Жіноче лідерство: наближаючись до рівноправного майбутнього у світі в часи пандемії

Жіноче лідерство: наближаючись до рівноправного майбутнього у світі в часи пандемії

«…жіноче питання одне з найскладніших,
яке ставить перед нами наше культурне життя.
Воно вимагає зростання почуття правди й волі у лю­дях,
воно не вкладається в ніякі зако­нодавчі постанови,
бо воно цілком залежить від моральних відносин
лю­дей між собою, від розвитку пошани людини до людини» .
С. Русова

Міжнародний жіночий день є датою, яка на сьогодні відзначається в багатьох країнах світу, а в деяких, зокрема в Україні, має статус державного свята.

Своїм корінням дане свято сягає в багатовікову боротьбу жінок за участь у житті суспільства нарівні з чоловіка­ми. У Давній Греції Лісістрата заради припинення війни організувала сексуальний страйк проти чоловіків. До речі, питання спільного вихо­вання чоловіків і найбільш обдарованих жінок поставив Платон у своїй праці «Держава», зокрема, зазначив­ши: «Якщо ми будемо ставити жінок і чоловіків до однієї і тієї ж справи, то й навчати їх слід однаково, як перших, так і других».

Такі підходи не лише формували умонастрої тієї чи іншої історичної до­би, а й створили передумови для поя­ви стереотипів і кліше, які зберігали свій вплив упродовж тривалого часу. Це не могло не позначитися на статусі жінки і в кінцевому підсумку призвело до виникнення організованого руху, спрямованого на захист економічних, соціальних та політичних прав жінок.

У 1857 році в Нью-Йорку робітниці текстильної промисловості вийшли на вулиці Манхеттена, вимагаючи підвищення зарплати, поліпшення умов праці та рівноправності між чоловіками і жінками. Мітинг було розіг­нано поліцією, але через 50 років ситуація повторилася. Наприкінці лютого 1908 р. мешканки Нью-Йорка знову вийшли на демонстрацію з тими ж вимогами. Цього разу поліція скористалася крижаною водою.

На українських землях жіночі орга­нізації виникли в останній чверті XIX ст. Як відомо, в 1884 році за ініціативою Н. Кобринської у м. Станіславі було створено «Товариство руських жінок», а в Києві засновано жіночий гурток, який очоли­ла О. Доброграєва. Особливістю укра­їнського жіночого руху, на відміну від аналогічних тогочасних рухів у США та Європі, стало активне поєднання ідей фемінізму та національно-культурного відродження. Водночас були й певні регіональні відмінності. Зокрема, на українських землях у складі Російської імперії жінки вбачали своє першочер­гове завдання у боротьбі за право здо­бувати вищу освіту і працювати нарівні з чоловіками. Як наслідок, постали й організації відповідного спрямування – «Общество помощи высшему женскому образованию» у Харкові, «Това­риство захисту працюючих жінок» у Києві (1907-1911 рр.) тощо.

На західноукраїнських землях жін­ки обстоювали поряд із гендерною рівністю ідеї національного визволен­ня. Так, Н. Кобринська у 1887 році за участю Олени Пчілки видала жіночий аль­манах «Перший вінок», наголосивши на рівності громадянських і національних прав жінок та чоловіків. До­сить високо оцінюючи її діяльність, І. Франко зазначав, що вона «органі­зовує жіноче товариство, агітує за подання петицій з метою поширення жі­ночої освіти й жіночих прав, нав'язує відносини з жінками інших національ­ностей, одним словом, намагається спрямувати наших жінок у напрямок реалізації ідей та інтересів передового європейського жіноцтва».

Крім того, західноукраїнські жіно­чі організації приділяли велику увагу благодійницькій (наприклад, «Жіноча громада» на чолі з М. Ребачок-Солтис, створена 1900 року в Тернополі) та релігійно-пропагандистській діяль­ності (Марійське товариство, що ви­никло у Львові в 1904 році, і Товари­ство православних русинок, заснова­не у Чернівцях у 1908 році).

У роки Першої світової війни та Української революції 1917-1920 рр. жінки виявили активну громадянську позицію, стійко, нарівні з чоловіками, переносячи ці лихоліття. Зростала й їх­ня роль у суспільстві. Зокрема, лише в Українській Центральній Раді було 11 жінок (Л. Старицька-Черняхівська, С. Русова тощо).

