Ісмаїл Гаспринський – просвітник і літератор на зламі епох

Ісмаїл Гаспринський – просвітник і літератор на зламі епох

Ісмаїл Мустафа-оглу Гаспринський народився 8(21) березня 1851 року в селі Авджикой Бахчисарайського району. Під час Кримської війни родина Гаспринських переїжджає до Бахчисарая. Спочатку вихованням хлопчика займалася мати, потім його віддали до релігійної школи при мечеті – мектебе, де Ісмаїл здобув початкову освіту. Потім навчався в чоловічій гімназії в Сімферополі. У 1863 Гаспринський вступає до Воронезького військового училища, після якого – до 2-ї Московської військової гімназії, але не закінчивши повного курсу, залишає навчання. Ісмаїл був далеким від військової справи – його цікавила літературна творчість, легко давалися гуманітарні науки.

І. Гаспринський залишає військову гімназію і повертається до Бахчисарая, вирішивши присвятити своє життя справі народної освіти, адже вже тоді він гостро відчував свою національно-культурну основу, незмінним атрибутом якої був іслам. І. Гаспринський іде вчителювати в початкову школу. В Сімферопольській державній чоловічій гімназії після проходження спеціального іспиту юнак 1870 був удостоєний звання вчителя російської мови міських початкових навчальних закладів.

Задля розширення світогляду в 1871 році він вирушає до Парижа, кілька місяців у 1874-1875 рр. проводить у Єгипті, де живе переважно в Каїрі. Досвід, отриманий під час французької та єгипетської мандрівок, багато в чому визначив його ціннісні пріоритети й подальший життєвий шлях. Цей досвід І. Гаспринський почав реалізовувати насамперед при розробці та запровадженні нової системи шкільної освіти спочатку для мусульман Криму, а потім і інших регіонів Російської імперії. Обґрунтовуючи свою позицію, він писав: «Могутній, кипучий Захід з його мільярдами і широкими знаннями, язичницький Схід, що пробуджується, з його незліченним населенням можуть здавити нас, мов лещата, якщо ми не поквапимося як слід згуртуватися, просвітитися і розвинути на всю широчінь працездатність і продуктивність».

У 1876-1884 рр. І. Гаспринський, будучи міським головою Бахчисарая, проводить кілька масштабних реформ. Він розпочинає реорганізацію мусульманської системи шкільної освіти. Творець звукового методу мріяв про формування національної інтелектуальної еліти, здатної зробити для свого народу значно більше за своїх батьків. Розуміючи, що основи світогляду закладаються в дитинстві, він пише і за власною редакцією видає кримськотатарською мовою численні підручники і книги, розраховані на молодих читачів. Ці видання користувалися попитом. Зокрема, його навчальний посібник «Ходжа-і-суб’ян» («Учитель дітей») був неодноразово перевиданий і став найпопулярнішим виданням у тюркомовному світі. І. Гаспринський почав організацію жіночої освіти в Криму, розробив основи з вивчення рідної мови і літератури.

Він був організатором джадидизму (назва походить від «усуль джедід» – «новий метод» навчання). Окрім освіти, цей рух порушував громадські та просвітницькі проблеми. До них належав розвиток журналістики. У 1883 році І. Гаспринський розпочав видання газети «Терджиман» («Перекладач»), яка проіснувала тридцять п'ять років. Це було перше тюркомовне видання в Російській імперії. А в 1905 році започаткував кримськотатарське періодичне видання для жінок «Алємі нісван» («Жіночий світ»).

Авторитет Гаспринського у світі був таким великим, що 1910 року його кандидатуру за соціально-політичну та культурно-просвітницьку діяльність французький журнал «Revue du monde musulman» висунув на здобуття Нобелівської премії.

Пішов у засвіти Ісмаїл Гаспринський 11 вересня 1914 у Бахчисараї і був похований біля центра духовної освіти мусульман Криму – Зінджерлі-медресе.

