Коломацькі чолобитні – спроба відновлення державності України (1723 р.)

Коломацькі чолобитні – спроба відновлення державності України (1723 р.)
(пам’ятка читачеві)

Друзі!

300 років тому козацька старшина відправила Коломацькі чолобитні, у яких попросила царя дотримуватися прав козацтва та дозволити обрати повноправного гетьмана. 

Коломацькі чолобитні (Коломацькі петиції 1723 р.) – два звернення козацької старшини до російського імператора Петра I, укладені влітку 1723 р. у військовому таборі під м. Коломаком. У Коломацьких чолобитних козацька старшина вимагала відновлення державних прав України, ліквідації Малоросійської колегії та дозволу обрати нового гетьмана України.

Заходи російського уряду протягом 1708-1722 рр. свідчили про підготовку до широкомасштабного наступу на українську державність. Проте зовнішні обставини змусили пригальмувати процес ліквідації козацької держави, і владу гетьмана було відновлено на короткий період. Загальний напрям російської політики щодо України залишався незмінним: перетворити її на звичайну провінцію Російської імперії.

З грамоти царя Петра І до гетьмана І. Скоропадського (1715) дізнаємося: «Відомо стало Нам, що в Малій Росії підлеглі тобі полковники та різні полкові уряди сотників обирають і затверджують на свій розсуд, не сповіщаючи тебе, підданого Нашого... Отож Ми, клопочучись про наших підданих з малоросійського народу, наказуємо надалі козацьким полковникам полкову старшину й сотників самим не обирати й не затверджувати. Коли ж у якомусь полку вільним буде місце полкової старшини чи сотника, полковнику належить збирати раду й радитися з полковою старшиною та сотниками; і на тій раді зі згоди всіх вибрати на той уряд людей двох-трьох заслужених і вірних(...), писати про те тобі та їх самих до тебе надсилати. Тобі ж, підданому Нашому, з тих призначених осіб належить вибрати, хто найбільш гідний тогоуряду; хто завжди зберігав до Нас, Великого Государя, непорочну вірність, того одного своїм універсалом од себе на той уряд призначати й на вірність Нашій Царській Величності приводити за звичаєм перед стольником Федором Протасьєвим, що живе при тобі... А якщо з тих, хто призначений на полкову старшину чи в сотники полковниками до цього Нашого указу, хтось схильний до зради, то таких належить замінити, а на їх місце обрати й призначити інших, вірних і гідних того уряду людей, способом, оголошеним вище».

Гетьманування I. Скоропадського за традицією мало розпочатися з підписання статей. Але Петро I відмовився зробити це, пояснивши таке рішення воєнними обставинами. Після Полтавської битви, 17 липня, І. Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей. У них він просив підтвердити права й вольності Гетьманщини та вирішити чимало важливих державних справ.

У відповідь Петро І 1709 р. надіслав іменний указ, котрий аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті. У ньому права і вольності підтверджувалися в такому вигляді, який відповідав інтересам Росії. Згодом було обіцяно надати й статті. Щодо інших питань, то цар відповів, що під час походів під командування російських генералів мають переходити не лише прості козаки, а й гетьман. Воєводи сидітимуть в українських містах, у місцеві справи вони не втручатимуться, крім таких «державних», як «зрада» (під «зрадою» розумілися будь-які дії, що суперечили бажанням царя).

Важливою новиною було призначення царського резидента П. Ізмайлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом.

Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову. Ці статті називали землі Війська Запорізького «Малоросійським краєм», у якому царський резидент спільно з гетьманом мали утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, «у тиші й покорі великому государю». Наказувалося «своєвольців викорінювати», не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі.

29 квітня 1722 р. було видано указ про створення Першої Малоросійської колегії у складі шести російських офіцерів з полків, розміщених в Україні, на чолі зі Степаном Вельяміновим. Гетьманщина виводилася з підпорядкування колегії іноземних справ і підпорядковувалася сенатові як звичайна провінція імперії.

