Головна Новини Поетичний простір пам’яті та надії

Поетичний простір пам’яті та надії

29.08.2026 10:09
Поетичний простір пам’яті та надії

28 серпня 2026 року Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара спільно з Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили» провели літературно-мистецький онлайн-вечір «Поетичний простір пам’яті та надії». Захід символічно присвятили Дню пам’яті захисників і захисниць України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Цей вечір став простором щемливої пам’яті, глибокого болю, але водночас – простором надії. Бо доки звучить слово, доки ми згадуємо тих, кого вже немає поруч, доки відчуваємо відповідальність перед їхньою жертовністю – життя триває, а пам’ять не згасає.

На початку заходу Тетяна Шептицька, заступниця генерального директора НІМЗ «Биківнянські могили», прочитала вірш «Пробачте за те, що не можу пробачити» – пам’яті Тетяни Ярошенко, поетки, волонтерки та психологині. Вона померла не на полі бою, але внаслідок хвороб, спричинених війною. Її доля ще раз нагадала присутнім: війна забирає життя по-різному, а її біль не завжди можна виміряти лише кількістю загиблих на фронті.

Цього вечора звучали твори сучасних українських авторів – різні за настроєм і художньою манерою, але об’єднані одним: усі вони творять нову українську літературу і культуру, народжену в час великих випробувань.

Тетяна Череп-Пероганич, письменниця, журналістка та волонтерка, прочитала вірші «Ми ті, хто ще з-під Іловайська» та «Небо в пташках».

Поет і перекладач Дмитро Луняка, який добровольцем пішов до лав Збройних Сил України, говорив про багатьох своїх знайомих, які загинули на війні й яких ми не маємо права забути. Його вірш «Знову тривога», присвячений Живосилу Лютому та Оксані Бут, прозвучав особливо проникливо. А твори «Ждемо удар» та «Хочемо слухати живих» ніби перенесли присутніх туди, де щодня триває боротьба за наше життя та свободу.

Особливо вразив виступ незалежного театру «Між трьох колон», заснованого в Києві у 2016 році Дмитром Ходаківським. Сьогодні більшість акторів трупи служить у війську або займається волонтерством. Їхня композиція «Байка. Вірш. Проза» органічно поєднала поетичне слово і живу сучасну музику, створивши неповторну атмосферу.

Поет, перекладач і автор книжок для дітей Іван Андрусяк розповів про свої зустрічі з дітьми з Херсона. Саме спілкування з ними допомогло створити документально-художню книгу «Кабиця в херсонському дворі», у якій знайшов відображення досвід переживання дітьми російської окупації міста. Згодом письменник прочитав вірші зі своєї нової збірки «Третя світова тиша».  Особливо щемливим став вірш «Стрітення», присвячений другові автора – поету і військовослужбовцю Борису Гуменюку, який із кінця грудня 2022 року вважається зниклим безвісти поблизу Бахмута.

Зворушливо звучали вірші письменника, ветерана російсько-української війни Сергія Пантюка «Сьогодні я раптом помітив…», «Усе хаотично і звично, як тріскіт і трускіт…», «Прощаючись, стелить Покрова…».

Ігор Двигало – композитор, рок-музикант, поет і ветеран російсько-української війни – прочитав символічний вірш «Соняхи», присвячений усім захисникам і захисницям України. Саме сонях став символом Дня пам’яті захисників України, які загинули під Іловайськом на Донеччині. Сильно й глибоко прозвучав також його вірш «Той, хто воює під покровом Всевишнього».

Володимир Вакарчук, автор книги «Не брат», коротко розповів про свій твір, події якого відбуваються вже після української перемоги у цій страшній війні. Він акцентував увагу на тих викликах і проблемах, з якими стикнеться українське суспільство після закінчення війни.  

На завершення вечора Тетяна Шептицька прочитала кілька своїх віршів та побажала всім зберігати сяйво в душах і серцях – на знак пам’яті про захисників і захисниць, яких ми знали особисто, і про тих, чиїх імен, можливо, ніколи не дізнаємося. Вона закликала триматися до останнього, підтримувати одне одного і не втрачати світла всередині себе.

Ми маємо пам’ятати. Маємо жити. Маємо берегти в собі людяність і надію.

Бо саме пам’ять про тих, хто віддав найдорожче заради України, зобов’язує нас бути гідними їхньої жертовності. А поезія в такі часи стає не просто мистецтвом. Вона стає голосом тих, кого вже немає поруч, болем тих, хто чекає, молитвою за живих і тихою, але незламною надією на перемогу.

Ми тримаємося. Ми пам’ятаємо. Ми віримо.

11.09.2026
 
«Не треба слів. Хай буде тільки діло…»: презентація біобібліографічного покажчика, присвяченого 120-річчю Олени Теліги
09.09.2026
 
Солодкий символ гіркої правди: «Торт» Гі де Мопассана у читацькому клубі «Новела»
08.09.2026
 
Іван Франко: ім’я, що єднає Україну і залишається на мапі Херсона
07.09.2026
 
Гончарівка і психосоціальна підтримка: нові професійні орієнтири
07.09.2026
 
Михайло Слабошпицький у вимірі слова, пам’яті й національної культури
04.09.2026
 
Від народної легенди до кінематографічної класики: історія образу кримськотатарського героя Аліма
02.09.2026
 
«Загублений світ мусульман: інтелектуальна провокація Ісмаїла Ґаспринського»
01.09.2026
 
Від «медіакухні» до «котячих змов»: практикум із медіаграмотності
31.08.2026
 
Українське в кошику – кешбек на картці
30.08.2026
 
Шефіка Ґаспринська – жінка, яка творила історію Криму

Календар подій

  1 2 3 4 56
7 8 9 10 11 1213
14151617181920
21222324252627
282930