Ісмаїла Бея Мустафу Оглу Гаспринського кримські татари вважають «дідусем нації». Він багато зробив для освіти свого народу, піднесення національної самосвідомості та розвитку культури. Ім'ям І. Гаспринського названо республіканську кримськотатарську бібліотеку в Сімферополі. Йому встановлено пам'ятники в Сімферополі та в Бахчисараї, де й сьогодні працює будинок-музей видатного кримчанина.

Діяльність Ісмаїла Гаспринського була тісно пов'язана з розвитком національної літератури. На сторінках газети «Терджиман» («Перекладач») друкувалися твори багатьох молодих і талановитих кримськотатарських авторів початку ХХ століття. Його вважають справжнім «патріархом кримськотатарської писемності», творцем нової кримськотатарської літератури, оскільки саме він заклав у ній основи оповідання та роману.

І. Гаспринський відомий як талановитий письменник, створив багато прекрасних художніх творів. Його письменницький талант найповніше розкрився в останній чверті XIX століття. У жанрі політичної есеїстики – на початку XX ст. його нариси й есе були видані двома збірками – «Російське мусульманство» та «Російсько-східна угода». У цілому творча спадщина просвітника налічує десятки літературних творів і тисячі публіцистичних праць.

Перу письменника належить повість «Африканські листи», написаний в епістолярному жанрі роман «Листи Молли Аббаса Франсові», історичне оповідання «Дівчина-левиця», містична новела «Лихо Сходу», «Французькі листи», «Сонце зійшло» та інші художні твори.

І. Гаспринський писав чудові вірші. Зокрема рідній землі він присвятив поезії:

Крим

«Зелений острів» – так зве його кожен.
Чудовий острів, чарівний Крим!
Крим наш на чайку крилату схожий,
Що понад морем летить голубим.
Тут все, як в легенді:
Печери, скелі,
Лоз виноградних зміїний згин,
Річки, озера, людські оселі,
Чорні папахи стрімких вершин.
Тут давню казку нашіптує море,
Тут – в танці й музиці пам'ять племен» (Пер. Д. Кононенка).

Я кипарисів кілька ось стрів...

«Я кипарисів кілька ось стрів
край шляху у селі старім.
Вітчизни милий Божий острів –
гюзель Кірім, ватан Кірім,
пробач, що був далеко досі…
що … невідомо був і ким…
Простую. Ноги мої босі
з трави збивають пил віків.
Я заблукав-був… і «не трохи»…
Тонув у попелі й піску…
Всі полини й чортополохи
в твій обрій точать млу гірку.
І в тім також - моя провина,
яку змиває лише кров.
Священний Криме, вибач сина!
Все важче й важче вже мій крок…
Я – ТИ! Але погано жив цим:
знов «завтра» не далось мені.
Знов на шляхах твоїх – чужинці!
А я на них – лише вві сні.
Та навіть в горі і печалі
ще шепочу уперто: «Вір!
Я повернусь у рідні далі –
до кипарисів, моря, гір!
Мій ятаган достатньо гострий,
й віщо гримить, (ти чуєш?), грім,
Вітчизни милий Божий острів
гюзель Кірім, ватан Кірім!» (Пер. О. Гончаренка).

2024 року у київському видавництві «Майстер Книг» побачила світ збірка творів Ісмаїла Гаспринського «Молла Аббас. Вибрані літературні твори».
До збірки увійшли твори, які дають можливість уявити теми, які хвилюють кримськотатарську інтелігенцію наприкінці XIX – початку XX століття. Це фрагменти з роману «Молла Аббас» («Французькі листи» і «Африканські листи»), а також оповідання історичної тематики: «Дівчина-левиця, «І народився день», «Два герої», «Планомірна міграція», «Горе Сходу», «Збори правителів», «Князь Азамат Бек», «Спостережливість хаджі», «Два імами». Крім творів, книжка містить вступну статтю Т. Бикової «Ісмаїл Гаспринський: просвітник і літератор на зламі епох» та словник вживаних у книжці кримськотатарських і турецьких слів.

