"Народ Книги" Якова Бердичевского

В.А. Черніков

«Народ Книги» Якова Бердичевського:
Роздуми читача

У грудні 2009 р. читачі змогли ознайомитися з новим, третім виданням праці Якова Ісааковича Бердичевського «Народ Книги: (До історії єврейського бібліофільства у Росії)». Перші два видання вийшли у 2005 р.: одне у Берліні інше у Києві і розійшлися на «ура». До речі, матеріал цієї книги послідовними частинами було опубліковано й у київському художньо-публіцистичному альманаху «Єгупець» (№ № 13, 14, 15, 18). Три видання великої книги та журнальний варіант за відносно короткий термін – успіх рідкісний та абсолютно заслужений. Не кожному досліднику вдається досягти такої популярності.

У бібліофільських виданнях про перші дві книги були опубліковані позитивні відгуки спеціалістів. Немає сумніву, що на третє, значно розширене видання праці Бердичевського, незабаром з'являться професійні рецензії та відгуки.

Книга надрукована у Києві видавництвом «Дух і Літера», обсяг – 498 стор. (в результаті доповнення обсяг збільшено на одну третину (!) у порівнянні з 2-м виданням), тверда синьо-зелена палітурка в суворо класичному стилі, текст чудово ілюстрований репродукціями книжкових знаків та інших матеріалів; відмінний папір, якісна поліграфія.

Як і в попередніх виданнях, є необхідний науково-допоміжний апарат – покажчики: іменний, предметний, використаної літератури, скорочень, а також словник специфічних термінів та понять. Щоправда, до іменного покажчика включено не всі згадані в книзі персони (допитливий читач на дозвіллі може підрахувати їх кількість), а лише, на думку автора, «найбільш значущі для

пропонованого огляду». У результаті, на 30-ти сторінках покажчика, який скромно називається «коротким», набралося 997(!) персон, тому з вжитим автором вимушеним обмеженням слід лише погодитись.

Про тираж видання автор та видавець сповістили читача у досить своєрідній формі. На звороті титульного аркуша наведено фразу, якою позначався тираж єврейських інкунабул: «Розмножено у багатьох примірниках без жодних чудес». Але з близьких до видавництва джерел відомо, що тираж першого видання – 300 екземплярів, а другого та третього – 1000 екземплярів.

У даний час Бердичевський, колишній киянин, живе та пише свої книги та статті у «Заукраїньї» – Берліні, перебуваючи там уже понад 15 років у «добровільно-примусовому вигнанні». Друкує книги (їх уже вийшла добра дюжина) у київських видавництвах «Дух і Літера» та С. Бродовича, а багато його бібліофільських матеріалів опубліковані в альманахах Петербурга, Москви, Єрусалиму та Херсона. А колекціонери екслібрисів та книголюби України, ближнього та далекого зарубіжжя наполегливо їх розшукують та із задоволенням читають.

Автор книги, з молодих років пристрасний бібліофіл, понад п'ятдесят років збирає колекцію вітчизняних книговласницьких знаків. Вони й послужили йому основою для проведення бібліофільських та мистецтвознавчих досліджень, результати яких оформлені у вигляді пропонованої читачеві фундаментальної праці. У книзі блискуче узгоджені текстова та візуальна складові, що надає їй особливий колорит та додаткову цінність. «Ілюстративний акомпанемент» із 917(!) репродукції супроводжує простий і ясний текст з першої по останню сторінку. Певною мірою цей візуальний ряд можна розглядати і як чудове дидактичний посібник для тих, у кого виникне похвальне бажання зайнятися мистецтвом книжкового знаку. Та й професійні дослідники та колекціонери екслібрисів знайдуть у цій візуальній тематичній добірці чимало для себе цікавого та корисного.

