Книговидавнича діяльність Георгія Львовича Скадовського

Лянсберг Ольга
 

Книговидавнича діяльність Георгія Львовича Скадовського

 

В історії Херсона важко знайти діяча, який зробив би такий вагомий внесок у розвиток науки й культури, як Георгій Львович Скадовський (1847–1919). Він був предводителем дворянства Херсонського повіту, визначним земським діячем і відомим науковцем. Діяльність цієї людини вражала своєю різноманітністю: упровадження передових методів обробітку землі, фінансування дослідів зі створення ефективної вакцини проти сибірки, відкриття першої в Російській імперії земської ветеринарної бактеріологічної лабораторії (1892). Він очолював Губернську вчену архівну комісію, займався археологічними дослідженнями античної спадщини Півдня, збудував Троїцький храм у Благовіщенському жіночому монастирі, заснованому його батьком – Львом Балтазаровичем Скадовським – у родовому маєтку (село Білозерка поблизу Херсона). Крім того, Георгій Львович мав і невеликий досвід книговидавничої діяльності.

У краєзнавчому фонді Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара зберігається невелика брошура:

«О деятельности Херсонского музыкально-драматического кружка и необходимости некоторых изменений в его строе для прочного развития его» / Г. Скадовский. – Херсон : Тип. О. Д. Ходушиной, 1893. – 11 с.

Георгій Львович Скадовський був головою Ради Херсонського музично-драматичного гуртка, відкритого 18 грудня 1892 року. Ініціатором створення цього творчого об’єднання стала невелика група осіб, що залишилася від колишнього Товариства любителів витончених мистецтв (1875–1876). Мета гуртка, як і Товариства, полягала у «сприянні місцевим благодійним та іншим корисним установам, які найбільше потребують коштів для розвитку своєї діяльності, шляхом надання у їхнє розпорядження коштів, отриманих від проведення різноманітних заходів» – концертів, аматорських вистав і літературно-музичних вечорів.

Книга буде цікавою всім, хто досліджує історію Херсона. Вона є єдиним першоджерелом інформації про діяльність музично-драматичного гуртка. У брошурі висвітлено найрізноманітніші питання, пов’язані з його роботою: оренда приміщення, придбання музичних інструментів для оркестру, залучення до хору найкращих вокальних сил Херсона, відкриття при гуртку музичних класів, питання дисципліни та інші аспекти діяльності.

Брошура цікава ще й тим, що в ній Г. Л. Скадовський дає відповідь на запитання: «Національність і мистецтво: чи пов’язані ці поняття?». Імовірно, проблема національної належності в ті часи хвилювала окремих представників херсонського бомонду.

Цитата Г. Л. Скадовського, подана мовою оригіналу:

«...Но предварительно я обращусь к гг. членам кружка с вопросом: так ли я понимаю задачи кружка? Прислушиваясь к различным мнениям, я знаю, что многие члены желают видеть в нем общество с, так сказать, клубным направлением, предъявляющее к поступающему в него члену некоторые национальные требования. Если большинство разделяет этот взгляд, то дело упрощается, так как при таком направлении <...> нечего и задумываться над осуществлением каких-либо более или менее солидных задач во-первых, потому что Херсон слишком малолюден для того, чтобы набирать хор и оркестр по чинам или национальностям, затем потому что такая постановка дела не выгодна ни в качественном, ни в материальном отношении, а главным образом, потому что национальная рознь в искусстве не имеет место, ибо она пагубно действует на успех. Служить искусству может и должен всякий, имеющий к тому дарования и знания, тем более, хороший певец, хороший скрипач, хороший пианист и проч. Объездив всю Европу, почти нигде я не встречал в артистических кружках самых юдофобских городов национального различия в приеме членов и нахожусь до сих пор под впечатлением того, поразившего меня национального нейтралитета и космополитизма искусства, которое выразилось на Парижской выставке 74 года...»

Дуже рідкісною в наш час є книга

Храм Пресвятой Троицы в Благовещенском женском монастыре Херсонского уезда. – Херсон : Изд. Г[еоргий] Л[ьвович] С[кадовский]; паровая тип. наслед. О. Д. Ходушиной, 1909. – 175 с., 16 л. худож. фототипий К. А. Фишера (Москва).