«Французькі листи» – це і щоденникові нотатки, і частково фантастична повість, і мандрівні оповідки, і публіцистичні роздуми, й утопія… а ще – кілька інших жанрів і різновидів. Риси мандрівного нарису твору тісно переплітаються з  рисами інших жанрів і  різновидів у  ньому, насамперед – із  рисами просвітницького й  інтелектуально-філософського роману та публіцистичною аналітикою. Вже назва твору вказує на те, що перед нами епістолярний роман (чи, швидше, повість), що підтверджується в  тексті, який постає як послідовна низка листів Молли Аббаса Франсові, бая з Ташкента, нібито до редакції газети «Терджиман», видавцем якої й був сам автор. Власне він і є прототипом героя власного твору.

Молли Аббас перебуває у вигаданій невеличкій країні арабів, яка нібито протягом століть протривала серед гір Сьєрра-Невади до моменту оповіді, тобто до 1880-х років. В основу твору значною мірою лягли власні реальні спостереження і  враження автора від перебування у  країнах Європи, насамперед у Франції. Головний герой «Французьких листів» хоче побачити чуже, а тому цікаве: «… средства имеются – отчего не посмотреть Божий мир? <…> 3) в Европе есть много такого, чего нет в  наших краях, надо все это видеть, ибо все это видеть и знать есть достоинство человека».

Автор зазначає, що метою подорожі, крім іншого, було й бажання порівняти і  чогось навчитися («Путешествовать, наблюдать, узнавать  – это значит брать уроки в  мировой, живой аудитории»), а  також прагнення відвідати святі мусульманські місця в  Європі, знайти в «чужому» щось корисне для батьківщини або з приємністю відзначити переваги «свого» над «чужим». Мандруючи Угорщиною і Францією головний герой шукає сліди  святого «Ґуль Баби» і «сорока святих», полеглих геройською смертю. Устами Молли Аббаса детально описується «велика мечеть в Кордові» (Іспанія), палац Альгамбру в Гренаді, але це швидше вже світська архітектурна пам’ятка, хоч і палац халіфів, тобто світських і духовних правителів у одній особі, й автор постійно акцентує увагу на тому, що йдеться про «диво мусульманського зодчества». І це все з того, що можна назвати ісламськими святинями чи просто пам’ятками, про які згадує і які описує оповідач «Французьких листів».

На  початку твору згадується Одеський оперний театр, але про нього як про споруду майже нічого не знайдено: «С театром я познакомился еще в Москве. Это дом разных зрелищ, где говорят то, что было, и то, чего не было, и выставляют напоказ то, что следует показывать - ибо все на свете Божья благодать, - но только не публично и не всем… Френги думают иначе». Так само, у творі нічого не знайдено про зовнішній чи внутрішній вигляд віденського Королівського готелю («… Королевский Караван-Сарай, или отель …» чи паризького Пале-Рояля. Оповідача значно більше цікавить те, які побутові зручності й вигоди, за яку ціну надають готелі та обіг величезної кількості коштовностей у паризькому палаці, матеріального добробуту, культури, освіти, взаємин між чоловіками й  жінками на нововідкритому Заході й добре знаному Сході. А також висвітлення фактів впливу східної, мусульманської культури на  європейську, результати якого сприймаються як переваги західної цивілізації над світом Сходу.

