В дар всем людям

Влада Дяченко

У подарунок – усім людям

Щоб прожити життя наповнено, потрібно навчитися віддавати людям себе – своє серце, свою любов, ділитися тим, що є важливим і дорогим для тебе. Тоді це перетворюється на спадщину, яка не зникне, яка збережеться і житиме разом із пам’яттю про людину, що її залишила.

Відомий бібліофіл, колекціонер, письменник, громадський діяч Михайло Андрійович Ємельянов народився 1923 року на Тамбовщині, у селі Савелове. З раннього дитинства він полюбив книги, яскраві ілюстрації та дивовижні історії, які навчали життя і виховували смак. У чотирнадцять років почав збирати книги Пушкіна й за кілька років сформував невелику бібліотеку. Його захоплення перервала війна, фронтові роки, повоєнна розруха. Лише в середині п’ятдесятих, коли Михайло Андрійович переїхав до Херсона, він знову повернувся до книги – уже більш свідомо.

Важливою подією в його житті 1960-х років стало знайомство з херсонським художником Георгієм Васильовичем Курнаковим – тонким критиком, знавцем мистецтва, який допоміг Ємельянову відкрити для себе світ прекрасного, розширити коло колекційних інтересів. У цей період Михайло Андрійович почав збирати твори відомих художників минулого й сучасності, а також колекціонувати екслібриси.

Свою колекцію екслібрисів М.А. Ємельянов створював багато років, купуючи кожен примірник як цінну антикварну річ.

У 1965 році спільно з бібліофілом Володимиром Бистровим він опублікував каталог «Екслібриси херсонських книголюбів», а в 1967 році вийшов друком ще один їхній спільний каталог – «Книжкові знаки Володимира Масика», присвячений творчості одного з найкращих графіків України. Важливу частину своєї колекції книжкових знаків Михайло Андрійович успадкував від Курнакова; йому також були передані зразки малої графіки з колекції херсонського краєзнавця Сергія Щербакова.

Михайло Андрійович – давній друг херсонських літературного та художнього музеїв. Він багато зробив для збереження пам’яті заслуженого діяча мистецтв України Георгія Васильовича Курнакова, творча спадщина якого майже повністю увійшла до музейної колекції. Ємельянов був ініціатором проведення ювілейних читань пам’яті Г.В. Курнакова, а також видав книгу спогадів про нього.

У 2003 році, напередодні 225-річчя заснування міста Херсона, Михайло Андрійович подарував херсонським музеям свою колекцію живопису й графіки, скульптури, медальєрного мистецтва, а також бібліотеку рідкісних книжкових видань. До літературного відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею були передані унікальні видання творів О. Пушкіна, зокрема «Пікова дама», ілюстрована відомим російським художником Олександром Бенуа, а також кілька унікальних примірників «Кобзаря» Т.Г. Шевченка.
До Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка були передані живописні роботи Георгія Курнакова, твори херсонських художників межі XIX–XX століть: Брюммера, Конопацького, малюнки Рахманова, Ремізової-Міс, акварелі Волошина, гравюри Масика.

Через п’ять років художній музей отримав ще один унікальний дар – колекцію екслібрисів, що налічує 650 екземплярів.

Як відомо, екслібрис – це книжковий знак, виконаний у техніці естампу, який позначає належність книги власникові приватної бібліотеки. Його історія налічує не одне століття. Ще великий німецький художник Альбрехт Дюрер створював гравюри для збирачів книг, але, безперечно, як своєрідний вид графічного мистецтва екслібрис почали розглядати й досліджувати лише у ХХ столітті.

Любов до книги, прагнення до універсальної освіченості – ці риси були притаманні інтелігенції. Саме з цих кіл у передреволюційне десятиліття вийшли перші вітчизняні колекціонери книжкового знаку, серед яких Сергій Сильванський – відомий у Херсоні публіцист і громадський діяч, який у 1927 році випустив альбом «Провінційні книжкові знаки» з невеликим нарисом-дослідженням.

