Струни Кобзаревої душі

Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й надзвичайного таланту, що здобула світову славу. Із цим іменем сьогодні на планеті асоціюється Україна. Пізнавати Шевченка – це пізнавати історію його народу. Думати про Шевченка – це жити Шевченком, продовжувати своє безсмертя.

Напередодні відзначення Шевченківських роковин учасники клубу «Дивослово» зібралися разом, щоб вшанувати пам'ять про Великого Кобзаря. Згадували його життєвий шлях, світоглядні позиції, слухали пісні на вірші Тараса Шевченка у виконанні Кузьми Скрябіна та гурту «Хочу ще». Кожен із учасників клубу підготував виразне читання фрагменту з твору Кобзаря, а поет Дмитро Смолко ще й заспівав пісню на вірш Шевченка.

«Подарунком» для всіх учасників клубу стало відвідування книжково-ілюстративної виставки «Слово правди і любові», присвяченої 160-річчю виходу «Кобзаря» Тараса Шевченка у відділі рідкісних і цінних видань нашої книгозбірні.

Завершився захід читанням життєствердної поезії Пророка з його твору «Ісаї. Глава 35», який вселяє надію в прекрасне майбутнє всього людства. Хочемо вірити, що все, написане в цьому творі, здійсниться.

Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, неповитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
І процвітеш, позеленієш,
Мов Іорданові святиє
Луги зелені, береги́!
І честь Кармілова і слава
Ліванова, а не лукава,
Тебе укриє дорогим,
Золототканим, хитрошитим,
Добром та волею підбитим,
Святим омофором своїм.
І люде темнії, незрячі,
Дива Господнії побачать.

І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива, —
Се Бог судить, визволяє
Долготерпеливих
Вас, убогих. І воздає
Злодіям за злая!

Тойді, як, Господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.

Оживуть степи, озера,
І не верствовії,
А вольнії, широкії,
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без ґвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.

                   Тарас Шевченко.
                 Ісаія. Глава 35 (Подражаніє).

                     Лілія Віжічаніна, кураторка клубу «Дивослово»
                     Фото Алли Тягай