Перерваний урок – учителі з Биківнянського мартиролога
«Вечір історії з Гончарівкою» цього разу відбувся в співпраці з Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили». Лектор – науковий співробітник заповідника – Микола Бривко спочатку розповів присутнім про особливості становлення й розвитку освіти в радянській Україні 1920-1930-х років, формування методологічної моделі освіти у 1920-х роках й подальшої розбудови й уніфікації навчально-виховного процесу та формування єдиної марксистської педагогіки. Особливу увагу лектор приділив ставленню радянської влади до вчителя, від якого вимагалася цілковита політична лояльність до влади, а не професіоналізм чи знання.
Особливу увагу пан Микола приділив тим фактам професійної діяльності, що були використані співробітниками НКВС як докази так званих «злочинів» учителів і стали підставами для звинувачення в «контрреволюційній» діяльності.
Дуже вразили долі репресованих учителів, знищених упродовж 1937-1941 рр. у в’язницях НКВД в Києві та похованих на території таємної спецділянки у Биківнянському лісі. Усі вони викладали різні предмети, походили із різних верств, мали різне світосприйняття та переконання. Історії їхнього життя різні – від звичайної вчительки, яка не зауважила у підручнику «ворогів народу», і вчасно не вирвала сторінку з підручника, чи вчителя, що вилучив з програми компартійну дисципліну до учасників українського визвольного руху доби УНР, яким влада пригадала їхню боротьбу. Трагічні долі репресованих, людей, які не вміли опускати рук, які не боялися мати власну думку, яких потрібно пам’ятати. Це науковець, колишній аспірант М.Грушевського Остап Павлик (київська школа № 139), це директор, який організував сільськогосподарську науково-дослідну ділянку біля школи і цим під час Голодомору 1932-1933 рр. урятував життя багатьох учнів Василь Івчук (школа у с. Дударкові), це директор Першої української гімназії імені Тараса Шевченка, якого разом з багатьма учителями керованої ним школи було засуджено у справі «Спілки визволення України» Володимир Дурдуківський, це член ОУН, який поширював націоналістичну літературу Микола Попович.
Репресії засвідчують нездатність влади іншими методами визнати її легітимність, страх перед незламністю українського народу та глибоким прагненням до свободи. Школа ставала місцем зосередження української інтелектуальної еліти, після хвилі репресій, переслідувань, остракізму, ув’язнень і могла набути рівня форпосту національної думки, тому була піддана переслідуванням. Не варто забувати уроків минулого, не варто закривати очі на нові методи знищення всього українського.
Наостанок пан Микола порекомендував для вивчення цієї теми книгу: Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929–1941). – К.: Наук. світ, 2003. – 302 с.
Дякуємо за безцінну дослідницьку роботу працівникам НІМЗ «Биківнянські могили»! Страшні сторінки історії нашого вчительства, але знати про це важливо!
