Видатний літературознавець, поет, педагог – Юрій Ковалів

Видатний літературознавець, поет, педагог – Юрій Ковалів

Український поет, критик, літературознавець, педагог, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка (1996), премії «Благовіст», заслужений працівник освіти, професор Юрій Іванович Ковалів народився 13 квітня 1949 року в місті Біла Церква Київської області в робітничій сім'ї. Тут навчався, працював токарем на заводі «Радіокераміка». Змолоду захоплювався малярством та поезією.

Великий вплив на формування його юної душі мали щорічні семінари творчої молоді, які організовував кабінет спілки письменників України по роботі з молоддю, зокрема В. П’янов, Д. Білоус та ін. На цих семінарах розглядалася творчість поетів нової генерації – І. Драча, М. Вінграновського, В. Симоненка, Г. Кириченка, Л. Костенко, а також частково реабілітована літературна спадщина М. Вороного, М. Зерова, Є. Плужника, переклади Г. Лорки та П. Елюара. Ю. Ковалів згодом писав: «Тож мені поталанило на ковток свіжого повітря, пойменованого «шістдесятництвом», репрезентованим людиною нового типу, романтизованим неонародником…».

З 1967 по 1971 рік Ю. Ковалів навчався на філологічному факультеті Київського педагогічного інституту імені М. Горького (зараз Київський педагогічний університет імені М. Драгоманова). Після закінчення інституту – викладав українську мову та літературу в сільських школах Білоцерківського району (Острійки, Мала Вільшанка, робив дописи до газети «Зірка» (1981).

Був одружений з поетесою Олесею Мудрак-Ковалів, дочка Даринка. Старша дочка, Оксана (1980) – наукова співробітниця в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського.

 Маючи за плечима певний педагогічний стаж, Ю. Ковалів через десять років (1981), вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України, яку закінчив 1984 році. Він працював на посадах від молодшого до провідного наукового співробітника, захистив кандидатську дисертацію на тему «Романтична стильова течія в українській радянській поезії 20-30-х років» (1985) та докторську – «Рух естетичної свідомості в українській літературі першої половини ХХ століття (становлення, ґенеза, перспективи)» (1995). Засвоїв літературознавчу школу Леоніда Новиченка, завдяки наполяганню якого, ще на початку 1980-х років Ю. Ковалів почав займатися вивченням літературного процесу 20-х років, коли тема «Розстріляного відродження» була небезпечною. У результаті цієї роботи з’явилися багаточисленні публікації на сторінках періодики, а також колективна монографія «Історія української літератури ХХ століття».

Займаючись науковою роботою, не покидав освіти, викладав у різні роки у Переяславському відділенні Київського педагогічного інституту імені Максима Горького, у Всеукраїнському інституті підвищення кваліфікації педагогічних працівників, в Інституті підвищення кваліфікації вчителів імені Бориса Грінченка, у Київському державному лінгвістичному університеті, у Міжнародному інституті лінгвістики і права.

З 1998 року – професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працював два терміни в експертній раді при ВАКу України, у вченій раді та спецраді Інституту філології Київського національного університету імені Т. Шевченка. Має аспірантів та докторанта. Для студентів вищих навчальних закладів, аспірантів, докторантів та здобувачів наукових ступенів Ю. Ковалів розробив посібник «Абетка дисертанта (методологічні принципи написання дисертації)» (2009), розрахований на пошукувачів філологічного профілю, передусім у галузі літературознавства, але не обмежений нею. Тому може бути корисний лінгвістам, журналістам, філософам та іншим гуманітаріям. У виданні зазначено вимоги ВАК України, розкрито сутнісні характеристики основних методів, поширених у наукових дослідженнях, наведено ілюстративні посилання на дисертації останнього десятиліття.

Крім того, Ю. Ковалів веде спецсемінари та спецкурси «Інтертекстуальний зріз сучасної української літератури», «Жанрово-стильові модифікації в українській літературі XX століття», «Поліметодологічна модель естетичної рецепції художньої літератури», «Літературна герменевтика: наближення до адекватного прочитання тексту», «Дискурс постмодернізму в контексті української літератури». Довгий час проживав у Бучі.

Як поет заявив про себе 1963 року, публікуючись у періодиці. Автор збірок віршів, виданих у  Києві, «Трилисник» (1971); «Очима любові» (1980); «Чорний вершник» (2003); «Homo lupus» (2007) – збірка складається з нових поезій, перейнятих болем від усвідомлення загрози глобальної катастрофи - людству, суспільству, природі, людській душі («Homo lupus», «Ніч горобина. Понурий пором...», «дорога веде в нікуди», «відкриєш двері: дощ або Мамай...» та ін.), і кількох віршів «Із напівзабутого зошита 1970-1980-х рр.». Ліричні збірки поета невеликі за обсягом, але вагомі за змістом.

«Поети виходять з дому,
Поети з великим серцем,
Яке вони прагнуть віддати
Зорям, людям і квітам.
Часто поетів стрічають
Холодні байдужі двері.
Часто поети додому
Вертаються в чорних урнах.
Поети з’являються рідко...».

Автор тонко розуміє людську психологію, в його слові, так як і в серці, звучить яскраво виражена національна домінанта.

