Натхнення, мова і пам’ять
Традиційно у понеділок бібліотекарка Лілія Віжічаніна запросила на гостину херсонців поважного віку. Атмосфера була щирою та сповненою відкриттів – адже програма онлайн-заходу виявилася напрочуд насиченою і змістовною.
На початку зустрічі учасники дізналися про проєкт Юлії Качули «Слухаймо українською» та послухали пісню з фільму «Шербурські парасольки» в українському перекладі. Це виконання зачарувало слухачів, викликавши хвилю емоцій і теплих аплодисментів.
Далі гості познайомилися з унікальним природним та історичним феноменом – Бакотою, що розташована на території сучасної Хмельницької області. Ведуча провела цікаву паралель: так само, як радянська влада свого часу змінила рельєф Бакоти, вона втрутилася і в українську мову, знищивши чимало питомих слів. Але завдяки зусиллям мовознавиці Орисі Демської, яка створила реєстр репресованих слів, ці забуті перлини української мови повертаються до життя. Присутні мали змогу почути та обговорити декілька з них.
У завершальній частині заходу, в рамках постійної рубрики «Імена на карті херсонців», учасники познайомилися з життєвим і творчим шляхом Софії Русової – видатної української педагогині, етнографині, письменниці, громадської діячки, однієї із засновниць жіночого руху в Україні.
Софія Федорівна Русова – постать, сповнена світла та сили духу. Народжена на Чернігівщині, вона з юних років присвятила себе освіті та служінню українській культурі. Разом із чоловіком, науковцем Олександром Русовим, вона жила і працювала в Херсоні, де брала активну участь у громадському житті міста. У їхньому домі народилася перша українська дитяча опера «Коза-дереза» на слова Дніпрової Чайки.
Протягом життя Софія Русова невтомно працювала задля розвитку національної освіти, була авторкою десятків педагогічних праць, брала участь у створенні українських шкіл, гімназій та університетів, викладала у Фребелівському інституті, очолювала жіночі та просвітницькі організації, а після еміграції – у Празі – заснувала Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова. Навіть далеко від Батьківщини вона залишалася її вірною дочкою, прославляючи Україну в Європі своїм талантом і працею.
Її життя – це приклад самовідданості, любові до українського народу, який не був для неї рідним, але вона полюбила його всім серцем, а також незламної віри у силу українського слова.
Зустріч завершилася теплими словами вдячності організаторам заходу. Присутні відчули, що мова, культура і пам’ять – це жива нитка, яка єднає покоління.