Слід звернути увагу на те, що авторові потрібно було постійно озиратися на цензуру, особливо якщо врахувати те, що «листи» виходили в газеті «Терджиман», яку дуже неохоче дозволила до друку царська адміністрація. Тому потрібно зважати на приховані натяки, намагатися читати поміж рядками. Ісмаїл Ґаспринський не міг, наприклад, відверто писати про відсталість російських («русских») теренів порівняно з іншими країнами, тому він завуальовано передає це нібито через захоплення ташкентського мешканця Молли Аббаса незвичністю російських просторів, а  заодно - зразковою  облаштованістю земель у «френгів», тобто європейців. «После степей и песков Туркестана я был сильно поражен богатыми лесами и лугами России, но, признаюсь, переехав в немецкую Европу, я был поражен не менее! Тут и люди, и постройки, и селения, и поля, и пашни выглядят иначе, чем в  России <…> Кругом поля и нивы, отлично обработанные; дикого кустарника, камня, песку нигде не видно. Каждый клочок земли, каждый бугор и холмик тщательно засеяны, вычищены, огорожены живыми изгородями так, что вся страна как бы разбита на громадные шахматные доски для игры гигантов и богатырей. Кругом все селения и люди, люди и селения, обстроенные чистенькими, правильно расположенными красивыми домами… Вот и лес. Но это не дикий лес. Он походит на хорошо присмотренный сад. Каждое дерево очищено от лишних прутьев и ростков; хворост, тщательно связанный пучками, лежит тут же. Видно, что люди ухаживают здесь за каждым деревом и извлекают пользу с каждого вершка земли, с каждого отростка растения, высоко ценя и охраняя дар Божий. Хвала им». Як саме в  Росії (але ж «не так»), читач повинен був здогадатися особисто або ж добре знав і міг відчути різницю європейської облаштованості на російському тлі.

Далі автор пише: «<…> путешествие по френгским землям совершенно безопасно и удобно: ни разбойников, ни безводных пустынь тут нет. Здесь женщины и девушки совершают далекие переезды и никто их не смеет обидеть. Таковы порядки во всех френгских землях»; «Надо удивляться только результатам человеческого старания и знания! Вот яблоня, которая родит плоды величиною в  арбуз среднего размера; вот громадная откормленная корова, которая дает два ведра молока в  день! И эта яблоня, и эта корова путем ухода и знаний выращены из простой кислицы и обыкновенной, мало молочной коровы!»; «Чистота и порядок венских улиц, правда, довольно узких и кривых, производят самое лучшее впечатление, а целые горы красивых и капитальных построек, нависших над улицами, невольно возбуждали мою зависть, когда я вспоминал мизерные лачужки родного Ташкента»; «<…> столь хорошее помещение в отеле <…> стоило в сутки всего три рубля. Как френги умудряются соединять столько богатства и удобства с дешевизной – положительно не понимаю!»; «<…>  я исходил порядочно улиц и базаров, удивляясь баснословному богатству и роскоши торговли и жизни»; «Железные дороги почти повсеместны, конки и омнибусы во все стороны, а  обыкновенных извозчиков до ста тысяч, т. е. столько, сколько жителей в  моем Ташкенте. Когда мы прибыли в  намеченную деревню, я был удивлен: какая же это деревня, думаю, целый город! Великолепные лавки, кофейни, шоссированные улицы, красивые дома и несколько тысяч постоянных жителей».

Не міг І. Ґаспринський у творі відверто писати також про прагнення тих чи тих народів до незалежності. Натомість він наводить якісь мовби дивні чутки про поляків. «Говорят, что поляки – народ очень беспокойный и не перестают думать о восстановлении своего государства. Аллах знает, что должно быть и чего не должно быть! Люди могут только думать и желать». Той, хто вмів читати, розумів підтекст цієї фрази і легко міг її екстраполювати на інші підневільні народи Російської імперії. Тим паче, що більше нічого про поляків, крім того, що їх багато «в Галиции» і  що «Польского населения тут очень много, и оно отличается от немцев одеждой и языком», оповідач не повідомляє. Отже, фраза про «восстановление государства» зовсім не випадкова.