Жіноче питання також знайшло ві­дображення в тогочасних конституційних проєктах. Так, М. Грушевський у праці «Хто такі українці і чого вони хочуть?» зазначав: «має бути рів­ність. Однакове право повинні мати пани і мужики, багачі і робітники, просвіщенні й прості, чоловіки і жінки...». Згодом цей принцип було втілено у Конституції УНР 1918 року, стаття 11 якої проголошувала, що «ніякої різниці в правах і обов'язках між чо­ловіком і жінкою право УНР не знає».

У міжвоєнний період на україн­ських землях великою активністю відзначався створений 1917 року на осно­ві «Жіночої громади» Союз українок. Він став членом Міжнародного жіно­чого союзу, проводив велику благо­дійницьку, культурницьку, просвіт­ницьку та освітню роботу, видавав власні журнали – «Жінка» та «Україн­ка». З ініціативи Союзу, в 1934 році в Станіславі було проведено Всеукраїнський жіночий конгрес, а в 1937-му на жіночому з'їзді у Львові створено Світовий союз українок.

У 1910 році масові жіночі демонстрації пройшли по всій території США, а в Копенгагені відбулася Міжнародна конференція жінок-соціалістів.

Понад сто учасниць Другої міжнародної конференції жінок-соціалісток із 17 країн світу одностайно схвалили рішення: щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день – день солідарності жінок у боротьбі за рівноправність. Таку пропозицію висунула Клара Цеткін (1857-1933) – видатна німецька діячка та теоретик жіночого і робітничого руху. Саме в цей час (на межі ХІХ-ХХ століть) світ переживав так звану «першу хвилю» фемінізму – масового суспільного руху за рівноправність жінок у політичній, освітній, економічній та іншій сферах.

Дату так і не вибрали. У 1911 році перший Міжнародний жіночий день відзначався в Німеччині, Австрії, Данії і Швейцарії 19 березня. У 1912 році цей день відзначався в тих же країнах вже 12 травня. У 1913 році жінки мітингува­ли у Франції та Росії – 2 березня, в Австрії, Чехії, Угорщині, Швейцарії, Голландії – 9 березня, у Німеччині – 12 березня. Дату 8 березня запропонувала німкеня Олена Грюнберг напередодні Першої світової війни.

У 1914 році єдиний раз жіночий день відзначався 8 березня одночасно в шести країнах: Австрії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Росії та Швейцарії. У той рік число 8 березня випало на неділю.
Як це не дивно, але саме «Міжнародний Жіночий День» 1917 року переріс у Лютневу революцію, яка в свою чергу призвела до Жовтневого перевороту і привела до влади кривавий режим більшовиків.

Статут ООН, який було підписано у 1945 році в Сан-Франциско, став першою міжнарод­ною угодою, що проголосив рівність чоловіків і жінок як основоположні права людини.

У радянські часи це свято довгий час було звичайним робочим днем, і лише 8 травня 1965 року, напередодні 20-річчя Перемоги у світовій війні, «Міжнародний жіночий день – 8 березня» було оголошено в Радянському Союзі святковим днем.

Багато хто сумнівається, що це свято дійсно «міжнародне». Проте ще в 1977 році ООН за пропозиці­єю СРСР, прийняла резолюцію 32/142, закликавши всі країни проголосити 8 березня днем боротьби за жіночі права – «Міжнародним жіночим Днем».

Структура ООН Жінки оголосила тему Міжнародного жіночого дня 8 березня 2021 року – «Жіноче лідерство: наближаючись до рівноправного майбутнього у світі в часи пандемії». Дана тема покликана привернути увагу до величезних зусиль, які жінки та дівчата у всьому світі докладають для побудови більш рівноправного майбутнього та відновлення після пандемії COVID-19.

Пандемія та карантинні обмеження, встановлені для стримування росту захворюваності, по-різному вплинули на жінок та чоловіків. Під час карантину, коли школи й дитячі садки не працювали, на жінок ліг додатковий тягар обов’язків, адже багатьом довелося поєднувати догляд за дітьми, хатні обов’язки з віддаленою роботою. Окрім того, оскільки більшість працівниць супермаркетів та аптек – жінки, під час найсуворішого етапу карантину вони також наражалися на більший ризик зараження.

