"Народ Книги" Якова Бердичевского

В.А. Черніков

«Народ Книги» Якова Бердичевського:
Роздуми читача

У грудні 2009 року читачі мали змогу ознайомитися з третім виданням праці Якова Ісаковича Бердичевського «Народ Книги: (До історії єврейського бібліофільства в Росії)».
Перші два видання побачили світ у 2005 році – одне в Берліні, інше в Києві – і розійшлися «на ура». До речі, матеріали цієї книги раніше публікувалися окремими частинами у київському художньо-публіцистичному альманасі «Єгупець» (№№ 13, 14, 15, 18).

Три видання ґрунтовної книги та журнальний варіант за відносно короткий час – рідкісний і цілком заслужений успіх. Не кожному дослідникові вдається досягти такої популярності.

У бібліофільських виданнях про перші два випуски вже з’явилися схвальні відгуки фахівців. Немає сумніву, що й третє, значно розширене видання праці Бердичевського незабаром отримає свої професійні рецензії та оцінки.

Книгу надруковано у Києві видавництвом «Дух і Літера». Обсяг – 498 сторінок (унаслідок доповнення він збільшився майже на третину порівняно з другим виданням). Тверда синьо-зелена палітурка виконана в стриманому класичному стилі; текст чудово ілюстрований репродукціями книжкових знаків та інших матеріалів; відмінна якість паперу й поліграфії.

Як і в попередніх виданнях, присутній необхідний науково-допоміжний апарат – іменний, предметний покажчики, список використаної літератури, скорочень, а також словник специфічних термінів і понять. Щоправда, до іменного покажчика включено не всі згадані в книзі особи (допитливий читач може самостійно підрахувати їх кількість), а лише, на думку автора, «найбільш значущі для запропонованого огляду». У результаті на тридцяти сторінках цього скромно названого «коротким» покажчика вміщено 997 (!) персон. Отже, з авторовим вимушеним обмеженням варто погодитися.

Про наклад книги автор і видавець повідомили у своєрідній формі. На звороті титульного аркуша вміщено фразу, якою колись позначали наклад єврейських інкунабул: «Розмножено у багатьох примірниках без жодних чудес». Втім, із джерел, наближених до видавництва, відомо, що наклад першого видання становив 300 примірників, а другого й третього – по 1000 примірників.

Нині Бердичевський, колишній киянин, мешкає та пише свої книги й статті в «Заукраїнні»  – Берліні, де перебуває вже понад 15 років у «добровільно-примусовому вигнанні».
Книги (їх уже вийшло добра дюжина) він видає у київських видавництвах «Дух і Літера» та С. Бродовича, а чимало його бібліофільських матеріалів опубліковано в альманахах Петербурга, Москви, Єрусалима й Херсона. Колекціонери екслібрисів і книголюби України, ближнього та далекого зарубіжжя наполегливо розшукують і з насолодою читають ці праці.

Автор книги – відданий бібліофіл із молодих років – уже понад п’ятдесят років збирає колекцію вітчизняних книжкових власницьких знаків. Саме вони стали основою для його бібліофільських і мистецтвознавчих досліджень, результати яких вилилися у цей фундаментальний труд, запропонований читачеві.

У книзі блискуче поєднані текстова та візуальна складові, що надає їй особливого колориту та додаткової цінності. «Ілюстративний акомпанемент» із 917 (!) репродукцій супроводжує простий і ясний текст від першої до останньої сторінки. Цей візуальний ряд можна розглядати і як чудовий дидактичний посібник для тих, у кого з’явиться похвальне бажання зайнятися мистецтвом книжкового знаку. Професійні ж дослідники та колекціонери екслібрисів знайдуть у цьому добірному матеріалі багато цікавого та корисного.

Коли вперше переглядаєш зміст книги, гортання сторінок у довільному порядку може викликати легке здивування й розгубленість. Важко відразу вловити основну лінію авторських роздумів: увесь матеріал книги подано єдиним щільним блоком, спресованим із безлічі персон, книжкових колекцій, екслібрисів, життєвих колізій, що з ними пов’язані. Немає звичного поділу на частини та розділи; відсутній і традиційний «Зміст», який зазвичай служить читачеві своєрідним компасом у тексті.

