Історик права, український етнограф та громадський діяч В. В. Тарновський-старший

Історик права, український етнограф та громадський діяч В. В. Тарновський-старший

«Будемо постійно проповідувати, що грішно і аморально
під час звільнення оббирати людей, яких ми довели до злиднів,
і що необхідно великодушно, по-братерськи поділитися з ними...».
В. В. Тарновський

Василь Васильович Тарновський (старший) народився 14 липня 1810 р. у багатодітній дворянській сім’ї. Початкову освіту здобув вдома під керівництвом свого батька, Григорія Степановича Тарновського (1788-1853). Він відомий як меценат художників, письменників, музикантів, зібрав велику колекцію картин західноєвропейських і вітчизняних художників, мав професійний домашній оркестр і театр, бібліотеку художньої, історичної та публіцистичної літератури.

Продовжив навчання В. В Тарновський у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька разом із М. Гоголем, з яким товаришував i підтримував дружні стосунки після її закінчення. Курс гімназії закінчив у 1826 р. У тому ж році вступив на юридичний факультет Московського університету, з якого вийшов зі ступенем кандидата, і за бажанням батьків почав службу в Петербурзі по контрольному відомству, хоча його тягло до наукового діяльності.

У Петербурзі він жив недовго, тому що клімат столиці виявився шкідливим для його здоров'я, і ​​незабаром виїхав до Житомира, де працював викладачем російської історії в місцевій гімназії. Тарновський почав готуватися до наукової діяльності.

У 1835 році М. Гоголь двічі клопотав про Василя Тарновського перед ректором університету М. Максимовичем. У листі від 22 січня він писав: «Есть некто, мой соученик, чрезвычайно добрый малый и очень преданный науке. Он, имея довольно хорошее состояние, решился на странное дело: захотел быть учителем в Житомирской гимназии, из одной только страсти к истории. Фамилия его Тарновский. Нельзя ли его как-нибудь перетащить в университет? Право, мне жаль, если он закиснет в Житомире. Он был после и в Московском университете и там получил кандидата. Узнай его покороче. Ты им будешь доволен».

Максимович виявив повну згоду i запрошував В. В. Тарновського до себе в ад'юнкти з російської словесності, але смерть батька і турбота за молодших братів і сестер змусила його взяти на себе управління родовим маєтком.

Живучи в селі, В. В. Tарановський зацікавився побутом селян і зайнявся вивченням селянського питання. Перебуваючи членом комісії, заснованої при університеті св. Володимира для опису губернії Київського навчального округу, він в «Працях» цієї комісії помістив статтю «Про подільності сімейств в Малоросії» і складену разом з С. М. Ходецьким програму для докладного опису маєтку в господарських цілях.

У 1836 році Василь Васильович Тарновський-старший та Людмила Володимирівна Юзефович одружилися, а невдовзі подружжя народило та виховало двох синів: Василя (1838-1899) і Володимира (1840-1921) – та доньку Софію (1847-1899).

Талановитий, енергійний, демократично настроєний, вiн яскраво проявив себе в науковій та громадській діяльності: підготував i опублікував кілька досліджень у журналах «Юридические записки» i «Сельское благоустройство», а також у газетах «Иллюстрированная газета», «Киевлянин»,  «С.-Петербургские ведомости».

Коло творчих iнтepeciв Василя Васильовича дуже широке. Він писав статті та нотатки про поезію російського народу i вплив на неї України, про українські пісні, про застій промисловості в Полтавській ry6epії, про засади визначення цінності земель, з питань народонаселення в Російській iмпepiї, видобутку корисних копалин, лісокористування, шовківництва, скотарства, рибальства, вівчарства, конярства, народної освіти, про мануфактурну промисловість, побут   українців, запропонував проект земського страхування, вивчав подільність родин в Україні.

Всі ці питання він висвітлював грунтовно й кваліфіковано із залученням фактичного матеріалу, викладом наукових i власних спостережень.

Та найбільше сил i часу Тарновський віддавав діяльності з пiдготовки селянської реформи 1861 року. П. Куліш назвав його «ревним поборником iнтepeciв селян», одним «з найдієвіших громадян України в цьому питанні».

У 1858 році Василь Васильович увійшов до складу Чернігівського губернського дворянського комітету, який займався питаннями поліпшення та облаштування побуту поміщицьких селян. Biн був також членом Полтавського присутствія з селянських питань, членом-експертом редакційних комісій при Головному комітеті з питань селянства, брав участь у роботі Полтавської тимчасової комiciї підготовки реформ.