Царський указ про утворення Малоросійської колегії вразив І. Скоропадського. До України гетьман повернувся з Москви (де був присутній на урочистостях з нагоди перемоги в Північній війні) вкрай хворим. Відчуваючи близьку смерть, він доручив гетьманські обов’язки чернігівському полковнику Павлові Полуботку, який заміщав його під час поїздки до Москви.

П. Полуботок розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків, та під різними приводами не виконував накази Малоросійської колегії. Однак Петро I у квітні 1723 р. надав Малоросійській колегії такі повноваження, які робили її повновладною в Україні.

Численні клопотання, що містили основну українську вимогу – обрання нового гетьмана, цар відхилив. Активна протидія заходам Малоросійської колегії не залишилася непоміченою російським урядом. У травні 1723 р. П. Полуботка разом із генеральними писарем і суддею було викликано до Петербургу. Проте наказний гетьман зволікав із від’їздом, готуючи нові документи з проханням про відновлення державних прав України. У серпні П. Полуботок дістався Петербургу.

Після від’їзду наказного гетьмана рух за розширення автономії козацької держави очолив миргородський полковник Данило Апостол. Він, зокрема, домігся укладення Коломацьких чолобитних –  статей, підписаних у середині серпня-на початку вересня 1723 р. на р. Коломак, що на Полтавщині, представниками козацької старшини. Статті вкотре порушували питання про звільнення маєтків старшини від податків. Ішлося також про недоліки судочинства. Насамкінець козацька старшина просила дозволу обрати гетьмана.

Підписані Коломацькі чолобитні Д. Апостол подав до Генеральної військової канцелярії. Урядовці, посвячені в плани П. Полуботка, вирішили терміново надіслати до російської столиці посольство і передати статті. Проте козацьких посланців затримала Малоросійська колегія. Тоді до Петербурга було таємно відправлено військового канцеляриста Івана Романовича. 10 листопада 1723 р. він передав Коломацькі чолобитні особисто імператорові Петру I.

Автор Чернігівського літопису повідомляє: «Канцелярист Іван Романович подав чолобитні від усього війська малоросійського за підписом рук усієї полкової старшини й товариства бунчукового й значкового до рук його імператорської величності, що з церкви Святої Троїці по службі Божій листопада 10 числа йшов. Так зараз у кофейний дім увійшовши й вичитавши, вийшов з того дому й наказав своїми вустами... з великим гнівом і лютістю взяти під варту полковника Павла Полуботка, суддю генерального Івана Черниша, Семена Савича – писаря генерального, які там-таки стояли(...), того ж часу взято з України полковника миргородського Апостола в Москву і Санкт-Петербург, осавула генерального й бунчукового з Глухова, а з деяких полків побрано в Глухів старшину полкову й держано під караулом».

Французький історик Жан-Бенуа Шерер у книжці  «Літопис Малоросії, або Історія запорізьких і українських козаків», що вийшла друком у Парижі 1788 р., так описував зміст сказаного Павлом Полуботком Петру І: «Знаю і бачу, царю, що ви хочете згубити мою Батьківщину(...). Ви ставите себе понад усіма законами і хочете знищити всі привілеї, урочисто стверджені вашими попередниками і вашою величністю; ви хочете покласти свавільні податки на народ, котрого свободу самі визнали; ви, не вагаючись, посилаєте на важкі й принизливі роботи козаків, приневолюючи їх, неначе рабів, копати канали у ваших володіннях; а що для нас найобразливіше – позбавляєте нас нашого права обирати вольними голосами гетьманів і інших старшин; ви настановили нам суддями великоросів, які не знають або вдають, що не знають, наших прав і привілеїв та повсюдно всіма способами нас неволять і ображають».

Отже, у неділю 10 (21) листопада 1723 року у Санкт-Петербурзі канцелярист Генеральної військової канцелярії Іван Романович подав на розгляд царю Петру І Коломацькі чолобитні, у яких Військо Запорозьке просило поновити козацькі права та привілеї, дозволивши обрання нового гетьмана, а також зменшити податковий тягар і свавілля Малоросійської колегії по відношенню до старшини й козаків.