Було помічено, що у низці країн, яким вдалося впоратися зі спалахом COVID-19, спричиненим новим коронавірусом, зокрема в Данії, Ефіопії, Ісландії, Німеччині, Новій Зеландії, Словаччині та Фінляндії, на чолі урядів стоять жінки.

Отож, нинішня криза привернула увагу як до важливості внеску, який роблять жінки, так і до непропорційно більшого навантаження, що лягло на їхні плечі.
В Україні спостерігається прогрес у залученні більшої кількості жінок до процесу ухвалення рішень. За останні 20 років частка жінок в українському парламенті збільшилась, сягнувши 21% у 2019 році порівняно з 8% у 1998 р. Однак, якщо цей процес триватиме такими темпами, Україні не вдасться досягнути ґендерного паритету в парламенті до 2030 року.

Жінки в Україні досі стикаються з несправедливою різницею в рівні зарплат, отримуючи в середньому на 20% менше за чоловіків. Жінки в Україні виконують більшість неоплачуваних домашніх обов’язків та обов’язків по догляду за членами сім’ї – удвічі більше, ніж чоловіки, що суттєво впливає на їхній вибір освіти та кар’єри.

Як і по всьому світу, в Україні спостерігалося зростання кількості випадків домашнього насильства під час пандемії, причому більшість постраждалих становили жінки. Навіть до кризи, спричиненої спалахом COVID-19, гендерно зумовлене насильство було доволі поширеною проблемою: 2 з 3 жінок зазнали психологічного, фізичного або сексуального насильства в Україні.

Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй переконана, що для відстоювання прав жінок та всебічного посилення потенціалу жіночого лідерства у сферах, які стосуються готовності до пандемії та реагування на неї, важливо враховувати точку зору жінок та дівчат при розробці й реалізації політик і програм у всіх сферах, а також на всіх етапах реагування на пандемію та відновлення після неї.

Однак, як це не дивно, в багатьох країнах світу жінки і сьогодні не мають елементарних прав, наприклад, навіть права за власним бажанням вибирати чоловіка. Культура й релігія теж значно ускладнюють ситуацію. Сумний факт, але жінки не отримують рівні права в порівнянні з чоловіками – нижчі зарплати, менше керівних посад, більше насильства. Проте існують і поліпшення: у нас є жінки-космонавти і прем’єр-міністри, жінки можуть працювати й мати сім’ю, у жінок є реальний вибір. І так щороку світ надихає жінок і святкує їхні досягнення. Однак цілком очевидно, що «жіноче питання» остаточно не вирішене.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 року затверджено Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року.

Резолюція 1325 є однією з найбільш важливих резолюцій Ради Безпеки ООН у сфері політики безпеки. Важливо, що цей документ знову наголошує на важливій ролі жінок у запобіганні і врегулюванні конфліктів та в розбудові миру, а також закликає держави-члени забезпечити більш активну участь жінок на всіх рівнях прийняття рішень в національних, регіональних і міжнародних інститутах, у механізмі запобігання, управління та вирішення конфліктів.

Резолюція 1325 це:
Миротворча та мирозахисна діяльність жінок.
Участь жінок у встановленні миру.
Запобігання конфліктам та насильству;
Захист жінок і дівчат, які постраждали від конфліктів;
Допомога та реабілітація постраждалих від конфліктів.

У Національному плані враховано низку міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини, зокрема стосовно досягнення Цілей сталого розвитку ООН до 2030 року, визначених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 25 вересня 2015 р. № 70/1, виконання Пекінської декларації, прийнятої 15 вересня 1995 р. на четвертій Всесвітній конференції із становища жінок, Конвенції Організації об’єднаних націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативного протоколу до неї тощо.

Незважаючи на витоки історії, свято прекрасної частини людства – перш за все свято, що викликає найкращі почуття в людей. Тож нічого іншого не залишається, окрім як насолоджуватися цим святом жінок, весни та краси.

Міжнародний жіночий день – це особливий весняний день, коли чоловіки зранку метушаться біля квіткових магазинів, а жінки отримують більше, ніж зазвичай, компліментів та подарунків. Тож цей день можна було б сміливо перейменувати на Свято весни.

