував у 14 років у часописі «Закавказье». Через два роки видав цикл віршів у альманах «Поросль», а через три – друкувався в альманасі «Іммортелі» і журналі «Хмель».

Але дитинство разом із блиском софітів змеркло. Війна невідступно переслідувала його протягом подальших років – спочатку офіцер, учасник Першої світової війни у складі російської армії, а потім від кінця 1917 року – сотник армії УНР. Командир кулеметної сотні в Житомирській юнацькій школі (1919-1920) та курсовий старшина Кам‘янецької юнацької школи (1920-1921).

Старшина армії УНР Юрій Дараган зі зброєю в руках прагнув відстояти незалежну українську державу. У листопаді 1920 р. Ю. Дараґан разом із частинами армії УНР, яка відступала, перетнув кордони Батьківщини й опинився на території Польщі, де з іншими паптріотами потрапляє у табори для інтернованих: Ланцут, Вадовиці та Каліш. «Мандри» із табора в табір не лише не зламали поета, а навпаки, саме там до нього прийшла непереборна жага до творчості.

У Калішському таборі мешкало 12 тисяч людей. І згодом він перетворився на освітньо-культурний центр української еміграції. За участі Юрія Дарагана утворилося літературно-мистецьке товариство «Веселка», пізніше цю назву матиме і журнал. Для Дараґана період співпраці у «Веселці» був особливо значущим: тут він зустрів друзів-однодумців, тут відбулося його літературне змужніння й утвердження, тут він відчув насолоду першого мистецького успіху. Ще раніше у Каліші, в травні 1922 р., була створена літературна група «Вінок», до якої увійшли М. Селегій, буремний поет-націоналіст Максим Загривний (Грива), С. Довгаль і Ю. Дараґан. Це середовище й сформувало «Веселку», до якої у січні 1923 р. доєднався Є. Маланюк.

Леонід Куценко стверджував, що саме з «Веселкою» варто пов’язувати народження Дарагана як українського поета. За зізнанням самого Дарагана, він відчув себе українцем тільки у 23 роки. Фактично в одночассі Юрію випало розв’язувати два складних завдання: занурюватися в українську історію й опановувати українську мову. «Думкою ніколи не зрадив українству, а серцем? Серцем українізувався поступово». І  мов компенсація за пізнє дозрівання, непохитна переконаність у правильності обраного шляху: «…я завжди зостанусь чи ув’язненим, чи розстріляним, чи помилуваним, але назавжди – українцем».

Шамотіння шаршаве, шипшина…
Пу-гу!.. Лине в тугу, жахається ніч…
Довгі, чорні крила пташині
На Січ…
Ні душі… Ніч осіння…
Очерет, шамотіння…
Над лиманом завмерли
Зорі-перли…

Влітку 1922 року, після таборів Ю. Дараґан виїхав до Чехословаччини на навчання. Оселився він спочатку у Празі. Там зустрів Микиту Шаповала (знаменитого критика із журналу «Нова хата» 1909-1914 рр. М. Сріблянського), який вельми доброзичливо допомагав молодому поетові освоїтися в нових умовах, а після його смерті залишив цінні спогади про нього. Саме М. Шаповал скерував Ю. Дараґана навчатися на натуральні курси в Подєбрянській Академії. Він домігся призначення стипендії поетові, підтримував його літературні задуми, увів до авторитетного щойно заснованого  журналу «Нова Україна» (1922-1929), який редагував спільно із В. Винниченком.

«Нова Україна» стала тією платформою, що принесла визнання Ю. Дараґанові як поетові серед української еміграції. Там побачила світ подєбрадсько-празька добірка поезії з назвою «Дике поле». Подєбради – це містечко, в якому жив поет, і чимало віршів зі збірки були написані саме там. Центральним образом циклу виступає степ, як символ волі, необмеженого жодними перепонами існування, символ України.

У Подєбрадах Ю. Дараґан став членом Товариства українських письменників «Культ»,  створеного 1924 року, до якого входили Є. Маланюк, М. Грива, В. О’Конор-Вілінська, А. Падолист та ін., перважно люди нового націоналістичного світогляду. Там же він познайомився із активним літературним критиком еміграції Михайлом Мухиним (Гриднем) (1894 - 1974), який підтримав поета як теоретик. М. Мухинові належать перші важливі естетичні інтенції в дусі вісниківства в літературознавстві.

Дараган ні на мить не полишав поезїї. Віршів ставало все більше і більше. Поет друкувався у періодиці, зокрема журналі «Студентський вісник» (Прага), «ЛНВ». У його поезії, сформованій під впливом символізму та українського фольклору (зокрема дум), переплетена історична тематика (княжа доба, козаччина, «Слово о полку Ігоревім») із сучасністю; майстерною є пейзажна та інтимна лірика.            

