Дніпрова Чайка: читаємо вголос із Гончарівкою
Напередодні Всесвітнього дня читання вголос відбувся онлайн-флешмоб «Читаємо вголос із Гончарівкою», присвячений 165-річчю від дня народження видатної української письменниці Дніпрової Чайки – голосу рідного південного краю. Захід об’єднав поціновувачів українського слова з Херсона та різних куточків країни у віртуальному просторі Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара.
Дніпрова Чайка – літературний псевдонім Людмили Олексіївни Василевської-Березіної, талановитої письменниці, поетеси, фольклористки та громадської діячки. Народилася вона 20 жовтня (1 листопада) 1861 року в селі Зелений Яр (тоді – Карлівка Херсонської губернії, нині – Миколаївська область) в родині сільського священника, який прищепив доньці любов до книги, народного слова та освіти.
Дитинство й юність письменниці минули на півдні України – серед степів, лиманів і моря, що згодом стало наскрізним символом її творчості. У 1879 році Людмила Василевська завершила навчання в Одеській гімназії – саме там уперше усвідомила своє письменницьке покликання.
У 1885 році вона переїхала до Херсона разом із чоловіком Феофаном Василевським, який працював губернським статистиком. Саме херсонський період став надзвичайно плідним для письменниці: вона активно писала вірші, оповідання, поезії в прозі, створювала лібрето для дитячих опер. Того ж року в одеському альманасі «Нива» було надруковано її твір «Вісточка», підписаний псевдонімом Дніпрова Чайка.
Починаючи з 1887 року, твори письменниці друкувалися переважно в західноукраїнській періодиці – в альманасі «Перший вінок», журналах «Зоря», «Правда», «Дзвінок». Саме в цей період з’явився знаменитий цикл «Морські малюнки», який приніс авторці широке визнання. Особливий інтерес у сучасників викликали поезії в прозі – імпресіоністично-символічні мініатюри, сповнені філософських роздумів та соціальних мотивів.
Під час онлайн-зустрічі учасники читали та обговорювали оповідання «Шпаки», «Плавні горять», а також поезію «Гралася в морі…».
В оповіданні «Шпаки» Дніпрова Чайка надзвичайно щемливо змальовує тугу за рідною землею. Як би добре не було у вирії – серед моря, пальм і цитрин, – серце все одно прагне повернення в Україну, де все рідне й близьке. Ці образи особливо промовисто звучать сьогодні, коли багато українців вимушено перебувають далеко від дому.
Поет, прозаїк, літературознавець і краєзнавець Іван Немченко, який долучився до заходу, зазначив, що оповідання «Шпаки», створене на початку ХХ століття, є зразком імпресіоністичної алегорії, а образ шпаків символізує пробудження національної свідомості та визвольної боротьби.
Оповідання «Плавні горять» викликало особливий емоційний відгук у херсонців. У ньому авторка через образ вогню передає ідею очищення й оновлення, водночас гостро порушуючи тему людської байдужості до чужого болю. Ці мотиви напрочуд перегукуються з реаліями сьогодення.
У поезії «Гралася в морі…» через морські пейзажі та символічні образи розкривається внутрішній світ жінки, її прагнення до свободи, любові та самореалізації – мотиви, близькі й самій письменниці.
Наприкінці нашого заходу кожен охочий мав змогу зачитати улюблений твір Дніпрової Чайки й поділитися власними думками та відчуттями. Звучали оповідання «Самоцвіти» та «Дешевий крам», що ще раз підтвердило актуальність і глибину творчої спадщини письменниці.
Онлайн-зустріч «Читаємо вголос із Гончарівкою» стала важливим культурним простором для живого діалогу навколо української класики, засвідчивши актуальність творчості Дніпрової Чайки в сучасному контексті. Вона не лише сприяла популяризації літературної спадщини письменниці, а й об’єднала учасників навколо спільних цінностей – любові до рідного слова, історичної пам’яті та національної ідентичності. Такі заходи допомагають по-новому осмислювати класичні тексти, знаходити в них відповіді на виклики сьогодення та підтримувати культурну єдність українців незалежно від відстаней.