«Хто повірив би, що серед дня,
Підійнявши куряву руду,
Налетіло чорне вороння –
Чорні яблука в зеленому саду.
Чорні яблука загупали в душі,
Щоб вона не ожила колись.
Автоматченки-безбатченки чужі
Кров’ю, як хотіли, упились».

Поетичну книгу «Бермудський санскрит», написану у жанрі поетичного діалогу зі збіркою «Горизонтальна зебра», Олеся Мудрак, опублікувала під спільною назвою «День, якого не існує» (2008). Ліричні мініатюри двох збірок-компонентів змушують не лише співпереживати, а й замислюватися:

«Не фантом і не вигадка. Реальна, як сварга,
Що у спіралі завихрює світ,
Як танець кривий, як брахманська ватра,
Як писанка, як Великодній Санскрит,
Як слово, в якому живеш для любові –
Її осягаючи не осягти…
Реальна. Не вигадка. З плоті і крові.
Просвітлена серцем. Тепер-і-завжди» (Ю. Ковалів).

«В оберемку троянд // жебонить мокра цівочка миті.
Розвалена Троя… // Тур трипільський // рогами – // в дощах.
Шукаю себе // в твоїм Великоднім санскриті:
До краплі вичитую… // Чую: літера кожна, як птах» (Олеся Мудрак).

У ліриці Ю. Ковалів еволюціонував від емоційних рефлексій до філософських медитацій, переймається апокаліптичними тривогами, абсурдом буття.

«Москаль повіяв... Спопеліли
Садки вишневі. Наче крук,
 На чорнім камені могили
Регоче клятий Басаврюк.
Той регіт душу наскрізь виїв,
Коли (не літо, не зима)
У Києві шукаєш Київ,
А в Києві його нема».

Отже, з 1980 року Ю. Ковалів бере активну участь у літературному процесі України як літературний критик. Він член Національної спілки письменників України, свого часу очолював комісію літературних критиків та літературознавців. Нині працює у складі приймальної комісії та конкурсної комісії НСПУ, а також журі із присудження премій імені Олександра Білецького. До коло його наукових інтересів входять – історіографія, історія літератури, герменевтика, екциклопедієзнавство, інтермедіальні практики, технологія декодування, логограми.

Юрій Ковалів автор близько 300 публікацій - критичних статей, рецензій, оглядів тощо. Серед його монографій – «Романтична стильова течія в українській радянській літературі 20-30-х років (Микола Бажан, Юрій Яновський, Олекса Влизько, Леонід Первомайський)» (1988), «Літературна дискусія 1925-1928 років» (1991), «Рух естетичної свідомості в українській поезії першої половини XX століття» (1996), «Українська поезія першої половини XX століття» (2000), «Празька школа: на крутосхилах від «філософії серця» до «філософії чину» (2001; 2004), «Письменство «розстріляного відродження»: від літературних угруповань до Літературної дискусії» (2004), «Художня хроніка великої трагедії (Українська література періоду Другої світової війни)» (2004), «Літературна герменевтика» (2008), «Жанрово-стильові модифікації в українській літературі» (2012), «Війна після війни» ( 2016).

Співавтор у колективних монографіях: «Історія української літератури ХХ століття у 2 т., З кн.» (1993-1995), «Історія української літератури ХХ століття у 2 кн.» (1998), «Стильові тенденції української літератури ХХ століття: Зб.» (2004), «Дзеркало, скажи мені…» // Українська літературна критика ХХ століття: Антологія наук (2017), «Життєві візії прози Їдзінь Ван (Joanna) в аспекті фемінного письма // Тенденції китайської літератури та творчість Мо Яня»  (2021).

Він упорядкував та прокоментував 11-й том 12-томного Зібрання творів Павла Тичини (1988). Упорядкував, прокоментував, написав передмови до видань: «Поезії» (1988) Дмитра Фальківського, «Вибране» (1991) Юрія Клена, «Атом серця: Українська поезія першої половини XX століття» (1992, 1993), «Антологія української поезії другої половини XX сторіччя» (2001). Упорядник близько 75 % статей та співредактор «Літературознавчого словника-довідника» (1997), співавтор колективної монографії «20-і роки: дискусії, полеміки» (1991), «Історії української літератури XX століття» у двох томах, трьох книгах (1993-1995), перевиданої у двох книгах (1998), за яку авторський колектив здобув Шевченківську премію (1996). Автор та упорядник двотомної «Літературознавчої енциклопедії» (2007).

Співавтор підручника та хрестоматії «Українська література» (1998) для 11 класу середньої школи. Написав навчальну програму для вищих закладів освіти «Історія української літератури» від найдавніших часів до кінця 20 століття, схвалену вченою радою КДЛУ та кафедрою української і світової літератури Міжнародного інституту лінгвістики і права, підтриманої філологічним факультетом (1999) Київського національного університету.