Справу Сильванського щодо збирання книжкових знаків продовжив Георгій Васильович Курнаков, якому Сильванський особливо довіряв. Виїжджаючи до Москви на початку 1930-х, остаточно прощаючись із Херсоном, він передав частину своєї унікальної колекції екслібрисів на постійне зберігання Курнакову. Георгій Васильович не лише зберіг, а й примножив цю збірку, звернувши на неї – як художник і дослідник – увагу своїх учнів і послідовників. Серед них був і Михайло Андрійович Ємельянов, який згодом став незмінним головою херсонського товариства книголюбів.

Вже при першому знайомстві з колекцією книжкових знаків Ємельянова, що нині зберігається у фондах Херсонського обласного художнього музею ім. О.О. Шовкуненка, переконуєшся в її значному історико-культурному та образно-тематичному потенціалі. Екслібрис у цьому зібранні розкриває гостроту думки художника – яскравого представника своєї епохи, втілену у лаконічній і вишуканій художній формі.

До колекції Ємельянова увійшли раритетні зразки, створені художниками «срібної доби», а також екслібриси ХХ століття – майстрів Німеччини, Англії, країн Балтії, відомих радянських графіків, виконані для представників радянської інтелігенції, включно з херсонськими бібліофілами й колекціонерами. Художню цінність мають не лише унікальні авторські відбитки, але й рідкісні малотиражні типографські примірники минулих років, які дають можливість уявити авторів та мистецький процес минулих епох.

Серед майстрів книжкової графіки об’єднання «Світ мистецтва» у колекції Ємельянова є книжкові знаки К. Сомова, А. Остроумової-Лебедєвої, Л. Пастернака, С. Чехоніна, М. Добужинського.
Особливо привертають увагу два чорно-білі екслібриси останнього. Вони різняться за емоційно-художнім настроєм: суворий дух Петропавлівської фортеці в екслібрисі для Ноттґрафа різко контрастує з мрійливим лицарем у книжковому знаку для Гржебіна. Проте в обох випадках Добужинський вдається до прийому чорного силуету, що набув особливого поширення в станковій графіці на межі століть.

Ліричний мотив лежить в основі екслібриса Анни Остроумової-Лебедєвої для С. Н. Кознакова, виконаного в техніці кольорової ксилографії, яку саме митці відродили з небуття на початку ХХ століття.

Як глибокі символи у книжковому знакові художника, письменника і бібліофіла Еріха Голлербаха, Сергій Чехонін використовує зображення жертовника і полум’я. Віртуозність і витонченість ліній, високий естетизм зображальних елементів характеризують малюнки пером цього художника, деякі з яких були переведені І.Н. Павловим у ксилографічні відбитки.

Блискучою технікою штрихування, підвищеною експресією образів і авангардистськими пошуками вирізняються книжкові знаки художника А.Д. Сіліна, створені для Лозановського та К. Березарка в техніці офорту.

Великий інтерес становлять традиційні, що походять від середньовіччя, геральдичні книжкові знаки початку ХХ століття. Так, у композиційній побудові екслібриса для бібліотеки професора Археологічного інституту Володимира Лукомського та книжкового знака К.І. Дугіна-Борковського присутні елементи орнаменту, споріднені з польсько-українською бароковою традицією.

Цікавим є також англійський екслібрис початку ХХ століття, у якому архаїчна геральдична композиція з совою поєднується з риторичною повчальністю тексту. У цьому легко відчути дух старої добропорядної Англії – моралізаторської, але шляхетної.

Німецькі екслібриси того самого періоду виконані в стилістиці модерну, що культивує вигадливі рослинні форми, хвилясті обрамлення та особливий шрифт. Такими є книжкові знаки для юриста Конрада Гоффшульце й В. Фішера. Автор останнього дотепно обігрує прізвище власника, зображуючи його у вигляді рибалки. Частина німецьких екслібрисів витримана у дусі середньовічної вченості, сповненої самоаналізу та рефлексії: пісочний годинник, череп, перо і чорнильниця, готичний шрифт написів створюють символічний образ минущості життя й ваги знання.

Малюнок книжкового знаку, створений відомим німецьким художником Е. Деплером для художника-екслібриста барона Армінa Фелькерзама, який прославився створенням екслібрисів для царської родини в Росії, відзначається надзвичайною стилістичною точністю, оригінальністю композиції та вишуканою шрифтовою гармонією. «Каролінзький стиль» із зображенням святої правительки, який обрав автор, вочевидь натякає на глибокий інтерес барона до історії середньовічної Європи.