Та все стає на свої місця, коли приступаєш до планомірного, неквапливого читання книги, коли темпоритм викладу збігається з темпоритмом сприйняття читача. Перед внутрішнім зором розгортається низка доль дивовижних людей і їхніх унікальних зібрань – книг, позначених як простими чорнильними штампами, так і високохудожніми книжковими ярликами.

Після прочитання книги вражає, наскільки віртуозно автор опанував таку кількість персонажів, книжкових зібрань, екслібрисів і документальних фактів. Мимоволі згадуєш легенду про Шекспіра та його «групу підтримки», адже такий обсяг інформації, на перший погляд, не під силу одній людині – радше злагодженому науковому колективу.
І ще – кожного бібліофіла, художника, а також усіх, причетних до світу книги, автор описує тепло, щиро, з любов’ю та повагою до їхніх уподобань і просвітницької діяльності.

Про переваги цієї книги можна говорити довго – порівнювати, аналізувати, згадувати, дивуватися й навіть шкодувати (мовляв, чому раніше не знав про ті чи інші факти). Але залишімо це заняття серйозним, професійним рецензентам, знавцям книжкового світу й екслібрисистики.
Безсумнівним є одне: подорож сторінками чергової праці Бердичевського буде для читача і корисною, і захопливою.

Жодним чином не применшуючи широти охоплення автором досліджуваного матеріалу – як географічного, так і бібліофільського, – спробуймо поглянути на зміст книги очима херсонського книголюба, який, як відомо, «своє болото хвалить».

Допитливий читач знайде в тексті книги близько двох десятків уродженців Херсона (згаданих із різним ступенем докладності), а також десяток осіб, так чи інакше причетних до книжкового світу нашого міста. Про деяких із них – найяскравіших представників, які відіграли помітну роль у житті місцевих книголюбів, – варто сказати окремо. І насамперед – про самого автора книги.

Ще у 1960-х роках Бердичевський неодноразово відвідував, за його власним висловом, «богом бережений Херсон», і був особисто знайомий із місцевими книголюбами старшого покоління.
Він добре обізнаний із діяльністю міського клубу книголюбів «Кобзар» і донині щедро ділиться з провінцією як бібліофільською інформацією, так і новими своїми книгами.
Для нас, херсонців, приємно, що до списку основної літератури, використаної автором при написанні своєї книги, поряд із дуже солідними виданнями включено два випуски альманаху «Херсонський бібліофіл», виданого під егідою міського клубу книголюбів «Кобзар».

Для херсонських книголюбів Бердичевський завжди був і залишається беззаперечним авторитетом, яскравим прикладом активного збирача, дослідника та популяризатора книжкових знаків.

Збирання та вивчення екслібрисів, інтерес до особистості власника бібліотеки, до складу його книжкового зібрання, до графічної творчості художника, який створив екслібрис, – усе це привело Бердичевського до розуміння, що книжковий знак є не просто маленьким паперовим ярликом, іноді майстерно виконаним художником-екслібрисистом, а документом епохи, за яким стоять не лише рідкісні та унікальні книги, а передусім – власники бібліотек із їхнім колом літературних і життєвих інтересів, бібліофільськими радощами, тривогами та долями.

Протягом багатьох років між Херсоном і Києвом (а згодом – і Берліном) підтримувався постійний листовний і телефонний зв’язок. На засіданнях клубу «Кобзар» регулярно розглядалися та обговорювалися нові статті й книги шанованого колеги.

