Мороз М.О.

Мирослав Олександрович Мороз – патріарх української літературної бібліографії

17 січня 2023 року виповнюється 100 років від дня народження українського бібліографа, літературознавця, франкознавця, етнографа, фольклориста Мороза Мирослава Олександровича.

У 1941-1942 рр. працював учителем у с. Великі Грибовичі, поблизу Львова. Згодом, у 1942–1944 рр., навчався на «фахових курсах» хімічного факультету Львівського політехнічного інституту та займався громадською роботою (очолював філію Львівської «Просвіти» у рідному селі) і підпільною діяльністю в осередках ОУН.

З визволенням Львова та його околиць від нацистських окупантів на початку серпня 1944 р. був мобілізований до лав Червоної армії, а 10 вересня у бою в Карпатах отримав поранення. Після лікування воював на території Польщі, Чехословаччини, Австрії.

Одразу після демобілізації у листопаді 1945 р. був зарахований на українське відділення філологічного факультету Львівського державного (нині – національного) університету ім. І. Франка. Напередодні захисту дипломної роботи та державних іспитів, 25 квітня 1950 р., М. Мороза заарештували за звинуваченням в антирадянській діяльності. Був засуджений до смертної кари, заміненої 25 роками ув’язнення, яке відбував у таборах Караганди і Воркути. Після смерті Й. Сталіна у січні 1955 р. вийшов на волю за амністією, а у 1965-му в. повністю реабілітований Верховним судом УРСР з формулюванням: «за відсутністю складу злочину».

За дозволом ректора Львівського університету у 1956 р. М. Мороз захистив дипломну роботу та склав державні іспити. З 10 квітня 1957 р. працював тимчасово у Львівській науковій бібліотеці АН УРСР (нині – Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника), надалі, у 1957–1959 рр. – бібліографом в Інституті суспільних наук АН УРСР. У вересні 1959 р. за рішенням Президії АН УРСР був переведений до Львівської наукової бібліотеки АН УРСР для роботи над складанням бібліографії критичної літератури про Т. Шевченка.

Ґрунтовно вивчав спадщину І. Франка, збирав бібліографічні матеріали про його життя і творчість, досліджував діяльність М. Возняка, В. Гнатюка, Ф. Колесси, К. Студинського, В. Щурата.

Захистив кандидатську дисертацію «Питання бібліографії та атрибуції творів Івана Франка»; підготував бібліографію та статті про М. Коцюбинського, П. Грабовського, І. Франка, Лесю Українку, І. Котляревського. У 1973 р., за згадування в бібліографічному покажчику «Леся Українка. 1884–1970» (1972) прізвищ репресованих на той час авторів-україністів (І. Дзюби, Є. Сверстюка, І. Світличного) сам зазнав репресій і був звільнений з роботи. З 1974 р. працював робітником на складі книготоргу, завгоспом на залізниці, бібліотекарем на мехсклозаводі, з грудня 1975 р., за дозволом Львівського обкому КПУ – бібліографом у Центрі науково-технічної інформації та пропаганди, з травня 1977 р. – у Музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР.

Згодом того ж року був прийнятий на посаду наукового співробітника Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського АН УРСР).

Під час роботи в музеї та інституті (де працював до 1988 рр.) вчений займався етнографічними дослідженнями, збирав матеріали до бібліографії українського народознавства – фольклору, етнографії, народного мистецтва, брав активну участь у підготовці до друку колективних монографій «Бойківщина» (1983), «Гуцульщина» (1987), «Полісся» (1988), видав книжку «Сучасна радянська обрядовість. Бібліографічний покажчик» (1986). Багаторічні напрацювання бібліографа в галузі народної культури були систематизовані і підготовлені до друку у виданні «Бібліографія українського народознавства у 3-х томах» (т. 1. Фольклористика, кн. 1 і 2, 1999). До наступних томів – «Народне мистецтво» та «Етнографія» вчений встиг укласти картотеки.

Вчений цікавився також творчістю Р. Ф. Кайндля – австрійського історика, визначного буковинознавця, етнографа, фольклориста, педагога, громадського діяча, професора і ректора Чернівецького університету, дійсного члена НТШ.