Наукову відвагу виявив Ю. Ковалів, взявшись за десять томів історії української літератури, покликаних розкрити панораму її розвитку від останніх десятиліть ХІХ століття до сьогодення. Це стало визначною подією у світі філології, першою ластівкою заявленого автором колосального 10-томного видання, котре стане першим і, очевидно, єдиним на дуже тривалий період виданням подібного типу. У 2013 році у видавництві ВЦ «Академія» побачив світ перший та другий том видання «Історія української літератури: кінець ХІХ - поч. ХХІ ст. У 10‑ти т.» під назою «У пошуках іманентного смислу», який містить дослідження передумов становлення і розвитку українського модернізму, аналіз творів перехідного періоду, а також передмодерністської та ранньої модерністської лірики.  З 2014 по 2017 рр виходять третій, четвертий та п’ятий тома – «У сподіваннях і трагічних зламах», які висвітлюють літературний процес в Україні під час національно-визвольних змагань і драми «розстріляного відродження» в культурно-соціальному контексті 20-х років. У 2019 році – шостий том «На розламах міжвоєнного двадцятиліття», присвячений літературному процесу міжвоєнного двадцятиліття в еміграції й на землях Західної України та сьомий том – «Випробування репресіями і війною», в якому висвітлено драматичну історію українського письменства періоду сталінських репресій і «соцреалізму», Другої світової війни та національного Руху опору. У  2021 році вийшов восьмий том – «Еміграційні колізії письменства», який охоплює літературний процес української еміграції на всіх континентах у єдності розмаїття жанрово-родових форм і стильових тенденцій. Не дивлячись на те, що російський агресор намагається знищити нашу країну, нашу націю у цій страшній війні, чекаємо на вихід останніх двох томів.

Юрій Іванович бере участь у багатьох Всеукраїнських та Міжнародних науково-практичних, науково-мистецьких та онлайн-конференціях де виступав з доповідями: «Драма абсурду у творчій інтерпретації Ігоря Костецького» (Вінниця, on-line конференція, 2020), «Парадокси українського раннього модернізму» (Київ, 2021), «Сучасний стан української історіографії» (Київ, 7 жовтня 2021), «Модернізм і модернізми. Версія одного парадоксу» (Київ-Білосток, 15 жовтня 2021), «Жанрово-родові експерименти Івана Франка» (Львів , 22 жовтня 2021), «Ліричні алгоритми Петра Скунця» (Ужгород, 28 квітня 2022 р.),  «Портретна галерея Михайла Слабошпицького з погляду історіографії» (Київ , 19-20 травня 2022 р.) та ін.

Володіє німецькою, польською мовами.

Лауреат премії «Благовіст» (2005 р.). Відмінник освіти України (1995 р.).

Ю. Ковалів є одним із засновників Товариства «Меморіал» імені В. Стуса. Всесоюзне добровільне історико-просвітницьке товариство «Меморіал» було утворено в 1989 роцу академіком А. Сахаровим. Займається збереженням пам'яті про політичні репресії у XX сторіччі та правозахисною діяльністю. Українське товариство «Меморіал» отримало свою сьогоднішню назву «Міжнародне історико-просвітницьке, правозахисне та благодійне товариство «Меморіал» у 1992 році.

Юрій Іванович бере активну участь у мистецьких та просвітницьких заходах. Виступає на радіо, телебаченні, літературних вечорах, в бібліотеках тощо.

У грудні 2023 року Юрій Ковалів дозволив поширення «Літературознавчої енциклопедії» на умовах CC BY 4.0.

Віршовані твори, літературознавчі розвідки Ю. Коваліва:

Поезії:

1. Ковалів Ю. Homo Lupus: поезії / Ю. Ковалів. – Київ, 2007. – 64 с.
2. Ковалів Ю. Очима любові: поезії / Ю. Ковалів. – Київ, 1980. – 55 c.
3. Ковалів Ю. Прокляття Сізіфа (старе в новім) : [вірші] / Ю. Ковалів // Слово Просвіти. – 2019. – № 13 (28 берез.-3 квіт.). – С. 12-13.
4. Ковалів Ю. Яблуко зірвано : вірші / Ю. Ковалів // Київ. – 2019. – № 5/6. – С. 35-43.

Літературознавчі розвідки, рецензії:

1. Ковалів Ю. Авторські ронделі Миколи Боровка / Ю. Ковалів // Літературна Україна. – 2012. – № 49 (20 груд.). – С. 12.
2. Ковалів Ю. Андрій Чужий. С. Пилипенко. Л. Яновська / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 7. – С. 66-76.
3. Ковалів Ю. Валер'ян Підмогильний. В. Самійленко. Н. Королева. Є. Маланюк  / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 2. – С. 57-79.
4. Ковалів Ю. Валер'ян Поліщук. Г. Михайличенко. В. Свідзінський / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2018. – № 10. – С. 86-109.
5. Ковалів Ю. Василь Хмелюк. В. Барка. О. Ольжич. О. Теліга. В. Винниченко / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2018. – № 7. – С. 67-89.
6. Ковалів Ю. Війна після війни / Ю. Ковалів ; ред. В. Вітрило ; худож. О. Курило. – Біла Церква, 2016. – 71 с.
7. Ковалів Ю. «... Виріс я на межах двох світів» : до 100-річчя від дня народження Євгена Плужника / Ю. Ковалів // Дивослово. – 1998. – №12. – С. 5-7.
8. Ковалів Ю. Гео Шкурупій. Микола Зеров / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 4. – С. 38-50.
9. Ковалів Ю. Голос землі в романістиці Уласа Самчука, або Проєкція нового українця / Ю. Ковалів // Українська культура. – 2020. – № 1/2. – С. 6-9.
10. Ковалів Ю. Дантові кола репресій України міжвоєнного двадцятиліття / Ю. Ковалів // Слово Просвіти. – 2017. – № 43 (26 жовт.-1 листоп.). – С. 10.
11. Ковалів Ю. Деміфізація світу як тексту у прозі Миколи Хвильового: фрагменти / Ю. Ковалів // Дивослово. – 2006. – № 6. – С. 43-48.
12. Ковалів Ю. Едвард Стріха. К. Буревій. В. Булаєнко. М. Галич. Г. Лужницький  / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 8. – С. 102-114.
13. Ковалів Ю. Еротичні одкровення Олесі Мудрак / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2008. – № 8. – С. 76-87.
14. Ковалів Ю. Іван Микитенко. Р. Купчинський. О. Потебня. М. Грушевський / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2018. – № 9. – С. 74-87.
15. Ковалів Юрій. Ірина Вільде. К. Герасименко. І. Костецький. О. Плющ. П.  Карманський / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2018. – № 5. – С. 60-75.
16. Ковалів Ю. Київська поетична школа : [Кордун В., Воробйов М., Григорів М.] / Ю. Ковалів // Дивослово. – 2010. – №12. – С. 43-47.
17. Ковалів Ю. Лабіринтами сталінського пекла:  [про прозу І. Багряного] / Ю. Ковалів // Київ. – 2007. – №10. – С. 168-173.
18. Ковалів Ю. Леонід Мосендз. В. Свідзінський. М. Цуканова / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 10. – С. 101-115.
19. Ковалів Ю. Леонід Новиченко: semper tiro і його літературознавча школа / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2008. – № 9. – С. 97-101.
20. Ковалів Ю. Леонід Пахаревський. М. Кушнір. А. Казка / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 9. – С. 101-114.
21. Ковалів Ю. Літературознавча школа Леоніда Новиченка / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2018. – № 11. – С. 45-47.
22. Ковалів Ю. «Любов - це прихований шрам» : [Золотоноша Л.] / Ю. Ковалів // Літературна Україна. – 2020. – № 7/8 (29 лют.). – С. 16. 
23. Ковалів Ю. Любовна п'єроада Михайля Семенка / Ю. Ковалів // Дивослово. – 2014. – № 4. – С. 52-56.
24. Ковалів Ю. Михайло Григорів. О.-О. Дучимінська / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 6. – С. 98-107.
25. Ковалів Ю. Михайло Могилянський. М. Філянський / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2018. – № 12. – С. 66-75.
26. Ковалів Ю. Михайло Рудницький. А. Кримський / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 1. – С. 85-95.
27. Ковалів Ю. Михайло Яловий. Н. А. Лівицька-Холодна. О. Журлива / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2018. – № 6. – С. 96-109.
28. Ковалів Ю. Михайль Семенко. Ю. Косач. Г. Мазуренко / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 12. – С. 65-79.
29. Ковалів Ю. Мурівські узвози, або у пошуках літературної ідентичності : [Ю. Шевельов] / Ю. Ковалів // Всесвіт. – 2020. – № 7/8/9/10. – С. 159-17 ;  № 11/12. – С. 280-299.
30. Ковалів Ю. На академічних перспективах / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2018. – № 11. – С. 11-26.
31. Ковалів Ю. «Нам тільки душу зберегти б» : Лірика Наталки Поклад / Ю. Ковалів // Київ. – 2007. – № 7/8. – С. 186-189.
32. Ковалів Ю. Наталя Забіла. В. Чечвянський. М. Вороний / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 3. – С. 82-91.
33. Ковалів Ю. Натурфілософська метафора Павла Мовчана / Ю. Ковалів // Слово Просвіти. – 2019. – № 28 (11-17 лип.). – С. 6-7.
34. Ковалів Ю. Одіссея української літературної еміграції міжвоєнного двадцятиліття : фрагм. з «Історії української літератури: кінець XIX - поч. XXI ст.» у 10-ти т. / Ю. Ковалів // Всесвіт. – 2018. – № 1/2. – С. 171-187.
35. Ковалів Ю. Олекса Влизько / Ю. Ковалів // Дивослово. – 2008. – № 2. – С. 54-59 .
36. Ковалів Ю. Олександр Копиленко. А. Крушельницький. Л. Старицька-Черняхівська. В. Гадзінський / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2018. – № 8. – С. 44-63.
37. Ковалів Ю. Олесь Гончар. Г. Барвінок / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2018. – № 4. – С. 109-116.
38. Ковалів Ю. Ольга Кобилянська. Г. Чупринка. Д. Борзяк / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 11. – С. 84-96.
39. Ковалів Ю. Поетична епістолографія О. Шарварка / Ю. Ковалів // Київ. – 2010. – № 1. – С. 178-180.
40. Ковалів Ю. Поетична історіософія Олега Ольжича / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2007. – №10. – С. 29-35.
41. Ковалів Ю. Про польсько-українські відносини в 20-40-х роках XX ст. та концтабір «Береза Картузька» / Ю. Ковалів // Слово Просвіти. – 2018. – № 20 (17-23 трав.). – С. 4.
42. Ковалів Ю. «Просвіта» в контексті українських перманентних відроджень / Ю. Ковалів // Слово Просвіти. – 2018. – № 43 (25-31 жовт.). – С. 4-5.
43. Ковалів Ю. Резистанс Карпатської України / Ю. Ковалів // Слово Просвіти. – 2019. – № 11(14-20 берез.). – С. 9.
44. Ковалів Ю. Романтична стильова течія в українській радянській поезії 20-30-х років: Бажан М., Яновський Ю., Влизько О., Первомайський Л. / Ю. Ковалів. – Київ, 1988. – 126 c. 
45. Ковалів Ю. Ронделіана Миколи Боровка / Ю. Ковалів // Літературна Україна. – 2020. – № 3/4 (1 лют.). – С. 16.
46. Ковалів Ю. «Соцреалізм» - глухий кут історії літератури / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2009. – № 4. – С. 27-42 .
47. Ковалів Ю. «Стала виразніша мова...» / Ю. Ковалів // Літературна Україна. – 2018. – № 45/46 (6 груд.). - С. 14. – Рец. на  кн. : Клічак В. Вздовж даровиних Божих днів / В. Клічак. – Київ, 2015.
48. Ковалів Ю. Трагічна одіссея Дмитра Фальковського / Ю. Ковалів // Дивослово. – 2008. – №11. – С. 45-47. 
49. Ковалів Ю. У лабіринтах метафори Емми Андієвської / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2010. – № 9. – С. 23-30.
50. Ковалів Ю. Усвідомлення й засвоєно-незасвоєні уроки Голодомору / Ю. Ковалів // Слово Просвіти. – 2018. – № 47 (22-28 листоп.). – С. 4-5.
51. Ковалів Ю. Юрій Липа. І. Костецький. В. Ярошенко / Ю. Ковалів // Слово і час. – 2019. – № 5. – С. 82-95.

