Мовчазний сміх емігранта: відкриваємо Миколу Понеділка
13 січня 2026 року відбулася перша в новому році зустріч читацького клубу «Новела». Цього разу вона була особливою – учасники відкривали для себе життєвий шлях і творчість українського письменника-новеліста Миколи Понеділка, уродженця Херсонщини, митця яскравого й самобутнього, але, на жаль, і досі маловідомого на батьківщині.
Микола Понеділок народився 24 вересня 1922 року у Новомиргороді Херсонської губернії (нині – Кіровоградська область). Його батьки були тісно пов’язані з землею, яку щиро любили. Мати – Дарія Ксенофонтівна Панасенко – померла дуже рано від сухот. В автобіографії письменник із гіркою іронією зазначав, що рання смерть стала для неї порятунком, адже вберегла від заслання до Сибіру. Батько ж, який, окрім землі, любив книжки, часописи й людське товариство, згодом утратив усе: землю, майно, навіть рідну хату, відібрану радянською владою. Помер він далеко від дому – у Сибіру.
Друга світова війна кардинально змінила долю письменника. У 1944 році він опинився в Німеччині, мешкав у Мюнхені, працював у театральній трупі Йосипа Гірняка та Олімпії Добровольської, грав у театрі Володимира Блавацького. Літературний дебют відбувся 1947 року з новелою «Чорна хустина», опублікованою в часописі «Українські вісті». У 1949 році Микола Понеділок емігрує до США – подія, що значною мірою визначила подальшу долю його творчості та її малу присутність в Україні.
Письменник ділився, що щовечора читав словник Бориса Грінченка «як поему», бо вважав: утративши мову, людина втрачає зв’язок зі своєю землею і народом. Українську мову він ніжно називав «баштанською» і невтомно творив нові слова та образи: «дебело опасистий», «погода загедзегалася», «співочий грайгомін», «перецідивітер»…
Справжнє літературне визнання принесли Миколі Понеділку гумористичні оповідання, зібрані у книжці «Вітаміни» (1957). Прихильні рецензії критиків отримали й наступні книги – «Соборний борщ» (1960) та «Смішні сльози» (1966), які були надзвичайно популярними серед української діаспори в Америці. Окрім письменницького таланту, Понеділок був чудовим актором і блискучим читцем власних творів – міг виступати цілий день, не втрачаючи уваги й захоплення публіки.
Юрій Стефаник (Юрій Клиновий), автор передмов до деяких збірок Понеділка, писав, що якби його батько Василь Стефаник дожив до розквіту таланту Миколи Понеділка, то назвав би його своїм сином по творчості і пишався б ним так само, як колись пишався Григорієм Косинкою.
Уся творчість письменника пронизана тугою за рідним краєм, селом, батьківською хатою, любов’ю до людини й глибоким ліризмом. Особливо виразно це відчувається в книзі «Говорить лише поле», де степ постає як жива істота – цілюща, сильна, рідна. Як писав сам автор: «Поле, моє ти зеленаве… ти сильне і цілюще. Коли хто втомлений, нехай іде і падає на твої зелені груди». У цих словах – уся його ностальгія за Батьківщиною і внутрішня потреба повернення до джерел.
Микола Васильович Понеділок помер 25 січня 1976 року від невиліковної хвороби і похований у США.
Під час засідання клубу учасники читали й обговорювали три новели: «Говорить Київ», «Дві енциклопедії» та «Білі айстри». Присутні зосередилися на художніх особливостях творів, авторському стилі, тонкому гуморі та настроях, які Понеділок майстерно передає через, здавалося б, буденні життєві ситуації.
Дві перші новели на початку викликають усмішку, але фінал залишає гірке відчуття смутку й страху. Багатьом це нагадало радянські часи з їх показовими заходами «для галочки», коли біле називали чорним, а правду – брехнею.
Новела «Білі айстри» особливо зворушила присутніх. Вона болісно перегукується з сучасними українськими воєнними реаліями, коли на фронті гинуть наші захисники. Автор надзвичайно точно передає почуття матері, яка проводжає сина на війну і оплакує його загибель. Учасниця зустрічі пані Алла поділилася, що ця новела нагадала їй трагічну історію загибелі брата в перші дні війни в Херсоні.
Зустріч залишила відчуття відкриття й гордості: на Херсонщині народився такий сильний і талановитий новеліст. Скільки ще імен української культури чекають на своє повернення до читача! Ця подія стала справжньою нагодою заново відкрити ім’я Миколи Понеділка – письменника, який безперечно заслуговує на ширше визнання і глибшу присутність у сучасному культурному просторі України.
Гончарівка й надалі залишатиметься простором відкриттів і повернень. Ми продовжуватимемо шукати, читати й відкривати для себе та наших читачів незаслужено забуті імена українських письменників – тих, чия творчість народжувалася з любові до рідної землі, болю вигнання і віри в Правду. Повертаючи ці імена, ми повертаємо собі пам’ять, гідність і живий голос української літератури.