У своїй книзі Бердичевський згадує «херсонського Іваська» – С. А. Сільванського, на роботи якого неодноразово посилається й характеризує його як одного з «найбільш вдумливих, глибоких і серйозних дослідників російського екслібриса».
У книзі подано відомості й про інших представників культурного життя Херсона, шанованих городянами й нині: художників-екслібрисистів М. Ф. Нечитайла-Андреєнка, Ф. З. Зільберштейна, Е. П. Бунцельмана, Ф. І. Кідера, літераторів М. С. Лінського та С. Г. Фругу, а також про громадських діячів і власників значних бібліотек – В. З. Зільберштейна, М. Г. Бунцельмана, Л. П. Літинського, І. Л. Барщака.

Дуже тепло відгукується Бердичевський про відомого журналіста, поета й художника-карикатуриста М. С. Лінського (Шлезінгера), публікує його рідкісний екслібрис, розповідає про творчий шлях і трагічну загибель цього талановитого митця. До речі, нещодавно одесити видали альбом «Вся Одеса в шаржах Лінського: Матеріали до виставки», де наведено відомості про життя художника та повний каталог збережених малюнків.
Але майже ніхто не знає – і про це немає згадок у науковому обігу – що Лінський, будучи 24-річним юнаком, розпочинав свій шлях журналіста, літератора й рисувальника саме в Херсоні.

На початку ХХ століття в Херсоні видавалася єдина приватна газета «Югъ», редактором видавцем якої був легендарний В. І. Гошкевич. Саме він і запросив до Херсона молодого талановитого Лінського для роботи в літературному відділі своєї щоденної газети.
Починаючи з травня 1902 року і до грудня 1904-го, тобто майже два з половиною роки, на сторінках улюбленої херсонцями газети майже щодня з’являлися фейлетони, ліричні вірші, театральні рецензії та малюнки, підписані псевдонімом де-Лінь.

У газеті «Югъ» Лінський вважався одним із провідних співробітників, чиї злободенні матеріали про життя міста й його мешканців з нетерпінням чекали та часто гаряче обговорювали читачі на тих же сторінках газети. Він проявив себе і як газетний ілюстратор – щоправда, не як карикатурист (через сувору цензуру), а як рисувальник батальних сцен і портретів учасників російсько-японської війни.

Не все ще достеменно відомо про життя і творчість Лінського в Херсоні, й лише зовсім недавно краєзнавці почали серйозне дослідження небагатьох наявних документів і пошук нових.
Але, як кажуть, це вже цілком інша історія.

Одеського колекціонера Б. Я. Лєвиха автор книги характеризує як «абсолютно невтомного, фанатичного колекціонера-екслібрисиста». Активний член одеського товариства колекціонерів, Лєвих у 1991–1995 роках очолював клуб любителів екслібриса та книжкової графіки. Херсонські книголюби та колекціонери добре знали цього неординарного чоловіка.

На початку 1970-х років він працював судновим лікарем, і коли його «судно» стояло в портах Дніпровського лиману, вихідні дні він часто проводив у Херсоні. Тут Лєвих спілкувався з однодумцями-колекціонерами, влаштовував масштабні обміни, здійснював «набіги» на книжкові та букіністичні магазини.

Херсонці ж, у свою чергу, коли бували в Одесі, мали змогу познайомитися з деякими з його унікальних зібрань – книг, екслібрисів, автографів, марок, листівок, графіки, бронзи, партійної символіки тощо.

Відомому ризькому художнику-графіку Арнольду Івановичу Юпатовому автор книги присвятив цілих шість сторінок, відгукуючись про нього дуже тепло і з великою повагою.
Слава Юпатова як художника-екслібрисиста відповідає високій якості й оригінальності створених ним книжкових знаків для широкого кола бібліофілів.

Художник не оминув своєю увагою й нашого міста: у середині 1960-х років він створив шість екслібрисів для п’ятьох херсонських книголюбів. Не кожне провінційне місто колишнього Союзу може похвалитися такою групою «юпатівців».