Упорядкування, коментарі, передмови, примітки:

1. Атом серця: укр. поезія першої половини XX ст. : зб. для ст. шк. віку / упоряд., передм. та прим. Ю. І. Ковалів. – Київ, 1992. – 349 с.
2. Клен Ю. Вибране / Ю. Клен ; упоряд., авт. передм., прим. Ю. І. Ковалів. – Київ, 1991. – 461 с.
3. Коверзнєв К. Немаю жалю: поезії / К. Коверзнєв; ред. Ю. Ковалів. – Київ, 1998. – 71 c.
4. Кремінь Д. Вибрані твори / Д. Кремінь ; вступ. ст. Ю. Коваліва. – Одеса, 2007. – 632 с. 
5. Кремінь Д. Літопис: вибране/ Д. Кремінь ; вступ. ст. Ю. І. Коваліва. – Миколаїв, 2003. – 452 с.
6. Кримський А. Виривки з мемуарів одного старого гріховоди: вибране / А. Кримський ; упоряд., авт. передм. Ю. Ковалів. – Київ, 2017. – 319 с. 
7. Крушельницький А. Той третій: вибране / А. Крушельницький ; упоряд., передм. Ю. І. Ковалів. – Київ, 2016. – 318 с.
8. Літературознавчий словник-довідник / О. Астаф'єв [та ін.] ; редкол.: Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів, В. І. Теремко. – Київ, 2006. – 751 с.
9. Українська література. 11 клас: хрестоматiя : для серед. навч. закл. / упоряд.: Р. В. Мовчан, Ю. І. Ковалів. – Київ, 2000. – 576 с.
10. Фальківський Д. Поезії / Д. Фальківський ; редкол.: В. В. Біленко та ін.; упорядкув., вступ. ст. і прим. Ю І. Коваліва. – Київ, 1989. – 175 с.

Матеріали про життя та творчість:

1. Гнатюк М. Пізнати іншого в собі: поетичний діалог Юрія Коваліва та Олесі Мудрак / М. Гнатюк // Слово і час. – 2009. – № 4. – С. 102-108.
2. Дроздовський Д. Українська література «У сподіваннях і трагічних зламах» / Д. Дроздовський // Слово і час. – 2015. – № 2. – С. 117-121. – Рец. на кн. : Ковалів Ю.  Історія української літератури : кінець XIX - поч. XXI ст. : підручник : у 10 т. / Ю. Ковалів. – Київ, 2014. – Т. 3. : У сподіваннях і трагічних зламах. – 472 с.
3. Зимомря М. Долати надзавдання у сенсі обов'язку [Текст] / М. Зимомря, Н. Науменко // Дзвін. – 2014. – № 7. – С. 149-152. – Рец. на кн. :  Ковалів Ю. Історія української літератури. Кінець XIX - початок XXI століть. – Т. 1-2 / Ю. Ковалів. – Київ, 2013.
4. Зимомря М. Множинний характер рецепції та її роль у літературному процесі / М. Зимомря, Н. Науменко, І. Зимомря // Закарпатські філологічні студії. – 2018. – № 5 т. 1. – С. 162-166. – Рец на кн.: Ковалів Ю. Історія української літератури. Кінець XIX - початок XXI століття / Ю. Ковалів. – Київ, 2017. – Том 5 : У сподіваннях і трагічних зламах. – 544 с.
5. Ковалів Юрій Іванович // Шевченківські лауреати. 1962–2007 : енциклопедичний довідник / автор-упор.М. Лабінський. — Київ, 2007. — С. 269-270.
6. Конончук Т. Як писати дисертацію? : [Ю. Ковалів ] / Т. Конончук // Слово і час. – 2010. – № 7. – С. 118-121.
7. Логвиненко О. «Від атома до голубих безмеж» / О. Логвиненко // Літературна Україна. – 1992. – 24 груд.
8. Мельник В. Силове поле романтики  / В. Мельник // Друг читача. – 1988. – 8 верес.
9. Про літературу і літературознавство із професором Юрієм Ковалівим / розмову вела Ю. Кузьменко // Дивослово. – 2019. – № 4. – С. 51-54.
10. Скупейко Лукаш. Пошук іманентного сенсу : розмова із Юрієм Ковалівим / Л. Скупейко // Слово і час. – 2014. – № 4. – С. 35-44.
11. Теленько Б. Названі лавреати премії ім. Якова Гальчевського за 2021 рік : [Ковалів Ю., Запека В., Косенко О.] / Б. Теленько // Літературна Україна. – 2021. – № 1/2 (30 січ.). – С. 7.