8 березня – це одне з найкращих свят, яке є в календарі. Ми приєднуємося до привітань на адресу всіх жінок! Здоров’я вам, миру і щастя! Подарунків та гарного настрою!

Шановні кристувачі! Більше цікавої інформації з цього питання  ви можете отримати, звернувшись до фондів нашої книгозбірні.

Пропонуємо вашій увазі список джерел:

1. 8 Березня – Міжнародний жіночий день // Соціальний захист. – 2018. – № 1/2. – С. 2.
2. Бадрак В. Успішні жінки в чоловічому світі : якщо жінка чогось хоче, то потрібно їй це дати, інакше вона візьме сама / В. Бадрак. – Київ : Брайт Стар Паблішинг : Брайт Букс, 2018. – 198 с.
3. Гавришко М. Долаючи тишу : жіночі історії війни / М. Гавришко; [ред. В. М. Фурса]. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. – 238 с. 
4. Дробина Д. Міжнародний жіночий день: історія та сьогодення / Д. Дробина // Секретарь-референт. – 2011. – № 3. – С. 80–87.
5. Дубинянская Я. Клара Цеткин: женский день / Я. Дубинянская // Личности : наедине с избранными. – 2014. – № 5. – С. 42–59.
6. Захаров А. Празднику 8 Марта исполнилось 100 лет: [о праздновании с 1910 по 2010 гг., в т. ч. в г. Херсоне] / Александр Захаров // Гривна-СВ. – 2010. – №10(5 март). – С. 13.
7. Кіраль С. Лабіринти життєтворчості української Аріадни: нове прочитання Наталії Кобринської / С. Кіраль // Слово і час. – 2018. – № 9. – С. 120–123.
8. Литвин В. 8 Березня – про свято і не тільки / В. Литвин // Віче. – 2012. – № 5. – С. 2–9.
9. Мазур Є. Яскраві українки, які не мали часу на страждання / Є. Мазур // Історія та правознавство. – 2020. – № 7/8/9. – С. 33–43.
10. Міжнародний жіночий день // Соціальний захист сьогодні. – 2020. – № 1/2. – С. 68.
11. Морган Е. Гормони : розмова про жіноче тіло, приголомшливі факти про критичні дні та про те, чому нас треба почути / Елеонор Морган; [з англ. переклала Олена Замойська ; вип. ред. Дарія Якимович-Чапран]. – Київ: Вид-во Ольги Фреймут "S№OWDROP", 2020. – 263 с.
12. Тимків, Н. "Мене вже серце не болить" / Н. Тимків // Дивослово. – 2010. – № 6. – С. 56–61. 
13. 13.Сабадишина Ю. Жінка не кінь: 8 думок про свято 8 березня [Електронний ресурс] / Ю. Сабадишина. – Режим доступу:  
14. http://tvoemisto.tv/exclusive/zhi№ka__№e_ki№_8_dumok_doslid№ytsi_ge№deru_pro_svyato_8_berez№ya_76734.html (дата звернення 20.02.2021).
15. Сабірзянова І. В. Гендерна ідентичність: місце жінки в глобальному світі / І. В. Сабірзянова, Г. Ведькал // Координати управління : зб. наук. пр. / за ред. проф. Д. І. Дзвінчука. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2012. – Вип. 2. – С. 151–157.
16. Сегеда С. П. Видатні жінки української історії: біографічні нариси на тлі історичних подій / [С. П. Сегеда ; голов. ред. В. Строля]. – Київ: Балтія-Друк, 2020 – Кн. 1 : X - XVIII ст. – 2020. – 260 с. 
17. Українські жінки у горнилі модернізації / М. Байдак [та ін.]; під заг. ред. Оксани Кісь. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 303 с. 
18. Цимбал Я. Жінки завжди були прекрасними / Я. Цимбал // Дніпро. – 2011. – № 3. – С. 148–151.
19. Швець А. "Вона ніколи не була завзятою феміністкою". Життєтворчість Наталії Кобринської / А. Швець // Дивослово. – 2020. – № 4. – С. 52–60.
20. Швець А. "Найбільша жінка Галицької землі, яка завжди вміла "бути собою" (до 160-ліття від дня народження Наталії Кобринської) / А. Швець // Слово і час. – 2015. – № 10. – С. 68–75.

Підготувала: провідний бібліограф Т.С. Федько