Також захоплення у мандрівника викликає демократичність і «справедливість» французького суду присяжних. «Комната суда была столь обширна, что в  ней могли уместиться четыре или пять туркестанских саклей с двориками. Вся обстановка напоминала приемную великого хана. Меня должны были судить присяжные. Это судьи, избираемые из среды общества. Это лучшая форма суда, да и вообще лучшая выдумка френгов. Присяжные судят независимо от различных формальностей, руководствуясь лишь разумом и совестью». Оскільки такий суд діяв і в Російській імперії, то його пафосне зображення протиставлялося вирішенню судових справ у Туркестані кадіями одноосібно на основі шаріату. Більше того, навіть в’язниця у  Франції викликає захоплення у Молли Аббаса. Її він протиставляє китайській тюрмі, але можна припускати, що маються на  увазі також в’язниці й  тюркські, і  російські. «<…>  меня подвезли к громадному, как казарма, и красивому, как ханский дворец, дому и заперли в одну из его комнат с маленьким окном с решеткой и толстой тяжелой дверью. Я был в тюрьме <…>». «Французская тюрьма не то что китайская. Здесь содержат обвиняемых и обвиненных весьма прилично. Помещения чистые, пища хорошая, обращение вежливое, хотя и строгое. Если бы человек не дорожил честью и свободой, французские тюрьмы могли бы считаться лучшими-караван-сараями и убежищами, где кормят, чистят и прислуживают совершенно даром! <…> Оказалось, что французские тюрьмы служат также школой <…> Поистине удивительный народ - френги. Они из камня хотят выжать воду! Воришку они не казнят, не мучают, но сытно кормят, учат и выпускают из тюрьмы исправившимся человеком и знающим мастером».

Молла Аббас значною мірою повторює шлях Ґаспринського через Європу до Парижа – його навчання у столиці Франції, спілкування з французами й іншими європейцями. Оповідач закликає «земляків» – туркестанців та  й усі інші народи переймати позитивний досвід «френгів». «Народы, стоящие позади Европы, должны учиться у европейцев и воспользоваться их опытом и ошибками, чтобы прогрессировать в  лучшем направлении  и создавать лучшие формы жизни и людских отношений, чем те, кои мы видим здесь». Переймати досвід тим паче потрібно, що багато «теперішніх» переваг Європи є насправді запозиченням якраз зі Сходу, від мусульман.

«Мощение и освещение улиц, устройство фонтанов и водопроводов, цветников и садов заимствовано нами от мусульман, господствовавших в прежнее время в Испании. У мастеров и мудеррисов Кордовы, Севильи и Гренады мы выучились много чему <…> цивилизация мусульман Испании много содействовала преуспеванию западной Европы. Брать добрые примеры и хорошие образцы хоть от чужого народа – дело разума и достоинства». «Всеобщее и даровое обучение – это одно из оснований ислама, установленное Кораном, хадисами и практикой древнемусульманской жизни. Это положение всецело усвоено французами». Проблема в  тому, що на  Сході дуже часто вже втрачено те, що добре прижилося в Європі. «<…>  нищенство, попрошайничество строго запрещено шариатом; но на  Востоке базары и передние мечетей всегда полны самыми разнообразными нищими. Во Франции же нищих совсем не видно, точно какой строгий халиф буквально исполнил здесь постановление шариата!». Але тюркська матеріальна і культурна відсталість жодним чином не пов’язана з релігією, з ісламом. Навпаки, це морально-етична відсталість Європи полягає в  тому, що вона не керується релігійними настановами, з точки зору Молли Аббаса (і, мабуть, автора твору) – мусульманськими.