***

1. Ковалів Юрій Іванович / О. Г. Астаф’єв // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2013. – Режим доступу :https://esu.com.ua/article-9081
2. Юрій Ковалів http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/14504/1/2.pdf

Матеріал підготувала О. Михайленко

Додаток 1

Поезії:

Каштани щезли з Хрещатика...
Тепер хоч ридай, хоч смійся
Поміж скелетів камінних, що Києвом називалися.
В пополотніле небо впивається синій місяць,
І біле отруйне світло стікає в утробу звалищ.
Дніпра не питай. Немає. Витік, мов кров, з артерії.
Нині він схожий на Стікса в розщепленому античасі.
Тусується вурдалаччя, ламаючи стіни і двері,
І ціпеніє Лавра у сатанинській рясі.

* * *
Сьогодні опоночі місяць місить глизяве тісто.
Вони обростають шерстю, кігті відточені в них.
Задки сідають і виють по-вовчи на ціле місто,
І місто від жаху чмаріє, забите у чорний сніг.
Тіні шугають чорніші. Плями криваві на площах.
Не дай Бог, сюди заб’ється напівпритомне авто,
На розпал їдкого бенкету – така вовкулача проща,
І хто вже на неї потрапить, не вийде із неї ніхто.
Півні не проспівають – ні перші, ні другі, ні треті,
Бо жодного не лишилось. Та й ніким їх замінить.
Ранок таки настане. Про це напишуть в газеті.
Тільки забудуть сказати, що сонце загасло вмить...

* * *
Москаль повіяв... Спопеліли
Садки вишневі. Наче крук,
На чорнім камені могили
Регоче клятий Басаврюк.
Той регіт душу наскрізь виїв,
Коли (не літо, не зима)
У Києві шукаєш Київ,
А в Києві його нема.

 

* * *
Речення вулиць порожніх завершив ліхтар
знаком питання. Куди ми йдемо? Хто нас чекає поміж
оглухлих вогненних крижин?
Прірва очей. Брила ночей, що навік
перекрила світання.
Залишки Бога останні. Чи, може, – наші з
тобою, де тіні бредуть навздогін.
Звідки ми в рідному краї – свідки явора,
зрубаного на дрова?
Кишло примарних рибин: бетонована кров з них тече.
З попелу бризки потятих листів затисли
блискавку слова,
Здатного осліпити, щоб зняти полуду.
Тому вони не прочитані ще.

 

* * *
Став на роздоріжжі:
Де я в сірій млі?
Зорі наче свіжі,
Та уже гнилі...
Нікого спитати.
Може, у сновид –
Їхнє плем’я кляте
Затопило світ...
Стогнуть вовкулаки...
Поруділий сніг…
Лиховісні знаки –
Не втечеш від них.

 

* * *
Так само зникнеш ти, як виник.
Спивай свій келих і т. п.
Допоки пісковий годинник
До решти висипле тебе.
Чого ти прагнеш? Перероджень?
Повернень до глухих дверей,
Де, приголомшливе й порожнє,
Тебе чекає pantarei.

 

* * *
За рогом кожного дому – знову такий же дім.
Нанизуються обличчя вздовж вулиць на шворці сірій.
Тут навіть немає вітру. Та, мабуть, справа не в тім:
Сьогодні ладнаються гуси летіти в забутий вирій.
Їх проводжає в дорогу самотня старезна верба.
Їх вона знову зустріне, як споконвіку зустрічала.
А втім, за тими гусьми тінь мерехтить голуба,
Неначе електророзряди, чи, може... останній прочанин.

 

* * *
і тебе відпустив Господь
як відпускають гріхи
як випускають в’язнів на волю
як спускають пса з ланцюга
тепер ти Адаме
голий
як бубон
котись під три вітри
на всі чотири сторони
тішся Адаме
тепер ти
ніхто

 

* * *
Тільки зойкне година третя:
Чую, як в глибині в мені
Дуже тяжко бредуть дерева
І зітхають у напівсні.
Вони зникнуть й печальну правду
Заберуть в небуття чуже…
Я прокинусь о шостій ранку…
Краще б не прокидався вже!

