«Максим Рильський – поет краси та гармонії»: зустріч учасників проєкту «Мовно-поетичні лелітки»

25 березня, у чудовий весняний вечір, друзі Гончарівки, шанувальники поезії, занурилися в красу вишуканого поетичного слова Максима Рильського. Присутні надихалися творчістю видатного поета, перекладача, літературознавця та громадського діяча, якому цього року виповнилося 130 років від дня народження.

Лілія Віжічаніна, організаторка та модераторка проєкту, коротко зупинилася на біографії митця, а також розповіла про його залюбленість в українську мову та цікаві новотвори поета. Друзі називали його «Максим – золоте серце». Також М. Рильський зробив значний внесок у розвиток української мови, був новатором у питаннях синтаксису, зокрема, в жанрі сонету.

Велику роль у його творчості відігравала природа, яку він сильно любив і приділяв їй велике значення. Присутні мали можливість на хвилинку зануритися у світ природи: заплющити очі та під мелодію весняного дощу уявити щось своє, потаємне. Хтось поринув у дитинство, у мирний Херсон, а комусь запахло свіжістю та оновленням.

А потім присутні читали свої улюблені поезії Максима Рильського та пояснювали, чому саме їх обрали. «Поле чорніє. Проходять хмари» – про весну, яка дає надію, що так потрібна сьогодні українцям, «Вже червоніють помідори» – бо помідори є символом нескореної Херсонщини. Хтось обрав вірш «Мистецтво», бо саме воно робить світ кращим та зцілює наші душі.

А ще ми пройшли всі пори року разом з поезією Максима Рильського, і кожна з них була прекрасна по-своєму. Спочатку було пробудження природи: «Ознаки весни», «Цвітуть бузки, садок біліє. І тихо ронить пелюстки», «Коли дзвенять черешні в медовому цвіту..». Далі тихенько підкралося розкішне літо: «Спинилось літо на порозі І дише полум’ям на все..», «Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду..», «Хвилюється широкий лан зелений, волошки, ніби зіроньки, блищать…». Потім надійшла красуня-осінь: «Осінь-маляр із палітрою пишною тихо в небі кружляє, осипає красою розкішною…», «червоніє дерево оцтове, мов смішний малюнок малюка…», «Ліс, повитий срібноперим димом, в синяві, у золоті, в іржі, ніби осінь пензлем невидимим в небі розписала вітражі…». І наостанок нас очікувала зима: «Посріблені ліси окуталися тінню, А небосхил горить і віти золотить…», «Дрімає білий ліс, мов чарами повитий, а місяць із небес алмази сипле скрізь…».

Цього разу, як і завжди, присутні насолодилися глибиною та мелодійністю поетичного слова! Поезія Максима Рильського окриляє.