Єдина збірка поета «Сагайдак» (1925) була високо оцінена критикою, стала своєрідним мостом між традицією українських символістів і празькою поетичною групою. У «Празькому студентському віснику» були на неї такі відгуки: «Дараган – це одна з найкращих поетичних сил на еміграції. У нього любов до минулого українського народу лучиться з прекрасною кольористикою природи та внутрішньою гармонією настрою»; «Вся поезія Дарагана – поезія звуків, рухів, фарб. Душа приймає в себе світ безпосередньо… Дараган минулість малює, як сучасність: нічого надуманого, але все, як сучасне, живе»…

Вірші збірки «Сагайдак», не лише скрасили празьку школу української поезії, але й стали вагомим надбанням загальнонаціонального літературного доробку. М. Слабошпицький писав: «Дараган став своєрідним камертоном Празької школи. Можливо, всі його почули, бо були готові почути. Дараганове слово повело за собою всіх».

То я та віту, в дикім полі,

Отруйні стріли, сагайдак, –

Таким міцним солодким болем,

Наповнить їх смертельний знак...

Кому однаково цілунки,

Удари рани і вино...

Водно-густі червоні трунки,

Та кінь на руки на стегно!

Так пишно вмерти, ясно жити!

Ось білий Либідь – все вперед...

І раптом стрілами промитий,

Паде в зелений очерет.

              Прага 2. ІІІ. 1924.

Стрункість фрази, точність вислову, лаконічність думки – це те, що якось особливо визначає поетичну стилістику Ю. Дарагана. Він любив пейзаж, умів сприймати його своїм особливим зором. Поезія Ю. Дарагана невелика за обсягом, але є надзвичайно цікавою і різноплановою.

Тема України – одна з основних у творчості поета. Його цикли «Луна минувшини», «Дике поле», «Срібні сурми», «Запоріжжю» присвячені минулому та сучасному рідної поетові України, яка приходить до нього у спогадах і снах, за якою він сумує і яку зберігає в серці, як найкращу свою мрію.

В історичній тематиці, до якої часто звертався Ю. Дараґан, не було нічого нового – вона присутня в українській поезії ще від часів перших романтиків. Однак новаторським було трактування історії, сама форма її подачі: поет дуже мало власне оповідає про минуле, називає вельми мало історичних фактів, але на перший план в нього драматично виходять певні символи величного і трагічного минулого, це вони промовляють до сучасників. Автор досягає великого мистецтва в способах наближення до плину історії. Він віднаходить рідкісні слова-архаїзми, вчувається в стилістику й ритміку «Слова о полку Ігоревім» та літописів, передає мелодику українського пісенного епосу. І все це подано з великим відчуттям художнього смаку, тонко й лаконічно:

                         Княжич-місяць вийшов на стежину,
                         Викликає гриднів і бояр,
                         Він скликає молоду дружину
                        В латах легких і ясних, як жар.
                        І  піде він колом сапфіровим
                        Серед танку герцю і гульні…
                        Він, як бог, блищить запалом новим
                        Радощами нової борні…
                                                    («Похід», 1922 р.)

Неймовірним у стилістиці раннього Ю. Дараґана була ось ця переплетеність сучасності і минувшини, пейзажності і понад часового драматизму людського буття. Водночас він відкривав нову музику українського вірша, не ніжно-тремтливу, а напоєну внутрішньою енергетикою слова, імпульсивну, трагічно-оптимістичну у своїх домінантних інтонаціях. На прикладі Дараґанової ліричної спрямованості можно спостерігати, як художній символізм перетворювався на мистецький неоромантизм нового покоління, як грайливо-парадоксальні образи й метафори переростали в містично-променисті:

                                     Дажбог лякає білі коні,
                                     Бучний табун зими,
                                     З його рожевої долоні
                                     Вогонь проміння барвно гонить
                                     На вогке тло землі.
                                  …І коні-велетні женуться
                                     І крешуть лід дзвінкий,
                                     В бігу птахами розіпнуться
                                     І в дикім полі розіб’ються
                                     Розвіються вони…
                                     Проґавлена остання змога,
                                     Долічені вже дні…
                                     І гридень світлого Дажбога
                                     Сурмить блакитну перемогу
                                     На золотім коні!
                                                       («Срібні сурми», 1923 р.)

Образи степу, козацької битви, вірного вороного коня, заплаканої неньки проходять крізь його поезію, як героїчна драма історії, як подвиг народу, як вічна пам’ять, що і ранить душу, і водночас тамує її біль.