 

* * *
Розпались гнізда на твоїм плечі –
Воно давно іржею запеклося.
Наш день, як ніч. Згадай, як уночі
Обабіч вікон зойкнуло волосся.
Вчитайся у потоки кам’яні,
В рубці розпуки і в рубці надії,
Допоки на останньому вікні
Останнє око не закам’яніє.

 

* * *
Я не перечу: іди туди, де виють жирні коти,
А хто з них кращий чи ні – то не судити мені.
В суцільний роздерирот зліпилися їхні роти,
І кожен прагне когось ковтнути у цій метушні.
Перформансів дерибан: на клан налітає клан,
Реклами в очах вищать – то симулякрів печать.
Прощай, я сам собі пан, дарма що подертий жупан.
Я знову самотній, як Бог, тому не питай про печаль.

 

* * *
Двері прочиниш: пустеля рудавого муру.
Вгору поглянеш: клоччя нависло рябе.
Вітер казенний насвистує пісню понуру,
Пронизує мур і коло муру – тебе.
Скулитись хочеться, зменшитись в цятку комахи,
Шпарку знайти, щоб ніколи тебе не знайшла
Чорна дзьобата рука, поступово зникати
В крихту малого, досі живого тепла:
Ти недосяжний тоді. В тобі проростає поволі
Зерно, що камені рве гарячим небесним стеблом,
Приборкує темні вітри, впокорює хмари сваволі:
В ньому прокинувся Бог,
як вибір між злом і між злом.

 

* * *
Що вдієш, як пора осіння,
Коли не гріє, не пече.
Лише стіна кукурудзиння
Нагадує про літо ще.
Її, здається, не перейдеш…
Ну, крок, ну, два – і вже нема,
З пленером вицвілим впереміж
Тебе заповнює мана.
І не питай: навіщо? звідки?
Розвіється, як дим, твій слід,
Лишивши місце для примітки,
Так – декілька порожніх слів.

 

* * *
Нарешті дорога добігла мети
Скільки зусиль і ось перед нами
Трава без трави вода без води
Земля без землі нулі між нулями
Які ельдорадо навкруг муляжі
Себе проковтнули клоновані шлунки
Смітник смітників ні живої душі
Ні Бога ні юдиних поцілунків
Над попелищем дітей і рибин
Зависла полуда масна і «пречиста» 
який режисер дадаїст сучий син
Зліпив цей пейзаж з мертвого тіста

 

З напівзабутого зошита (1976-1980)

 * * *
Твердо строфа ступає, наче римська когорта.
Дзвінко виблискують рими – короткі і точні мечі.
Постать кожного слова, цілеспрямована й горда.
Битва... вона неминуча. Опівдні вона чи вночі.

 

Хай там яка небезпека – тут не показують спини.
Пристрасть клекоче в грудях – прорветься вона за мить
Грізним обвальним потоком, що пробиває стіни.
Сили такої немає, щоб її зупинить.

 

* * *
Чорна кава, ніч лукава –
То як присок, то як лід.
Телефон скрутивсь на лаві
І сіріє, наче кіт.
Він шукав нас за світами
(Скільки різних роздоріж!).
Тінь від ліктя поміж нами
Пролягла, неначе ніж.
Ми тепер в однім полоні.
Всі замки злетіли пріч.
Місяць випав із долоні.
Розлилася кава. Ніч.

 

* * *
 Надпито келих кришталевий.
Зірки заграли у вині.
Рішучі кроки королеви
Збудили сходи кам’яні.
І стрепенувся давній замок,
В тонкім передчутті завмер:
Чи він тепер під небесами...
Чи небо на землі тепер...
Немає значення. Навколо
 Світи з’єднались навіки.
 ...і келих падає додолу.
...і розсипаються зірки.

 

* * *
Така вже байка – мов не байка:
Давно світліє (день при дні)
Малого сонечка кульбабка
В напіврозплющенім вікні.
Занурена в тонкі серпанки
Душа з надіями всіма.
Вже чути перші колисанки,
Хоча колиски ще нема.
Що має бути – не минути.
Вже час – немов напнутий лук.
Ген, промінці, як парашути,
Летять до губ, летять до рук,
Заповнюють твою світлицю –
На стінах «зайчик» виграє.
Вслухаєшся: тобі вже сниться
Маленьке сонечко твоє.

 

* * *
Поети виходять з дому,
Поети з великим серцем,
Яке вони прагнуть віддати
Зорям, людям і квітам.
Часто поетів стрічають
Холодні байдужі двері.
Часто поети додому
Вертаються в чорних урнах.
Поети з’являються рідко...

 

* * *
Люди кидають серця,
Наче якісь недопалки.
Вітри, що зривають афіші,
Граються тими серцями,
Ніби торішнім листям,
Скидаючи їх докупи
І розкидаючи врозтіч,
Аж доки двірник неквапно
Їх позгрібає і спалить,
Наче якийсь непотріб.

 

* * *
Людину розіпнути на хресті,
Умити потім руки і забути,
Мовляв, такого не було в житті.
То вигадка – Пилати або Юди.
Земля не збожеволіє тоді.
Що сором їй, коли одвіку всюди
Панує глум на кожному суді.
А судді хто? – звичайні собі люди...
Напоять землю сльози – не дощі.
Прокряче вкотре зголоднілий ворон.
Забрязкотять поквапливі мечі.
Сусіда знає, де таїться ворог...
Незрушний Рим: тут варяться борщі
І ллється кров... який у біса сором?