На обкладинці книги зазначено: «Издал Г.Л.С.». Неважко здогадатися, що таємничий Г. Л. С. – не хто інший, як Георгій Львович Скадовський. Видавець книги залишив присвяту: «Памяти в схиме в бозе почившей настоятельницы Благовещенского монастыря игуменьи Ефросинии посвящается» — на знак вдячності за її безпосередню участь у спорудженні храму Пресвятої Трійці. Ігуменя Єфросинія не дожила до завершення будівництва. Храм почали зводити 30 липня 1900 року за преосвященного Мелінона, архієпископа Новомиргородського, архієпископа Херсонського й Одеського Димитрія та настоятельки монастиря ігумені Лариси. Будівництво храму завершилося в 1909 році за архієпископа Димитрія та настоятельки цього монастиря ігумені Раїси.

Оформлення херсонських книг ХІХ – початку ХХ століття не вирізнялося особливою вишуканістю. Здебільшого їх друкували без художньо оформлених обкладинок. Книга «Храм Пресвятої Трійці в Благовіщенському жіночому монастирі Херсонського повіту» вигідно відрізняється від скромних херсонських видань: чудову обкладинку та 16 аркушів художніх фототипій К. О. Фішера було надруковано в московській друкарні М. І. Гросмана та Г. А. Вендельштейна, а як основний текст – у херсонській друкарні спадкоємців О. Д. Ходушиної. Палітурки книг було виготовлено в Херсоні.

Книга містить унікальні матеріали – фотографії собору, усіх настінних розписів та їх детальний опис: «Несення тіла Божої Матері до поховання», «Всіх скорботних Радість», «Внутрішні види храму», «Різдво Пресвятої Богородиці», «Введення до храму Пресвятої Богородиці», «Поклоніння волхвів», «Благовіщення Пресвятої Богородиці», «Поклоніння пастухів новонародженому Господу», «Бесіда Спасителя із самарянкою», «Лепта вдовиці», «Проповідь Христа струдженим і обтяженим», «Нагірна проповідь», «Хресна дорога», «Кончина Спасителя», «Отрок Ісус у храмі», «Спаситель, що благословляє дітей», «Преображення», «Зішестя до пекла», «Вознесіння», «Зішестя Святого Духа на апостолів», «Бог Слово», «Таїнство Євхаристії», «Мироносиці біля гробу Господнього», «Явлення воскреслого Господа Марії Магдалині», «Спаситель перед Пилатом», «Спаситель у в’язниці», «Зняття з хреста», «Поховання Спасителя», «Явлення Господа апостолам дорогою до Еммауса», «Спаситель в Еммаусі».

Для фотографування настінного живопису собору з Москви було запрошено одного з найкращих художників-фотографів того часу – К. О. Фішера. Зйомка проводилася у складних умовах на підвісних трапеціях. Фотохудожникові доводилося підійматися з дорожнім фотоапаратом навіть під купол храму, де він здійснював фотографування. Попри всі труднощі, він блискуче впорався зі своїм завданням.

Книга «Храм Пресвятої Трійці в Благовіщенському жіночому монастирі Херсонського повіту» вийшла накладом 500 примірників, які були подаровані бібліотекам великих монастирів і церков не лише Херсонської, а й інших єпархій Російської імперії. Після 1917 року, в період встановлення та зміцнення радянської влади, більшість храмових бібліотек було знищено. До наших днів збереглися лише поодинокі примірники книги «Храм Пресвятої Трійці в Благовіщенському жіночому монастирі Херсонського повіту», які перебувають у приватних колекціях та бібліотеках.

Київський духовний цензурний комітет дозволив друкувати книгу 19 квітня 1909 року. Через місяць у родині Скадовських сталася страшна трагедія… Саме з нею пов’язана історія ще двох книг, видавцем яких став Георгій Львович Скадовський.

В Іркутському обласному художньому музеї імені В. П. Сукачова зберігається невелика жанрова картина «Безумный». Це робота відомого українського живописця ХІХ століття, майстра побутового жанру Миколи Скадовського (1846–1892). На картині зображено босого чоловіка, який стоїть на парковій алеї. На ньому – циліндр і довга мантія, що нагадує тогу. Правою рукою він притискає до себе ляльку. Ліва рука божевільного витягнута вперед, ніби він намагається захистити своє «дитя» від кривдників, зупинити їх. Картина, написана у 1883 році, яскраво передає трагізм людини, яка втратила розум.