 Коли вперше знайомишся зі змістом книги, гортаючи сторінки в довільному порядку, і переглядаєш їх текст «по діагоналі», виникає легке здивування та занепокоєння. Ніяк не можеш намацати, як зараз модно висловлюватись, основну лінію міркування автора – весь матеріал книги дано одним щільним блоком, спресованим з персон, книг, екслібрисів, всіляких життєвих колізій, тих, що відбувалися з ними. Немає звичного поділу книги на частини, розділи, глави, відсутній рятівний зміст, що служить для читача свого роду компасом для орієнтації у тексті. Але все стає на місце, коли приступаєш до планомірного та неквапливого прочитання книги, коли темпо-ритм викладу авторського тексту збігається з темпо-ритмом сприйняття читача. Перед уявним поглядом розгортається низка доль дивовижних людей та їх приголомшливих та рідкісних зібрань, книги яких відзначені як простими чорнильними штемпелями, так і високохудожніми ярликами. Після прочитання книги читача вражає, як віртуозно автор упорався з такою великою кількістю персонажів, книжкових зібрань, екслібрисів та документальних фактів. Мимоволі згадується легенда про Шекспіра та його «групу підтримки», так як така кількість інформації, на перший погляд, одній людині не під силу, це якраз під силу злагодженому науковому колективу. І ще, кожного бібліофіла, художника, як і всіх причетних до світу книги, автор описує дуже тепло та доброзичливо, з любов'ю та повагою до їх захоплень та просвітницької діяльності.

Можна багато говорити про переваги цієї книги, порівнювати, аналізувати, згадувати, дивуватися і дивуватися (у сенсі – чому не знав того чи іншого описуваного факту раніше), але залишимо це заняття серйозним, професійним рецензентам, знавцям книжкового світу та екслібрисистики. Безперечно одне: подорож читачів сторінками чергової праці Бердичевського буде корисною і захоплюючою.

У жодному разі не применшуючи широту охоплення автором досліджуваного матеріалу – як географічного, так і бібліофільського, спробуємо поглянути на зміст розглянутої книги з погляду херсонського «книголюба-кулика», який, як відомо, «своє болото хвалить». Допитливий читач знайде в тексті книги близько двох десятків корінних херсонців (згаданих різною мірою подробиць), а так само з десяток осіб, тим чи іншим чином причетних до книжкового світу нашого міста. Про деяких, найбільш яскравих його представників, які відіграли помітну роль у житті місцевих книголюбів, варто сказати особливо. Насамперед – про автора книги.

Ще в 1960-х роках Бердичевський неодноразово відвідував, за його словами, «богорятований Херсон» і особисто знайом із місцевими книголюбами старшого покоління. Добре поінформований про діяльність міського клубу книголюбів «Кобзар» та й сьогодні щедро ділиться з провінцією, як бібліофільською інформацією, так і черговими своїми книжками. Нам, херсонцям, приємно, що до основного покажчика літератури, використаної автором при написанні своєї книги, поряд з дуже солідними виданнями, включено два випуски альманаху «Херсонський бібліофіл», виданого під грифом міського клубу книголюбів «Кобзар». Для херсонських книголюбів Бердичевський завжди був і залишається незаперечним авторитетом та яскравим прикладом активного збирача, дослідника та пропагандиста книжкових знаків. Збирання та вивчення книжкових знаків, інтерес до особистості власника та складу його бібліотеки, до графічної творчості художника, який створив екслібрис, що привели Бердичевського до того, що екслібрис став об'єктом його багаторічного наукового дослідження. Він розглядає їх не просто як маленькі паперові ярлички, часом майстерно виконані художником-екслібрисистом, а як документи епохи, за якими стоять не лише рідкісні та унікальні книги, а, головне, власники бібліотек з їхнім колом літературних та життєвих інтересів, бібліофільськими радощами, тривогами та долями. Між Херсоном та Києвом (а пізніше – і Берліном) протягом багатьох років підтримувалося постійне письмове та телефонне спілкування. На засіданнях клубу «Кобзар» регулярно розглядалися та обговорювалися нові статті та книги шановного колеги.