 

* * *
Хто повірив би, що серед дня,
Підійнявши куряву руду,
Налетіло чорне вороння –
Чорні яблука в зеленому саду.
Чорні яблука загупали в душі,
Щоб вона не ожила колись.
Автоматченки-безбатченки чужі
Кров’ю, як хотіли, упились.

 

Двома очима

З асфальту – знов на бездоріжжя.
І знову – хвища навкруги.
Дедалі важче і складніше,
Дедалі – більшають борги.

 

Як довго ми бенкетували!
Як довго тішили себе!
Дивилось небо і мовчало,
Завжди холодне й голубе.

 

Ми не навчились жити досі
За тьму змордованих віків,
Хоч нам багато довелося
На світі збити каблуків.

 

Як часто хтивою фольгою
Пливли потьомкінські хатки,
Як символ щастя й супокою
Крізь поґвалтовані віки.

 

Ми підміняли світ божками.
В тумані дикої снаги
Усіх, які були не з нами,
Ми корчували до ноги.

 

Шкода, не всіх покорчували,
Десь наша сила підвела,
Тому що чорні Кос-Арали
Не вкрали гордого чола.

 

Ми навчимо, як нас любити.
Ніхто перечити б не смів
Від дикуна до єзуїта,
Від гільйотин до Соловків.

 

Славетний шлях!.. В єлейнім чарі
Чимало визріло вовків,
Що випускали яничарів
На рідну землю і батьків.

 

То – мудро. То – в ім’я любові
Гула сталева заметіль:
Не може істина без крові,
Історія – без божевіль.

 

Вона не відає терпіння.
Нема Тиберія, проте
Калігула з його насіння
На людські голови росте.

 

Він серед нас. Та що казати...
Сталевий прохрипить наказ –
І ми, вхопивши автомата,
Підіймемо його на брата.
Бо єретичний брат у нас.
Чи в золоті, чи в позолоті
Усі ми світові – чужі.
Лаштунки зірвано і годі
Балансувати на ножі,
Коли спадають міражі
І твань лишається на споді.

 

Інтимна лірика

Пахне медом вечірня мла,
Тиша перед-чуттям бринить.
Поцілунок жалкий, як бджола,
Аж забило подих умить.
Кожен палець – електрошок.
Кожна зірка – безумний цвях.
Всі дороги збіглися, щоб
Перетнутися в наших серцях.

 

***
І тиші кришталевий сік,
І кухлі буків найщедріші,
Й хмільного безу ярий крик,
І пружні, божевільні вірші –
Вони в тобі, ти вся із них,
Ти вся ось тут – в мені, стоємна.
Тебе читаю – книгу книг,
Де кожна літера – таємна.
І досі, мабуть, не збагну,
Упавши у шаленство рясту,
Твою глибоку глибину,
Щоб з радістю у ній пропасти…

 

***
Сади не едемські – справдешні,
Приречені знову цвісти.
Та тільки такої черешні
У жодному з них не знайти:
Долаючи пастки гіпербол,
Всілякі табу і якби,
У вічі дивиться твердо
Й наказує мовчки: «Люби!»
Їй мало найвищого неба.
І що їй легенди та міт.
Гроза почалась черешнева,
Що має очистити світ.

 

***
Тут небезпечно. Або схаменися,
Або, коли ступиш на зоряний пруг,
Тебе обпече не одна блискавиця
І дух перехопить від вольтових дуг.

Завихрить спіраль в тектонічні висóти,
Там в розламах магма п'янка клекотить.
І вже не питай, де ти і хто ти
На жорнах пронизливої висоти.

 

***
Повертайся у свій черешневий потоп,
У присутність свою, у солярні обвали,
Коли зірвано кран, відчайдушний non-stop
Розвертає навспак стрімкі інтервали
І тоді завмирає локомотив,
І тоді перехрещуються орбіти…
Я знаю: ніхто так тебе не любив.
– я не можу тебе не любити –

 

***
Ця трава – не про нас.
На зеленім снігу
Ми стискаємо час,
Як пружину тугу.
У собі він таїть
Цілу вічність, яка
В нами сповнену мить
Пере-
тіка
В наші душі й тіла,
Викорчовує пні…
Доля нас віднайшла –
Так?
чи
ні…

 

***
ти пам'ятаєш
зелений манускрипт галяви
який нікому прочитати
крім нас
в обіймах подвійного неба

ти пам'ятаєш
колонади дерев
оті світляні стовпи
де треба розмовляти
пошепки
щоб бути почутим

ти пам'ятаєш
про гріх
коли Єва наступила
на зміїв корінь
і пронизана ним
завмерла
в щасливій молитві
ти пам'ятаєш

 

***
Срібні півні виклюють зерна.
Соками світла бризки навкруг.
Ще спалахне не одна розетка
Від невідомих досі напруг.
Вже зашкалює… Вже цунамі
Котить хвилю таку – аж-аж,
Точить білий, коштовний камінь,
Вижіночує твій типаж,
Наче пише нове писання
І тобою заповнює дні.
Зебра тьохнула горизонтальна –
Пронизали її півні.

Підготувала О.В. Михайленко