Надалі працював в Інституті українознавства імені І. Крип’якевича НАН України старшим науковим співробітником (1992), завідувачем відділу франкознавства (1994–2002). У грудні 1992 р. обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, де разом з іншими вченими готував матеріали для «Енциклопедії Наукового товариства ім. Тараса Шевченка».

Брав участь в українознавчій конференції університету м. Іллінойс (США, 1991). За укладання бібліографічного покажчика «Михайло Драгоманов» (1991) отримав престижну Премію ім. Миколи Ценка у Гарвардському університеті. За працю «Літопис життя та творчості Лесі Українки» (1992) і низку бібліографічних покажчиків Президія НАН України нагородила М. Мороза престижною премією ім. І. Я. Франка (1993).

Загалом М. Мороз підготував понад 30 монографій, бібліографічних покажчиків, путівників та понад 200 публікацій у пресі з питань літературознавства, бібліографії, етнографії, слов’янознавства тощо; написав низку статей до Української літературної енциклопедії. Вчений є автором праць «Літопис життя і творчості Івана Франка», «Словник до енциклопедії Івана Франка» та низки бібліографічних покажчиків: «Вільям Шекспір в Українській РСР» (усі – 1964), «Іван Франко: Бібліографія творів. 1874–1964» (1966), «Данте Алігієрі в Українській РСР» (1970), «Іван Франко мовами народів СРСР», «Леся Українка. 1884–1970» (обидва – 1972), «Іван Франко. 1856–1984» (1987) та ін.

Писав статті до часописів «Жовтень», «Вітчизна», «Архіви України», «Соціалістична культура», «Іноземна філологія», «Народна творчість та етнографія», «Трибуна лектора», «Українська мова і література в школі», «Советская библиография», «Літературна Україна», «Вільна Україна», «Вільне життя», «Львовская правда», Keel ja kirijandus (Таллінн), «Друг читача», «Книжное обозрение», «В мире книг», «Нові книги УРСР», «Вільна Україна». збірника наукових праць «Бібліотекознавство та бібліографія» та ін.

М. Мороз був постійним автором збірника «Українське літературознавство», де публікував щорічні бібліографічні покажчики, списки літератури, матеріали до бібліографії «Франкознавство», «Іван Франко в мистецтві та художній літературі», «Зарубіжна франкіана» та інші матеріали, у т. ч. архівні.

Вершиною наукової творчості М. Мороза стало фундаментальне тритомне видання «Літопис життя і творчості Івана Франка», що побачило світ вже після смерті вченого, у 2016–2017 рр., зусиллями його молодшої дочки Д. Гонтаревої.

Мав велику приватну бібліотеку (майже 50 тис. книжок, у т.  ч. рідкісних), велику частину якої передав ЛННБ України ім. В. Стефаника. Там свмо, у відділі рукописів зберігається великий особистий архів вченого.

Більше про М. О. Мороза можна дізнатися, звернувшись до документів із фондів ХОУНБГ:

  1. Жданова Р. С. Українська дантеана / Р. С. Жданова // Слово і час. – 2002. – № 12. – С. 86–90.
  2. Луцишин О. Мирослав Олександрович Мороз : некролог / О. Луцишин // Слово і час. – 2006. – № 3. – C. 95–96.
  3. Мирослав Мороз – лауреат премії імені І.  Я. Франка // Літературна Україна. – 1993. – 8 квіт. – С. 2.
  4. Наукові подвиги Мирослава Мороза, зв'язкового, в'язня і літописця // Київ. - 2018. - № 7/8. - С. 42-48.
  5. Перебийніс П. Вулкан українства : до виходу у світ ”Літопису життя і творчості Івана Франка” / П. Перебийніс // Літературна Україна. – 2017. – 2 листоп. (№ 43). – С. 12.
  6. Трегуб М. Мороз Мирослав Олександрович / М. Трегуб // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклопед. слов. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 227–232.

Календар подій

      1 2
345 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 1819 20 212223
24252627282930