Чи міг тоді художник припустити, що тема божевілля, покладена в основу сюжету цієї картини, через 27 років знайде своє відображення в історії відомого роду Скадовських? Що його рідному братові – Георгію Львовичу Скадовському – доведеться захищати свого сина від ув'язнення та людського осуду після того, як той скоїть убивство у нападі божевілля?

14 травня 1909 року син Георгія Львовича, 33-річний відставний корнет Лев Скадовський, застрелив із пістолета «Браунінг» свою дружину. Місцева газета «Родной край» так описувала цю трагедію:

«Загадкова і трагічна смерть Тетяни Володимирівни Скадовської.

Хто винен – розсудить Бог, а не люди. Подія сталася без свідків.

Їхньому щасливому подружньому життю заздрили. Поліцейське слідство повідомляє таке: 14 травня цього року, о дев'ятій годині вечора, дворянин Лев Георгійович Скадовський, посварившись зі своєю дружиною, у запалі гніву вистрілив із револьвера їй у скроню й убив її.

Загадковість цієї трагедії змушує нас утриматися від повідомлення подробиць до завершення слідства.

Учора передчасно загиблу жінку поховали. Провести покійну зібралися рідні, знайомі та численна публіка. Серед присутніх був і пан начальник губернії разом із багатьма високопосадовцями. Похорон відзначався урочистістю, поєднаною з тихим, задумливим і глибоким смутком.

Трагізм події посилювався вічною розлукою колись люблячого подружжя: дружини – з дорогою до місця вічного спочинку, а чоловіка – до в'язниці. Враження було приголомшливим».

Усі, хто знав це молоде подружжя, не сумнівалися, що Тетяна Володимирівна стала невинною жертвою деспота й тирана, яким вважали сина Скадовського.

Майже рік Лев Скадовський провів у херсонській в'язниці та психіатричній лікарні.

Судовий процес набув широкого розголосу. Він викликав такий резонанс у Херсоні, що судові засідання було перенесено до Катеринослава. На процесі були присутні кореспонденти газет «Русское слово», «Киевская мысль», «Одесские новости» та інших видань. Матеріали судових засідань протягом тижня публікували місцеві газети. Розгляд справи Лева Скадовського розпочався 5 квітня 1910 року. До суду було викликано 70 свідків, серед яких – херсонський губернатор і прокурор Херсонського окружного суду.

Г. Л. Скадовський зробив усе можливе, щоб забезпечити своєму синові надійний захист. Із Петербурга запросили найкращих адвокатів – М. П. Карабчевського та Б. Г. Лопатіна-Барта. Захист також запросив видатного психіатра В. М. Бехтерєва – одного з найавторитетніших фахівців у галузі судової психіатрії. Бехтерєв був необхідний Карабчевському, адже лише офіційне визнання Лева Скадовського психічно хворим, зроблене настільки авторитетним ученим, могло врятувати обвинуваченого від тюремного ув'язнення. Саме на висновки Бехтерєва Карабчевський спирався у своїй лінії захисту.

П'ятеро експертів-психіатрів на чолі з Бехтерєвим, обстеживши Скадовського, дійшли спільного висновку щодо наявності у підсудного психічних відхилень. Відомо, що Бехтерєв був прихильником комплексного підходу до вивчення особистості злочинця, враховуючи, зокрема, спадковість, виховання, умови життя та особливості формування психіки. Показовим прикладом такого підходу стало саме його обстеження Лева Скадовського.