За особливі заслуги в підготовці реформи В. В. Тарновський був нагороджений Золотою медаллю на Олександрівській стрічці (1861 р.), орденом Св. Анни 2-го ступеню (1861 р.), орденом Св. Володимира 3-го ступеню (1864 р.) та бронзовою медаллю в пам'ять звільнення селян від кріпосної залежності (1863 р.).

У Чернігівському історичному музеї, в архіві Тарновських, зберігаються рукописи робіт Василя Васильовича з питань звільнення селян від кріпосної залежності: «Общие основания освобождения крестьян по желанию их помещиков в Полтавской и Черниговской, Курской и Харьковской губерниях», «План действий для освобождения в Полтавской и смежных губерниях крестьян тех помещиков, которые сами того пожелают», «Записка об устройстве крепостных крестьян в Киевской, Подольской и Волынской губерниях».

У нотатках В. В. Тарновського зустрічається чимало господарчих записів та виписок про скотарство, розведення коней, винокуріння, в тому числі про виробництво вина з картоплі. Він записує технологію виробництва спирту, влаштування лісозахисних смуг та відновлення лісів, що на той час по-хижацьки вирубувалися, нові технології бджільництва, тощо.

Його цікавлять добрива, знаряддя праці, механізми, машини, якість насіння, промисловість. Він пише «Замечания о разных способах пользования землею в Полтавской та Черниговской губерниях», починає кілька праць: «О состоянии сельского хозяйства в Малороссии», «Малороссия моего времени». У чернетках можна прослідкувати думку автора, який намагається розкрити причини, що заважають подальшому успіху розвитку господарства, думки про виробників сільської продукції та відносини між ними. У вступі до праці «Малороссия моего времени» В. Тарновський коротко аналізує структуру роботи: загальні поняття та зміни, які відбуваються, їх причини, розглядає питання «о различии в превращении различных классов», «про влияние, которое имеет и может иметь богатый малороссийский помещик на окружающее его общество», про становище жіноцтва в Малоросії.

Значний громадський резонанс мала стаття В. В. Тарновського «О делимости семейств в Малороссии». Вона була надрукована на сторінках збірника наукових праць Київського університету св. Володимира. В основі статті були матеріали особистих спостережень автора про лівобережну селянську родину: віковий склад, родинні права та обов'язки, суспільні відносини, майнові права, стосунки між дорослими членами родини, висвітлена проблема старшинства та особливості української родини на відміну від російської. У статті були визначені поняття родинної історії: сім'я, родина, спорідненість, великі та малі сім'ї.

В. В. Тарновський показав себе знавцем української родинної історії, започаткував цей напрямок історичних досліджень не лише в Російський імперії, а й випередив французьких та британських істориків більш ніж на 100 років.

Після реформи 1861 року В. Тарновський працював на посаді члена Чернігівської губернської земської управи. Василь Васильович, незважаючи на знатність та авторитет серед сучасників, завжди залишався скромною людиною. У Качанівці, Потоках, Києві Тарновський спілкувався з відомими представниками громадського та культурного життя: Т. Шевченком, П. Кулішем, В. Білозерським, М. Костомаровим, М. Гулаком, П. Редькіним та іншими, допомагав їм у скрутний час.

Так, він виділив 1000 крб. сріблом на видання „Етнографічних записок" П. Куліша. Допоміг  художнику О. В. Волоскову, який деякий час жив і працював у Качанівці, у влаштуванні його особистого життя, про що свідчать теплі листи художника Тарновському.

 Літо 1854 р. в садибі Тарнавських провів Опанас Маркович з дружиною Марією Віленською. Тут подружжя зібрало багатий фольклорний матеріал, пізніше використаний у «Народних оповіданнях» Марка Вовчка. Крім того, Василь Васильович надавав Марковичам матеріальну допомогу, якої подружжя сильно потребувало на той час. Гостювали в Качанівці Михайло Максимович, Пантелеймон Куліш із Ганною Барвінок, С. Гулак-Артемовський, М. Глінка, В. Забіла, брати Маковські, І. Рєпін та багато інших.

Початок дружніх взаємовідносин Василя Васильовича з Т. Г. Шевченком відноситься до серпня 1845 року. Подорожуючи по Київській губернії за дорученням археографічної комісії, Тарас Григорович заїхав у село Потоки, де в той час жив Тарновський, і залишився там погостювати. Він полюбив мешканців Потоків, а особливо сестру Василя Васильовича Надію Василівну Тарновську (1829-1891 роки), з якою хрестив дитину в дяка М. Г. Говядовського і яку потім звав «дорога кумася». На деякий час Шевченко затримався у Потоках: писав, малював, багато дарував своїй «кумасі» віршів та малюнків. Твори Т. Г. Шевченка, які зберегли Тарновські, склали основу майбутньої колекції В. В. Тарновського молодшого.

