Головна Новини Презентація книги «Нетлінні»

Презентація книги «Нетлінні»

08.11.2023 06:19

Як завжди неповторно та на одному подиху відбувся черговий «Вечір мистецтва з Гончарівкою».

Цього разу нашою гостею була Леся Воронюк – українська письменниця, режисерка, журналістка та громадська діячка, засновниця Всесвітнього дня вишиванки, авторка сценарію, продюсерка та режисерка документальних фільмів «Спадок нації», «Соловей співає», «Ткацький шлях»; співупорядниця етнографічного альбому «Нетлінні. Українські державні символи у народній вишивці та ткацтві». А ще вона завжди підтримували заходи, які відбувалися на базі нашої Гончарівки.

Під час зустрічі пані Леся презентувала даний альбом, в якому вперше опубліковано та описано вишиті та ткані експонати з українською державною символікою та її мотивами.

Ця книга начебто про вишиванки, але по ній можна вивчати історію української боротьби, українського спротиву. Команда поставила за мету дослідити вишивку, на якій зображено українську державну символіку – тризуб.

Пані Леся зізналася, що коли почали напрацьовувати матеріал, то виявилося, що цю тему досі ніхто комплексно не досліджував, жоден державний інститут за неї не брався.

Спочатку команда поставила за мету зібрати 50 експонатів старовинних, але коли дійшли до завершення експедиції – мали понад 350. Всі вони початку-середини ХХ століття. Близько 200 найбільш унікальних презентовано в книзі. Опрацювали понад 40 державних та приватних колекцій. Більшість, звісно, знаходили в приватних колекціях із зрозумілих причин. Бо в період радянської окупації жоден музей не збирав і не фіксував речей із тризубом.

Пані Леся продемонструвала нам багато зображень вишитих чоловічих та жіночих сорочок. Поділилася з нами, як важко було знаходити державну символіку на них, бо її маскували. Ці речі з жовто-блакитним орнаментом та тризубом не тільки не дозволяли носити українцям, а й брати з собою під час операцій, коли переселяли до Сибіру. Також багато речей мали зіпсований вигляд. Українці закопували їх у скринях в землю, ховали в банках в печі, замуровували в стіни та міжвіконні рами. Чимало речей нащадки знаходили випадково, наприклад, розбираючи стару хату. Пані Леся поділилася цікавою історією, коли в одній родині на дереві завелися бджоли. Й ось коли з’явився мед, то хтось із родичів поліз за медом і натрапив на фрагменти шиття. Вже потім вони почали пошук, кому ж ці речі могли належати. Ось таким чином через невеликий фрагмент й відкривається історія родини.
Ці історії перегукуються з тим, як на окупованих територіях Херсонщини люди ховали прапори в банки, закопували землю під час тимчасової окупації в 2022 році. І вже ці історії сучасності для майбутніх дослідників теж будуть вагомими свідченнями нескореності вже сучасного покоління українців. Звичайно хочеться, щоб в майбутньому ці історії не повторювалися. Врешті, ми повинні добре знати свою історію, щоб мати стійкість до ворога і до випробувань, які ми зараз проходимо.

Пані Леся розповіла, що є цілі строї, коли вишиті верх і низ. Державну символіку українці намагалися наносити на велику кількість ужиткових речей. Цікаво, що це була народна традиція у всіх верствах населення. Це свідчення того, що український народ був політичною нацією. Визначальна характеристика для сучасних українців, що  все суспільство було максимально включено в політичні процеси і відчувало ідентичність та виражало її навіть тоді, коли ми тимчасово втрачали державність та незалежність.

Ще одна історія про гуцульську сорочку, яка потрапила до власника без тризуба. Колекціонер, опрацьовуючи її, зауважив, що на полотні залишилися дірки, бо воно буле цупке. Коли орнамент був випоротий, його можна побачити, і Богдан Петричук за тими дірками відновив тризуб – і тепер на сорочку повернуто цей символ. Ситуації, коли тризуб і жовто-блакитні стяги випорювали, були надзвичайно частими. Часто доводилося працювати з фрагментами шиття. Коли команда почала працювати над цією темою, багато колекціонерів стали передивлятися речі і знаходити  тризуби, прапорці.

Постає питання: навіщо всупереч здоровому глузду та інстинкту виживання українці все ж вишивали державну символіку? Одна сторона свідомості каже: «Зачекай, дочекайся безпечного місця – і тоді роби ці речі». Але нескореність  і сила волі є теж однією з вагомих закладок української свідомості. І ці закладки теж передаються нам із покоління в покоління.  

Окрім сорочок пані Леся показала нам інші речі зі строю, на яких українці  вишивали державну символіку: це і кептар (чоловіча жилетка), і жіночий фартух чи запаска, і ткана горбатка (спідниця). Несподіванкою стало, що і на прикрасах (герданах) теж була символіка, і навіть на чоловічих сумках (тобівках) та жіночих (тайстра). Навіть на килимах вишивали українці тризуб.

Великий розділ книги становлять вишиті рушники.

Надзвичайно вразила історія про подушку, яка півстоліття подорожувала з Сибіру, куди заслали українку. Господиня не повернулася, але подушка передавалася через подруг, знайомих і дісталася дому. Надзвичайно, що ніхто її не викинув, не спалив, а доправив до рідної оселі. Подушка повернулася як єдине, що залишилося нащадкам від прабабусі чи бабусі.     

Вишивки та ткані речі із державною символікою цього періоду мають не лише високу естетичну, а й історичну цінність. Більшість із них були створені в період радянської окупації та засвідчували культурно-політичний спротив тоталітарній системі. Українці вірили, що настане час і онуки і правнуки зможуть їх носити.

Дякуємо пані Лесі за надзвичайно пізнавальну та цікаву розповідь. Бажаємо втілення всіх задумів та ідей!

Друзі, хто любить переслуховувати наші зустрічі, або дуже хотів, але не зміг бути присутнім, пропонуємо вашій увазі фрагмент відеозапису презентації:

:

Календар подій

    1 2 3 4
56 7 8 91011
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29