Михайло Павлович Чубинський – український правознавець і державний діяч, доктор кримінального права, професор
Михайло Павлович Чубинський – український правознавець і державний діяч, доктор кримінального права, професор
"Коли любов до свого нероздільна з повагою до чужого,
коли боротьба за свої національні права поєднується
з визнанням таких же прав кожної іншої нації,
тоді національна ідея дає людству
всі свої найкращі плоди й ні в чому не є
перешкодою майбутньому коли-небудь
великому союзу народів".
М. П. Чубинський
М. П. Чубинський народився в Києві в дворянській родині 7 листопада 1871 року. Його батьком був відомий етнограф Павло Платонович Чубинський, автор слів сучасного державного гімну України. Початкову освіту одержав удома. Потім закінчив Київську 2-у гімназію і колегію Павла Галагана.
Вищу освіту здобув у Київському університеті ім. Св. Володимира на юридичному факультеті. Під час навчання був удостоєний університетської стипендії та почесного відкликання на наукові роботи.
Закінчивши у 1893 році університет, був залишений при ньому професорським стипендіатом кафедри кримінального права.
Вже в 24 роки надав на розгляд своїм науковим наставникам роботу «Зворотна дія кримінального закону», яка була рекомендована до друку і вийшла в світ в 1896 році. З 1897 року – приват-доцент, читає в Київському університеті ім. Св. Володимира авторський курс «Про нові навчання в галузі кримінального права і процесу». В цей час працював також в слідчій ділянці Києва та Київському окружному суді.
У 1898 році Михайло Павлович відряджається за кордон для ознайомлення з новітніми юридичними теоріями (в університетах Відня, Грана, Берліна, Галле, Лейпцига). Там працював під керівництвом професорів Франца фон Ліста, представника соціологічної школи кримінального права, та Генріха Ламмаша – фахівця з питань міжнародного права. Підсумком цих поїздок стало написання магістерської дисертації «Мотив злочинної діяльності та його значення в кримінальному праві». Після публічного захисту дисертації в 1900 році був удостоєний звання магістра Московського університету.
Протягом 1901-1902 рр. працював у Німеччині, Франції та Швейцарії.
Наукова діяльність Михайла Чубинського була відзначена і за кордоном: у 1902 році його робота «Професор Еміль Вальберг та його значення в науці кримінального права» вийшла в німецькому перекладі. Головним підсумком наукової роботи стала праця «Нариси історії кримінального права», надрукована в 1904 році, після чого Чубинський був удостоєний ступеня «доктора кримінального права».
Надалі М. П. Чубинський працює як викладач юриспруденції, продовжуючи займатися теорією права.
З 1902-1906 рр. – професор кафедри кримінального права в Демидівському юридичному ліцеї та в Харківському університеті; в 1906-1916 рр. – приват-доцент Петербурзького університету.
У 1906-1909 роках був директором Демидівського юридичного ліцею, також працював в Олександрівському ліцеї, Олександрівській військово-юридичній академії, Невській судовій палаті. Одночасно був професором Вищих жіночих Курсів.
Брав участь у З'їзді російської групи Міжнародного союзу криміналістів, у 2-му Міжнародному тюремному конгресі в Будапешті, у З'їзді криміналістів у Москві в 1909 році. У 1916, зберігаючи кафедру в ліцеї і спеціальний курс у Петербургському університеті, викладав на кафедрі кримінального права Юр'ївського (тепер Тартуський) унівеситету.
У 1913 р. М. П. Чубинський в журналі «Украинская жизнь» опублікував статтю «Українська національна ідея та її правові постулати», що була однією з перших спроб юридичного обґрунтування права України на національну самобутність.
3 1917 р. – сенатор і позаштатний ординарний професор Петроградського університету. Був членом юридичного товариства у Харкові, Києві та Ярославлі.
Після поразки Тимчасового уряду Росії (1917 р.), Чубинський виїхав в Україну. За гетьманату П. П. Скоропадського, з 8 травня по 24 серпня 1918 р., був Міністром судових справ, з 15 липня – Міністром юстиції і водночас (травень-липень 1918 р.) виконуючим обов’язки заступника голови Ради Міністрів.
Михайло Павлович брав безпосередню участь у підготовці законопроекту про заснування Української Академії наук (зокрема тієї його частини, що стосувалася структури так званого юридичного класу Академії). У розробці закону про громадянство ініціював створення при міністерстві комісії з питань української юридичної термінології. Згодом правознавець був офіційно звільнений гетьманом з посади міністра, щоб займатися науковою діяльністю, з одночасним призначенням головою карного генерального суду Державного сенату.
М. П. Чубинський виступав за автономію України. У період правління С. В. Петлюри як противник «самостійності» довгий час перебував у в'язниці. З 1919 р. – обер-прокурор кримінального департаменту Сенату в Новочеркаську.
Після падіння влади Скоропадського, Чубинський, відкидаючи крайній націоналізм і лівизну Української Директорії, виїхав на Дон, зайнятий на той час Добровольчою армією. В уряді Денікіна Чубинський займав пост обер-прокурора. У спогадах Денікіна М. П. Чубинський підтримує кадетський «Національний центр». Ставлення «Національного центру» до білогвардійців було суперечливим: вітаючи їхнє бажання відновити Росію як єдину державу права і порядку, його представники, включаючи Чубинського, в той же час критикували окремі сторони їх діяльності – наприклад, введення обов'язкової освіти тільки російською мовою.