Серед радянських естампів початку 1920-х років зустрічаються сюжетні книжкові знаки у найрізноманітніших стилях, комбінаціях і техніках виконання. Вони вирізняються глибиною характеристики власника, оригінальністю композиції та високою технічною майстерністю художника.

Як приклад можна навести екслібрис Дмитра Митрохіна для архітектора Бакланова. Набір креслярських інструментів, розміщений у стилізованій композиції, нагадує про конструктивістські пошуки радянських архітекторів того часу, а також молодих художників-авангардистів, близьких до автора екслібриса – професора поліграфічного факультету ленінградського ВХУТЕМАСу.

Серед майстрів ксилографії цього періоду особливо відомий художник Володимир Фаворський. У 1922 році він виконав екслібрис для польського власника бібліотеки, історика та архіваріуса, керівника міського архіву Варшави Олексія Бахульського. Варті уваги також екслібриси, виконані в цій техніці Іваном Рербергом.

Видатний майстер радянської графіки Олексій Кравченко представлений у колекції кількома роботами, серед яких – екслібрис у техніці ксилографії для бібліотеки Анісімова, створений художником за мотивами старовинного церковного журналу. Малюнок має оповідний характер і своєрідність стилю, нагадуючи ілюстрації до житій святих.

Великий інтерес становлять роботи латвійських художників-графіків 1960-х років – Отто Медніса та Олексія Юпатова, які поєднують специфічні можливості техніки ксилографії з національною самобутністю образного трактування, лаконічністю й чіткістю графічного вислову.

Важливим досягненням друкованої графіки ХХ століття стало виникнення та активне впровадження в художню практику нових різновидів високого друку – зокрема ліногравюри. Відображення цього прогресивного процесу можна спостерігати і на прикладі розвитку графіки малих форм. Серед авторів екслібрисів, які віддали перевагу цій техніці, варто відзначити Всеволода Воїнова.

Звернення до теми праці та побуту народу – одна з найпопулярніших тем нового радянського мистецтва, що знайшла втілення в плакатній графіці. Тут простежуються спільні закономірності розвитку образно-художньої основи плаката: наочність і зрозумілість змісту, використання великомасштабних фігур і предметів, контрастних плям, виразного шрифту й графіки малих форм. У монументальному трактуванні образного ладу книжкового знаку для Чернишова до радянського плакату залишався лише один крок.

У розділі екслібрисів для представників херсонської еліти різних років слід виокремити два книжкові знаки, створені за ранніми малюнками майбутнього французького кубіста Михайла Андрієнка-Нечитайла для книг Сергія Сильванського.
Композиція 1915 року – це сповнений чарівності наївний танець тендітних ляльок у феєрії квітів і зірок, розсипаних дугоподібним візерунком, що, здається, відбиває ритми вальсу. Витонченість і виразність ліній, гармонія чорних і білих плям, дитяча безпосередність образної трактовки роблять цей твір надзвичайно привабливим.

Екслібрис кінця 1910-х років із зображенням старовинного пам’ятника, увінчаного фігуркою Меркурія, виконаний за малюнком 1914 року, вирізняється глибиною філософського задуму, ємністю художнього образу й майстерністю графічного виконання.

Серед авторів екслібрисів доби модерну варто назвати Федора Зільберштейна, одного з експонентів Херсонського товариства шанувальників витончених мистецтв – лікаря, який практикував у Миколаєві й створював книжкові знаки для себе та свого брата Володимира, земського лікаря в Херсонському повіті.

Для Георгія Курнакова цікавим є книжковий знак із зображенням краєвиду, виконаний київським художником Володимиром Масиком. У колекції також представлені кілька екслібрисів, створених у 1960-х роках для херсонських колекціонерів Михайла Ємельянова та Володимира Бистрова.

Книжковий знак – це мистецтво, яке завжди буде асоціюватися з інтелектуальною культурою та культурою читання книги. Незважаючи на розвиток нових інформаційних технологій, книга залишиться затребуваною і в майбутньому. А екслібрис, більшою мірою, ніж будь-який інший вид образотворчої творчості, здатен дати яскраве та промовисте визначення своїй епосі й людині в ній. Колекція Михайла Ємельянова, передана в дар музею, а отже – місту та його мешканцям, збереже пам’ять про свого власника на віки.