Чолобитні-петиції було вручено царю, щойно він вийшов з недільної літургії у Троїцькій церкві. Взявши документи, він пройшов з ними до кав’ярні “Чотири фрегати”. Прочитавши текст, розлючений цар вискочив надвір і наказав генерал-майору Ушакову заарештувати всю козацьку делегацію, що стояла перед кав’ярнею, очікуючи на розгляд справи.

До Петропавлівської фортеці було кинуто наказного гетьмана, чернігівського полковника Павла Полуботка, генерального писаря Семена Савича та генерального суддю Івана Чарниша. Загалом у колодках опинилося 16 осіб. Невдовзі в Україні було заарештовано миргородського полковника Данила Апостола, ініціатора надсилання чолобитних, та відправлено через Москву до Санкт-Петербурга.

Слідство тривало рік, але так і не було завершено, оскільки головний фігурант справи – Павло Полуботок – 18 (29) грудня 1724 року помер у казематі фортеці, не витримавши тортур і важких умов утримання. «… маємо визнати, що скарби, які Павло Полуботок справді заповів Україні – це його приклад як відстоювати інтереси держави…» Віктор Горобець.

Сам цар Петро І пережив його лише на 41 день, померши 28 січня (8 лютого) 1725 року. На 9-й день по смерті царя всіх заарештованих випустили на волю, повернувши особисту зброю, але наказали жити виключно в Санкт-Петербурзі. Здоров’я багатьох з них було непоправно підірвано – Семен Савич і переяславський осавула Іван Кирпич померли невдовзі після визволення.

Російська імперія готувалася до нової війни з Туреччиною, тож їй потрібна була підтримка  козацького війська. У зв’язку з цим у 1727 р. було ліквідовано Малоросійську колегію і дозволено вибори гетьмана.

У жовтні 1727 р. на Генеральній раді у Глухові гетьманом обрали Данила Апостола, який був співавтором Коломацьких чолобитних.

Пропонуємо вам для більш детального вивчення подій історії Коломацьких чолобитних звернутися до таких джерел:

1. Бовгиря А. «...Я вашего царя не знаю». Українці як фігуранти судових справ про образу честі монарха (XVIII ст.). Український історичний журнал. 2008. № 5. С. 87–100.
2. Горобець В. М. Князі і гетьмани усієї Русі: "Через шаблю маємо право": злети і падіння козацької держави 1648–1783 років. Х. 2016. 351 с.
3. Горобець В. М. Павло Полуботок. К. 2009. 64 с.
4. Горобець В. М. Право вільної елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими новаціями. Український історичний журнал. 2015. № 5. С. 70–91.
5. Ділова документація гетьманщини XVIII ст.: зб. док. К. 1993. 392 c. 
6. Изборник. Приложение. Коломацкія челобитныя. http://litopys.org.ua/chernlet/chern03.htm (дата звернення 23.11.2023)
7. Крупницький Б. Д. Гетьман Данило Апостол і його доба. К. 2004. 288 с.
8. Онацький Э. Українська мала енциклопедія http://history.org.ua/LiberUA/UkrMalaEnts5_1959/UkrMalaEnts5_1959.pdf (дата звернення 16.11.2023).
9. Підкова І.З. Довідник з історії України: в 3 т. К. 1993. Т. 2: К-П. 435 c.
10.  Рудяченко О. Гетьман Павло Полуботок: магнат і видатний сміливець https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3633180-getman-pavlo-polubotok-magnat-i-vidatnij-smilivec.html (дата звернення 19.11.2023).
11. Чехович В.А. Коломацькі петиції. Юридична енциклопедія. К. 1998. Т. 3: К-М. 792 с.
12. Шерер Жан-Бенуа. Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії. К. 1994. 311 с.
13. Шкурка М. Павло Полуботок. Чумацький шлях. 2010. № 4. С. 16-19.
14. Шурхало Д. Петро І послав священника до смертельно хворого Полуботка, щоб вивідати те, що гетьман не сказав на допитах. https://www.radiosvoboda.org/a/istorychna-svoboda-hetman-polubotok/30590316.html (дата звернення 21.11.2023).

Укладач: Т. Федько