У газеті «Родной край» було опубліковано висновок Бехтерєва щодо психічного стану Лева Скадовського, передрукований із катеринославської газети. У ньому вчений дійшов висновку, що головною причиною психічної нестабільності Лева Скадовського була тяжка спадковість. Далі подано цитату мовою оригіналу: «…Перед нами прошел необычайно вспыльчивый, неуравновешенный, странный субъект, нервный до болезненности: из-за одного крика ребенка мы слышим от него нецензурную брань по адресу жены, он готов из-за маленького пустяка выбросить свою тещу в окно. Перед нами вырисовывается субъект, готовый каждую минуту сделать что-либо ненормальное. Ряд кро­вавых фактов подтверждает его болезненность: он стреляет направо и налево по самому ни­чтожному случаю, из-за ничтожной причины он стреляет в себя, пуля проходит на вершок от сердца. В детстве его мучила лихорадка, галлюцинации, страхи по ночам: ему казалось, что мчится поезд, от пустяков он приходит в отчаяние, дикая фантазия в детских играх, любовь к чудесному. С 11 лет он зачитывается Майн Ридом, ему снятся сражения, приступы. C 12 лет появилась пляска св. Витта, судороги. Он поддерживает свое здоро­вье охотой и верховой ездой, но это было недостаточно: организм и в отрочестве и в юности окрепнуть не мог, так как ненормальности его всецело зависят от наследственности со сто­роны отца и матери. Мы пришли к заключению, что подсудимый – тяжелый дегенерат, <...>страдающий психастенией и убийство совершено под влия­нием аффекта и в состоянии умоисступления».

Читаючи висновок Бехтерєва, розумієш, наскільки пристрасно Георгій Львович Скадовський прагнув урятувати свого сина. Будь-якою ціною. Навіть якщо при цьому постраждає репутація роду. Він допустив оприлюднення невтішного висновку психіатра.

Прокурор визнав висновки експертизи непереконливими. Він наполягав на тому, що цей злочин не повинен залишитися без відплати, а вирішальне слово присяжних має стати вироком громадської совісті: «…вашим серйозним, виваженим вироком я прошу вас навчити його мужньо понести покарання за розстріл безвинно винної».

Потім слово було надано М. П. Карабчевському.

Відомо, що Карабчевський вирізнявся широкою правовою ерудицією, даром красномовства й логічного мислення, винахідливістю, силою характеру та темпераментом бійця. Він завжди боровся проти будь-якого обвинувачення доти, доки залишався бодай найменший сумнів у його доведеності. У справі Лева Скадовського сумнівів у тому, що обвинувачений убив свою дружину, не було. Він сам зізнався у скоєному. За словами Карабчевського, «завдання захисту в цьому процесі значно полегшувалося і могло б вичерпатися посиланням на результати експертизи…». Промова адвоката була короткою, але яскравою й переконливою. Захисник просив суд присяжних визнати підсудного психічно хворим, посилаючись на висновок Бехтерєва, а відтак – невинуватим у вчиненні злочину. Саме так і сталося.

1910 рік. Промова М. П. Карабчевського на захист Лева Скадовського
(подано мовою оригіналу)

Выступая перед вами, г.г. присяжные заседатели, носителем общественного возмездия, чего добивается от вас г. Прокурор? Каторги или арестантских рот для подсудимого; мук и страданий за совершенное им преступление.

Но таких мук, какие уже вынесло сердце обвиняемого, ему больше вынести не придется.

Напрасно прокурор выступил на защиту памяти Татьяны Владимировны. Ее никто не трогал и трогать не собирается, и если бы мы, – защитники подсудимого требовали это сделать, то нам бы зажал рот тот, кого мы защищаем.

Всю эту картину преступления, которую нарисовал прокурор, сознаем и мы – защитники, и общество, и вы – присяжные; но, когда мы подходим ближе к моменту трагедии, мы видим, что это не преступление, а какой-то ужас, страшный и непонятный.

И мы не просим не признавать подсудимого виновным, а мы просим только признать его больным. Такое признание с вашей стороны не потревожит памяти покойной.

И если наши души бессмертны, то ее безвременно ушедшую отсюда душу успокоит сознание, что грех любимого человека был роковым результатом его болезни.

Задача защиты в этом процессе значительно облегчена и могла бы исчерпаться ссылкой на результаты экспертизы.

Я отдаю должное энергии прокурора, но едва ли можно будет считаться с его доводами, хотя бы и подкрепленными цитатами их научных авторитетов. Я почти убежден, что вы поверите не только авторитету экспертов, но не упустите из виду то, что это дело разнесется по всей России, во всех газетах; и едва ли вы допустите, чтобы академик Бехтерев согласился оскандалить себя на всю Россию неудачной экспертизой.