Ю. Дараган одним із перших українських поетів в еміграції звернув увагу на призабуті старокиївські сторінки. Вірші «Похід», «Київ», «Милуша», «Свати», які він спочатку надрукував у «Веселці», не тільки мали художню вартість, але й стали певним зачином розробки цієї теми, продовженої іншими авторами.

Окрему сторінку творчості Ю. Дарагана явила собою поема «Мазепа», у якій він спробував відтворити величну і трагічну сторінку часів Полтавської битви 1709 р. Пишучи про Івана Мазепу, який намагався вирватися із зачарованого кола, прагнув волі, автор свідомо проєктує свої роздуми на долю УНР і на майбутнє України.

Помітне місце у доробку поета займає тема Кавказу. Якими дорогами не водило його вигнансько-емігрантське життя, Кавказ весь час являвся йому на очі, полонив його душу. До речі Дараган крізь усе своє життя поряд з українським проніс грузинське слово.

Де зазирають в прірву скелі,
Де, як поема, барвний світ,
Над сном, маленької оселі –
Мов стрічка, сигній оксамит.
І тільки гук прудкої річки,
Та дикий спів із верховини,
То з мінарету тужно кличе,
Старий і сивий муедзин.
Незнало, десь згорає сонце,
Прозорий день вже спопелів...
Зникають ніби в ополонці.

Намистах молдовських снів.

Можна думати, що кавказька тема розкоренилась би в Дарагановій поезії урізнобіч, якби не таке коротке життя. Він тільки но виходив на дорогу, вглядався у літературні далі, але найчастіше лише вглядався бо досягти їх, йти до них не було сил.

Наслідки життя в таборах – сирі закутки камер, голод і холод принесли Юрію не тільки літературну спрагу, а й тяжку хворобу. Через яку він не закінчить Український вищий педагогічний інститут імені Драгоманова у Празі. Документи з особової студентської справи більше нагадують лікарняну картку. Заява про відпустку на лікування, прохання матеріальної допомоги для оздоровлення в санаторії, заяви на перескладання іспитів… Попри це,  Юрій дуже хотів навчатися і тримався як міг інституту, за два з половиною роки сесію склав тільки за перший семестр.


Постійна боротьба з хворобою заважала і життю, і навчанню. Поет не корився недузі. Мав багато літературних планів, виступив з ініціативою створення «Товариства взаємодопомоги бувших Українських Вояків» і статут товариства написав власноруч. В його архівах знайдено ще один статут, але вже для «Спілки українських військових демократів» секретарем якої був він сам.


Юрій спішив жити і творити, він знав, що сухоти відміряли йому недовге життя, тому з усіх сил намагався встигнути зробити якнайбільше. Загублений у лікарняній палаті, відірваний від світу, ув’язнений туберкульзом і прикутий до ліжка, поет чекає вироку:


Впала зірка з луків раю.
Мертва зірка - бліде світло.
Пада у безмежжя краю,
Пада вічно в вічне житло,
Загробний плач її бринить,
Страшні ридання, стогін і біль:
«Коли ж урветься руху мить?».

У передсмертному вірші «Прозорість» поет демонструє зразок яскравої малярської поетичної палітри. Пейзаж його надихає, додає сил та надзвичайно чарує своєю красою:

Знову під мереживо розквітлого ясмину,
Крізь ажуровість запашних кущів
Веселий молодик серпом блищить,
Веселий молодик зійшов на зміну.
Ясмину мрії линуть до небес,
Тона води, зелені та блакитні,
Ви пам'таєте колись у квітні?
Ви пам'ятаєте конвалії та без?
Зарожевійте транки, оживіть –
Інакше більшість п'яного ясмину,
Що заховавсь без тями у шипшину,
Холодним сипом облетить.

Внесок Юрія Дарагана в мистецький доробок Празької поетичної школи та всієї української літератури – надзвичайно вагомий. У тяжких умовах вимушеної еміграції він творив заради відродження української нації. У своїх поезіях створив образ ідеального українця, який всі сили віддає праці на користь своєї держави.

«Гридень Дажбога: Юрій Дараган. Збірник»: (Дніпро-Тернопіль: Крила. -  2022.  - 144 с.)

Юрій Дараган помер 17 березня 1926 року у туберкульозному диспансері «На Плеше», у місті Плешове поблизу Праги. Був похований на Ольшанському цвинтарі в Празі в одній могилі з побратимом митцем (графік) Степаном Колядинським. У середині 1930-х рр. закінчився контракт оренди цієї ділянки землі й могила була знищена новим похованням.

