Онлайн-флешмоб «Читаємо вголос, читаємо з Гончарівкою»

4 лютого 2025 року, напередодні Всесвітнього дня читання вголос, друзі Гончарівки мали нагоду взяти участь в онлайн-флешмобі «Читаємо вголос, читаємо з Гончарівкою».

Всі ми розуміємо, що книга може розвеселити, порадити й розрадити в сумну хвилину, стати гарним співрозмовником, особливо зараз, у такий непростий для кожного херсонця час.

Лілія Віжічаніна, модераторка та організаторка заходу, запропонувала учасникам розповісти, як вони полюбляють читати. Більшість це робить традиційно: у кріслі або на дивані, та є й такі, хто примудряється робити це буквально на ходу.

Тому дуже доречним виявилося знайомство присутніх з фрагментом книги Лії Прайс «Про що ми говоримо, коли говоримо про книжки», один із розділів якої якраз присвячено темі читання на ходу. У ньому висвітлюється історія книгочитання на ходу від XVII ст. і до сьогодення.

У пані Алли улюбленою книгою виявилася «Іліада» Гомера у перекладі К. Гловацької. Опис двобою Ахілеса та Гектора вкотре переконав учасників флешмобу, що історія має здатність повторюватися, а класичні твори – вічні. Українські військові зараз так само, як і мужній Гектор в античні часи, боронять свою землю від загарбників.

Пані Олена розповіла, що в електронному вигляді читає зараз твори Террі Пратчетт, а флешмоб продовжила фрагментом з кумедної пригодницької книги Галини Вдовиченко «36 і 6 собак». Ця історія про чотирьох собак, які вирішують втекти від своїх господарів, викликала в усіх присутніх щирі усмішки.

Пані Анна занурила нас у надзвичайний світ української поезії. Вірш херсонського поета Михайла Олійника «Нема куди бігти», де він розповідає про важкі часи окупації, нагадав присутнім про пережите. А поезія Людмили Галінської «А в домі головне любов» навела на роздуми про те, як нам усім потрібна поряд родина, як важливо відчувати зв'язок з родом.

Пан Костянтин прочитав фрагмент із іронічного, пародійного роману Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». Опис подорожі головних героїв українськими безмежними степами просто зачарував усіх присутніх. 

Пані Олена розповіла, що полюбляла грати на фортепіано, а тому прочитала вірш Лесі Українки «До мого фортепіано». 

А наостанок пані Лілія прочитала вірш нашого земляка Анатолія Кичинського «Шлях» із книги «Жива і скошена тече в мені трава». Образ Сиваша, чумацького життя нагадав нам, що все повторюється, все минає.

У книгах кожен із нас знаходить те, що йому потрібно. І немає кращого співрозмовника за книгу.

Присутні отримали надзвичайне задоволення від зустрічі та одностайно погодилися, що зараз, у важких реаліях нашого сьогодення, читання та Гончарівка здатні об’єднувати однодумців.