Моменты, приближающие нас к 14 мая, очень характерны. Не каждый день совершаются такие браки, когда через 4 года совместной жизни остается место для таких нежных слов и забот, что видим мы хотя бы в оглашенных записках. Среди каких же условий жила эта любящая пара? К сожалению, – я подчеркиваю это слово, – среди многочисленных родственников. Первый год семейной жизни они проводят в Варшаве, где нет ни теток, ни тещи. Я не порочу мать убитой, Веру Федоровну, эту в высшей степени порядочную женщину, и я понимаю ее горе.

Тут защитник, подвергнув тщательному анализу семейные и родственные отношения между родными покойной и подсудимого, приходит к выводу, что они-то и создали атмосферу, в которой разыгралась катастрофа.

Присматриваясь к подсудимому – говорит защитник – я не могу не согласиться с экспертами, что он действовал в состоянии затемнения, хотя и неполного. Это безумец, разрушивший свое счастье. И вот, если вы, г.г. прис. заседатели, признаете, что Скадовский – безумец, сам загубивший свое счастье, то, несомненно, оправдаете его; если же вы признаете, что он почему-либо хотел отделаться от своей жены, – вы осудите его. Уверен, что вы не станете сомневаться в том, что это совершенно больной, несчастный человек. Быть может, вас будет удерживать мысль, как можно выпустить такого больного на свободу? Но суд после вашего приговора может отдать его на поруки старику – отцу, который поместит его в санатрию, где окружит заботой и любовью. Я хочу верить, что во имя общественной совести, во имя вас самих, вы не согласитесь с требованием прокурора и не ушлете больного человека ни на каторгу, ни в арестантские роты».

Присяжные вынесли Льву Скадовскому оправдательный вердикт, и убийца был отдан на поруки своему отцу до излечения. Общественность негодовала. Остались воспоминания одного херсонца: «…это был большой скандал. Для того чтобы судебный процесс не носил такой скандальный характер, так как убийца был сын Скадовского, а убитая – дочь жандармского полковника Бурачкова, незадолго до этого удалось добиться переноса суда в Екатеринослав (ныне Днепропетровск). Защищал Скадовского всероссийская знаменитость адвокат Карабчевский. Суд был проведен таким образом, что удалось добиться, чтобы убийца был выдан на поруки родителям. В Херсоне все говорили о том, что если бы Бурачков был жив, то Скадовский не отделался бы так легко, ему не поздоровилось бы…».

Осознал ли он всю тяжесть совершенного им греха, покаялся ли? Об этом не узнаешь со страниц местных газет, печатавших хронику судебных заседаний. Книги – другое дело…

На початку ХХ століття в херсонській друкарні О. Д. Ходушиної були надруковані дві книги – збірка поезій та драматична поема:

Скадовский Л. Песни скорби: стихи / Лев Скадовский. – Херсон : Тип. О. Д. Ходушиной, 1910. – 20 с. – 2000 экз.

Скадовский Л. Преступник: драм. поэма в 3 д. / Лев Скадовский. – Херсон : Тип. О. Д. Ходушиной, 1911. – 49 с. – 1000 экз.

Автором цих книг був згаданий вище Лев Скадовський. Виявляється, «важкий дегенерат, який страждає на психастенію», мав схильність до написання віршів. Під час судового процесу про його літературні здібності у своїх виступах згадували і мати, і подруга загиблої: «…він здавався талановитим, оскільки писав серйозні й доволі непогані вірші». Писав він їх і в губернській в’язниці, очікуючи на вирок.

Треба віддати належне Георгію Львовичу Скадовському: він зробив усе можливе, щоб урятувати сина не лише від тюремного ув’язнення, а й від людського осуду. Він видав книги, написані Левом у губернській в’язниці, – «Песни скорби» та драматичну поему «Преступник» – доволі великими, як на той час, накладами.

У передмові до книги «Песни скорби», написаній Г. Л. Скадовським, викладено мету, яку він переслідував, видаючи твори свого сина: якомога більше людей повинні дізнатися про його каяття, душевні муки й пробачити його: «Перебираючи папери мого сина, надіслані мені під час переведення його з однієї в’язниці до іншої, я знайшов цілу низку його віршів під назвою «Песни скорби» та поему «Преступник» у трьох діях. Ці вірші навели мене на думку про ті почуття й страждання, які їх породили.