Очевидно, що в особистості Ю. Дарагана було щось незвичайне, харизматичне, оскільки ті, хто його знав, мали глибоку повагу і захоплення до цієї людини. Його лірика  несла в собі якісь містичні, чарівливі імпульси, що залишали в душах людей неймовірно піднесені враження.


Твори Ю.Ю. Дарагана у фондах Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара:

 

  1. Дивоовид : Антол. Укр. поезії ХХ ст. / укл.: І. Лучук. – Тернопіль, 2007. – 783 с.
  2. Добірка віршів / Ю. Дараган // Київ. – 2006. – № 3. – С. 131–140.
  3. Набитович І. Поет, у якого «змисл краси нечувано розвинений» (Юрій Дараган)  / І. Набитович // Дивослово. – 2020. – № 6. – С. 57-64.
  4. Поезії зі збірки «Сагайдак» / Ю. Дараган // Українська мова та література. – 2004. – 11 березня. – С. 6–7.
  5. Степова пектораль. Поетична антологія від Т. Г. Шевченка до наших днів / Укл. і передм. А. Глущак. – Одеса, 2011. – 383 с.
  6. «Я мрійливий і пестливий»: добірка віршів / Ю.Дараган // Дзвін. – 2001. – № 8. – С. 23–29.
     

Література про життя і діяльність Ю.Ю. Дарагана:

  1. Базилевський В. Юрій Дараган (1894-1926). Свята неправда поезії / В. Базилевський // Слово «Просвіти». – 2023. – 23 лют.; 2012. – 19-25 липня. – С. 8–9.
  2. Горболіс Л. Портрети і профілі поетів української діаспори в художньо-літературному колажуванні Михайла Слабошпицького: (за книгою М. Слабошпицького «25 поетів української діаспори») / Л. Горболіс // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 7/8. – С. 51–57.
  3. Ільницький, Микола. На перехрестях віку: у 3-х кн. / Микола Ільницький. – К., 2008 – Кн. 1. – 2008. – 838 с.
  4. Клочек Г. Тонкий свист летючої стріли: Юрій Дараган і його поетична збірка «Сагайдак» / Г. Клочек // Дивослово. –2002. – № 9. – С. 58–65.
  5. Крупач М. «І я колись в майові дні в офіру серце ніс» / Крупач М. // Дзвін. – 2001. – № 8. – С. 138–148.
  6. Куценко Л. «Наповнити життя останнім змістом...» / Л. Куценко // Українська мова та література. – 2004. – 11 берез. – С. 3–6.
  7. Миронець Н. «Долю свою складаю в ваші долоні» : Листи Євгена Маланюка до Юрія Дарагана / Н. Миронець // Розбудова держави. –1997. – № 6. – С. 46–49.
  8. Нахлік О. Апеляція до княжої доби в емігрантській літературі / О. Нахлік // Дзвін. – 1997. – № 7. – С. 139–144.
  9. Пеленська О. 125 років Юрію Дарагану, воїну і поету  / О. Пеленська // Літературна Україна. – 2019. – № 13/14(30 берез. – С. 13.
  10. Салига Т. Мобілізований добою: до 120-річчя від дня народження Юрія Дарагана / Т. Салига // Літературна Україна. – 2014. – № 13(27 берез.). – С. 10–11.
  11. Слабошпицький М. «... Дай мені стати великим поетом» / М. Слабошпицький // Київ. – 2006. – № 3. – С. 141–145.
  12. Таран О. Празька школа як ідейно-мистецьке поняття / О. Таран // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – 1998. – Вип. 6: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – С. 30–35.
     

Web-ресурси:

  1. Лучук Іван. Українські та єврейські первні в російській поезії першої третини ХХ ст.//Часопис «Ї». – 1996. – № 8. URL: http://www.ji.lviv.ua/n8texts/luchuk.htm (дата звернення: 02.09.2023).
  2. Дараган Юрій :: Біографія, Вірші, поезія. Клуб поезії. URL: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=321&type=biogr (дата звернення: 02.09.2023).
  3. Юрій Дараган - Українське життя в Севастополі. URL: http://ukrlife.org/main/evshan/25poetiv2.html (дата звернення: 02.09.2023).
  4. Юрій Дараган. Празька школа українських поетів. URL: http://virchi.narod.ru/poeziya/praga-daragan.htm (дата звернення: 02.09.2023).
  5. Юрій Дараган – Poezia.ORG – Поезія та авторська пісня URL: http://poezia.org/ua/personnels/417 (дата звернення: 02.09.2023).

Матеріали підготувала Ольга Михайленко

Календар подій

123 4 5 67
8 9 10 11 121314
15161718192021
22232425262728
293031