У книзі Бердичевський згадує «херсонського Іваска» – С.А. Сільванського, на роботи якого неодноразово посилається і характеризує його як одного з найбільш вдумливих, глибоких та серйозних дослідників російського екслібрису». У книзі наведено відомості і про інших представників культурного життя Херсона, шанованих херсонцями і нині: художників-екслібрисистів М.Ф. Нечитайло-Андрєєнко, Ф.З. Зільберштейне, Е.П. Бунцельмане, Ф.І. Кідере, літераторів М.С. Лінського та С.Г. Фруге, а також про громадських діячів та власників значних та ґрунтовних бібліотек – В.З. Зільберштейне, М.Г. Бунцельмане, Л.П. Літинського, І.Л. Барщак.

Дуже тепло відгукується Бердичевський про відомого журналіста, поета та художника-карикатурист М.С. Лінського (Шлезінгер), публікує його рідкісний екслібрис, оповідає про творчий шлях і трагічну кончину цієї талановитої людини. До речі, нещодавно одесити випустили альбом «Вся Одеса в шаржах Лінського: Матеріали до виставки», в якій наведено відомості про життя художника і повний каталог малюнків, що збереглися. Але майже ніхто не знає, і про цьому в науковому оберті немає жодного слова, що Лінський, будучи молодою людиною у віці 24-х років, починав свій шлях журналіста, літератора та малювальника у нашому місті. На початку XX ст. у Херсоні видавалася єдина приватна газета «Югъ», редактором видавцем якої був легендарний В.І. Гошкевич. Він і зманив до Херсона молоде обдарування для роботи в літературному розділі своєї щоденної газети. І починаючи з травня 1902 і по грудень 1904, тобто близько два з половиною роки, на сторінках улюбленої херсонцями газети майже щодня з'являлися фейлетони, ліричні вірші, театральні рецензії та малюнки, підписані псевдонімом де-Лінь. У «Півдні» Лінський вважався одним із провідних співробітників, злободенні матеріали якого про життя міста та його мешканців очікувалися з нетерпінням, найчастіше гаряче обговорювалися читачами на тих самих газетних сторінках. Проявив він себе також і як газетний ілюстратор, щоправда не як карикатурист (цензура не дозволяла), а малювальник батальних сцен та портретів учасників російсько-японської війни. Не все ще повною мірою відомо про життя та творчості Лінського у Херсоні, і лише нещодавно дослідники-краєзнавці взялися до серйозного вивчення дуже нечисленних документів та пошуку нових, але це, як кажуть, інша історія.

Одесита Б.Я. Левиха автор книги у своєму описі характеризує як «цілком невтомного фанатичного колекціонера-екслібрисиста». Активний член одеського об'єднання колекціонерів, Левих 1991–1995 р.р. очолював клуб любителів екслібрису та книжкової графіки. Херсонські книголюби та колекціонери добре знали цю неординарну людину. На початку 1970-х років він працював судновим лікарем, і якщо його «посудина» базувалася в портах Дніпровського лиману, то у свої вихідні він частенько навідувався до Херсона. У нас Левих спілкувався з соратниками зі збирання, проводив грандіозні обміни, здійснював «набіги» на книжкові та букіністичні магазини. Херсонці, у свою чергу, буваючи в Одесі, знайомились із деякими колекціями його унікальних зібрань (книги, екслібриси, автографи, марки, листівки, графіка, бронза, партійна символіка та ін.).