Оскільки мені доводиться чути найжахливіші судження про моральну особистість мого сина, я дозволив собі надрукувати зазначені твори в надії, що той, кому вони потраплять до рук, подумає трохи поблажливіше про їхнього автора». Г. Скадовський.

До збірки «Песни скорби» увійшло одинадцять поезій: «Тоска», «В ночь Святаго Рождества», «Арестантский сон (впечатления губернской тюрьмы)», «Для чего мне солнце? Солнце закатилось…», «Однажды в припадке жестоких мучений…», «Господи, где же страданью предел!..», «Господи, прости меня грешного…», «Читатель этих строк, когда б ты ведал…», «Осенняя песнь (Психиатрическая лечебница)», «Покаянная молитва», «Танюше (12 января 1910 года)».

Мотиви каяття звучать і в драматичній поемі Лева Скадовського «Преступник». Історія Олімпія Радіонова, головного героя поеми, – це історія поета, який убив свою дружину й очікує вироку в тюремній камері. Його образ мав асоціюватися у читача з особою автора книги – Льва Скадовського, який скоїв цей злочин у реальному житті. Описуючи душевні муки й страждання головного героя, автор прагнув розповісти світові про своє каяття за скоєне, про переосмислення власного життя та біль утрати. Серед основних дійових осіб драми – три сестри Евменіди (Тісіфона, Алекто й Мегера), які уособлюють докори сумління; Юстиція — богиня справедливості, Немезіда – богиня помсти та її помічниця Горгона, Гермес, Юда Іскаріот, Прокурор, Начальник в'язниці, наглядачі, Римма – дружина Олімпія та інші.

Можна припустити, що ідея видання «покаянних книг» належала адвокатові Льва Скадовського – М. П. Карабчевському. Відомо, що літературна творчість була його другим захопленням після адвокатської практики. Будучи блискучим оратором, він добре знав силу друкованого слова.

На жаль, у фондах херсонських бібліотек ці книги не збереглися. Нині вони є бібліографічною рідкістю.

Ці дві книги – покаяння, благання про прощення за скоєний злочин. Наскільки щирим було це каяття, нині судити складно, та й чи варто це робити… Для цього є Вищий Суд. Невдовзі Лев Скадовський виїхав до Австралії, а згодом переїхав до Франції та добровольцем вступив до французької армії. Він брав участь у Першій світовій війні, прийняв французьке громадянство. Коли і де він помер – невідомо; так само невідомо, як жилося йому всі ці роки з тавром убивці власної дружини.

Минуло понад сто років від кривавої драми, що сталася в родині Скадовських. Уже давно немає серед живих ні її учасників, ні їхніх дітей, ні свідків. Залишилися лише дві невеликі книжечки – мовчазні свідки тих подій.

Майже через десять років, у січні 1919 року, в місцевій газеті «Родной край» було надруковано замітку про рукоположення Г. Л. Скадовського в диякони: «Під час заупокійної літургії в Михайлівському монастирі 20 грудня був рукоположений у диякони відомий у Херсонському краї заможний благодійник Г. Л. Скадовський, який присвятив себе пастирському служінню. Заслуговує на увагу той факт, що Г. Л. Скадовський призначається на служіння до Благовіщенського монастиря і до того храму, який збудовано на особисті кошти родини Скадовських і який, будучи визначним за своєю величчю та рідкісним за красою й розписами, є єдиним у своєму роді в Херсонській єпархії» (Родной край. – 1919. –14 січ.).

Однак Георгію Львовичу не судилося служити в храмі Благовіщенського монастиря. Та й навряд чи монастирські стіни змогли б його захистити. Доля розпорядилася інакше. 22 січня 1919 року Георгій Львович Скадовський та його молодший син Юрій були жорстоко вбиті у власному будинку в Херсоні бандою грабіжників.

Так трагічно обірвалося життя цієї непересічної людини.

А в 30-х роках буде зруйновано й збудований ним храм. Але вже іншою бандою…