Європейські переваги, на  думку оповідача, перебрати не так і  важко. Але є в  Європі й суттєві недоліки, яких позбутися буде нелегко. «В Европе жизнь открытая, общая, бурная. Хочешь-не хочешь, а  соприкасаешься с ней. Имеешь много удовольствий, развлечений, но зато очень легко попасть и в  беду». «<…> внешняя, показная сторона европейской жизни блестяща, восхитительна, но не все то золото, что блестит <…> степень достоинства цивилизации имеет одно мерило – это сумма довольства и счастья, обеспечиваемых ею для людей. Как позднейшая, цивилизация Европы много выше римской и греческой, но, увы, она столь же далека от своих истинных задач, как и ее старшие сестры <…> Великие успехи в сфере знаний, чудовищное развитие промышленности, о коих не мог мечтать ни один древний, дали возможность Европе казаться совершенно новой и отличной от других стран и времен, но тем хуже для нее, что при этом, соответственно, не возросло людское счастье, и людские слезы тепер так же горько льются, как в  древности <…> И в  древности, и теперь человек стремится лишь к личному благу, побуждаемый своей животной природой. Как в древности, так [и] теперь человек движим лишь «пользой». Деятельность, цели и нравственность прикреплены к «пользе» и вертятся вокруг нее… Но не все полезное справедливо. Поэтому цивилизация Европы если не породила, то широко развила различные секты протестантов, именуемых здесь социалистами, анархистами, которые готовы ввергнуть человечество в еще большие несчастия; это слепцы, желающие найти дорогу для заблудившихся зрячих <…> здесь в каждой стране ежегодно тратят миллионы на обучение людей - с «пользой» применять свои силы и способности; каждый европеец  вооружается всеми средствами науки и индустрии, чтобы урвать себе побольше «пользы», но, увы, совершенно упущено из виду приучать их быть «справедливими» и давать им силы оставаться всегда и везде таковыми. Образование господствует над воспитанием; ум  – над сердцем; эгоизм – над справедливостью. Ни богатства, ни промышленный прогресс [не] дадут счастья людям, а справедливость и науки, укрепляющие ее <…> человек Европы недалеко ушел от людей древности и человека других частей света».

Це міркування автора, оповідача і мешканця утопічно довершеної арабської країни в  горах Сьєрра-Невади Джеляла Маґрибі. Натомість справедливість панує на «відсталому» Сході, бо приписів ісламу там непорушно дотримуються всі. «<…> мусульмане строго и неуклонно следуют повелениям своего закона, и многие пороки, пустившие глубокие корни в европейских странах, не ведомы на Востоке».

Спостереження автора й оповідача значною мірою заперечують звинувачення в пануванні уцільної «користі» й  відсутності «справедливості» на Заході. Наприклад, через яскраві вияви благодійності, які не були винятковими, а широко розповсюдженими. «Не имеющих занятий и избегающих труда берут в тюрьмы и заставляют работать, а  действительно несчастных людей, не способных к труду, призревают в  богадельнях, не допуская унижаться и страдать на базарах и перекрестках. На этот случай установилась самая широкая благотворительность, и на  доброе, общественное дело французы охотно жертвуют всегда». «У френгов многие дамы и девушки, жаждая добрых дел и помощи страдающим, добровольно отказываются от удовольствий жизни и посвящают свои силы, труды и знания в  пользу бедствующих. Они обучают детей, смотрят за больными, а  во время войны помогают и спасают раненых, как своих, так и вражьих. Это служение добру и человечеству».

Отже, «Французькі листи» Ісмаїла Ґаспринського в  художній формі викладали суспільно-політичну, просвітницьку, культурологічну програму автора.

В оповіданні «Арслан-к'из» (Дівчина – левиця) йдеться про запеклу битву новизни і застарілого, добра і зла, про приховану в давніх легендах історію стародавнього кримськотатарського народу. І. Гаспринський звернувся до давніх подій в одному з регіонів Кокандського ханства. Ця держава існувала з 1709 до 1876 року на території сучасних Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану, південного Казахстану та Сіньцзянь-Уйгурського автономного району Китаю. Сам автор зазначив: «Час подій нашої оповіді – це час Кокандського ханства, де правили хаджі – праведники, нащадки самого пророка». Мусульманське населення міст Учтурфан та Кашгар організувало збройне протистояння китайському імперському війську. Один з епізодів цього протистояння зображено у творі «Дівчина-левиця». Автор робить спробу показати, що може зробити людина задля Батьківщини. Цей епічний твір має жанрові ознаки історичного оповідання: невеликий обсяг, однолінійний сюжет на основі давніх подій, різнобічно розкритий образ однієї героїні.