Головне ж у тому, що ризький митець не лише надсилав замовнику оригінал рисунка (папір, туш, перо), але й повноцінний тираж, надрукований типографським способом, разом із цинковим кліше. До того ж він додавав десяток-два відбитків екслібрисів із власноручним олівцевим підписом художника – такі примірники особливо цінувалися серед колекціонерів. На ті часи це був небачений сервіс. Пересічному книголюбові було практично неможливо розмістити приватне замовлення на друк екслібриса у державній типографії – навіть квитки до кінотеатрів проходили сувору цензуру.
А тут – загадкові, «сумнівні» за призначенням «екскліпси»!

Однак у Балтиці, цій «радянській закордонщині», до таких речей ставилися спокійно: Юпатов отримував офіційний дозвіл на свої роботи та замовляв необхідні тиражі.
Минув час, Юпатова вже немає, але вдячні херсонці й досі наклеюють створені ним екслібриси на свої книги.

Бердичевський згадує також херсонського художника Фелікса Кідера – єдиного в нашому місті митця-екслібрисиста, який працював у надзвичайно складній техніці офорту.
Репродукції семи його художніх знаків автор помістив у своїй книзі поряд із глибоким мистецтвознавчим аналізом цих робіт.

Кідер – художник-живописець, графік, скульптор – обрав екслібрисний напрямок у творчості не без впливу місцевих колекціонерів книжкових знаків.
Він добре знав склад їхніх зібрань і був ознайомлений з літературою, присвяченою екслібрисам.

За підрахунками дослідників, Кідер створив 102 книжкові знаки для своїх земляків, друзів і знайомих, а разом із варіантами та проєктами – понад 130 робіт. Його твори неодноразово експонувалися на престижних міжнародних виставках.

Слід зазначити, що нині екслібриси Кідера зустрічаються в колекціях доволі рідко, адже відбитки з офортних дощок він друкував власноруч і в дуже обмеженій кількості.
Митця, як творця, насамперед цікавила художня сторона екслібриса, тоді як його тиражування він залишав на розсуд власника. Виготовлення ж монохромних відбитків із мідних матриць – справа надзвичайно складна й копітка, не кожному під силу.
Тому більшість власників кідерівських екслібрисів обмежувалися невеликим пробним тиражем своїх знаків.

Слід зазначити, що для бібліотек херсонських книголюбів створювали екслібриси й інші, не менш відомі художники: К.С. Козловський, В.І. Масік, С.Г. Івенський, батько й син Бекетови, Г.Н. Карлов, Н.І. Кофанов.

А забутих і маловідомих художників-аматорів, чиїми творами позначені книги у бібліотеках наших книголюбів – і зовсім не злічити.

У третьому виданні своєї книги автор розмістив досить детальні й об’ємні відомості (порівняно з іншими персонами, про яких ідеться) про видатного ростовського колекціонера й бібліофіла, тонкого знавця книжкового знаку П.Б. Горцева.

Для херсонських книголюбів це стало приємною несподіванкою, адже ще в 1960–70-х роках між Херсоном і Ростовом-на-Дону існувало жваве листування між колекціонерами.
Саме Горцев першим заохотив багатьох наших книголюбів виготовляти й тиражувати власні екслібриси фотоспособом, надихаючи своїм прикладом.

Для себе, друзів і колег за спільним захопленням він виготовив близько трьох десятків екслібрисів, багато з яких увійшли до каталогів і демонструвалися на численних престижних виставках.

Дуже хотілося б згадати ще кілька не менш яскравих особистостей, відображених автором у його чудовій книзі (іноді заглядаєш у неї, як у добротний довідник). Але час ставити крапку, інакше книголюби інших міст, не менш «книжних», ніж Херсон, можуть запідозрити нас у прагненні до лаврів «Нових Васюків».

Так завершується розлога рецензія-роздум, у якій автор із любов’ю розповідає про працю Якова Бердичевського – дослідження історії єврейського бібліофільства, що стало справжнім мостом між колекціонерами та книголюбами Києва, Херсона, Одеси, Ростова, Риги й Берліна. У тексті відчувається глибока повага до людей, які, попри обставини часу, зберігали і множили любов до книги як духовної цінності.

Херсон
січень 2010 р.