День державного службовця

  День державного службовця
(пам’ятка читачеві)

Державний службовець – це особлива професія, представник якої володіє широкими повноваженнями і несе подвійну відповідальність за стан справ у суспільстві. Ця праця потребує самовідданості, бажання служити людям та справжньої відданості своїй справі.
Завдяки працівникам українських держустанов, їх високому професіоналізму, чесності, дотримання законів у країні організовується оптимальне і ефективне управління у всіх сферах її життєдіяльності.

В Україні День державного службовця відзначають починаючи з 2003 року, згідно Указу Президента України №291/2003 від 4 квітня 2003 року. Нова дата в календарі державних свят України збігається з Днем державної служби ООН, який багато країн відзначає 23 червня.

Мета проведення Дня державного службовця полягає в тому, щоб показати, наскільки органи державної влади і всієї служби України в цілому сприяють утвердженню країни як суверенної, демократичної, самостійної, незалежної держави.

Нині в Україні проходить реформування державної служби, спрямоване на те, щоб підняти її авторитет, забезпечити ефективне функціонування державного механізму, досягнення європейських стандартів рівня життя  громадян.

Як окремий інститут національної держави державна служба в її нинішньому розумінні – статус державних службовців, урегульований законом, з’явилася в часи Української держави гетьмана Павла Скоропадського.

Саме з метою побудови державного апарату тоді було прийнято та значною мірою впроваджено цілу низку системних законів, які уперше в історії України на законодавчому рівні закріпили основу цього інституту влади. Чільне місце тут займає Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській державі. Отже, у ті  часи було закладено один з головних механізмів, який став невід’ємним атрибутом вступу на державну службу, – складання присяги.

Законом про нормальний розпис утримання службовців в центральних урядових    установах цивільних відомств від 26 червня 1918 року в Українській державі було фактично запроваджено аналог нинішньої системи категорій посад та рангів державних службовців, систему класів посад та рангів пенсії урядовців, а також схему посадових окладів.

Однією досить важливою рисою тогочасної державної служби став Закон про порядок призначення на урядову службу, ухвалений гетьманом 24 липня 1918 року. Ця система нагадує нинішню: порядок призначення урядовця залежав від класу посади, причому кандидатури для призначення гетьманом на вищі посади державних службовців (заступники міністрів, директори департаментів) попередньо узгоджувалися з Радою Міністрів. Разом з тим, гетьманові Скоропадському так і не вдалося завершити розпочату реформу важливої сфери людської діяльності.

У сучасному розумінні державні службовці – це менеджери і експерти, які професійно працюють в органах влади і беруть участь у вироблені, реалізації та оцінці ефективності здійснення політики.

Від рівня їх професіоналізму, прозорості дій залежить ступінь задоволення законних інтересів громадян, авторитет держави, сталий розвиток країни та її конкурентоспроможність на міжнародній арені.

На державних службовців покладено відповідальне завдання – забезпечувати практичне виконання в державних органах функцій і завдань держави.


Список рекомендованої літератури:

  1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. –  1996. –  № 30. – Ст. 141.
  2. Закон України «Про державну службу» // Відомості Верховної Ради України. –  1993. –  № 52. – Ст. 490.
  3. Закон України «Про запобігання корупції» // Відомості Верховної Ради України. –  2014. –  № 49. – Ст. 2056.
  4. Наказ Головного управління державної служби «Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця» // Офіційний вісник України. –  2010. –  № 90. – Ст. 211.
  5. Божок О.І. Соціологічні аспекти розвитку адміністративної субкультури в Україні / О.І. Божок // Публічне управління та митне адміністрування. - 2018. – № 2. – С. 134-141.
  6. Качан Я.В. Європейський досвід професійного розвитку публічної служби та можливості його використання в Україні під час системних реформ  / Я.В. Качан // Публічне управління і адміністрування в Україні. – 2019. – № 13. – С. 94-98.
  7. Корнута Л.М. Принцип лояльності в державній службі: теоретико-правова характеристика та перспективи розвитку / Л.М. Корнута // Право і суспільство. – 2019. – № 1. – С. 91-96.
  8. Нестеренко О. Підвищення рівня правової та етичної культури державних управлінців як один із пріоритетів правового виховання в умовах соціальної мобільності / О. Нестеренко // Підприємництво, господарство і право. – 2019. – № 6. – С. 230-234.
  9. Нікольський С. Формування позитивного іміджу посадовця органу публічної влади  / С. Нікольський // Казна України. – 2019. – № 4. – С. 28-30.
  10. Правила етичної поведінки  // Соціальний захист. – 2019. – № 9/10. – С. 25-29.
  11. Шупта І.М. Психологічне здоров'я державного службовця як морально-етична складова частина професійної діяльності / І.М. Шупта; В.О. Стеблівський // Публічне управління і адміністрування в Україні. – 2019. – № 13. – С. 99-104.

Укладач: О.В. Михайленко

Календар подій

      1
23 4 5 6 7 8
9 10 11 12 131415
1617 18 19 20 21 22
23242526272829
3031