Згодом Чубинський проживав у Криму, де співпрацював з урядом Врангеля і намагався налагодити діалог між українськими автономістами і Врангелем. Емігрував до Королівства сербів, хорватів та словенців.
В еміграції М. П. Чубинський став професором Бєлградського університету. З 1920 р. – член Постійної ради із законодавчих питань при міністерстві юстиції Королівства, член Російської академічної групи (1921) Товариства російських юристів у Бєлграді. З 1922 р. працює ординарним професором на кафедрі кримінального права університету в м. Суботіца. Член редколегії газети «Русское дело», у 1926-1927 рр. член редакції журналу «Призыв», газети «Россия» та редактор монархічної газети «Царский вестник».
У середині 20-х років М. П. Чубинський брав участь у комісії з підготовки нового Кримінального кодексу Королівства. Учасник створення Інституту та музею криміналістики в Бєлграді, автор робіт по сербському кримінальному праву і політики в цій сфері. Підготував науково-практичні коментарі до югославського кримінального уложення 1929 р. і югославського статуту кримінального судочинства 1929 р.
Наукові інтереси М. П. Чубинського зосереджувалися на вивченні кримінальної політики, в межах якої він об'єднував науки кримінального права, кримінального процесу та криміналістики. Досліджував історію розвитку відповідних галузей юридичної науки з найдавніших часів до кінця XIX ст.
Михайло Павлович Чубинський був нагороджений Орденом св. Володимира 4-ого та 3-ого ступенів, Ювілейним знаком у пам’ять століття Александрівського ліцею, медаллю в пам’ять 300-ліття царювання Будинку Романових.
Праці М. П. Чубинського можна побачити в багатьох бібліотеках світу і, зокрема, в Бєлграді, Варшаві, Женеві, Парижі.
Михайло Павлович Чубинський помер у 1943 р. і похований на Новому руському кладовищі в Бєлграді, в могилі зі своєю матір'ю, дружиною Анною і сестрою Олександрою Павлівною.
Основні праці:
"Зворотня дія кримінального закону" (1896), "Сучасна боротьба поглядів за і проти суду присяжних та реформаторські спроби в цій сфері" (1897), "Загальна характеристика нових учень у кримінальному праві" (1898), "Про значення в кримінальному праві мотиву злочинної діяльності та його зв'язок з новими течіями у цій науці" (1901), "Наука кримінального права та її складові елементи" (1902), "Суд присяжних і нова практика Сенату" (1904), "До питання про економічні фактори злочинності", "Нариси кримінальної політики" (обидві - 1905), "Статті і промови з питань кримінального права та процесу (1896-1906)" (1906), "Курс кримінальної політики" (1909), "Ювілей судових установ та його відображення в літературі" (1915), "Закон і дійсність у Радянській Росії» (1925).
Із праць Михайла Павловича Чубинського:
«Государство должно соблюдать известные пределы в применении своей карательной власти».
«Право государства на наказание виновного в каждом отдельном случае должно опираться на определенный уголовный закон, иначе, вследствие своего неопределенного характера, оно будет граничить с произволом».
«Об уничтожении присяжного суда не может быть и речи; требования подобного рода должны быть признаны несостоятельными; принятие их явилось бы шагом назад в общем ходе европейской цивилизации».
Видання М. П. Чубинського, яке збереглося у фондах нашої книгозбірні:
Чубинский М. П. Статьи и речи по вопросам уголовного права и процесса (1896-1906 гг.). - Харьков: Типография «Печатное дело» кн.. К.Н. Гагарина, Клочковская ул., № 5, 1906. – 309 с.
Література про нього:
Пиріг Р. Проблеми націоальної ідентифікації правлячої еліти Української Держави 1918 року / Р. Пиріг // Краєзнавство. – 2013. –№ 2. – С. 95-106.
Усенко І. Б. Чубинський Михайло Павлович // Юридична енциклопедія : в 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К. : «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 6 : Т-Я. – 2004. – С. 418.
Чубинський Михайло Павлович: фото та біографічна довідка : матеріали до 90-річчя заснування органів юстиції України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2008. – № 7/8. – С. 203-204.
Чубинський Михайло Павлович (1872-1943) // Довідник з історії України : в 3 т. / За ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. – К. : Генеза, 1999. – Т. 3. (Р-Я). – С. 592.
Чубинский (Михаил Павлович) // Энциклопедический словарь : в 86 т. – Спб : Типография Акц. Общ. Брокгауз-Ефрон, Прачечный пер., № 6, 1903. – Т. 38. Человек-Чугуевский полк. – С. 932.
Скоропадский о Чубинском / Режим доступу // http://sklaviny.ru/biograf
Чубинский Михаил Павлович // http://old.uniyar.ac.ru/index.php
Чубинський Михайло Павлович // https://uk.wikipedia.org/wiki
Уразалиев М. Историческое развитие взглядов на алкоголизм и наркоманию как одни из факторов преступности // http://cyberleninka.ru/article