Про осінь, любов і дари життя: читання вголос та тиха бесіда за збіркою есеїв Богдани Матіяш «Братик Біль, Сестричка Радість»

На осінньому душевному онлайн-засіданні читацького клубу «Новела» ми звернулися до трьох глибоких есе із збірки «Братик Біль, Сестричка Радість» української письменниці Богдани Матіяш – «Любов», «Осінь. Небо» та «Думати про дар» – текстів, що вчать бачити світ із лагідністю, приймати життя як дар і любити – без поспіху, без умов, з довірою. Всі вони присвячені осені, яка має свою магію, свою атмосферу та спонукає нас до певних роздумів, до аналізу свого життя.

Перша новела «Осінь. Небо» змальовує красу та глибину осіннього неба, його синяву, схожу на шати Богородиці. Її прочитання викликало у присутніх відчуття швидкоплинності нашого життя, потребу цінувати те, що проживає саме зараз і сьогодні. Херсонцям новела нагадала про осінь у їхньому мирному, красивому місті, коли можна було піти в парк, позбирати осіннє листя…Пані Олена поділилася, що раніше ніколи не спостерігала за небом, а зараз часто дивиться вгору…щоб побачити, чи немає там дронів. Усі присутні одностайно зійшлися на тому, що новела викликала спочатку почуття суму, але потім прийшов спокій, умиротворення.

У творі «Думати про дар» авторка розповідає про дари, які є в кожної людини. А ще ця новела про всі моменти людського життя, за які треба дякувати. Зараз під час війни ти як ніколи усвідомлюєш, що ранкове пробудження – це дар, ти і твої рідні живі та здорові – теж дар, сонячний промінчик, вечірня зоря – теж дар. Пан Сергій поділився з присутніми, що він був у російському полоні, де все було чуже та вороже, але він згадував що його чекають вдома, в Україні. Після повернення з полону зрозумів, що це дар бути українцем, мати українське оточення.

Новела «Любов» про те, що ж означає любити по-справжньому. Пристуні розмірковували над питаннями: чому любов найбільша із таємниць? Чи можна любити кожного?

Ми будемо читати, слухати одне одного й ділитися тим, що торкає серце: що? Як навчитися бачити красу навіть у смутку? Чому вдячність – це теж форма любові?

Наприкінці зустрічі присутні висловлювали свої думки з приводу нашої осінньої зустрічі та продовжили фразу «сьогодні я вдячний за…».

Всі були вдячні за теплу осінню зустріч, за читання прекрасних, щемливих новел, за домашню затишну атмосферу!

Це зустріч була для тих, хто любить слово, тишу і справжність.

Для тих, хто шукає в літературі не лише зміст, а й спокій.

Для тих, хто хоче навчитися бачити життя як дар.