Жорстокі нападники вимагають від містян здатися й заплатити викуп. А на нараді в мулли шейха Іззета-Ати більшість уже готова прийняти цей ультиматум, але до присутніх виходить дочка господаря Гульджемал і закликає до боротьби: «Товариство, не здавайтесь!». «Скінчивши мову, Гульджемал висмикнула з кишені ножа, підтяла під корінь своє оксамитове, довге аж до п'ят волосся й покинула зібрання. Шейх, батько дівчини, і всі присутні були вражені її героїчною рішучістю, гідною бути прикладом для інших». Вона збирається за підмогою до Кашгару. Усі захоплені її сміливістю, а міський старшина навіть вигукує: «Ця дівчина... ні, ця левиця зможе звільнити нас від ворога!».

Одягнена як чоловік, вона дістається до Кашгару й намагається переконати суддів і старшин перейти до рішучих дій. Гульджемал викриває зраду старшини Таштімур-бека та схиляє мешканців Кашгару до боротьби: «Ще дві години тому безталанні сіроми, безвольні бідолахи, кашгарці обернулись на відважних вояків». Події мають щасливу розв'язку: китайці нарешті знімають облогу Учтурфана й відступають від міста.

Юна донька шейха змалку відзначилася сильним і рішучим характером.

Батько стежив за її вихованням і багато чого навчив. Вона їздила верхи не гірше за хлопців, уміла користуватися компасом і біноклем, добре стріляла з рушниці. А до всього ще й мала добру освіту, знала декілька мов. Гульджемал-ханум була наділена особливим даром красномовства, умінням переконувати інших. Ось як вона звернулася на нараді до поважного товариства: «Ви хочете ввіритися лютим катам? Певно, ліпше, добродії, рятувати не голову й тіло, а душу й домогтися спокою й слави... Я не з тих, що здаються». Автор у кількох порівняннях дає їй якнайкращу характеристику: «... ця напрочуд метка мисливиця, ця дівчина, спритна, мов канатоходець, освічена, мов який мулла, окрилена, як поет».

У Гюльджемал ніколи слова не розходяться з ділом. Тому й вирушила в небезпечну поїздку за підмогою, узявши з собою меч, рушницю та револьвер. Ніщо не змогло її зупинити - навіть двоє китайських дозорців, яких застрелила однією кулею. У Кашгарі Гюльджемал виявила ще й властиві їй хитрість і дипломатичність, винахідливість і рішучість. Вона без страху промовляла перед людьми, що зібралися на майдані: «Слід прогнати ворога. Сьогодні немає жінок і чоловіків, є тільки бійці... Може, хтось з вас і боїться тиранів, але сміливців значно більше». Не дивно, що емоційні заклики знайшли шлях до сердець багатьох містян: «Хоробрі слова дівчини, відвага й патріотизм, що променилися в її очах і осявали всіх, перетворили бійців на військо левів». У справі захисту батьківщини героїня нічим не поступається чоловікам. За виявленими лідерськими якостями, сміливістю, рішучістю, розумом та винахідливістю вона є взірцем гідної людської поведінки.

Отже, І. Гаспринський присвятив життя справі єднання традиційної духовності з передовими досягненнями європейської культури, чим здобув заслужений авторитет серед усіх ісламських народів. Його твори потребують нового осмислення сучасної генерацією кримських татар. І як ніколи актуально звучить сьогодні його знаменитий девіз «Тільда, фікірде, іште Бірлік» = «Єдність у мові, вірі і справах».