Чудовому ризькому художнику-графіку А.І. Юпатову автор книги присвятив цілих шість сторінок, відгукуючись про нього дуже сердечно та шанобливо. Слава Юпатова як художника-екслібрисиста пропорційна високій якості та оригінальності створених ним книжкових знаків для широкого загалу книжників. Не оминув художник своєю увагою і наше місто: у середині 1960-х років для п'ятьох херсонських книголюбів Юпатовим було намальовано шість екслібрисів. Не кожне провінційне місто колишнього Союзу може похвалитися такою групою «юпатівців». Але головне, ризький художник не тільки надсилав замовнику оригінал малюнка створеного ним книжкового знака (папір, туш, перо), але й надрукований друкарським способом тираж разом із цинковим кліше. Сюди ж додавалися десяток-два тиражовані екслібриси з власноручною. олівцевим підписом художника, які дуже цінувалися під час обміну між колекціонерами. На той час це був небачений сервіс. Рядовому книголюбу розмістити приватне замовлення на тиражування екслібрису в державній (і лише) друкарні було практично неможливо, тоді навіть виготовлення квитків у кінотеатри зазнавали ретельної цензури, а тут малозрозумілі, і якоїсь сумнівної якості та призначення «екс кліпси». А в Прибалтиці – «радянському закордону» – до цього ставилися абсолютно спокійно, Юпатов отримував офіційний дозвіл на свої малюнки книжкових знаків та замовляв необхідні тиражі. Змінилися часи, немає вже Юпатова, а вдячні херсонці ще й досі наклеюють юпатівські знаки на свої книги.

Згаданий Бердичевським і херсонський художник Фелікс Кідер – єдиний у нашому місті художник-екслібрисист, який працював у дуже складній техніці офорту. Репродукції його семи художніх знаків автор помістив у своїй книзі поруч із тонким мистецтвознавчим аналізом цих робіт. Кідер – художник-живописець, графік, скульптор – екслібрисний напрямок у своїй творчості обрав не без впливу місцевих колекціонерів книжкових знаків. Він був добре знайомий зі змістом їхніх зібрань та добірок екслібрисної літератури. За підрахунками дослідників творчості Кідера, ним було створено 102 книжкові знаки для своїх земляків, друзів та близьких, а разом із варіантами та проектами – понад 130. Його роботи неодноразово експонувалися на престижних міжнародних виставках. Слід зазначити, що нині книжкові знаки Кідера у зібраннях колекціонерів зустрічаються рідко, т. я. з офортних дощок їх друкував сам автор у дуже обмеженій кількості. Його, як творця, більшою мірою хвилював художній бік екслібрису, а тиражування знака він залишав турботам власника. Виготовлення монохромних відбитків з мідних матриць справа дуже складна та клопітка, не кожному під силу, тому більшість власників кідерівських екслібрисів вимушено обмежилися нечисленним пробним тиражем своїх знаків.

Тут слід сказати, що для бібліотек херсонських книголюбів створювали книжкові знаки  інші, не менш відомі, художники-екслібрисисти: К.С. Козловський, В.І. Масік, С.Г. Івенський, батько та син Бекетови, Г.М. Карлов, Н.І. Кофанов. А всім забутим і маловідомим художникам-аматорам, творами яких позначені книги в бібліотеках наших книголюбів, немає числа.

У третьому виданні своєї книги автор помістив докладні та об'ємні відомості (по відношенню до інших описуваних персон) про чудового ростовського колекціонера і бібліофіла, тонкого знавця книжкового знака П.Б. Горцеве. Для херсонських книголюбів це приємна несподіванка, адже ще в 1960–70-х роках між Херсоном і Ростовом-на-Дону велося жваве колекціонерське листування. Горцев першим сподобив багатьох наших книголюбів виготовляти та тиражувати особисті книжкові знаки фотоспособом, захоплюючи своїм особистим прикладом. Для себе та багатьох своїх друзів та колег по захопленню він виготовив фотоспособом близько трьох десятків екслібрисів, багато з яких увійшли до каталогів і демонструвалися на різних представницьких виставках.

Дуже хотілося б пригадати ще кількох не менш яскравих особистостей, відображених автором у своїй чудовій книзі (іноді в неї заглядаєш як у добротний довідник). Але час ставити крапку, інакше книголюби інших міст, не менше книжкових, ніж Херсон, запідозрять нас у прагненні лаврів Нью-Васюків.

Херсон
січень 2010 р.