Як справжній український аристократ, котрий стрімко перетворювався на інтелігента, Василь Тарновський-старший не гаслами мріяв, а діяв вчинками. Зокрема після арешту Кобзаря у квітні 1847 р. родина переконаного супротивника кріпацтва переховувала у себе крамольні вірші Тараса Шевченка, а після звільнення поета із заслання підтримала морально і матеріально, придбавши 17 малюнків українського генія, тим самим розпочавши колекціонування Шевченкіани.

Василь Васильович Тарновський (старший), як український етнограф, історик права, громадський діяч і благодійник, не відзначався великою схильністю до колекціонування, проте з листів його дружини Людмили Володимирівни до сина Василя видно, що їхня сім’я підтримувала дружні стосунки з відомими митцями, замовляла їхні картини, бувала на художніх виставках. Д. Яворницький так описує лицарську залу в Качанівському палаці: «на всіх стінах, од верху до низу, висіли портрети гетьманів, полковників, генеральних суддів, осавулів, митрополитів, архієреїв, гетьманш, дружин полковникових, різних паннок». Протягом свого життя В. В. Тарновський зібрав велику колекцію козацької зброї та побутових речей XVI-XVIII століття.

Помер В. В. Тарновський (старший) раптово, після бурхливого засідання земства в Чернігові, 16 грудня 1866 р. у віці 56 років. Похоронна відправа відбулася у Воскресенській церкві, похований він у Качанівці в склепі під Георгіївською церквою, де була встановлена чудова біла мармурова гробниця.

Незважаючи на те, що він надавав велику матеріальну допомогу багатьом художникам і письменникам, меценатом у повному розумінні цього слова В. В. Тарновський не був. Не властиві йому були і риси багатого поміщика, він був людиною «скромною, вченою і зайнятою громадською діяльністю».

Список використаних джерел:

1. Василь Васильович Тарновський-старший (життя, громадська та наукова діяльність наприкінці 40-х – у першій половині 50-х років XIX ст.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://secinfchounbk. /2015/06/40-50-xix.html (Дата звернення 04.06.2020).
2. М. К. Каталог собрания В. В. Тарновского в Киеве / М. К. // Киевская старина : ежемес. ист. журн. / В.П. Науменко, К.М. Гамалей- К. : Тип. Имп. ун-та св. Владимира Г. Т. Корчак-Новицкого, 1882–1899. - Сшивка. – С. 57.
3. Мокрицький Г. П. В. В. Тарновський (старший) –  викладач житомирської гімназії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://prostir.museum/ua/post/27940 (дата звернення 04.06.2020).
4. Населевець Н. Родина Тарновських / Н. Населевець // Родовід. – 1996. - № 2 (14). – С. 17-23.
5. Н. В. Каталог Музея украинских древностей В. В. Тарновского. Том 2. Составил Б. Д. Гринченко. Чернигов. 1900 // Киевская старина : ежемес. ист. журн. / В.П. Науменко, К.М. Гамалей - К. : Тип. Имп. ун-та св. Владимира Г. Т. Корчак-Новицкого, 1882. - 1900. - Сшивка. – С. 161-164.
6. Н. Ш. Памяти В. В. Тарновского / Н. Ш. //  Киевская старина : ежемес. ист. журн. / В.П. Науменко, К.М. Гамалей- К. : Тип. Имп. ун-та св. Владимира Г. Т. Корчак-Новицкого, 1882. – 1899. – Сшивка. – С. 131-133
7. Піскова Є. М. Тарновський Василь Васильович / Є. М. Піскова // Енциклопедія історії України : у 10 т. / В.А. Смолій; Національна академія наук України, Інститут історії України; НАН України, Ін-т історії України- К. : Наук. думка, 2003. – Т. 6: Ла – Мі / Н. С. Абашина. – 772 с.
8. Письмо В. В. Тарновского к Т. Г. Шевченку // Киевская старина : ежемес. ист. журн. / В.П. Науменко, К.М. Гамалей- К. : Тип. Имп. ун-та св. Владимира Г. Т. Корчак-Новицкого, 1882. – 1901. - Сшивка. – С. 72.
9. 9.Половець В. Династія качанівських благодійників [Електронний ресурс] / В. Половець // Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/141799/13-Polovets.pdf?sequence=1 (Дата звернення 03.06.2020)
10. Собрание украинских древностей В. В. Тарновского. //  Киевская старина : ежемес. ист. журн. / В.П. Науменко, К.М. Гамалей. – К. : Тип. Имп. ун-та св. Владимира Г. Т. Корчак-Новицкого, 1882.–1900. – Сшивка. – С. 134-135.