Твори Ісмаїла Гаспринського:

1. Гаспринський І. Молла Аббас. Вибрані літературні твори / І. Гаспринський. – Київ : Майстер Книг, 2024. – 256 с.
2. Гаспринський І. Сонце зійшло / І. Гаспринський. – Сімферополь, 2004. – 189 с.
3. Гаспринський І. Французькі листи : урив. з роману / І. Гаспринський // І народився день : кримськотатарська проза українською. – Київ : Майстер Книг, 2018. – С. 49–61.

***

1. Гаспринский И. Французские письма. Режим доступу: https://anaurt.com/qrt/content/ismail-gasprinskiy-francuzskie-pisma https://anaurt.com/qrt/content/ismail-gasprinskiy-francuzskie-pisma(дата звернення: 08.10.2024).        

Матеріали щодо вивчення життя та творчості І. Гаспринського:

1. Абібуллаєва Е. Жіноча освіта в дидактичній системі І. Гаспринського / Е. Абібуллаєва // Педагогіка і психологія. – 2006. – № 2. – С. 136–139.
2. Абібуллаєва Е. Педагогічні основи посібника «Ховадже-і суб'ян» І. Гаспринського / Е. Абібуллаєва // Педагогіка і психологія. – 2006. – № 3. – С. 123–129.
3. Абібуллаєва Е. «Рехбер муалімін які муалімлере йолдаш» І. Гаспринського як методичне керівництво для вчителів «новометодних» шкіл / Е. Абібуллаєва // Педагогіка і психологія. – 2009. – № 2. – С. 118–123.
4. Арнаутова А. Специфіка зображення «іншої» культури в літературі ХІХ століття (на матеріалі творів Дж. Байрона та І. Гаспринського) / А.  Арнаутова, О. Семенець // Вчені записки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Сер. Філологія. Соціальні комунікації. – 2020. – №  31 4 ч. 4. – С. 103–108.
5. Бикова Т. Гаспринський Ісмаїл-бей  / Т. Бикова // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. Смолій (голова) та ін. – Київ, 2004. – Т. 2 : Г–Д. – С. 57.
6. Гладун В. Ідеї І. Гаспринського щодо утворення слов'яно-тюркського союзу / В. Гладун // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 3. – С. 36–41.
7. Гладун В. Питання еміграції кримських татар наприкінці XIX – початку XX століть у публікаціях Ісмаїла Гаспринського / В. Гладун // Юридична Україна. – 2009. – № 7. – С. 4–6.
8. Динікова Л. Публіцистика І. Гаспринського як рушійна сила емансипації жінок Криму / Л. Динікова, А. Бобко  // Закарпатські філологічні студії. – Вип. 27. – Том 3. С. 218–222.
9. Керімов І. Гаспринський Ісмаїл-бей / І. Керімов // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. Дзюба [та ін.]. – Київ, 2001–2024.
10. Петреченко І. Ісмаїл Гаспринський – реформатор освіти кримських татар / І. Петреченко // Матеріали науково-практичної конференції «Сьомі Фльорівські читання». – Чернігів, 2022. – С. 27–29.
11. TERRA INKOGNITA. Крим : [Гаспринський І., Султан А.-Х.] // Історія та правознавство. – 2014. – № 15. – С. 12 (1–16).

***

1. Бекірова Г. «Великий вчитель». Ісмаїл Гаспринський. – Режим доступу: http://flibusta.site/b/760321/read (дата звернення: 08.10.2024).       
2. Богданович Г. Предисловие / Г. Богданович // Гаспринский И. Французские письма. – Режим доступу: https://anaurt.com/qrt/content/ismail-gasprinskiy-francuzskie-pisma (дата звернення: 08.10.2024).       
3. Васьків М. «Французькі листи» Ісмаїла Ґаспринського як мандрівні нариси. – Режим доступу: https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/30248/1/%D0%92%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2.%20%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81.pdf (дата звернення: 08.10.2024).       

Матеріал підготувала О. Михайленко